АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

09 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Музичко С.Г. , Рейнарт І.М.

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року,

встановила:

У серпні 2015 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням змін та доповнень, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просила визнати за нею право власності на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; садовий будинок АДРЕСА_5, садове товариство «Залізничний», с/рада Хотянівська, Вишгородський район, Київська обл., загальною площею 31,9 кв.м. та розташовану за цією адресою земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_3, площею 0,0508 га. За ОСОБА_1 просила визнати право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2; автомобіль Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль ВАЗ 210934, реєстраційний номер НОМЕР_2. Також просила відшкодувати судові витрати по справі.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у період з 12 травня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області шлюб між ними розірвано. Під час перебування у шлюбі було набуто вищевказане майно, яке зареєстровано та перебуває у користуванні відповідача. З урахуванням того, що неповнолітній син проживає разом з нею, у них відсутнє помешкання для проживання, аліменти відповідачем не сплачуються, останній забезпечений житлом, має посвідчення водія та користується автомобілями у власних інтересах, у відповідності до ч.3 ст.70 СК України просила відступити від засад рівності часток подружжя та поділити майно у визначений нею спосіб.

В заяві від 08.07.2016 р. ОСОБА_1 просила визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на грошові кошти, еквівалентні вартості автомобіля ВАЗ 210934, реєстраційний номер НОМЕР_2, який було відчужено останнім без її згоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину за кожним: садового будинку АДРЕСА_5, садове товариство «Залізничний», срада Хотянівська, Вишгородський р-н., Київська обл., загальною площею 31,9 кв.м.; розташованої за цією адресою земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_3, площею 0,0508 га; та автомобіля Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1. В решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 стягнуто 2 535,27 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Свої доводи мотивує тим, що вона з дитиною власного житла не мають, проживають у її батьків. Вони також позбавлені можливості користуватись дачним будинком в садовому товаристві «Залізничний» та автомобілем Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1.

З урахуванням тієї обставини, що аліментів в розмірі 1000 грн. недостатньо для забезпечення фізичного розвитку дитини, дачний будинок із земельною ділянкою були придбані за рахунок отриманого нею доходу за 2012 -2013 р. від підприємницької діяльності, а відповідач забезпечений житлом, просила визнати за нею право власності на садовий будинок АДРЕСА_5 в садовому товаристві «Залізничний», срада Хотянівська, Вишгородського району Київської обл., які були придбані приблизно за 100 000 грн. Відповідачу просила виділити два автомобіля, врахувавши, що одним з них він розпорядився під час перебування в шлюбі без її згоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Відповідач та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 травня 2006 року, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Судом встановлено, що на дату розірвання шлюбу до загального майна подружжя належить: атомобіль Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний 21.07.2011 р., ринковою вартістю 196 880 грн.; садовий будинок АДРЕСА_5 садового товариства «Залізничний», с/рада Хотянівська у Вишгородському районі Київської області та земельна ділянка площею 0,0508 га, розташована за вказаною адресою, придбані 30.11.2013 р., ринковою вартістю 310 174 грн., які є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання за кожним із сторін його ідеальну частку у вищевказаному майні та залишаючи майно в їх спільній частковій власності, суд першої інстанції виходив з того, що жодна із сторін не виявила бажання отримати компенсацію своєї частки у спільному майні з попереднім внесенням на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. При цьому сторони не надали належних доказів у підтвердження вартості земельної ділянки, житлового будинку та автомобіля Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів позивача щодо наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість відступлення від засад рівності часток подружжя, а також того, що квартира АДРЕСА_3 не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а автомобіль ВАЗ 210934, 2007 року випуску, було продано 19.11.2014 р. в період перебування сторін у шлюбі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

За змістом ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України , викладеної у постанові від 16 грудня 2015 року, справа № 6-1109цс15, під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30.11.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, покупцем за яким зазначено ОСОБА_1, сторони набули у власність садовий будинок загальною площею 31,9 кв.м., розташований за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, с/рада Хотянівська, «Залізничний», садове товариство, АДРЕСА_5.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Хотянівська с/рада, с/т «Залізничний».

Судом першої інстанції встановлено, що до загального майна подружжя також належить автомобіль Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Автомобіль ВАЗ 210934,2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, 19.11.2014 року, в період перебування сторін у шлюбі, перереєстровано на нового власника.

Квартира АДРЕСА_4 належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11 листопада 1997 року та не є об'єктом спільної сумісної власності.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування такого способу поділу майна, який би виключав спільну власність.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не дійшли згоди щодо вартості майна, яке підлягає поділу. Від призначення у справі експертизи щодо визначення його вартості позивач відмовилась.

Оскільки належних та допустимих доказів дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи суду надано не було, висновок суду першої інстанції щодо поділу майна в ідеальних частках по Ѕ кожному з подружжя є правильним.

З огляду на викладене, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо можливості провести поділ майна шляхом виділення позивачу садового будинку та земельної ділянки, а відповідачу - двох автомобілів, один з яких на час розгляду справи не перебував у власності сторін та був відчужений в період шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 29.12.2014 р. і до досягнення дитиною повноліття.

З огляду на відсутність доказів того, що сума аліментів, які сплачує відповідач на утримання неповнолітнього сина, є недостатньою для його фізичного духовного розвитку та лікування, правові підстави для збільшення частки майна позивача у суду першої інстанції були відсутні.

Проживання неповнолітньої дитини разом з позивачем в квартирі її батьків, придбання садового будинку та земельної ділянки в період шлюбу на кошти, отримані від підприємницької діяльності позивача, наявність у відповідача житла та використання останнім автомобіля у власних інтересах не є обставинами, які у відповідності до ч.3 ст. 70 СК України можуть бути враховані судом при збільшенні частки майна одного з подружжя, з яким проживає дитина.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено неправильне застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №760/16572/15-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/820/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Усатова  І.А.

Доповідач в суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.