ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121
РІШЕННЯ
Іменем України
06.10.2009Справа №2-23/3197-2009
За позовом Керченського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Керч в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель АР Крим, м. Сімферополь
До відповідача Ленінської районної державної адміністрації, смт. Леніно
Про визнання розпорядження райдержадміністрації незаконним
Суддя Доброрез І.О.
П Р Е Д С Т А В Н И К И :
Від позивача – не з’явився
Від відповідача – Качнова Л.Б., представ. за довір. від 09.01.2009р. №01-21/6
Прокурор – Горна К.В., посвідч. №09194
Суть спору: Керченський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про визнання незаконним розпорядження Ленінської районної державної адміністрації №467 від 02.06.08р. «Про затвердження проекту землеустрою та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)».
В судовому засіданні відповідач надав відзив на позов, з позовними вимогами не погоджується, вважає, що оспорюване рішення прийняте у межах повноважень райдержадміністрації, визначених ст.118 ЗК України та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
02.10.2009р. від Керченської міжрайонної природоохоронної прокуратури надійшло клопотання в порядку ст. 22 ГПК України про зміну підстав позову, в якому він просить розпорядження Ленінської районної державної адміністрації №467 від 02.06.08р. «Про затвердження проекту землеустрою та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)» визнати недійсним на момент його прийняття.
В судовому засіданні 06.10.2009р. відповідач відзив на клопотання про зміну підстав позову, вважає, що ці позовні вимоги засновані на вимогах закону, що втратили силу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши висновок прокурора, доводи представника відповідача, суд
Встановив :
02.06.2008р. Ленінською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження «Про затвердження проекту землеустрою та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)», яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 1,78 га, що передаються у власність 18 громадянам (згідно додатку) для індивідуального дачного будівництва із земель запасу Останкінської сільської ради, Ленінського району АР Крим.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Ленінської районної державної адміністрації №467 від 02.06.2008р. «Про затвердження проекту землеустрою та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)», суд виходить з наступного.
Земельним кодексом України від 25.10.2001р. (у редакції від 22.05.2008р.), встановлено, зокрема, таке.
Відповідно до п.6 ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації Республіканського комітету по земельним ресурсам АРК №3500/7 від 08.05.2008р, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною пл. 1,78 га у власність громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 для індивідуального дачного будівництва із земель запасу Останинської сільської ради Ленінського р-ну АРК, не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи, тобто зауваження у висновках державної експертизи повинні обов'язково враховуватися при прийняті відповідним органом такого рішення.
Отже, у даному випадку Ленінська райдержадміністрація могла приймати рішення про надання земельної ділянки у власність лише при наявності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, що передбачено ст.123 Земельного кодексу України, тобто таким висновком експертизи він являвся лише після усунення зауважень.
Проте, при прийнятті розпорядження Ленінської райдержадміністрації №467 від 02.06.2008р. «Про затвердження проекту землеустрою та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)», зауваження у висновку державної землевпорядної експертизи усунуто не було, а отже дане розпорядження не відповідає вимогам ст. 123 Земельного кодексу України, ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п.11 Постанови Кабінету міністрів України №677 від 26.05.04 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Про недотримання вимог закону при винесенні спірного розпорядження та не усунення зауважень у п.10 висновку державної землевпорядної експертизи, свідчить також запис начальника Ленінського районного відділу земельних ресурсів, який зроблено 05.06.2008р., тобто вже після прийняття розпорядження.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст.129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до ч.3 ст.59 ГПК України відповідач у випадку незгоди з позовними вимогами повинен надати докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги.
Вивчивши доводи відповідача, викладені на відзиві на позов вих.№01-1У/1165 від 02.10.2009р. суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що позовні вимоги засновані на нормах законів, що втратили силу. При цьому відповідач невірно трактує норми вищевказані норми закону.
Згідно статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тобто цілком правомірним є застосування прокурором у клопотанні про зміну підстав позову законодавства, що діяло на момент винесення спірного розпорядження.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Ленінська районна державна адміністрація не мала повноважень стосовно розпорядження вищевказаною ділянкою та прийняттям оспорюваного розпорядження порушила вищенаведені норми закону.
Статтею 19 Конституції України встановлено обов’язок органів місцевого самоврядування діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.
Згідно зі ст.50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 Роз’яснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26.01.2000р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Вказаний спосіб захисту відповідає вимогам ст. 20 ГК України. Зокрема, п. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачає такий спосіб захисту прав і законних інтересів, як визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів.
Таким чином, зазначене розпорядження підлягає визнанню недійсним.
Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою представника відповідача, прокурора в судовому засіданні 06.10.2009р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 12.10.2009р.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд
ВИРІШІВ:
1. Позов задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Ленінської районної державної адміністрації №467 від 02.06.08р. «Про затвердження проекту землеустрою та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки 18 громадянам (згідно додатку)».
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Доброрез І.О.