\ Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
22.09.2009 Справа № 2-а-22/09/0112
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Кащеєва С.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
від третіх осіб: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим (суддя Зіньков В.І. ) від 02.03.09 у справі № 2-а-22/09
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації (пл.Героїв Перекопу, 1-а, м.Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Міністерство праці та соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м.Київ, 01001)
Державне казначейство України (вул. Бастіонна, 6, м.Київ, 01014)
про визнання протиправними дії щодо ненарахування та невиплати щомісячної державної допомоги по догляду за дитиною та зобов'язання до виплати відповідно до чинного законодавства,
ВСТАНОВИВ:
16.01.2009 позивач звернулась до Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації про (з урахуванням уточнень від 27.02.2009) визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги по догляду за дитиною відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»за період з 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2008 року, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити недоплачену державну допомогу по догляду за дитиною за період з 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2008 року (арк.с. 2-3, 69-70).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 та має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 27.11.2008 №26-рп/2008, та з посиланням на статті 22, 46, 64 Конституції України, як на норми прямої дії.
Ухвалою суду від 26.01.2009 до участі у справі залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство праці та соціальної політики України та Державне казначейство України (арк.с. 13).
Постановою Красноперекопського міськрайнного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2009 у задоволені позовних вимог відмовлено (арк.с. 74-79).
Постанова мотивована тим, що, оскільки ОСОБА_1 особою незастрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок надання їй допомоги по догляду за дитиною в 2007 році регламентувався Постановою Кабінету Міністрів України №13 від 11.01.2007 «Про порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування», а в 2008 році -Законом України «Про державну допомоги сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачу в повному обсязі сплачувалась допомога відповідно до чинних норм законодавства.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 20.03.2009, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову (арк.с. 84, 86-87).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд не в повному обсязі дослідив обставини справи, не прийняв до уваги норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, Постанови Пленуму Верховного Суду України 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади», Листа Міністерства юстиції України №337-0-2-08-19 від 29.07.2008 «Щодо практики застосування норм права у разі колізії».
Судове засідання відкладалось в порядку частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач, відповідач та треті особи явку уповноважених представників в судові засідання, призначені на 28.07.2009, 22.09.2009, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.104-106), позивач в апеляційній скарзі просить розглянути справу у відсутність її представників (арк.с.87, 107), відповідач та треті особи про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач, відповідач та треті особи викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, позивач просить розглянути справу у відсутність її представників, відповідач та треті особи про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача, відповідача та третіх осіб.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
Позивач -ОСОБА_1 матір'ю ОСОБА_2, 28.09.2007 року народження (арк.с.7), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992, в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років.
Відповідачем нарахована та виплачена позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
- за листопад 2007 року -17,96 грн.;
- за грудень 2007 року -110,88 грн.;
- за період з січня по грудень 2008 року - 130,00 грн. щомісячно (арк.с. 8).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.
На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми статей 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, статті 58, підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007, статей 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»№2017-ІІІ від 05.10.2000, Закону України «Про прожитковий мінімум»№966-ХІV від 15.07.1999.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно зі статтями 42-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 квітня у розмірі 463,00 грн., з 1 жовтня -470,00 грн.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007 затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років у розмірі з 1 січня -526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня - 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень. Розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»зупинено.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі підпункту 7 пункту 23 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 частина перша статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»викладена в такій редакції: "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень", а підпунктом 8 зазначеного пункту встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками, з 1 січня 2010 року - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
На підставі підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 статті 42, 43 виключено.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: абзацу третього частини другої статті 56, пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення пункту 25 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, застраховані та незастраховані матері, які мають дітей віком до трьох років поставлені в різні умови, мають право на отримання різних розмірів допомоги по догляду за дітьми, так як в Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 на 2008 рік внесені зміни, згідно з якими стаття 15 цього Закону викладена в такій редакції: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.».
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (аналогічна правова позиція вкладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Проніна проти України»заява №63566/00).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Фактично вимога позивача щодо виплати допомоги по догляду за дитиною є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету) №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановлено, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Розглядаючи порушене питання, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: "закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення N 10-рп/2008).
Таким чином, відсутність у державному бюджеті коштів на виплату допомоги по догляду за дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися допомога.
Однак, на думку судової колегії, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена законом.
При розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач має дитину віком до трьох років, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання допомоги по догляду за дитиною в розмірі прожиткового мінімуму, а не якогось іншого розміру.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені у встановленому порядку, і позивач є матір'ю, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-ІІІ від 05.10.2000 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №. 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»визначено, що відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», яким внесені зміни до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» №2811-ХІІ від 21.11.1992, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому що з 2007 року застрахованим та незастрахованим особам, що мають дітей віком до трьох років, допомога по догляду за дитиною нараховується та виплачується Управлінням праці та соціального захисту населення, а не по місцю роботи.
Право на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, в редакції, що діяла в спірний період, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Строк звернення до суду щодо визнання неправомірними дій відповідача по встановленню розміру спірної допомоги, зобов'язання призначити розмір спірної допомоги, здійснити її перерахунок з дня призначення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на момент прийняття рішення, та виплатити недоотриману суму спірної допомоги за період з листопада по грудень 2007 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду лише в січні 2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В своїх запереченнях, наданих до суду першої інстанції, третя особа -Державне казначейство України, наполягала на відмові в задоволенні позову в порядку статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (арк.с. 18).
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надала.
Таким чином позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача по встановленню розміру спірної допомоги, зобов'язання призначити розмір спірної допомоги, здійснити її перерахунок з дня призначення, та виплатити недоотриману суму спірної допомоги за період з листопада по грудень 2007 року не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду в цій частині.
Позивач в адміністративному позові при розрахунку суми, яка підлягає стягненню на її користь помилково посилається на норми статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми » в редакції, що змінена Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік»з 01.01.2008, тобто просить призначити їй державну допомогу по догляду за дитиною в розмірі різниці між 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб та сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу, а не в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для дітей віком до 6 років, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла до внесення змін, за період з січня по грудень 2008 року в сумі 4923,00 грн., згідно наступного розрахунку:
- за період з січня по березень 2008 року - 1578,00 грн. = (526,00 грн. х 3)
- за період з квітня по червень 2008 року -1614,00 грн. (538,00 грн. х 3),
- за період з липня по вересень 2008 року - 1620,00 грн. (540,00 грн. х 3),
- за період з жовтня по грудень 2008 року - 1671,00 грн. (557,00 грн. х 3).
Виплачено позивачу в січні -грудні 2008 року допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 1560,00 грн.
(1578,00 грн. + 1614,00 грн. + 1620,00 грн. + 1671,00 грн.) -1560,00 грн. = 4923,00 грн.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що викладені в позовній заяві з урахуванням уточнень доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального права, не дав оцінки посиланням позивача на статті 22. 46 та інши Конституції України, як акту прямої дії, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судова колегія, розглянувши позовні вимоги про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги по догляду за дитиною відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»за період з 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2008 року, не встановила обставини, що свідчать про протиправність відмови відповідача в цій частині, також, судом першої інстанції не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Позивачем також не надані належні та допустимі докази протиправності дій відповідача в зазначеній частині, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У цій справі заявниця зверталась до суду першої інстанції з вимогою вирішити її спір щодо допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що вказана допомога не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак суд першої інстанції не вчинив жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання позивача. На думку судової колегії, суд першої інстанції, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконав свого зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції, що встановлено рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Проніна проти України»(заява №63566/00).
Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду першої інстанції -скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої та третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа); якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем сплачений судовий збір в сумі 28,90 грн.: 3,40 грн. - при зверненні з позовом (арк.с. 1), 25,50 грн. - при поданні апеляційної скарги (арк.с. 85); він тому підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України частково пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 24,77 грн.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 94, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.09 у справі № 2-а-22/09 задовольнити частково.
2. Постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.09 у справі № 2-а-22/09 скасувати.
3. Прийняти нову постанову.
4. Позовні вимоги задовольнити частково.
5. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Красноперекопської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з січня по грудень 2008 року в сумі 4923,00 грн.
6. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 24,77 грн.
7. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна