Справа № 369/4886/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.

Провадження № 22-ц/780/191/17 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.

Категорія 45 15.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 звернулись до суду із даним позовом посилаючись на те, що їм на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, кожному по 1/2 частині будинку.

Даний будинок був подарований їм матір'ю ОСОБА_3, яка є відповідачем в даній справі. Відповідач зареєстрована за даною адресою, але з листопада 2015 року не проживає в будинку, не повідомляє своє місце проживання.

За останні півроку вона лише кілька разів навідувалась до будинку. Після звернення до поліції, її було опитано та вона повідомила, що через погіршення стосунків з чоловіком забрала особисті речі та тимчасово переїхала до знайомого. Тобто вона не бажає проживати зі своєю родиною по місцю реєстрації. Тому вони як власники мають право вимагати зняття з реєстрації як місце постійного проживання відповідачки ОСОБА_3 за її відсутності більше півроку.

На підставі викладеного, просили суд зняти ОСОБА_3 з реєстрації за постійним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1, без її згоди.

До початку розгляду справи по суті позивач ОСОБА_4 подав заяву про відмову від позову з тих підстав, що він не заперечує проти того, щоб його мати, що є відповідачем по справі, проживала в спірному будинку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2016 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зняття з реєстрації в частині позовних вимог ОСОБА_4 закрито.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно встановив обставини справи. Суд зазначив, що відповідач не проживає в будинку з підстав неприязних відносин із батьком позивача ОСОБА_5 Наголошує на тому, що суд не допитав відповідача з цього приводу, а тому висновки суду не підтверджуються доказами. Також суд не допитав в якості свідка ОСОБА_5, хоча про це просив позивач.

Також позивач ОСОБА_4 вважає, що суд безпідставно не визнав належним і допустимим доказом акт депутата Тарасівської сільської ради в якому зафіксований факт відсутності відповідача за місцем її реєстрації. Вважає, що висновки суду про те,що цей акт складений зі слів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а тому не може бути доказом, зроблені на припущеннях.

Також позивач не погоджується із тим, що суд у своєму рішенні послався на ст.ст. 391,383, 405 ЦК України та ст. 150 ЖК України. Вважає, що ці статі не регулюють виниклі правовідносини.

За таких обставин ОСОБА_4 просив скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За даним договором ОСОБА_4 та ОСОБА_4 стали власниками житлового будинку, кожний по 1/2 частині.

Відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1 від 20 лютого 2016 року право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_4

До моменту залишення будинку відповідач була членом сім'ї та мала право користування жилим приміщенням.

У травні 2016 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. В даний час між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 склались неприязні стосунки та з травня 2016 року ОСОБА_3 виїхала з будинку. Дані обставини визнавались та не оспорювались сторонами при розгляді справи.

Встановивши зазначені обставини справи, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки реєстрація місця проживання відповідача жодним чином не порушує права позивача щодо володіння та користування житловим приміщенням.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені в ч.2 ст. 16 ЦК України.

Позивач пред»явив позов до відповідача ОСОБА_3 , із чого випливає, що між сторонами має існувати спір про право. Разом із тим, позивач у своєму позові не вказав, яке його право було порушене відповідачем, і в який спосіб це право має бути захищене.

Позивач зазначив, що він є власником житлового будинку. Тобто йому належать три правомочності власника: володіти, користуватись і розпоряджатись власністю. Однак він не вказав, що відповідач порушила його право власності і в чому полягає таке порушення. Не зазначив у який спосіб відповідач має усунути порушення прав позивача, які дії вона має вчинити. Виходячи з цього суд не міг захистити право позивача, оскільки він не вказав на захист якого права він пред»явив позов.

Виходячи із змісту позову, позивач вважав, що відповідач змінила своє місце проживання за власним бажанням, і саме тому має бути знята з реєстрації. Однак при цьому поза увагою позивача залишилось те, що реєстрація місця проживання громадян є компетенцією спеціально створених адміністративних органів і проведення реєстрації або зняття реєстрації не відноситься до компетенції суду. Спеціально уповноважені органи можуть знімати з реєстрації особи на виконання рішення суду, але лише у випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

заяви особи або її законного представника;

судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;

підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;

підстав на право користування житловим приміщенням.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання.

Тобто для зняття особи з реєстрації з місця проживання мають бути відповідні правові підстави, а також ці дії вчиняють спеціально уповноважені органи. Однак, заявляючи даний позов, позивач не вказав ні відповідних правових підстав, ні зазначив відповідачем спеціально уповноважений орган, а тому у суду не було підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 308-309 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення суду визначаються цивільно-процесуальним законодавством та не можу бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому дійшов до правильних висновків про відмову в задоволенні позову, таким чином апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді