Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
22.09.2009 Справа № 2-а-10/09/0108
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Кащеєва С. Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоусов Е.Ф. ) від 24.02.09 у справі № 2-а-10/09
за позовом ОСОБА_1 (вАДРЕСА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим (вул.Кірова, 5, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)
про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої суми допомоги,
ВСТАНОВИВ:
12.11.2008 позивач звернулась до Керченського міського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим про (з урахуванням уточнень від 09.12.2008, 02.02.2009) визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим щодо відмови сплатити допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленому для дітей до 6 років, зобов'язання відповідача сплачувати вказану допомогу, стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової допомоги при народженні в розмірі 1963,80 грн., стягнення з відповідача недоплаченої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 8825,87 грн. за період з липня 2007 року по січень 2009 року (арк.с. 1-2, 14-15, 30-31).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 та має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, яка відповідачем в повному обсязі не виплачувалась, та на отримання одноразової допомоги при народженні дитини в розмірі не менш ніж 22,6 розмірів прожиткового мінімуму для дітей до 6 років, з посиланням на статті 40-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 27.11.2008 №26-рп/2008, статті 22, 46, 64 Конституції України, як на норми прямої дії, Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», статті 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»№2017-ІІІ від 05.10.2000, статті 8, 9, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.2009 позов задоволено частково: визнано відмову у виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та допомоги при народженні дитини Управлінням праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради від 03.11.2008 неправомірною; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради на користь ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною з 01.11.2007 по 31.01.2009 у сумі 7441,55 грн. та допомогу при народженні дитини в сумі 1963,80 грн., а всього 9405,35 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.с. 34-36).
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без врахування прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, що було передбачено статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 в редакції, яка діяла до зазначених змін, суперечить рішенню Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008; з посиланням на інший розмір допомоги не менше прожиткового мінімуму, визначений статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 для застрахованих осіб, та обов'язковість застосування судом принципу верховенства права.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради, 05.03.2009 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 25.03.2009, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову (арк.с. 37-39).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата відповідачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для самостійного перерахування розміру цих виплат.
Судове засідання відкладалось в порядку частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судові засідання, призначені на 28.07.2009, 22.09.2009, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.53-54), відповідач в апеляційній скарзі просить розглянути справу у відсутність його представників (арк.с. 39), позивач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судові засідання, але в суд не з'явились, відповідач просить розглянути справу у відсутність його представників, позивач про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
Позивач -ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (арк.с. 5) та застрахована в системі державного соціального страхування (арк.с. 4), тобто має право на одноразову допомогу при народженні та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Відповідачем нарахована та виплачена позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
- за липень 2007 року -29,14 грн.;
- за серпень 2007 року -132,64 грн.;
- за вересень 2007 року -134,64 грн.;
- за жовтень 2007 року -136,13 грн.;
- за листопад 2007 року -140,05 грн.;
- за період з грудня 2007 року по січень 2009 року -144,10 грн. щомісячно (арк.с. 18).
Відповідачем нарахована та виплачена позивачу щомісячна одноразова допомога при народженні за період з травня 2007 року по травень 2008 року в сумі 8500,00 грн. (арк.с. 18).
Відповідач на звернення позивача про перерахування та виплату одноразової допомоги при народженні та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, в редакції, що діяла в спірний період, повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги в розмірі прожиткового мінімуму, можливо лише після внесення відповідних змін до законодавства та виділення необхідних грошових коштів, з посиланням на нову редакцію статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№2811-ХІІ від 21.11.1992 зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 (арк.с.6-7, 17).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої підлягає зміні шляхом викладення абзацу першого резолютивної частини в інший редакції з таких підстав.
На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми статей 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, статей 41-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, статті 58, підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007, статей 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»№2017-ІІІ від 05.10.2000, Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-ХІV від 15.07.1999.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 допомога при народженні дитини надається у сумі, кратної 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини здійснюється одноразово у дев'ятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта -протягом наступних 12 місяців у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтями 42-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 жовтня -470,00 грн.
На підставі пункту 7 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 дію статей 41 та 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" зупинено.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007 затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років у розмірі з 1 січня -526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня - 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень. Розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
На підставі підпункту 12 пункту 25 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 статті 41 - 43 виключено.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: абзацу третього частини другої статті 56, пункту 7 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення пункту 25 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (аналогічна правова позиція вкладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Проніна проти України»заява №63566/00).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Фактично вимога позивача щодо виплати допомоги по догляду за дитиною є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення "збалансованість бюджету", використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету) №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановлено, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Таким чином, відсутність у державному бюджеті коштів на виплату допомоги по догляду за дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися допомога.
Однак, на думку судової колегії, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена законом.
При розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач має дитину віком до трьох років, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання допомоги по догляду за дитиною.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені у встановленому порядку, і позивач є матір'ю, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-ІІІ від 05.10.2000 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №. 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»визначено, що відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», яким виключені статті 41 - 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому що з 2007 року застрахованим та незастрахованим особам, що мають дітей віком до трьох років, допомога по догляду за дитиною нараховується та виплачується Управлінням праці та соціального захисту населення, а не по місцю роботи.
Право на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»№2240-ІІІ від 18.01.2001 не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з липня по жовтень 2007 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 12.11.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач в судових засіданнях в суді першої інстанції наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, суд першої інстанції поновив позивачу строк на звернення до суду.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу одноразову допомогу при народженні та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", в редакції, що діяла до внесення змін.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання протиправною відмови Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим у виплаті Овчинникової Альоні Геннадіївні щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 03.11.2008 неправомірною, не обґрунтував та не встановив обставини, що свідчать про протиправність відмови відповідача в цій частині, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Позивачем також не надані належні та допустимі докази протиправності дій відповідача в зазначеній частині, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу одноразову допомогу при народженні в розмірі, встановленому статтею 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" в сумі 1963,80 грн. виходячи з наступного розрахунку:
- 22,6 х 463,00 грн. = 10463,80 грн.
Виплачено позивачу одноразову допомогу при народженні в сумі 8500,00 грн.
10463,80 - 8500,00 = 1963,80
Постанова суду першої інстанції не містить розрахунку суми допомоги, що належить до виплати на користь позивача. Позивач здійснив розрахунок суми допомоги помилково посилаючись на прожитковий мінімум, встановлений для працездатної особи, а не на прожитковий мінімум, встановлений для дітей віком до 6 років.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" в редакції, яка діяла в спірний період, за липень 2007 року -січень 2009 року, в сумі 6890,73 грн. виходячи з наступного розрахунку:
- за період з липня по вересень 2007 року - 1030,54 грн. = (463,00 грн. /31 х 7) + (463,00 грн. х 2);
- за період з жовтня по грудень 2007 року -1410,00 грн. = 470,00 грн. х 3;
- за період з січня по березень 2008 року -1578,00 грн. = 526,00 грн. х 3;
- за період з квітня по червень 2008 року -1614,00 грн. = 538,00 грн. х 3;
- за період з липня по вересень 2008 року - 1620,00 грн. = 540,00 грн. х 3;
- за період з жовтня 2008 року по січень 2009 року -2228,00 грн. = 557,00 грн. х 4.
Виплачено позивачу допомогу по догляду за дитиною за період з липня 2007 року по грудень 2008 року -2589,81 грн.
(1030,54 грн. + 1410,00 грн. + 1578,00 грн. + 1614,00 грн. + 1620,00 грн. + 2228,00 грн.) -2589,81 грн. = 6890,73 грн.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат спірної допомоги є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 (зі змінами та доповненнями), яким встановлений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, недоцільні та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У цій справі заявниця зверталась до суду першої інстанції з вимогою вирішити її спір щодо допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що вказана допомога не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак суд першої інстанції не вчинив жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання позивача. На думку судової колегії, суд першої інстанції, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконав свого зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції, що встановлено рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Проніна проти України»(заява №63566/00).
Все вищеперелічене є підставою для зміни постанови суду першої інстанції в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм процесуального права.
На підставі викладеного судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення пункту другого та викладення пункту третього її резолютивної часини в інший редакції.
Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 55, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.09 у справі № 2-а-10/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.09 у справі № 2-а-10/09 змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини в наступній редакції:
«ПозовОСОБА_1 задовольнити частково; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову допомогу при народженні в розмірі 1963,80 грн., недоплачену грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2007 року по січень 2009 року в розмірі 6890,73 грн.; в задоволені решти позовних вимог відмовити.»
3. В інший частині постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24.02.09 у справі № 2-а-10/09 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 вересня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна