Провадження № 22ц/790/1016/17 Головуючий 1 інст. - Березовська І.В.

Справа № 635/6502/16-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія : земельні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Карімової Л.В., Малінської С.М.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Управління Держгеокадастру в Харківському районі Харківської області, Коротичанська селищна рада Харківського району Харківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановленні меж між земельними ділянками, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення меж між суміжними земельними ділянками, що знаходяться по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та знаходяться в постійному користуванні у неї та ОСОБА_3 відповідно; усунути порушення права користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з боку ОСОБА_3 шляхом вчинення такої дії, як перенесення паркану на відстань не менше 1,0 м від найбільш виступної конструкції стін житлового будинку АДРЕСА_1.

01 листопада 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Управлінню Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області та Коротичанській селищній раді Харківського району Харківської області проведення будь-яких дій, пов'язаних із затвердженням технічної документації на земельну ділянку АДРЕСА_2.

В обґрунтування заяви зазначив, що йому стало відомо, що відповідачем в порушення вимог п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, без погодження із позивачем меж земельної ділянки подано документи на оформлення кадастрового номеру земельної ділянки АДРЕСА_2 з метою подальшої реєстрації у Поземельній книзі права власності на вказану земельну ділянку. Оформлення відповідачем кадастрового номеру зазначеної земельної ділянки до вирішення спору щодо встановлення її меж змусить позивача в подальшому звертатися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів з приводу витребування майна із чужого незаконного володіння, що призведе до тривалої судової тяганини.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року відмовлено представнику позивача ОСОБА_2 у задоволені клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін, та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розроблення відповідачем технічної документації із землеустрою, її погодження та затвердження не може утруднити чи зробити неможливими виконання рішення суду. Порушення відповідачем вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, є виключно припущенням представника позивача, яке не підтверджено об'єктивними даними.

Судова колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про забезпечення позову, оскільки суд розглянув зазначене клопотання у відповідності до вимог процесуального закону.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Частиною 1 ст.152 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавств при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

З виділених матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 вересня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маліковою О.К., зареєстровано в реєстрі за № 2982, ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_1 прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно витягу Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1500га, кадастровий номер НОМЕР_1, призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також за цією адресою знаходиться земельна ділянка площею 0,1103га, кадастровий номер НОМЕР_2, призначення ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Обстеженням стану забудови садиби в АДРЕСА_1, проведеної КП «Архітектурне бюро Харківського району» встановлено, що при самочинному будівництві фундаменту під прибудову літ. «А1-1» до житлового будинку літ. «А-1», розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_1, який розташований на відстані 0,50 м від межі сусідньої земельної ділянки АДРЕСА_2, не дотримано вимоги п. 3.25 *ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», оскільки відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менш 1 м.

З'ясовуючи обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати представник позивача, суд першої інстанції вірно встановлено, що дії, про заборону яких звернувся представник позивача (затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки АДРЕСА_2), не можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про встановлення порядку користування суміжними земельними ділянками.

Питання встановлення меж ділянки, погодження та затвердження технічної документації на ділянку є лише діями по визначенні меж, площі та конфігурації ділянки та визначення місця її розташування в натурі на місцевості та жодним чином не впливає на визначення порядку користування земельною ділянкою.

Припущення представника позивача, що відповідачем порушено п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року, об'єктивними даними не підтверджено. Матеріали справи взагалі не містять відомостей, що ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена судом з додержанням вимог процесуального закону, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 304, п.1 .ч.2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, ст.ст.313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 01 листопада 2016 року

залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню у касаційному порядку відповідно до статті 324 ЦПК України не підлягає.

Головуючий:

Судді -