АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів,-

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», поданою представником Брановицьким Олександром Олександровичем

на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів задоволено. Визнано недійсним Договір фінансового лізингу №000225 з додатками 1 і 2 до нього від 26.10.2015 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 43 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року заяву ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року у даній справі залишено без задоволення.

Справа № 757/274/16-ц

№ апеляційного провадження № 22-ц/796/2697/2017

Головуючий у суді першої інстанції: В.А. Писанець

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач

Не погоджуючись із заочним рішенням суду ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» через свого представника подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування зазначено, що судом не досліджено правовідносини, які виникли між сторонами та не враховано тієї обставини, що відповідач займається виключно видом господарської діяльності по наданню окремої фінансової послуги з фінансового лізингу без набуття спеціального статусу фінансової установи. Суд не врахував, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів про укладення спірного договору внаслідок введення його в оману та через нечесну підприємницьку практику відповідача. Вважає, що в договорі було детально та доступно зазначено всі умови його виконання, а тому позивач мав повну та достовірну інформацію про послуги відповідача, порядок їх надання та оплати. Помилковим є висновок суду про те, що при укладенні договору фінансового лізингу не було дотримано вимог законодавства, так як сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, визначено необхідні відомості щодо предмету лізингу, строків лізингу та лізингових платежів.

Вказує, що правовідносини, що виникли між сторонами, мають відповідати, в першу чергу, спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, але в рішенні відсутні докази щодо недійсності договору фінансового лізингу, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. Послуга, яка надається за Договором, обрана лізингоодержувачем самостійно і свідомо. Позивач ознайомився із всіма істотними та іншими умовами Договору, підписав його та приступив до виконання Договору, усвідомлюючи всі ризики та особливості.

Зазначив, що Договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу. Не підписання додатку № 3 до договору з моменту укладення договору не спростовує погодження істотних умов та не вказує на неможливість підрахувати без додатку № 3 розміру лізингових платежів, оскільки момент виникнення необхідності підписання сторонами додатку № 3 виникає після укладення Акту приймання - передачі предмету лізингу. Суд не дослідив та не врахував, що чинне законодавство не забороняє укладення додаткових договорів або документів, що встановлюють або регулюють відносини між сторонами, під час дії загального договору; що в договорі зазначені підставі згідно яких можуть бути змінені розміри щомісячних лізингових платежів, що нівелює доцільність укладення додатку №3 з моменту укладення договору; що умови додатку № 3 можуть змінитися до отримання предмету лізингу та підписання відповідного акут приймання - передачі в зв'язку із поданням ним же заяви про заміну предмету лізингу, що передбачається і п.1.8. Договору.

Необґрунтованим вважає застосування судом першої інстанції до даного спору правових позицій Верховного Суду України у інших справах щодо оспорювання договорів фінансового лізингу, так як предметом спору в даних справах були договори з іншими лізинговими компаніями, при цьому зазначає, що суд першої інстанції мав право відступити від правової позиції викладеної у висновках Верховного Суду України у постанові від 16.12.2016 року по справі №6-2766цс15 з одночасним наведенням відповідних мотивів. Крім того, ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» вважає умови оспорюваного правочину такими, що відповідають вимогам основних законодавчих актів, які регулюють правовідносини лізингу та не порушують законодавство про захист прав споживачів.

На думку заявника, позивачем жодним чином не було доведено, що умови укладеного з ним договору фінансового лізингу є несправедливими та будь-яким чином порушують принцип добросовісності або допускають дисбаланс договірних прав і обов'язків сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засідання апеляційної інстанції просив відхилити апеляційну скаргу, заочне рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» належним чином повідомлене про час та дату розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, явку свого представника у судове засідання апеляційної інстанції не забезпечило. Про причини неявки представника, Товариство суд не повідомило. Колегія суддів розцінила ці причини як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України. Неявка вказаної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість заочного рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, зокрема встановивши, що положення договору є несправедливими до відношенню до споживача, умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Згідно із вимогами ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частиною 1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Згідно з ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу №000225, відповідно до умов якого ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» зобов'язалося передати придбаний для ОСОБА_2 предмет лізингу - автомобіль «Skoda Rapid», останній, в свою чергу, зобов'язався сплатити передбачені договором платежі. Всі планові платежі, які визначаються у додатку № 1 та додатку № 3 до Договору, сплачуються лізингоодержувачем згідно з вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем (а.с.10-23).

Відповідно п.8.2 укладеного між сторонами договору, сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 17887,03 дол. США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, що в гривневому еквіваленті на дату укладення договору становить 427500,00 грн.

Згідно з додатком № 1 до договору авансовий платіж становить 50% вартості предмета лізингу, сума виплат авансового платежу - 8943,51 дол. США, адміністративний платіж (10% вартості предмета лізингу) - 1788,70 дол. США, комісія за передачу (3% вартості предмета лізингу) - 536,61 дол. США (а.с. 22).

На виконання умов договору ОСОБА_2 26.10.2015 року сплатив на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» адміністративний платіж у розмірі 43 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № ОАМХ36783 від 26.10.2015 року (а.с.24).

За умовами договору адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії; даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням та обслуговуванням договору.

Комісія за передачу предмета лізингу - одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею предмета лізингу лізингуодержувачу.

Пунктом 10.1 договору визначено, що лізинговий періодичний платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток № 3 до договору). Кожен лізинговий періодичний платіж включає - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування у розмірі 21 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 7 %.

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (пункт 8.3 договору).

Тобто, вартість предмета лізингу, зазначена у п.п.8.2 та 8.3 договору не є остаточною і може коригуватися в залежності від транспортного засобу, який буде поставлено та зміни обмінного курсу.

При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

У пункті 4.3 договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу.

Відповідно п. 8.5 договору, всі планові платежі, які визначаються у додатку № 1 та додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.

У пунктах 10.5, 10.6 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу.

Умовами не передбачено відповідальності відповідача на невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

Положеннями договору, а саме пунктами 12.4,12.5, 12.6, 12.7, 12.8, 12.10, 12.11, 12.12, 12.13встановлено, що за порушення умов договору на позивача покладено обов'язок щодо сплати пені, процентів, штрафів, компенсації витрат, відшкодування збитків та відповідні майнові зобов'язання.

Пунктами 3.2.6, 3.2.7, 12.2 договору передбачена можливість одностороннього розірвання договору відповідачем, при цьому позивачу повертається сплачений ним авансовий платіж з відрахуванням на користь відповідача суми вказаного платежу, адміністративний платіж при цьому не повертається.

У випадку розірвання договору з ініціативи позивача повертається останньому 60 % від розміру сплаченого авансового платежу, при цьому відповідач 40 % коштів отримує у якості штрафу за дострокове розірвання договору та всю суму сплаченого позивачем адміністративного платежу (п.12.1 договору).

Отже, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу відповідач відповідальності не несе, а навпаки, отримує вигоду.

Відповідно до пункту 10.4 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання підписати додаток 3 до договору із визначенням лізингових періодичних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі та передачі транспортного засобу.

Зі змісту спірного договору убачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, та такий додаток до договору позивачем та відповідачем не підписувався і не складався.

За умовами договору достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу позивач має сплатити штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення (пункт 10.14 договору).

За встановлених обставин, виходячи з того, що укладений між сторонами 26 жовтня 2015 року договір фінансового лізингу №000225 містить несправедливі умови, визначені ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнав оспорюваний позивачем договір фінансового лізингу недійсним.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, оскільки районним судом не було застосовано спеціальне законодавство - Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті колегією суддів як підстави для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Крім того, 11 травня 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-65цс16 викладено наступний правовий висновок.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, зокрема умови договору, якими встановлено, що: у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу; у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються; дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

Отже, висновок судів про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Крім того, 8 червня 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-330цс16 висловлена наступна правова позиція.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

За правилом ч.1 ст. 360-7 ЦПК України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У даному конкретному випадку суд першої інстанції ретельно проаналізував зміст оспорюваного договору фінансового лізингу № 000225 від 26.10.2015 року та додатків до нього і в контексті вищенаведених правових позицій Верховного Суду України прийшов до обґрунтованих висновків, що, зокрема, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань позивача.

А тому хибними є твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав право відступити від правової позиції одночасно навівши відповідні мотиви, оскільки суд навів переконливі мотиви відповідно до яких застосував належну правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір містить цілий ряд несправедливих умов, які, ураховуючи положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» дають підстави для визнання його недійсним.

Посилання ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на те, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони урегульовані спеціальним законом - Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», колегія суддів відхиляє як безпідставні, враховуючи те, що договір про надання фінансової послуги, яка надається фізичній особі для задоволення її особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, повинен відповідати положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

За встановлених обставин справи, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова Компанія «ВАШ АВТО» та оскільки судом встановлено недійсність вказаного правочину, вірно застосував наслідки недійсності правочину шляхом стягнення сплаченої позивачем суми у розмірі 43 000 грн. 00 коп.

Отже, твердження заявника про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які посилається Товариство - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Брановицьким Олександром Олександровичем, відхилити.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: