Справа №469/1578/16-ц 23.02.2017 23022017 23.02.2017

Провадження № 22ц/784/639/17 Суддя першої інстанції Гапоненко Н.О.

Справа№469/1578/16-ц Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Лептугою С.С.,

за участю позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

19 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договорами позики, де просив стягнути з відповідачки на свою користь суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат у загальному розмірі 300 908.68 грн.

Того ж дня ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачки.

Свою заяву мотивував тим, що між ним та відповідачкою існує майновий спір у зв'язку з неповерненням відповідачкою коштів за трьома договорами позики. Враховуючи наявність майнового спору, обсяг позовних вимог, він вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_4 і знаходиться у неї або в інших осіб.

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 року заяву задоволено.

Забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки і жительки АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на загальну суму 325 313 грн. 37 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просила ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в забезпеченні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, зокрема, суд при вирішення питання про забезпечення позову, виходив тільки з інтересів позивача та припущень останнього, оскільки відсутні будь-які відомості, що свідчать про те, що рішення в подальшому не буде виконуватися, а боржник уникає виконання своїх обов'язків та на яке майно взагалі накладено арешт.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 7 статті 319 ЦК України встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у 2015 році між сторонами було укладено три договори позики на суму 203 922,20 грн. з кінцевим терміном повернення до 1 вересня та 1 жовтня 2015 року.

У зв'язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов'язань у неї утворилась заборгованість з урахуванням процентів за користування позикою, трьох процентів річних, інфляційних витрат на суму 300 908,68 грн.

Відповідно до ст.ст.151,152 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за його позовом позитивного рішення.

Згідно з роз'ясненнями п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що співмірними із заявленими позовними вимогами є такі способи забезпечення позову, як арешт на майно, що належить ОСОБА_4

Колегія суддів вважає даний висновок передчасним, оскільки районним судом було у не повній мірі враховано як інтереси позивача, який убезпечував себе від можливого невиконання рішення суду, так і інтереси відповідача, який є власником майна.

При цьому колегія суддів вважає, що позивачем в заяві про забезпечення позову не зазначено та не надано відповідних доказів, які б свідчили про наявність будь-якого (рухомого чи нерухомого) майна у відповідачки та підтверджували, що не забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно призведе до реальної загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того, суд визначаючи суму боргу за позовними вимогами, які мають бути забезпечені, помилково врахував до цієї суми судові витрати, які не є позовними вимогами.

Отже, районний суд, забезпечивши позов накладенням арешту на майно, не конкретизувавши його, позбавив відповідачку можливості реалізувати своє право власності на конкретне нерухоме або рухоме майно до моменту закінчення розгляду справи.

Також судом не враховано, що арешт на майно, як спосіб забезпечення позову, може бути накладено в межах розміру заявлених позовних вимог, зокрема на частку нерухомого майна або на все майно, але в межах розміру позовних вимог.

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді постановлена з порушенням процесуального права, а тому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до того ж суду.

Керуючись ст. ст. 303, 312 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 скасувати та передати питання про забезпечення позову на новий розгляд до того ж суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

Л.М. Прокопчук