УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №280/567/16-ц Головуючий у 1-й інст. Пасічний Т. З.

Категорія 31 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Жигановської О.С., Широкової Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Потєхіна», третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування майнової шкоди, завданої злочином,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року,

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що внаслідок дій посадової особи – в.о. головного лікаря комунальної установи «Коростишівська центральна районна лікарня ім.Потєхіна» (далі – Коростишівська ЦРЛ) ОСОБА_2, їй було незаконно відмовлено в обов’язковому працевлаштуванні до Коростишівської ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна з 01 серпня 2011 року та, враховуючи, що вона була прийнята на роботу лише 27 вересня 2011 року на підставі рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2011 року, просила стягнути з Коростишівської ЦРЛ завдані їй збитки у вигляді втраченого заробітку за період з 01 серпня 2011 року і по 27 вересня 2011 року з урахуванням індексації у розмірі 4600,17 грн.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення її позову. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропущення нею строку звернення до суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений без поважної причини строк звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст. 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Згідно ст. 34 цього Кодексу третя особа, може мати усі процесуальні права та обов’язки позивача тільки у разі заявлення самостійних вимог щодо предмета спору.

Аналіз зазначених правових норм та матеріалів справи свідчить про те, що заявити про застосування строку позовної давності у цій справі міг лише позивач та відповідач.

Як вбачається із матеріалів справи, представник відповідача - Коростишівської ЦРЛ у судове засідання до суду першої інстанції не з’явився.

Клопотання про застосування строків позовної давності подав представник третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_3 (а.с. 43-44).

Враховуючи, що заяву про застосування позовної давності подано не стороною у справі, а третьою особою, яка не заявляла самостійні вимоги щодо предмету спору, висновок суду про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку для звернення до суду є помилковим.

Крім того, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав, суд першої інстанції залишив без уваги положення п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» та не з’ясував обставини доведеності позову, оскільки його недоведеність могла бути самостійною підставою для відмови у позові.

За обставин, коли рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального законодавства і це порушення призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів скасовує таке судове рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1, як випускник медичного закладу освіти, підготовка якої здійснювалась за державним замовленням, була направлена у розпорядження Управління охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації, Коростишівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря акушера-гінеколога. Згідно наказу №171-ос від 20 липня 2011 року Управлінням охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 направлено для проходження інтернатури за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» до Коростишівської ЦРЛ. Проте, ОСОБА_2, яка виконувала обов’язки головного лікаря вказаної лікарні, незаконно відмовила їй у прийнятті на роботу, у зв’язку з чим перебувала під кримінальним переслідуванням.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2016 року кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України, закрито у зв’язку із закінченням строків давності. ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 залишено без розгляду (а.с. 13-16).

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров’я Коростишівської центральної районної лікарні ім. Д.І. Потєхіна, Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації, третя особа Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця про визнання незаконною відмову у працевлаштуванні, зобов’язання працевлаштувати, відшкодування моральної шкоди позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконною відмову Коростишівської ЦРЛ у працевлаштуванні ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» після 01 серпня 2011 року та зобов’язано вказаний медичний заклад прийняти її на роботу на посаду лікаря-інтерна за названою спеціальністю у відповідності до направлення на роботу №32 від 23.06.2011 року та наказу Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації від 20 липня 2011 року за №171-ос. Стягнуто з Коростишівської ЦРЛ на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с. 9-12).

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Встановлено, що ОСОБА_2 на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на липень 2011 року, перебувала у трудових відносинах з Коростишівською ЦРЛ та як посадова особа, яка була наділена відповідними повноваженнями, незаконно відмовила у прийнятті ОСОБА_1 у проходженні інтернатури за спеціальністю «Акушерство і гінекологія» з подальшим її працевлаштуванням.

Відповідно до штатного розпису Коростишівської ЦРЛ мінімальний оклад без надбавок лікаря-гінеколога з 01 липня 2011 року становив 1251 грн. Тому, позивач могла б реально отримати за обставин влаштування її на роботу, якби їй безпідставно не було у цьому відмовлено, за період 01 серпня 2011 року по 27 вересня 2011 року з п’ятиденним робочим днем заробітну плату в сумі 2502 грн.

Враховуючи ту обставину, що діями ОСОБА_2 при виконанні своїх службових обов’язків завдано матеріальну шкоду ОСОБА_1 в сумі 2502 грн., колегія суддів покладає обов’язок по її відшкодуванню на Коростишівську ЦРЛ.

Правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, яка передбачає  цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, відсутні, а тому вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Також, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений, оскільки цивільний позов ОСОБА_1 у кримінальному провадженні залишений без розгляду 22 січня 2016 року, а з позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином, вона звернулась 09 листопада 2016 року.

У відповідності до ч.2 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог в сумі 629,56 грн. (заявлено позовні вимоги майнового характеру на суму 4600,17 грн., що становить 100 %, задоволено частково на суму 2502 грн., що становить 54,39%; слід було сплатити судовий збір за подання до суду позовної заяви 551,20 грн., апеляційної скарги 606,32 грн., всього 1157,52 грн., що становить 100%, судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог (54,39%) становить 629,56 грн.).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 липня 2016 року скасувати, ухваливши нове про задоволення позову.

Стягнути з комунальної установи «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Потєхіна» (ід. код 01991731) на користь ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_1) 2502,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Стягнути з комунальної установи «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Потєхіна» (ід. код 01991731) на користь держави судові витрати в сумі 629,56 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: