дата документу :

Справа №2а-88/2010р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 січня 2010р. 08год. 50хв. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Мельника О.О.

при секретарі Швачко О.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Київській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити соціальні виплати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Київської області, і в судовому засіданні підтримав письмовий текст даного позову про те, що він є дитиною війни, а тому відповідно до вимог ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», з 1 січня 2006 року, має право на отримання соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що відповідно до ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Однак, така матеріальна допомога відповідачем в 2006-2007 роках йому взагалі не нараховувалась та не виплачувалась, а в 2008 році він отримує такі виплати лише в розмірі 10%. Вважає, що відповідач неправомірно відмовив йому у перерахуванні такої соціальної допомоги у відповідності з чинним законодавством. Внаслідок чого, загальна сума належних до сплати йому грошових сум, в період часу з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., становить 3891 грн. 90 коп. Тому, просить визнати дії відповідача щодо відмови йому в перерахунку такої матеріальної допомога в розмірі, меншому ніж передбачено чинним законодавством, неправомірними та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплатити недоплачені соціальні виплати, як дитині війни, на підставі норм вищевказаного Закону, які були зупинені, та які рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнані неконституційними. Крім того, просить поновити йому пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише після отримання відповіді від відповідача лише нещодавно, а також з тих підстав, що він має похилий вік та часто хворіє.

Представник відповідача в судове засідання не з”явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в письмових запереченнях позов не визнає, посилаючись на те, що позивач пропустив річний строк звернення до суду, що відповідно до п. 1 ст. 100 КАС України є підставою для відмови в задоволенні позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Вважає, що з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається поважних причин для поновлення позивачеві пропущеного строку. Також, вважає, що позивачеві, як дитині війни, правомірно, з 01.01.2008 року, виплачується соціальна допомога у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до положень ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” із внесеними до неї змінами ЗУ “Про Державний бюджет на 2008 рік”, які передбачають виплату надбавки дням війни в такому розмірі, який встановлений і для учасників війни. Перерахунок та виплата таких соціальних виплат з урахуванням підвищення їх розміру до 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в 2007 році чинним законодавством не передбачено. А мінімальний розмір пенсії за віком, визначений в абз.1 ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для призначення пенсії відповідно для цього ж Закону. На правовідносини, що регулюються Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, він не поширюється. Крім того, відповідно до чинного законодавства фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених законом, здійснюється за рахунок державного бюджету України, в якому такі видатки не передбачені, а Пенсійний Фонд України повинен забезпечувати раціональне використання коштів, що перебувають в його управлінні. Тому вважає, що з боку управління ніяких порушень законодавства допущено не було. Також, чинним законодавством не передбачено, що саме управління Пенсійного Фонду України повинно проводити перерахунок пенсії і забезпечити її виплату. Просить даний позов залишити без задоволення.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду в Бориспільському районі Київської області та отримує пенсію за віком. Водночас, він має статус дитини війни.

У відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинність з 1 січня 2006 року, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги виплачується підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Управлінням Пенсійного фонду України в Бориспільському районі Київської області, починаючи з 1 січня 2006 року до 1 січня 2008 року, неправомірно, без врахування підвищення у вигляді надбавки, встановленої вказаним законом в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а з 1 січня 2008 року з обмеженням у виплаті такого підвищення в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, нараховувалась та виплачувалась пенсія за віком, а на письмове звернення позивача щодо перерахування призначеної йому пенсії з урахуванням такої надбавки з боку відповідача було відмовлено.

Відповідно до п.12 ст.71 ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 рік” на 2007 рік було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо встановлення розміру надбавки для дітей війни.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року вищевказані положення ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними з дня ухвалення даного рішення.

Вищенаведене підтверджується даними копії паспорта, пенсійного посвідчення позивача, (а.с.5-6), а також даними копії письмової відповіді відповідача(ах.7).

Посилання відповідача на неможливість призначення пенсії з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком у зв’язку з відсутністю відповідного механізму для визначення розміру цього підвищення, суд оцінює критично, оскільки за правилами, передбаченими ч.7 ст.9 КАС України, ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” поширюється на спірні правовідносини. Положення ч.3 ст.28 цього ж Закону їх не регулює.

Також є безпідставним посилання відповідача щодо проведення нарахування та виплати пенсії не управлінням Пенсійного фонду України, оскільки в даному випадку мова йде про підвищення розміру пенсії, у встановленому законодавством розмірі, що належить виключно до компетенції Пенсійного фонду України та відповідно його територіальних управлінь.

Згідно із ст.ст.21,22,24,64 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За змістом ч.2 ст.9 Кодексу у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, в т.ч. право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії, тим самим повинен при вирішенні спору не застосовувати закон, який не відповідає вимогам Конституції України.

Крім того, відповідно до ч.5 резолютивної частини Рішення КСУ від 09.07.2007 року рішення Конституційного Суду України, у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв”язку з правовідносинам, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, і державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

А тому, суд дійшов висновку, що на момент здійснення нарахування та виплат позивачу соціальної допомоги, застосуванню підлягали норми ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, а не положення ст.71 ЗУ “Про державний бюджет України на 2007 рік”, що істотно звужували обсяг конституційних прав позивача, як соціально захищеної особи.

Отже, відповідач нараховувавши та виплачуючи позивачу соціальну допомогу, як дитині війни, в розмірі, меншому ніж передбачено чинним законодавством, порушував права позивача на отримання гарантованих соціальних виплат.

Однак, відповідно до ч.ч.1,2 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Твердження ж позивача щодо пропущення з його боку строку зернення до суду з причин похилого віку та частих хвороб є голослівними, оскільки похилий вік позивача не свідчить про поважність причини пропуску строку звернення до суду з боку останнього та не може бути підставою для поновлення такого строку судом, а докази, які б вказували на хворобу позивача, що заважала йому вчасно звернутись до суду, останній суду не надав, маючи таку можливість.

Згідно із положенням ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Тому, враховуючи, що позивач пропустив річний строк звернення до суду, звернувшись з позовними вимогами про зобов”язання відповідача нарахувати та виплатити йому соціальну допомогу, як дитині війни в період часу з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, лише 19.12.2009 року, і поважні причини, як б перешкодили йому вчасно звернутись до суду за захистом свого права, відсутні, підстав для поновлення пропущеного строку суд не вбачає, а відповідач наполягає на відмові в позові з підстав пропущення строку звернення до суду позивачем на підставі ст.100 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позов слід відмовити в повному обсязі, з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимогами.

Керуючись ст.ст. 21,22,24,46,64, ч.3 ст.150, ч.2 ст.152 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, Законом України “Про державний бюджет України на 2008рік”, ст.ст.1,3,6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІУ від 18.11.2004 року, ч.2 ст.9, ст.ст. 10, 11, 70, 99-100, 168-163 Кодексу Адміністративного Судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Київській області про визнання дій неправомірними та зобов”язання нарахувати та виплатити соціальні виплати - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення та подальшої подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.О. Мельник