Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
22.09.2009 Справа № 2-а-49/09/0108
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Кащеєва С.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоусов Е.Ф. ) від 24.02.09 у справі № 2-а-49/09
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим (вул. Кірова 5, Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)
про визнання дій неправомірними і зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої суми допомоги та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
16.12.2008 позивач звернулась з позовною заявою до Керченського міського суду Автономної Республіки Крим (з урахуванням доповнення від 23.02.2009) про визнання неправомірною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим щодо відмови виплатити позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з жовтня 2007 року по листопад 2008 року в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років; стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим недоотриманої державної соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 6361,48 грн.; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим виплачувати щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років починаючи з 01.12.2008 до закінчення строку передбаченої законом виплати; стягнення моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.(арк.с.2-4).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є матір'ю ОСОБА_1 та має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, з 23.10.2007 по теперішній час, відповідачем зазначена допомога в повному обсязі не виплачується, з посиланням на статтю 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 (справа №1-28/2008), статті 8, 22, 46, 55, 56 Конституції України.
Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.2009 позов задоволено частково: визнано відмову у виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради від 12.11.2008 неправомірною; стягнено з Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради на користь ОСОБА_1допомогу по догляду за дитиною з жовтня 2007 року по 28.02.2009 у розмірі 6361,48 грн.; в задоволені решти позовних вимог відмовлено; зобов`язано Управління Державного казначейства України повернути ОСОБА_13,40 грн. судових витрат; стягнено з ОСОБА_1судовий збір на користь держави у розмірі 10,00 грн. (арк.с. 26-28).
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без врахування прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, що було передбачено статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 в редакції, яка діяла до зазначених змін, суперечить рішенню Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008; з посиланням на інший розмір допомоги не менше прожиткового мінімуму, визначений статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 для застрахованих осіб, та обов'язковість застосування судом принципу верховенства права.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради 05.03.2009 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 25.03.2009, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову (арк.с.29, 31-32).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата відповідачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснювалась за рахунок коштів відповідної субвенції з Державного бюджету України відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законами про Державний бюджет України на відповідний рік, будь-які зміни в спірний період до Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік не приймались; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для самостійного перерахування розміру цих виплат; відповідач не може нести відповідальність за зобов'язаннями держави; перерахунок соціальних виплат може здійснюватись тільки після надання відповідного фінансового забезпечення.
Судове засідання відкладалось в порядку частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судові засідання, призначені на 28.07.2009, 22.09.2009 не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.45-46), відповідач в апеляційній скарзі просить розглянути справу у відсутність його представників (арк.с.32), позивач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судові засідання, але в суд не з'явились, відповідач просить розглянути справу у відсутність його представників, позивач про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
Позивач ОСОБА_1 матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1року народження (арк.с.5), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Відповідачем нарахована та виплачена позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як особі, застрахованій в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування:
- за жовтень 2007 року в розмірі 39,52 грн.,
- за листопад 2007 року в розмірі 140,05 грн.,
- за період з грудня 2007 року по листопад 2008 року -144,10 грн. щомісячно;
- за період з грудня 2008 по січень 2009 року -144,10грн. щомісячно;
- за лютий 2009 року -115,00 грн. (арк.с. 6)
Відповідач на звернення позивача про перерахування та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції, яка діяла в спірний період, повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, можливо лише після внесення відповідних змін до законодавства та виділення необхідних грошових коштів (арк.с.8-9).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми статей 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 в редакції, що діяла в спірний період, статей 42-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, в редакції, що діяла в спірний період, статті 58, підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007, статей 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»№2017-ІІІ від 05.10.2000, Закону України «Про прожитковий мінімум»№966-ХІV від 15.07.1999.
Згідно зі статтями 42-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На підставі підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 статті 42, 43 виключено.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення пункту 25 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років у розмірі з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 463 гривень, з 1 жовтня - 470 гривень. Розміри державних соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007 затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років у розмірі з 1 січня - 526 гривні, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня - 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень. Розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»№835-VІ від 26.12.2008 встановлено в 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.
Таким чином, застраховані та незастраховані матері, які мають дітей віком до трьох років поставлені в різні умови, мають право на отримання різних розмірів допомоги по догляду за дітьми, так як в Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 на 2008 рік внесені зміни, згідно з якими стаття 15 цього Закону викладена в такій редакції: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.».
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (аналогічна правова позиція вкладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Проніна проти України»заява №63566/00).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Фактично вимога позивача щодо виплати допомоги по догляду за дитиною є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету) №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановлено, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Таким чином, відсутність у державному бюджеті коштів на виплату допомоги по догляду за дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися допомога.
Однак, на думку судової колегії, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена законом.
При розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач має дитину віком до трьох років, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання допомоги по догляду за дитиною.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені у встановленому порядку, і позивач є матір'ю, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-ІІІ від 05.10.2000 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007, яким внесені зміни до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому що з 2007 року застрахованим та незастрахованим особам, що мають дітей віком до трьох років, допомога по догляду за дитиною нараховується та виплачується Управлінням праці та соціального захисту населення, а не по місцю роботи.
Право на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Статтею 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, в редакції, що діяла до внесення змін, встановлено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину, незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім'ї, по догляду за якими надається допомога.
Статтею 43 вказаного Закону визначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» в редакції, що діяла до внесення змін, тобто згідно вірного розрахунку суду першої інстанції в сумі 6361,48 грн.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат спірної допомоги є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.09 у справі № 2-а-49/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.09 у справі № 2-а-49/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна