Справа № 127/21890/16-ц Провадження № 22-ц/772/358/2017Головуючий в суді першої інстанції Іщук Т. П.

Категорія 54Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

при секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Державного агенства автомобільних доріг України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного агенства автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Державного агенства автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Зазначав, що 10.10.2016 року Державним агенством автомобільних доріг України видано наказ №520-К про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області з 10.10.2016 року на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу №520-К від 10.10.2016 року зазначено накази Державного агенства автомобільних доріг України №330 від 10.12.2015 року; №176 від 21.06.2016 року, №199 від 18.07.2016 року, службова записка від 10.10.2016 року.

Однак, на думку позивача, при його звільненні були порушені норми трудового законодавства, зокрема: положення ст.ст.40, 47, ч.1 ст.149 КЗпП України та п.1.2.1 Наказу Державного агенства автомобільних доріг України №384 від 09.10.2012 року «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників та керівних працівників галузі, винесення доган та резерв кадрів», а саме відповідач не зажадав від нього надання письмових пояснень, не повідомив в чому саме полягає порушення трудових обов'язків, не ознайомив з службовою запискою від 10.10.2016 року, що зазначена як підстава для прийняття оскаржуваного наказу. Крім цього, позивачу не було видано трудову книжку із записом про його звільнення, розрахунок з ним не провели. Також зазначає, що його звільнили в період тимчасової непрацездатності, що заборонено законом та без погодження з органом місцевої влади.

Стверджує, що 8.07.2016 року Голова Державного агенства автомобільних доріг України звертався до Вінницької обласної державної адміністрації з листом №1468/2/8.2-7 про погодження звільнення начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області ОСОБА_2, однак 13.07.2016 року на даний лист надано відповідь за №01.01-16/4518 за підписом Голови Вінницької обласної державної адміністрації про не погодження звільнення начальника Служби з займаної посади.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати наказ №520-К від 10.10.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2» та поновити його на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного агенства автомобільних доріг України від 10.10.2016 року №520-к «Про звільнення ОСОБА_2».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області з 11.10.2016 року.

Стягнуто з Державного агенства автомобільних доріг України на користь держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області з 11.10.2016 року допущено до негайного виконання.

У поданій до Апеляційного суду Вінницької області апеляційній скарзі Державне агенство автомобільних доріг України порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, - порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вимогам ст.213 ЦПК України.

Установлено, що ОСОБА_2 працював на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Наказом Державного агенства автомобільних доріг України від 10.12.2015 року №330 ОСОБА_2 оголошена догана за допущені грубі порушення фінансової та виробничої дисципліни при організації виконання робіт з поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування у Вінницькій області, що призвело до збільшення боргових зобов'язань Укравтодору перед підрядником, поставило під загрозу підготовку до експлуатації у зимовий період мережі доріг загального користування у Вінницькій області.

Наказом Державного агенства автомобільних доріг України від 21.06.2016 року №176 за невиконання вимог Плану-заходів, затвердженого наказом Укравтодору від 14.04.2015 року №100 та п.5 вказаного наказу ОСОБА_2 оголошено догану за відсутність контролю за виконанням директивних документів Укравтодору.

Листом Голови Вінницької обласної державної адміністрації від 13.07.2016 року №01.01-46/4518 не погоджено звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області у зв'язку з відсутністю підстав звільнення.

Наказом Державного агенства автомобільних доріг України від 18.07.2016 року №199 за невиконання вимог п.2.1, 2.2 наказу Укравтодору від 04.04.2016 року №89 «Про забезпечення координації ремонтно-будівельних робіт на автомобільних дорогах загального користування у 2016 році», п.3.1 наказу Укравтодору від 17.06.2016 року №174 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», п.2.1 Окремого доручення від 01.04.2016 року №69 щодо забезпечення належного інформування, ОСОБА_2 оголошена догана.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.10.2016 року №520-К звільнено ОСОБА_2, начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області, із займаної посади за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків.

10.10.2016 року Державне агентство автомобільних доріг України надіслало лист Голові Вінницької обласної державної адміністрації за №2320/2/8.2-7, в якому повідомило про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього та просило погодити призначення ОСОБА_5 на посаду начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Листом Першого заступника голови Вінницької обласної державної адміністрації від 11.10.2016 року №01.01.-46/6730 погоджено кандидатуру ОСОБА_5 для призначення на посаду начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним, оскільки відповідачем при звільненні позивача допущено порушення трудового законодавства, оскільки в наказі від 10.10.2016 року №520-к не зазначено за яке конкретно порушення трудової дисципліни проведено звільнення ОСОБА_2 та відповідачем не доведено за яке конкретно порушення позивача звільнено з роботи, а тому в суду відсутні підстави стверджувати про наявність чи відсутність вини позивача у вчиненні конкретного правопорушення, звільнення ОСОБА_2 не було погоджено з головою обласної державної адміністрації; не було запропоновано ОСОБА_2 надати письмові пояснення відповідно до ст.149 КЗпП України, не ознайомлено його з наказом про звільнення під розписку та звільнення було проведено в період тимчасової непрацездатності позивача.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильні висновки суду з огляду на наступне.

Згідно із чч.1, 6 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної правової норми для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

У справі про звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Пленум Верховного Суду України у роз'ясненнях, викладених у пунктах 18, 22 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звертає увагу судів на те, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнавати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ст.40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст.ст. 147, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

У справах про поновлення на роботі обов'язок доведення правомірності звільнення працівника з ініціативи роботодавця покладається саме на роботодавця.

Як встановлено по справі, наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.10.2016 року №520-К «Про звільнення ОСОБА_2», 10.10.2016 року звільнено ОСОБА_2, начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області, із займаної посади за систематичне невиконання покладених на нього трудових обов'язків. Підставою звільнення зазначено наказ Державного агентства автомобільних доріг України №330 від 10.12.2015 року, №176 від 21.06.2016 року, №199 від 18.07.2016 року, службова записка від 10.10.2016 року.

Проте під час розгляду справи відповідачем не було надано суду службову записку від 10.10.2016 року на яку міститься посилання в наказі Державного агентства автомобільних доріг України від 10.10.2016 року №520-К.

Із наданої відповідачем копії доповідної від 10.10.2016 року начальника відділу внутрішнього аудиту та аналізу, адресованій т.в.о. Голови Державного агентства автомобільних доріг України вбачається, що в 2016 році відділом внутрішнього аудиту та аналізу проведено ряд внутрішніх аудитів в Службах автомобільних доріг. Аудитами встановлено ряд суттєвих порушень та недоліків в їх діяльності. За результатами аудитів Службам надано рекомендації щодо відшкодування порушень та покращення фінансово-господарської діяльності підприємства. Станом на 06.10.2016 року окремими службами не враховано надані рекомендації та не відшкодовано виявлені порушення, зокрема Службою автомобільних доріг у Вінницькій області не відшкодовано порушення на загальну суму 4820,6 тис. грн., яке виникло внаслідок завищення вартості робіт ДП «Вінницький облавтодор».

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ця доповідна адресована конкретній посадовій особі та містить у собі лише пропозиції та рекомендації. При цьому з наданих відповідачем доказів не вбачається, що викладені в доповідній порушення були трансформовані в розпорядчий документ, на позивача були покладені певні обов'язки, особа з ними була ознайомлена та їх виконання було обумовлено конкретним проміжком часу.

Сама лише сукупність застосування до позивача раніше заходів дисциплінарного впливу не може бути підставою для прийняття наказу про звільнення особи, оскільки відповідно до положень п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно сукупність усіх умов, а саме щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що викладене у службовій записці (доповідній) від 10.10.2016 року (а.с. 61) порушення, за яке було звільнено позивача, не є дисциплінарним проступком в розумінні закону, оскільки будь-які пропозиції за своєю суттю не мають ознак імперативності і несуть рекомендаційний характер. Пропозиція відшкодування шкоди також не може бути віднесено до посадових обов'язків позивача, вона не визначена будь-якими термінами у даному випадку і взагалі здійснюється у порядку передбаченому законом, а в разі спору в судовому порядку.

Правильними є і висновки суду про те, що звільнення ОСОБА_2 проведене без погодження з органами місцевої влади, тобто з порушення встановленої законом процедури.

Так, відповідно до ст.39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», голови місцевих державних адміністрацій погоджують у встановленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників не підпорядкованих підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органів виконавчої влади вищого рівня, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції.

Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року №818.

Проте, відповідачем не надано доказів звернення до голови Вінницької обласної державної адміністрації за погодженням про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області та докази, які б підтверджували погодження у встановленому законом порядку звільнення ОСОБА_2

Наданий відповідачем лист Вінницької обласної державної адміністрації від 11.10.2016 року №0101-46/6730, підписаний першим заступником голови Вінницької обласної державної адміністрації, не є погодженням на звільнення позивача, оскільки він стосується лише погодження призначення на посаду начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області іншої особи. Виданий після прийняття 10.10.2016 року наказу №520-к про звільнення ОСОБА_2, та не може оцінюватися судом як погодження звільнення позивача у справі, при тому, що норми законодавства передбачають погодження як при призначенні, так і при звільненні особи. Погодження ж однієї кандидатури на призначення, не свідчить про погодження звільнення іншої особи з цієї посади.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції також про допущення відповідачем порушення й інших норм КЗпП України.

Так, статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

По справі встановлено, що Державне агенство автомобільних доріг України не надало доказів щодо дотримання ним вимог ст.149 КЗпП України щодо того, що відповідачем було зажадано від позивача надати письмові пояснення, а також про повідомлення позивачу наказу №520-К від 10.10.2016 року під розписку.

Судова колегія враховує відповідно до ч.2 ст.214, ст.360-7 ЦПК України правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі № 6-2801цс15, згідно якої невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Вказані порушення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2 не є самостійною підставою, що впливає на законність його звільнення, але допущені відповідачем та встановлені судом першої інстанції.

Крім того, судом встановлено, що позивача звільнено в період його тимчасової непрацездатності, що підтверджується відкритим в день звільнення лікарняним листком, який було видано Вінницьким обласним клінічним високоспеціалізованим ендокринологічним центром та згідно з копією якого ОСОБА_2 звільнено від роботи з 10.10.2016 року до 18.10.2016 року.

Згідно з ч.3 ст.40 КЗпП, п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП) у період його тимчасової непрацездатності. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Доводи відповідача, щодо часу виклику швидкої допомоги та госпіталізації позивача до лікарні ввечері 10.10.2016 року, не спростовують факту його непрацездатності саме в той день і раніше, оскільки, як він пояснив суду, стан його здоров'я погіршився ще починаючи з 11 ранку і вже тоді він покинув робоче місце і згодом звернувся по допомогу до лікарів.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного агенства автомобільних доріг України - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.12.2016 року у даній справі - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис А.Ю. Зайцев

Судді: Підпис О. С. Панасюк

Підпис Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом.

Суддя