печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19004/15-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2017 року

Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Васильєвої Н.П.,

при секретарі Захарчишиній В.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача номер 1 ОСОБА_3,

представника відповідача номер 2 ОСОБА_4,

представника відповідача номер 3 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Печерського районного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо», Державної казначейської служби України, третьої особи ОСОБА_7 про визнання нечинними та незаконними Розпорядження Кабінету Міністрів номер 470-р від 03 липня 2013 року, наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості України номер 90-к/к від 03 липня 2013 року, наказу виконуючого обов,язки генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» номер 61-к від 08 липня 2013 року про звільнення з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва та просила визнати причину пропуску нею строку на звернення до суду загальної юрисдикції з трудовим позовом поважною та поновити його; визнати нечинними та незаконними: розпорядження КМ України від 03 липня 2013 року номер 470-р про її звільнення з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо»; наказ Міністра енергетики та вугільної промисловості ОСОБА_8 від 03 липня 2013 року номер 90-к/к про її звільнення з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо»; наказ виконуючого обов,язки генерального директора ДК «Ядерне паливо» ОСОБА_9 номер 61-к від 08 липня 2013 року про звільнення її з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо»; поновити її на посаді генерального директора ДК «Ядерне паливо» з 08 липня 2013 року; стягнути з ДК «Ядерне паливо» на її користь заробітну платі за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день звернення з позовом до суду в сумі 531674,00 гривень; стягнути з КМ України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо» у солідарному розмірі на її користь компенсацію за спричинену моральну шкоду в сумі 10000,00 гривень та допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Надалі позивач уточнила свої позовні вимоги та просила с тягнути на її користь середню заробітну плату на час постановлення судом рішення.

Позивач посилалась на таке: відповідно до розпорядження КМ України від 25 серпня 2010 року номер 1665 позивач була призначена на посаду генерального директора державного концерну «Ядерне паливо». В період роботи на посаді жодних порушень умов Контракту. Проте, як стало їй випадково відомо 04 липня 2013 року з єдиного веб-порталу органів виконавчої влади «Урядовий портал» 03 липня 2013 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження номер 470-р «Про звільнення її з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо». При цьому до моменту її звільнення з аналогічним позовом у липні 2013 року до адміністративного суду її офіційно не було ознайомлено з оскаржуваним рішенням Уряду. І тільки 08 липня 2013 року вже після подання до Окружного адміністративного суду міста Києва вперше позову про поновлення на роботі їй стало відомо про наказ Міністра енергетики та вугільної промисловості від 03 липня 2013 року номер 90-к/к та наказ виконуючого обов,язки генерального директора ДК «Ядерне паливо» номер 91-к від 08 липня 2013 року про звільнення її з займаної посади. При цьому про причини її звільнення також ознайомлено не було, з документами, які стали підставою для її звільнення вона також не була ознайомлена. Враховуючи, що за весь час на займаній посаді нею не було допущено жодного порушення трудової дисципліни або умов Трудового контракту, підстава її звільнення за пп. «б» пункту 26 розділу 5 Контракту /у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов,язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого для підприємства настали негативні наслідки /заподіяно збитки, виплачено штрафи тощо/, яка зазначена як підстава її звільнення у наказі Міністра енергетики та вугільної промисловості від 03 липня 2013 року номер 90-к/к/ також є необгрунтованою. Вона вважає вказане розпорядження КМУ номер 470-р таким, що не тільки не відповідає у мовам Контракту від 01 лютого 2011 року, оскільки формулювання звільнення позивача «у зв,язку з невиконанням умов Контракту» не передбачено не тільки цим контрактом, а також і типовою формою контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженою постановою КМУ номер 597 від 02 серпня 1995 року, а також з наступних підстав: п.1 Постанови КМУ від 10 вересня 2008 року номер 841 «Деякі питання Державного концерну «Ядерне паливо» було затверджено Статут Державного концерну «Ядерне паливо», де зазначено: п.41 Генеральний директор та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади КМ України за поданням уповноваженого органу управління. П.44 Контракт з генеральним директором укладає /розриває/ керівник уповноваженого органу управління. Відповідно до п.26 Контракту передбачено підстави для розірвання контракту до закінчення терміну його дії, в тому числі б/ у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого для підприємства настали негативні наслідки /заподіяно збитки, виплачено штрафи тощо/. Видаючи розпорядження про її звільнення, Уряд повинен був керуватися насамперед вимогами КЗпПУ та умовами Контракту від 01 лютого 2011 року у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Між тим, як вбачається з засобів масової інформації, наприклад, як зазначає позивач, з повідомлення РИА Новости» вона була звільнена за грубе порушення норм трудового законодавства стосовно ситуації зі звільненням першого заступника генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» ОСОБА_9». І це в той час, коли всі прийняті нею, як керівником підприємства кадрові рішення стосовно першого заступника генерального директора ДК «Ядерне паливо» ОСОБА_9 було скасовано; з приводу звільнення останнього не існує жодного судового рішення, яке б набрало чинності, останній продовжує працювати на займаній посаді, а з приводу правової колізії, яка виникла внаслідок розбіжностей між Статутом Концерну та чинним трудовим законодавством в частині адміністративного права генерального директора Концерну притягувати до дисциплінарної відповідальності першого заступника генерального директора у зв,язку з відсутністю трудового договору або контракту з останнім в порядку адміністративного судочинства нею було подано відповідний адміністративний позов. Таким чином, як зазначено у позові, фактично КМ України вийшов за межі своїх повноважень при виданні розпорядження про її звільнення. Крім того, в розпорядженні не міститься жодної підстави для її звільнення. У ньому не міститься посилання на жоден нормативний акт. Тобто її було не звільнено з підстав, передбачених КЗППУ, ні з підстав, передбачених будь-яким іншим спеціальним законом. О є порушенням вимог чинного законодавства. Одночасно при ї звільненні було порушено вимоги Порядку розгляду питань, пов,язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з КМ України, затвердженим постановою КМУ від 11 квітня 2012 року номер 298, чинного на час її незаконного звільнення. Дія зазначення Порядку безумовно поширюється також і на посаду генерального директора ДК «Ядерне паливо» оскільки це є посада керівника підприємства. На яку проводиться призначення та звільнення КМ України. Згідно п.1 пп.7 п.2 п.10 Порядку питання щодо призначення та звільнення на посаду розглядається після надходження подання разом з документами. Згідно пп.7 п.2 Порядку керівник підприємства, його перший заступник та заступники призначаються на посаду та звільняються з посади КМ України. Відповідно до пп.5 п.7 Порядку подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади або погодження призначення на посаду вноситься Прем,єр-Міністром України Кабінетові Міністрів України - стосовно керівників підприємств. Їх перших заступників та заступників. Крім того, згідно ч.2 п.10 Порядку у пропозиції про звільнення з посади обґрунтовуються причини неможливості перебування особи на займаній посаді; до подання подаються завізований керівником відповідного органу проект рішення про звільнення з посади із зазначенням причин, біографічна довідка з фотокарткою, що засвідчується керівником кадрової служби і скріплюється печаткою, заява особи про звільнення, пояснення особи, що звільняється за порушення трудової дисципліни. У разі потреби - матеріали службового розслідування, медична довідка, інші документи, що безпосередньо стосуються справи. Я вбачається з п.8 ст. 36 КЗПП України підставою припинення трудового договору, зокрема, є підстави, передбачені контрактом. Таким чином, позивач констатує, що видаючи розпорядження про її звільнення Уряд повинен був керуватися насамперед вимогами КЗПП України та умовами Контракту від 01 лютого 2011 року у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та Порядком. Між тим, на момент розгляду справи по суті у адміністративних судах у 2012 - 2015 роках відповідачами не було надано жодних документів, в яких містилось би обґрунтування її звільнення. Пакет документів, який був наданий відповідачами у судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва 2 жовтня 2013 року під час розгляду адміністративної справи номер 826/10753/13-а і який на думку останніх, нібито обґрунтовує законність її звільнення. За жодних обставин не може бути належним доказом, оскільки у тексті Наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості України про проведення так званої перевірки відсутня інформація стосовно нормативних актів, на підставі яких була призначена перевірка та про проведення перевірки саме відповідним структурним підрозділом внутрішнього аудиту Міністерств енергетики та вугільної промисловості України, створеного відповідно до вимог постанови КМУ від 28 вересня 2-11 року номер 1001, якою було затверджено порядок утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади. Їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерства, інших центральних органів виконавчої влади, а також стосовно погодження перевірки з відповідними органами Держфінінспекції на виконання

Крім того, частиною 1 статті 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04 жовтня 2011 року номер 1247. За умови проведення перевірки згідно Наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості України з метою «перевірки фактів вказаних у листі ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_10» були б порушені вимоги п. 4 Порядку, оскільки кадрові питання, пов'язані з притягненням ОСОБА_9 до дисциплінарної відповідальності за скоєння ним дій не сумісних з виконанням обов'язків першого заступника генерального директора ДК «Ядерне паливо» на момент ініціювання та спроби перевірки вже знаходилися в провадженні Печерського районного суду міста Києва. Адміністративним судам у 2013 - 2015 роках відповідачами так і не було надано оригінал того наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості України, яким, нібито, було ініційована перевірка, як не було надано і висновків про організацію цієї «перевірки» на мою вимогу. За таких обставин є підстави для висновку про безпідставність оскаржуваного мною розпорядження Уряду, а відсутність обгрунтування при її звільненні є безумовною і самодостатньою підставою для визнання оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року № 470-р незаконним і, відповідно, нечинним. Крім того, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. У відповідності до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати" відповідач повинен виплатити мені компенсацію (індексацію) за кожен місяць затримки відповідно до індексу споживчих цін. Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у справах, пов,язаних із вирішенням спорів про компенсацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться на підставі ст. 33 Закону від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом від З липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" і відповідними положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів громадян (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663; зі змінами й доповненнями) підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, котрий перевищив 105 % (величину порога індексації). Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону "Про оплату праці" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427; зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам за будь-яких причин затримки виплати нарахованої заробітної плати /проіндексованої за наявності необхідних для цього умов/ на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на 1 %. Виходячи з вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року, з 1 січня 2001 р. така компенсація провадиться на підставі цього Закону в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України номер 159 від 21 лютого 2001 року Згідно із п. З зазначеного Порядку компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни на території України в гривнях і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата. Надалі позивач привозить розрахунок її заробітної плати, яка підлягає, на її думку, стягненню на її користь. Видачею розпорядження та наказів про звільнення без законних підстав мені було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв'язків, а саме я на протязі значного часу була позбавлена грошового доходу, що негативно відобразилося на існуванні моєї сім'ї, що змусило прикладати суттєвих додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості, вважаю, що розмір спричиненої мені незаконними діями відповідачів моральної шкоди сягає 10000.00 гривень, які слід стягнути на її користь з відповідачів у солідарному розмірі. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин /незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо/, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної /немайнової/ шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права /наприклад, поновлення на роботі/, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків /втрат/ немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин /ст. ст. З, 4, 11, 31 ЦПК України/. Позивач зазначає, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного грошового еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то моя вимога в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди є законною і обгрунтованою. Крім того, дізнавшись про своє незаконне звільнення у липні місяці 2013 року, вона негайно та у повній відповідності до вимог чинного законодавства і, зокрема, Кодексу адміністративного судочинства України звернулася до адміністративного суду з аналогічним позовом, який без жодних застережень був прийнятий до провадження Окружним адміністративним судом міста Києва. Проте, рішеннями адміністративних судів всіх інстанцій, а саме: ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року, ухвалою Апеляційного адміністративного суду міста Киева від 23 жовтня 2014 року, ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 грудня 2014 року без додержання принципу розгляду справи у розумні строки провадження у справі за моїм позовом про визнання нечинними та незаконними Розпорядження Уряду № 470-р від 03.07.2013 року, наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості від 03 липня 2013 року № 90-к/к, наказу виконуючого обов'язки генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» від 03 липня 2013 року про звільнення з посади генерального директора Державного Концерну «Ядерне паливо», поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також компенсації за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення було закрито оскільки, на думку судів адміністративної юрисдикції «посада Генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» не виноситься до публічної служби в розумінні п. 15 ч. 1 ст. З КАС України, то справа про поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням з цієї посади повинна розглядатися в судах загальної юрисдикції».

Оскільки останнє з передбачених Кодексом адміністративного судочинства України рішення Вищого адміністративного суду України у адміністративній справі № 826/10753/13-а /В/800/6003/14/ нею було отримано у рекомендованому поштовому відправленні 01 лютого 2015 року, що підтверджено її особистим підписом у відповідному поштовому реєстрі, то при зверненні з цим трудовим позовом до суду загальної юрисдикції тримісячний строк позовної давності мною було пропущено з поважних причин.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, вважали їх обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Представник Кабінету Міністрів України у судовому засіданні позовні

вимоги не визнав та зазначив, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності при зверненні до суду, що є законною підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Основним законодавчим актом, який регулює питання, пов'язані з існуванням інституту позовної давності - строків звернення до суду, що передбачено главою 19 "Позовна давність» ЦК України, яким врегульовано тривалість, обчислення, перебіг, зупинення, переривання строку позовної давності, а також наслідки його спливу, застосовується при вирішенні цивільних спорів. Статтею 256 ЦК України встановлено, основним нормативним актом, який регулює питання, пов'язані з існуванням інституту позовної давності (строків звернення до суду), є ЦК України, у якому визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовні давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

З положень статей 257, 258 ЦК України вбачається існування як загальної позовної давності, яка становить три роки, так і спеціальної позовної давності. Тобто лише у випадках, прямо передбачених у законах, застосовуються позовна давність, відмінна від загальної. Таким випадком, який установлює місячну, тобто спеціальну /в даному конкретному випадку скорочену/ позовну давність при зверненні до суду у справах про звільнення є норми статті 233 Кодексу законів про працю України. Разом з тим норма статті 233 Кодексу законів про працю України також визначає перебіг строку позовної давності при зверненні до суду у справах про звільнення, який розпочинається з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок /стаття 253 ЦК України/, а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України). За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Частинами четвертою, п'ятою цієї статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Про порушення свого права позивачка дізналася 03.07.2013, коли було видано розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 № 470-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо». Позивачка була обізнана про порушення свого права з моменту ще огримання наказів про її звільнення. Як вбачається з додатків адміністративного позову від 08.07.2013, Позивачка на той момент мала накази, які були приєднанні до матеріалів позову. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014, позивачці було роз'яснено що між нею та відповідачами виник трудовий спір, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження за правилами ЦПК України. Ухвалою Вищого адміністративного суду відмовлено Позивачці у відкриті касаційного провадження на вищезазначені судові рішення. Крім того, у вказаних судових рішеннях їй було роз'яснено в порядку якого судочинства повинен розглядатись її спір. Відповідно до статті 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Враховуючи вищевикладене, а також те, що позов до Печерського районного суду був поданий лише 23.05.2015, відповідач зазначає, що це є підставою для відмови у позові. Також поважних причин пропуску строку позовної давності при зверненні Позивача до суду в заяві не зазначено. Виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності. Однак жодних причин поважності пропущення позивачем строку позовної давності, обставин, внаслідок яких вони виникли, а також належних і допустимих доказів, які б підтвердили виникнення та існування таких обставин, позивач суду не надав.

Таким чином, жодних підстав для визнання причин пропущення строку позовної давності поважними у суду немає. Представник відповідача просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України, при вирішенні справи 757/19004/15-ц та відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України заперечувала проти задоволення позовних вимог та зазначила наступне: позовна заява є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржуваний наказ Міненерговугілля від 03.07.2013 № 90-к/к «Про звільнення ОСОБА_1.» відповідає чинному законодавству та прийнятий в межах повноважень виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 382/2011, Міненерговугілля, в межах своїх повноважень на основі і на виконання Конституції України та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання. 03.07.2013 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 470-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» (далі - Концерн). Саме на підставі вказаного розпорядження було прийнято наказ Міненерговугілля № 90-к/к «Про звільнення ОСОБА_1.», згідно з яким, контракт, укладений з генеральним директором Концерну ОСОБА_1 від 01.02.2011 № 01-а/11, вважати припиненим 04.07.2013 на підставі підпункту 6 пункту 26 розділу 5 Контракту. Раніше, генеральним директором Концерну ОСОБА_1 19.04.2013 видано наказ № 8-ш, яким внесено зміни до штатного розпису та виведено зі структури Концерну посаду першого заступника генерального директора. Вказані дії вчинено без попереднього погодження організаційної структури Концерну на засіданні правління, яка вводиться в дію після затвердження Міністром енергетики та вугільної промисловості України та в порушення абзацу 2 підпункту 3 пункту 40 Статуту Концерну затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 № 841 та підпункту 2.3.2 пункту 2.3 розділу 2 Положення про правління Державного концерну «Ядерне паливо», погоджене рішенням Правління Концерну від

21.01.2009 №1-1. Крім того, відповідно до наказу Концерну від 08.05.2013 № 49-к звільнено з посади першого заступника генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо»

ОСОБА_9 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП /прогул без поважних причин/. Разом з тим, пунктом 42 Статуту Концерну передбачено, що генеральний директор Концерну та його заступника призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу управління. З метою об'єктивного вирішення даної ситуації та на виконання доручення Прем'єр-міністра України ОСОБА_10 від 17.05.2013 № 19874/1/1-13, Міненерговугілля видало наказ від 05.06.2013 № 318 «Про проведення позапланової перевірки».

Для виконання зазначеного наказу та з метою проведення перевірки,, комісія прибула 06.06.2013 в Концерн. Проте, за рішенням генерального директора ОСОБА_1 не була допущена до роботи, про що був складений комісією відповідний акт. Відповідно до Контракту від 01.02.2011 № 01-а/11, укладеного між Міненерговугілля України та ОСОБА_1, генеральний директор Концерну зобов'язаний дотримуватись законодавства, Статуту підприємства, Контракту, активно використовувати правові засоби для удосконалення управління підприємством, зміцнення договірної та трудової дисципліни, фінансового стану підприємства. Проте, Позивач, одноособово звільнивши ОСОБА_9 з посади заступника директора, порушила вимоги Контракту та Статуту підприємства. Крім того, не надала відповідних пояснень щодо своїх дій Комісії Міненерговугілля при проведенні позапланової перевірки діяльності Концерну. Відповідно до пункту 26 Контракту, керівник може бути звільнений з посади, а Контракт розірваний з ініціативи Органу управління, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого його порушення Керівником законодавства чи обов'язків, передбачених цим Контрактом, внаслідок чого для підприємства настали негативні наслідки, невиконання Керівником рішень Органу управління.

Аналізуючи данні обставини, які вказують на грубе порушення чинного законодавства про працю, постанови КМУ від 10.09.2008 № 841, Статуту Концерну та умов Контракту від 01.02.2013 № 01-а/11, Міненерговугілля, в межах наданих повноважень, направило відповідного листа від 17.06.2013 № КМ716-2384 до Кабінету Міністрів України з проханням розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», а укладений Контракт від 01.02.2011 № 01-а/11 з ОСОБА_1 та погоджений Кабінетом Міністрів України 31.01.2011 за номером 2112/2/1-11, вважати припиненим. Враховуючи вищезазначене та відповідно до статей 27, 128 ЦПК України, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовної заяви.

Представник Державного концерну «Ядерне паливо» заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши наступне: При поданні Позивачем позовної заяви, ОСОБА_1 не були дотримані процесуальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Стаття 67 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом. Так, у ч. 1 ст. 233 КЗпП України зазначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ст. 70 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З доводів Позивача вбачається, що в липні 2013 року їй стало відомо про своє звільнення. Ознайомлюватися та отримувати копію наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.07.2013 року № 90-к/к та копію наказу Концерну від 08.07.2013 року № 61-к Позивач відмовилася, про що працівниками Концерну було складено відповідний акт від 08.07.2013 року. Тобто, з 09.07.2013 року починається перебіг місячного строку для звернення до районного суду. Цивільна справа № 757/19004/15-ц була відкрита за позовною заявою від 23.05.2015 року, поданою зі спливом майже 2 річного терміну. На думку Позивача, процесуальний строк був пропущений з поважних причин, оскільки аналогічний позов розглядався адміністративними судами, провадження в яких було закрито через порушення Позивачем юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, Позивач не була позбавлена права своєчасного звернення з аналогічним позовом до суду загальної юрисдикції.

Окрім того, не дивлячись на оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2013 року у справі №826/10634/13-а та ухвали Апеляційного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2014 року в зазначеній справі, ухвала адміністративного суду І інстанції відповідно до ст. 254 КАС України набрала законної сили 23.10.2014 року. Також, Позивач зазначила, що 01.02.2015 року особисто отримала рішення Вищого адміністративного суду України у справі № 826/10634/13-а. Як зазначалося раніше, позовну заяву позивач подала 23.05.2015 року, з пропуском встановленого законодавством строку для відповідних позовів. Не повідомляє Позивач й про той факт, що нею в лютому 2015 року вже було подано аналогічну позовну заяву до Кабінету Міністрів України, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо» про визнання нечинними та незаконними розпорядження Кабінету Міністрів України № 470-р від 03.07.2013 року, наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості від 03.07.2013 року № 90-к/к, наказу виконуючого обов'язки генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» від 03 липня 2013 року про звільнення з посади генерального директора Державного Концерну «Ядерне паливо», поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також компенсації за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення. Ухвалою Печерського районного суду від 26.02.2015 року у справі № 757/6081/15-ц залишено позовну заяву без руху. Копія ухвали отримана Позивачем 17.03.2015 року, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення. У встановлений законом строк, протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали Позивач виявлені недоліки не усунула. В результаті чого, 06.04.2015 року Печерським районним судом м. Києва було винесено ухвалу у справі № 757/6081/15-ц, якою позовну заяву було повернуто ОСОБА_1 Безпідставним вважаємо й твердження Позивача, щодо наявності поважних причин для поновлення грубо порушеного строку. Стаття 73 ЦПК України передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Клопотання про поновлення пропущеного строку Позивачем не подавалося.

На думку Концерну, поважні причини значного пропуску процесуального строку у Позивача відсутні, адже вказане порушення було допущено Позивачем виключно з її вини.

Державна казначейська служба України до судового засідання не з,явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. про що свідчать зворотні поштові повідомлення, про причини неявки не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала.

Третя особа ОСОБА_7 до судового засідання не з,явився, просив розглядати справу за його відсутності.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню за таких підстав: у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року номер 1665 ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» . 01 лютого 2011 року Міністерством енергетики та вугільної промисловості України в особі Міністра ОСОБА_11 та призначена на посаду генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» ОСОБА_1 уклали контракт, на підставі яких виникли трудові відносини між керівником підприємства та органом управління майном цього підприємства/том 1 а.с. 71/. У відповідності до розділу номер 6 термін дії вказаного контракту з 02 вересня 2010 року по 01 вересня 2013 року / а.с. 78 том 1/. Розпорядженням Кабінетом міністрів України від 03 липня 2013 року номер «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», Звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» у зв,язку з невиконанням умов контракту / том 1 а.с. 218/. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України номер 90-к/к від 03 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1.», відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року номер 470-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора державного концерну «Ядерне паливо», контракт, укладений з генеральним директором державного концерну «Ядерне паливо» ОСОБА_1 від 01 лютого 2011 року номер 01-а/11, вважати припиненим 04 липня 2013 року на підставі підпункту «б» пункту 26 розділу 5 Контракту. Підстава: розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року номер 470-р. / том 1 а.с. 91/. Наказом державного концерну «Ядерне паливо» номер 61-к від 08 липня 2013 року «Про звільнення працівників», звільнено з роботи ОСОБА_1 - генерального директора «Ядерне паливо» з 08 липня 2013 року згідно з п.8 ст. 36 КЗпП України. Підстава: розпорядження Кабінету Міністрів України номер 470-р від 03 липня 2013 року /том 1 а.с. 92/. У відповідності до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені контрактом. У відповідності до підпункту «б» пункту 26 розділу 5 Контракту керівник може бути звільнений з посади? а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов,язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого для підприємства настали негативні наслідки /заподіяно збитки, виплачено штрафи тощо/. Як встановлено у судовому засіданні, та зазначає сама позивач ОСОБА_1 та представники відповідачів у судовому засіданні, підставою для її звільнення було видання наказу ОСОБА_1 номер 49-к від 08 травня 2013 року про звільнення першого заступника генерального директора ДК «Ядерне паливо» ОСОБА_9 08 травня 2013 року згідно з п.4 ст.40 КЗПП України, прогул без поважних причин. Підставою для видання наказу зазначено: службова записка вхід ний номер 10 від 08 травня 2013 року, пояснення ОСОБА_9 вх. номер 11 від 08 травня 20-13 року, акти про відсутність на робочому місці номер 1,2,3 від 07 травня 2013 року. У судовому засіданні представниками відповідачів заявлено, що позивачка звільнила з роботи свого першого заступника , в той час коли існує інша процедура його звільнення та вона за умовами Статуту не мала права на його звільнення. З пояснень позивач у судовому засіданні вбачається, що вона діяла в межах трудового законодавства, а Статут протирічить трудовому законодавству. 06 червня 2013 року наказом номер 56-к у зв,язку з юридичною колізією правових норм пунктів 43 і 45 Статуту ДК «Ядерне паливо» з нормами Кодексу законів про працю України щодо процедури звільнення першого заступника та заступників генерального директора ДК «Ядерне паливо» скасовано наказ номер 49-к від 08 травня 2013 року щодо звільнення першого заступника генерального директора ДК «Ядерне паливо» ОСОБА_9. Бухгалтерії здійснити донарахування заробітної платі ОСОБА_9 за період з 13 по 31 травня 2013 року / том 1 а.с. 193/. Наказом номер 58-к від 06 червня 2013 року внесені зміни в наказ номер 56-к від 06 червня 2013 року та пункт 3 наказу викладено у наступній редакції: «бухгалтерії здійснити компенсацію за вимушений прогул ОСОБА_9 за період з 13 травня по 06 червня 2013 року включно у відповідності до ст. 235 КЗпП України /том 1 а.с. 194/. Надалі встановлено. що ОСОБА_9 звертався до досудових органі з позовною заявою про поновлення його на посаді, але в задоволенні позовних вимог було відмовлено. З розпорядження КМ України номер 470-р від 03 липня 2013 року не вбачається у зв,язку з невиконанням яких умов контракту звільнена ОСОБА_12, а саме це розпорядження стало підставою для подальшого видання наказів про звільнення позивача. В розпорядженні не зазначено, який пункт контракту порушила ОСОБА_1 і чи підпадає цей пункт під дію підпункту «б» пункту 26 розділу 5 Контракту щодо одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов.язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого настали негативні наслідки /заподіяно збитки, виплачено штрафи тощо/. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не порушувала законодавство, а саме КЗпП України, а п. 10 Контракту зобов,язує ОСОБА_1, у даному випадку, дотримуватися законодавства, Статуту підприємства та цього Контракту, активно використовувати правові засоби для удосконалення управління підприємством, зміцнення договірної та трудової дисциплін, фінансового стану підприємства / том 2 а.с. 73/. Статут, яким передбачений порядок звільнення першого заступника генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» не відноситься до законодавчих чи інших нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини та протирічить чинному КЗпП України. Крім того, обов,язковою умовою звільнення ОСОБА_1 за пп. «б» п.26 глави 5 Контракту є негативні наслідки, а саме: заподіяння збитків, виплата штрафів, тощо. Але ані в розпорядженні номер 470-р від 03 липня 2013 року, ані в наказах номер 90-к/к від 03 липня 2013 року, номер 61-к від 08 липня 2013 року негативні наслідки взагалі не зазначені, не визначались, суду не надано будь-якого документу про те, що вказані наслідки наступили, а саме: якщо вони вимірюються грошовими одиницями, то яка сума, коли віднесена на статтю бухгалтерського обліку у фінансовому звіті за певний час, чи відшкодовувалась вона і яким чином. Таким чином, суд приходить до висновку, що для звільнення позивача за пп. «б2 п.26 глави 5 Контракту обов,язковими умовами мають бути: порушення законодавства, а Статут до законодавства не відноситься та порушення обов,язків, передбачених контрактом, що обов,язково потягли негативні наслідки. Суд не приймає доводи представників відповідачів, що сума заробітної плати, сплачена ОСОБА_9, який не працював у зв,язку зі звільненням та скасуванням наказу про його звільненні є тими збитками, які мають негативні наслідки , оскільки саме ця підстава мала бути зазначена у розпорядженні та наказах про звільнення ОСОБА_1 Більш того, не існує жодного судового рішення, яким би з відповідачів були стягнуті грошові кошти за позовами ОСОБА_9

У відповідності до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, позивач звільнена незаконно та підлягає поновленню на посаді з дня її незаконного звільнення, а саме: з 08 липня 2013 року, а розпорядження та накази - визнанню недійсними. У відповідності до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір. Одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше року не з вини працівника. Орган. Який розглядає трудовий спір , виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У даному випадку підлягає стягненню середній заробіток на користь позивача лише з часу її звільнення - з 08 липня 2013 року по 01 вересня 2013 року за один місяць 17 робочих днів тобто до часу закінчення терміну дії Контракту. У відповідності до довідки Державного концерну «Ядерне паливо» номер 09/51 від 25 січня 2017 року / том 2 а.с. 215/ середньомісячна заробітна плата складає 24167,50 гривень; середньоденна заробітна плата складає 1306,35 гривень. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 08 липня 2013 року по 01 вересня 2013 року в сумі 46375,45 гривень. Згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв,язку з порушенням строків її виплати» від 19 жовтня 2000 року номер 2050-Ш та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв,язку з порушенням термінів її виплати, затвердженими постановою КМУ від 20 грудня 1997 року номер 1427 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і господарювання здійснюється компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була у цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток. У відповідності до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України номер 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов,язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати та компенсацію працівникам втрати її частини у зв,язку з затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться на підставі ст.33 Закону України «Про оплату праці» номер 108/95-ВР від 24 березня 1995 року в період між переглядами Верховного Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом від 03 липня 1991 року номер 1282-Х11 «Про індексацію грошових коштів населення» і підтвердженими положенням и Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затверджений постановою КМУ номер 663 від 07 травня 1998 року підприємством, установою, організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін, котрий перевищив 105% - величину порогу індексації. З урахуванням вищезазначеного, а також тієї обставини, що ОСОБА_1 звільнена незаконно, мала працювати та отримувати за цей час заробітну плату, середній заробіток, який вона мала на час незаконного звільнення, підлягає стягненню, тому компенсація втрати заробітної плати підлягає стягненню за вказаний період часу. Сума компенсації складає 40830,42 гривень.

У відповідності до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У судовому засіданні встановлено, що у встановлений ст. 233 КЗпП України позивач звернулася за захистом свого порушеного права до Окружного адміністративного суду міста Києва, її позов було прийнято, відкрито провадженні у справі та 15 листопада 2013 року / том 1 а.с. 60/ було закрито провадження в адміністративній справі у зв,язку з непідсудністю даному суду вказаного спору. Не погоджуючись з даною ухвалою, реалізуючи своє право на оскарження судового рішення позивач звернулася до Київського апеляційного адміністративного суду, ухвалою якого 23 жовтня 2014 року / том 1 а.с. 63/ апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2014 року / том 1 а.с. 66/ відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі номер 826/10634/13-а за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерства енергетики та вугільної п промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо» про визнання не чинними та незаконними розпорядження номер 470-р від 03 липня 2013 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. 30 грудня 2014 року ухвалою Вищого Адміністративного суду України відмовлено у допуску до провадження Верховного суду України адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерства енергетики та вугільної п промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо» про визнання не чинними та незаконними розпорядження номер 470-р від 03 липня 2013 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Отримавши копію вказаної ухвали, позивачка звернулася з позовною заявою до Печерського районного суду міста Києва, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року її позовна заява залишена без руху, 17 березня 2015 року вона отримана ухвалу, протягом п,яти днів після отримання вказаної ухвали вона подала до суду подала до Печерського районного суду міста Києва позовну заяву, яка прийнята судом та відкрито провадження у справі. Судом встановлено, що позивач діяла в межах, встановленних ЦПК України, реалізуючи своє право на захист в суді, оскарження рішень суду, з якими не погодилась, звернення до суду загальної юрисдикції з позовними вимогами, які є предметом даного спору. У відповідності до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 КЗпП України районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Таким чином, суд вважає причини пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовною заявою про захист її порушеного права поважними та підлягають поновленню.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню. У відповідності до ст. 237-1 КЗпП Ураїни відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв.язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У судовому засіданні позивач не довела спричинення їй моральної шкоди. Позовні вимоги в цій частині не доказані, підстави для їх задоволення відсутні.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі ст.ст. 40, 233, 235, КЗпП України, керуючись ст.ст.88, 213-215, 208, 209 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного права, визнавши причини його пропуску поважними.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного концерну «Ядерне паливо», Державної казначейської служби України, третьої особи ОСОБА_7 про визнання нечинними та незаконними Розпорядження Кабінету Міністрів номер 470-р від 03 липня 2013 року, наказу Міністра енергетики та вугільної промисловості України номер 90-к/к від 03 липня 2013 року, наказу виконуючого обов,язки генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» номер 61-к від 08 липня 2013 року про звільнення з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного звільнення задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати:

-Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року номер 470-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», у відповідності до якого ОСОБА_1 звільнена з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» у зв,язку з невиконанням умов контракту;

-Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України номер 90-к/к від 03 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1.», згідно з яким відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року номер 470-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо», контракт, укладений з генеральним директором Державного концерну «Ядерне паливо» ОСОБА_1 від 01 лютого 2011 року номер 01-а/11 вважати припиненим 04 липня 2013 року на підставі підпункту «б» пункту 26 розділу 5 Контракту;

-Наказ Державного концерну «Ядерне паливо» номер 61-к від 08 липня 2013 року «Про звільнення працівників», відповідно до якого звільнено з роботи ОСОБА_1 - генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» з 08 липня 2013 року згідно з п.8 ст. 36 КЗПП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного концерну «Ядерне паливо» з 08 липня 2013 року.

Стягнути з Державного концерну «Ядерне паливо» /01601 місто Київ вулиця Хрещатик будинок 34/ на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Харкова, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 липня 2013 року по 31 серпня 2013 року включно за 1 місяць та 17 робочих днів в сумі 46375,45гривень, а також компенсацію за вказаний період в сумі 40830,42 гривень, а всього 87205,87 гривень.

Стягнути з Державного концерну «Ядерне паливо» /01601 місто Київ вулиця Хрещатик будинок 34/ на користь держави судовий збір в сумі 1423,25 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

У відповідності до п.п. 1,4 ч.1 ст.367 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 24167,50 гривень підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, особами, що не були присутні при проголошенні рішення - в той же строк з дня отримання його копії в Апеляційний суд міста Києва через Печерський районний суд міста Києва.

Суддя