ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.10.2009 року Справа № 15/226пд
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Парамонової Т.Ф.
Семендяєвої І.В.
за присутністю секретаря
судового засідання Міхальчук О.А.
та за участю
представників сторін:
від позивача Авільцева Г.І., дов. від 23.06.2009 № 1177
Мухін М.М., дов. від 23.06.2009 № 1178
від відповідача Козлов В.В., дов. від 16.07.2009 № 898
розглянув у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Банк
„Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії
Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси
та Кредит”, м. Луганськ
на рішення
господарського суду Луганської області
від 25.08.2009
по справі №15/226пд (суддя –Пономаренко Є.Ю.)
за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Банк
„Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії
Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси
та Кредит”, м. Луганськ
до відповідача: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_6, м. Луганськ
про розірвання договорів
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями голови суду від 11.09.2009 та від 15.09.2009
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (далі –ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” або Банк), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_6 (далі –ПП ОСОБА_6) про розірвання з 30.07.2009 договорів суборенди від 01.10.2008 № 56 та від 01.10.2008 № 57, які укладені між ПП ОСОБА_6 та ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”.
Рішенням місцевого господарського суду від 25.08.2009 у задоволені позову відмовлено повністю. Судові витрати покладені на позивача.
Мотивоване дане рішення відсутністю підстав для дострокового розірвання договорів суборенди на вимогу позивача, положеннями ст. ст. 11, 509, 525, 526, ч. 1 ст. 625, ст. 629, ч. 1 ст. 651, ст. 652, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 763, ч. 3 ст.ст. 774, 784 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 188, п. 1 ст. 193, п. 1 ст. 283, ст. 291, ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України.
Також суд першої інстанції зазначив, що спеціальні норми рівних за юридичною силою нормативних актів мають пріоритет у застосуванні над загальними нормами, тобто при вирішенні питання щодо розірвання спірних договорів ст. 784 Цивільного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав дострокового розірвання, має пріоритет над положеннями ст. 652 цього кодексу, якою обґрунтовані позовні вимоги.
Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими ст. 652 Цивільного кодексу України пов’язує можливість дострокового припинення договорів суборенди у зв’язку з відсутністю одночасно всіх умов, зазначених в цій статті.
Суд першої інстанції також вказує на невизначеність позивачем, яка саме фактична обставина істотно змінилася після укладення договорів –економічна ситуація в Україні чи безпосередньо припинення діяльності відділення Банку та зазначає про відсутність першої умови, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено, що обидві сторони по спірним договорам при їх укладенні виходили з того, що зміна обставин не настане, оскільки економічна криза в Україні на момент укладення спірних договорів вже існувала.
За недоведеністю позивачем належними засобами доказування збитковості діяльності як відділення, так і юридичної особи - сторони по договору, законодавчо визначеної обов’язковості прийняття рішення ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” про ліквідацію свого відділення, вжиття позивачем всіх можливих заходів на виправлення ситуації в діяльності Банку та у зв’язку з незвільненням за законодавством боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність другої та третьої умов для розірвання договору, передбачених п.п. 2. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України. Крім того, судом зазначено, що за своєї дійсної обачливості Банк міг взагалі не укладати договори суборенди в період вже існуючої економічної кризи, тобто станом на 01.10.2009.
За висновком суду першої інстанції, у даних правовідносинах суборенди Банк є заінтересованою стороною і тому з урахуванням положень ст. 42, ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України та умов, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України несе ризик зміни спірних обставин.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою та доповнень до неї від 10.09.2009 № 2-0900/2501 її заявник посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, на порушення норм матеріального права, на положення ст. ч. 3 ст. 202, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 651, ст. 652, ч. 3 ст. 653, ч. 3 ст. 774, ст. 784 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 188, ст. 291 Господарського кодексу України.
Застосування судом першої інстанції положень ст. 291 Господарського кодексу України та ст. 784 Цивільного кодексу України скаржник вважає безпідставним, оскільки, по-перше, Господарським кодексом України врегульовано відносини суборенди лише державного та комунального майна, а, по-друге, положення ст. 784 Цивільного кодексу України встановлює вичерпний перелік лише додаткових підстав для припинення договору найму на вимогу наймача.
Висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав розірвання договору на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України, за твердженням апелянта, не відповідає обставинам справи.
Не погоджується скаржник і з доводами суду щодо нечіткого визначення позивачем, яка саме фактична обставина істотно змінилася після укладення договорів –економічна ситуація чи безпосередньо припинення діяльності відділення ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, вважає їх необґрунтованими та нелогічними, оскільки положеннями ст. 652 Цивільного кодексу України не вимагається для розірвання договору наявності лише однієї підстави.
Стосовно висновків суду першої інстанції про недоведеність існування умови, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, позивач зазначив, що правовідносини стосовно користування та володіння Банком нежитловим приміщенням існують з липня 2007 року і на момент коли сторони вступили в правовідносини стосовно суборенди вказаного приміщення, ознак кризових явищ у економіці України та світовій економіці взагалі не було, тому, за доводами скаржника, на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.
Також скаржник зазначає, що питання допускати чи не допускати поглиблення фінансової кризи не залежало від позивача, оскільки позивач жодним чином не міг вплинути на процеси, які відбулися в економіці країни.
Наявність доказів існування умов, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, апелянт підтверджує вжиттям заходів для стабілізації своєї банківської діяльності, в тому числі й діяльності відділень Банку, проведенням численних акцій, підвищенням проценту по депозитним вкладам з метою залучення додаткових грошових коштів, вжиттям інших необхідних дій. За доводами позивача, судом першої інстанції не досліджені та не прийняті до уваги копії відповідних документів, що підтверджують вказані факти.
Недоведеність наявності умови, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, скаржник вважає безпідставним, оскільки з 30.07.2009 позивач звільнив орендоване приміщення, тому мета, задля виконання якої укладено договір суборенди майна –розміщення відділення ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, на думку апелянта, відсутня.
За твердженням позивача, не відповідає обставинам справи і висновок суду щодо відсутності умови, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України. Як зазначає скаржник, судом першої інстанції не враховано, що підприємницький ризик властивий не тільки діяльності ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, але й діяльності ПП ОСОБА_6 Крім того, за доводами апелянта, із суті та змісту договору не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідач доводи позивача оспорює, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до загальних положень про зобов’язання згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договір (п. 1 ч. 2 Ст. 11 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору суборенди нерухомого майна від 01.10.2008 № 56 (далі –договір суборенди № 56) ПП ОСОБА_6 передано ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, що розташована за адресою: м. Луганськ, вул. В. Тітова, буд. 13, загальною площею 137,8 кв.м. , яка згідно договору оренди від 01.10.2008, що укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_9 з одного боку та ПП ОСОБА_6 з іншого, належить Орендарю (ПП ОСОБА_6.) на праві оренди.
Листом від 25.09.2008 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили Луганській філіал ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, що не заперечують проти передачі в суборенду ПП ОСОБА_6 вказаного приміщення.
Згідно з умовами п. 3 договору суборенди №56 передано вказане приміщення ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії за актом прийому-передачі від 01.10.2008.
Відповідно до п. 9.1 договору суборенди № 56 вказаний договір укладений строком на 35 календарних місяців та діє з 01.10.2008 по 31.08.2011.
Також 01.10.2008 між сторонами по справі був укладений договір суборенди нерухомого майна № 57, предметом якого є теж саме приміщення, що й за договором від 01.10.2008 № 56. Вказаний договір укладений на наступний після договору суборенди № 56 строк, а саме: на 23 календарні місяці, з 01.09.2011 по 31.07.2013.
Пунктом 9.2 договору суборенди № 56 сторони передбачили розірвання договору за їх згодою та з підстав, передбачених чинним законодавством України.
За загальним правилом згідно ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Цивільним законодавством підстави для розірвання договорів найму для наймодавця та наймача врегульовані окремо.
На вимогу наймача відповідно до положень ст. 784 Цивільного кодексу України договір оренди може бути розірвано, якщо:
1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;
2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Жодна з підстав для розірвання спірних договорів, що передбачені вказаною нормою, позивачем не наведені.
Позовні вимоги щодо розірвання договорів суборенди № 56 та № 57 обґрунтовані наявністю підстав для розірвання договорів, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, правила якої розраховані на випадки зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Згідно положень ч. 1 вказаної норми підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору може бути лише істотна зміна обставин.
За загальним правилом зміна обставин вважається істотною, якщо вона змінилася настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або він був би укладений на інших умовах.
В обґрунтування зміни після укладення договорів суборенди обставин позивач посилається на припинення діяльності відділення № 3 Луганської філії ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, яке розташовано у приміщенні, що є об’єктом оренди за спірними договорами.
Як зазначає позивач, Банк був вимушений припинити діяльність відділення № 3 у зв’язку з різким падінням темпів банківських послуг внаслідок поглиблення кризи в економіці України, яка має системний та масштабний характер та не могла бути усунута діями Банку. За твердженням позивача, виконання договорів порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того на що вона розраховувала при укладенні договору. На думку позивача, має місце і четверта умова, передбачена ст. 652 Цивільного кодексу України.
Вказані позивачем доводи правомірно не прийняті судом першої інстанції до уваги з підстав, що наведені судом за оскаржуваним рішенням.
Згідно із умовами договорів, нежитлове приміщення, що є предметом спірних договорів передано в суборенду з метою використання Суборендарем (позивачем) для розміщення відділення Банку. Яке саме відділення буде розміщено у нежитловому приміщенні сторонами за умовами договорів не визначено, тому ствердження скаржника про зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів та на недосягнення мети, задля виконання якої укладено договори суборенди майна, не відповідають умовам цих договорів та фактичним обставинам справи.
Судова колегія погоджується з обґрунтуванням судом першої інстанції висновків за рішенням, що оскаржується, у тому числі щодо недоведеності позивачем наявності на момент укладення договорів суборенди одночасно усіх умов, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України.
Доводи скаржника щодо наявності цих обставин не ґрунтуються на доказах, що суперечить вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання скаржника в обґрунтування зміни обставин на володіння нежитловим приміщенням з липня 2007 року, коли економічна криза в країні не існувала, не можуть бути прийняті до уваги з врахуванням часу укладення саме спірних договорів оренди. Доводи скаржника про звільнення ним нежитлового приміщення з 30.07.2009 не доведені належним чином та також не можуть бути прийняті до уваги з урахуванням умов розділу 3 договорів суборенди, яким передбачено передачу майна в суборенду і його повернення за актами прийому-передачі, які повинні бути підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками. Акт про повернення відповідачеві майна позивачем не наданий. Відповідач наявність вказаного акту оспорює.
Отже, висновок суду першої інстанції за рішенням щодо відсутності підстав для розірвання договорів відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Інші доводи позивача за апеляційною скаргою висновків місцевого господарського суду за оскаржуваним рішенням не спростовують.
Щодо вимоги позивача про розірвання договору суборенди від 01.10.2008 № 57 слід зазначити, що вона заявлена передчасно, оскільки на даний час вказаний договір сторонами не виконується, передачі майна в суборенду за актом прийому-передачі за цим договором не відбулося, строк його дії не настав.
Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” в особі Луганської філії Відкритого акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” на рішення господарського суду Луганської області від 25.08.2009 у справі №15/226пд залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 25.08.2009 у справі №15/226пд залишити без змін.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Т.М. Баннова
Суддя Т.Ф.Парамонова
Суддя І.В.Семендяєва