Справа № 522/13229/16-ц

Провадження № 2/522/5372/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси,

у складі судді Тарасова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко О.О.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «СК «Країна» про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 19.07.2016 року звернувся позивач із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, зазначаючи, що 13.10.2015 року о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_2Ф, керуючи автомобілем марки «Тойота», д/н НОМЕР_1, виконуючи поворот ліворуч, на зелений сигнал світлофора, не надав переваги в русі автомобілю НОМЕР_2, який рухався назустріч, на зелений сигнал світлофору, чим порушив п. 10.1, 16.12 Правил дорожнього руху України, в результаті чого сталося зіткнення транспортних засобів.

Постановою судді Ширяївського районного суду Одеської області від 14.04.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Діями відповідача позивачу завдано майнову шкоду в розмірі 68 230,11 грн. Оскільки страховою компанією було виплачено страхове відшкодування в розмірі 25 552,47 грн., позивач просить стягнути з відповідача на його користь залишок суми та витрати на проведення експертизи в розмірі 2 211,84, а разом 44 889,48 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити

Представник відповідача проти задоволення вимог заперечував, зазначаючи, що оскільки позивачем та ПАТ «СК «Країна» було погоджено розмір страхової виплати в межах страхової суми, яку перераховано на рахунок позивача, останній втратив право вимоги відшкодування матеріальної шкоди від відповідача на підставі висновку автотоварознавчого дослідження, який відповідач також вважає недійсним.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є власником автомобіля НОМЕР_2, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Постановою Ширяївського районного суду Одеської області від 14.04.2016 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 27.05.2016 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Судом встановлено такі обставини: 13.10.2015 року о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_2Ф, керуючи автомобілем марки «Тойота», д/н НОМЕР_1, рухаючись по перехрестю вул. Середньофонтанська – Фонтанська дорога, виконуючи поворот ліворуч, на зелений сигнал світлофора, не надав переваги в русі автомобілю НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, який рухався назустріч на зелений сигнал світлофору, в результаті чого сталося зіткнення та обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

На момент ДТП відповідач мав дійсний поліс №АІ/2916430 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ПАТ «СК «Країна».

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно п. 9.2 ст. 9 Закону розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Згідно п. 36.2 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як вбачається з матеріалів страхової справи та не заперечується сторонами, 19.10.2015 року страховиком в присутності позивача було оглянуто автомобіль та складено протокол огляду транспортного засобу, 12.07.2016 року позивач звернувся до ПАТ «СК «Країна» з заявою про погодження розміру страхового відшкодування в сумі 25 552,47 грн., зазначаючи, що на проведенні експертизи пошкодженого автомобілю не наполягає, та з заявою про виплату страхового відшкодування. Згідно платіжного доручення №9793 від 09.08.2016 року страховиком було перераховано зазначену суму на рахунок позивача без проведення експертизи.

Однак, позивачем самостійно було замовлено проведення експертизи та, як вбачається з висновку №6306 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення суми матеріального збитку, заподіяного власникові КТЗ від 12.11.2015 року, вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП, яка відбулась 13.10.2015 року становить 68 230,11 грн.

Таким чином, різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та сумою матеріального збитку складає 42 677,64 грн.

За проведення експертизи позивачем було сплачено 2 211,84 грн., що підтверджується атом №6306 здачі-приймання висновку судового експерта.

Суд відхиляє доводи відповідача на недійсність зазначеного висновку як такі, що не підтверджені жодними доказами та зазначає, що судом, відповідно до ст. 10 ЦПК України, було роз’яснено відповідачеві право на заявлення клопотання про призначення судової експертизи, яким відповідач не скористався.

Відповідно до ч.ч 1,2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення ст. 509 та з урахуванням приписів ст.ст. 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі майнової шкоди якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 чт. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вирішуючи справу по суті, суд, керуючись вимогами ст. 360-7 ЦПК України, враховує правові висновки Верховного суду України, викладені в постанові №6-2808цс15 від 20.01.2016 року. Зокрема суд зазначив наступне: завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання відповідачем як особою, яка завдала шкоди свого обов'язку з відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика, тому вимога про стягнення з відповідача залишку від суми матеріального збитку в розмірі 42 677,64 грн. та витрат на проведення експертизи в розмірі 2 211,84 грн., що разом складає 44 889,48 грн. підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Вирішуючи питання в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд керується Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», згідно ст. 1 якого розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно п. 48 Постанови ПВССУ «№10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №23/45 від 12.07.2016 року позивачем сплачено 10 000,00 грн. за надання правової допомоги за договором №23/1 від 12.07.2016 року. З розрахунку витрат на правову допомогу вбачається, що адвокатом витрачено 20 годин, з яких первинна консультація – 2,5 години, аналіз судової практики – 2 години, підготовка процесуальних документів по справі – 9,5 години, підготовка та відправка поштової кореспонденції – 1,5 години, участь в судових засіданнях – 4,5 годин.

З зазначеним розрахунком суд частково не погоджується в частині включення до змісту витраченого часу аналізу судової практики, який має здійснюватись адвокатом на постійній основі з метою підвищення рівня професійних знань та не підлягає компенсації за рахунок відповідача. Також згідно матеріалів справи встановлено, що представник позивача був присутнім лише в двох судових засіданнях, тож суд вважає необхідним зменшити витрати часу з 4,5 годин до 2 годин.

Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача в якості витрат на правову допомогу становить 7500,00 грн., з розрахунку 500 грн./год.

Згідно квитанції від 15.07.2016 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 551,20 грн., що за вимогами ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 212 -214 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 1166, 1187, ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «СК «Країна» про відшкодування матеріальної шкоди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 44889 (сорок чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрати на правову допомогу в розмірі 7500 (сім тисяч п’ятсот) гривень, а також судовий збір в розмірі 551 гривня 20 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя         А.В. Тарасов

14 лютого 2017 року