ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 січня 2017 року 14:13 № 826/4742/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., при секретарі судового засідання Шевчишин О.І., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея"

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління ДФС у м. Києві

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного

управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

за участю представників сторін:

представник позивача: Антохов Ярослав Станіславович

представник відповідача 1, 2: Тарантюк Юлія Вікторівна

представник відповідача 3: Ковальчук Олексій Геннадійович

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12.01.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея" (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач 1), Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач 2), Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач 3), в якому просить: рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві від 18 серпня 2015 року вих.№21504/10/26-58-11-02-18 визнати незаконним і скасувати; рішення ГУ ДФС у м.Києві від 05 листопада 2015 року №16795/10/26-15-11 -03-11 про результати розгляду первинної скарги незаконним і скасувати; рішення ДФС України від 20 січня 2016 року №989/6/99-99-11-02-02-15 результати розгляду скарги визнати незаконним і скасувати; зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві включити відомості з поданої ТОВ "НІКЕЯ" (код ЄДРПОУ 30405094) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць липень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що товариством у встановленому ст. 49 Податкового кодексу України порядку подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період липень 2015 року. На думку позивача, чинне податкове законодавство не містить прямої заборони контролюючому органу на прийняття податкової звітності, поданої платником податків у паперовому вигляді, а тому рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті вказаної податкової декларації на паперових носіях, що оформлене у вигляді листа від 18 серпня 2015 року вих.№21504/10/26-58-11-02-18, є незаконним. За результатами оскарження рішення контролюючого органу про відмову у прийнятті податкової декларації на паперових носіях подано скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України позивач отримав рішення про залишення скарг без задоволення, що, на думку позивача, також є незаконним.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові та додаткових поясненнях.

Представник відповідача 1, 2 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечень відповідач 2 зазначає, що рішення ДФС України не породжує для позивача будь-яких правових наслідків, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник відповідача 3 проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та надав суду письмові заперечення на позовну заяву.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач 3 зазначає, що згідно з нормами пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" - зареєстроване 20 липня 1999 року Жовтневою районною у м. Києві державною адміністрацією м. Києва, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 №001482.

З 20 липня 1999 року перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві (попередня назва ДПІ у Жовтневому районі м. Києва), як платник податків, згідно свідоцтва №200067433 від 12 вересня 2012 року, індивідуальний податковий номер 304050926589.

ТОВ "НІКЕЯ" надіслало поштою до ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року у паперовій формі та додаток 5 до декларації.

Листом (рішення) від 18 серпня 2015 року вих. №21504/10/26-58-11-02-18 відповідач 3 повідомив позивача про відмову у прийнятті податкової звітності.

У листі від 18 серпня 2015 року вих. №21504/10/26-58-11-02-18 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" відповідач 3 повідомив позивача, що надіслана ним засобами поштового зв'язку податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2015 року подана всупереч пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме невірний спосіб подання, у зв'язку із чим вказана податкова звітність вважається неподаною.

Не погодившись із спірним рішеннями відповідача 3, позивач звернувся зі скаргою до ГУ ДФС м. Києві.

ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 12.10.2015 р. №15504/10/26-15-11-03-11 повідомило позивача про продовження розгляду первинної скарги.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 05.11.2015 р. №16795/10/26-15-11-03-11, залишено без змін рішення ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві, а скаргу позивача без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві та рішенням ГУ ДФС у м. Києві позивачем подано скаргу до ДФС України.

ДФС України рішенням від 24.12.2015 р. №27614/6/99-99-11-02-02-15 повідомило позивача про продовження розгляду повторної скарги.

Рішенням ДФС України від 20.01.2016 р. №989/6/99-99-11-02-02-15, повідомлено позивача про залишення без змін рішення ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві, а скаргу позивача без задоволення.

Крім того, позивачем подано скаргу на рішення ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві до Міністерства фінансів України.

Як вбачається з матеріалів справи Міністерство фінансів України передано скаргу до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 20.01.2016 р. №987/6/99-99-11-02-02-15, повідомлено позивача про продовження розгляду скарги, яка надійшла від Міністерстава фінансів України.

Позивач вважає дії відповідачів необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства та фактичним обставинам справи, а тому звернувся до Суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконними і скасувати рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18 серпня 2015 року вих.№21504/10/26-58-11-02-18, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Безпосередньо порядок та спосіб подання податкової звітності врегульований нормами п. 49.3 - 49.7 ст. 49 ПК України.

Разом з тим 01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким внесено до ПК України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість.

Так, пунктом 49.3 ст. 49 ПК України (в редакції чинній станом 09.06.2015 р. подання позивачем податкової звітності в паперовому вигляді) передбачено, що Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до п. 49.4 ст. 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Процедура подання податкової звітності засобами електронного зв'язку в електронній формі до контролюючого органу регулюється Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011.

Аналогічно п. 2 розд. ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року за № 1267/26044 та діяв до 01.02.2016) передбачено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З наведених норм п. 49.4 ст. 49 ПК України та п. 2 розд. ІІІ Порядку вбачається інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі.

Так, з аналізу вищезазначених норм права вбачається, що у даному конкретному випадку норма п. 49.3 ст. 49 ПК України застосуванню до позивача не підлягає, а у платника податку (позивача) відповідно відсутнє право подачі декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді.

В даному випадку Суд вважає, що подача податкової декларації з податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період липень 2015 року в електронному вигляді є обов'язком позивача.

Згідно п. 49.8 ст.49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Нормами п. 49.9 ст. 49 ПК України визначено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Також, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою (пп. 49.9.1); у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк (пп. 49.9.2).

З урахуванням вищезазначених норм права та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що наведені позивачем обставини в силу норм ПК України не звільняють Товариство від законодавчо встановленого обов'язку звітувати до контролюючого органу по податку на додану вартість в електронній формі. Оскільки у відповідності до абз. 1 п. 46.5 ст. 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

В силу норм п. 46.4 ст. 46 цього Кодексу якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

Тобто, наведені норми Кодексу дозволяють платнику податків у випадку, коли існуюча затверджена форма податкової звітності збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, зазначити про даний факт у відповідній податковій декларації (якщо таке передбачено формою звітності) та/або подати доповнення до такої декларації в тому числі у паперовій формі. Подання податкової декларації всупереч встановленої форми не дозволяється.

З огляду наведені вище норми права та встановлені обставини, Суд прийшов до висновку, що позивачем у даному випадку порушено визначений чинним податковим законодавством порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: засобами поштового зв'язку, замість електронної форми, а тому така податкова декларація не може бути визнана прийнятою.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо визнання незаконним і скасування рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18 серпня 2015 року вих. №21504/10/26-58-11-02-18 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи, Судом встановлено, що відповідачем 3 було правомірно прийнято рішення про відмову в прийнятті податкової декларації позивача з ПДВ за липень 2015 року, то відповідно позовні вимоги позивача в частині щодо зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ "НІКЕЯ " (код ЄДРПОУ 30405094) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць липень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України не підлягають задоволенню, оскільки є взаємопов'язаними.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 05 листопада 2015 року №16795/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 20 січня 2016 року №989/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, Суд зазначає наступне.

У відповідності до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами податкові консультації.

Згідно з п. 56.2 ст. 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 55.1 ст. 55 цього Кодексу визначено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Порядок подання та розгляду скарги платника податків на рішення контролюючого органу врегульовано нормами ст. 56 ПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України не є юридично значеним для позивача, оскільки зазначені рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

З огляду на викладене, Суд приходить до висновку про те, що оскільки рішення про результати розгляду скарг само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправним та скасування зазначених рішень, а отже позовні вимога в даній частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі 1, 2 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги в частині щодо визнання незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 05 листопада 2015 року №16795/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 20 січня 2016 року №989/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги задоволенню не підлягають.

Аналогічні правові висновки наведені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 № К/800/63653/14, К/800/63692/14, від 31.05.2013 року за номером №К-54177/09-С.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді К.М. Кобилянський

А.С. Мазур