Справа № 369/7153/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.

Провадження № 22-ц/780/122/17 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.

Категорія 26 09.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

09 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року за позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановила:

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/18/06046 від 29.10.2007 року у сумі 124 682,05 дол. США, що еквівалентно 2 674 281,6 грн. та пенею у сумі 78 988,95 грн. перед Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (код ЄДРПОУ 14351016) звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, належну ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2, виданого виконкомом Петропалівсько-Борщагівської сільської ради 19 червня 2007 року, загальна площа квартири становить 67,7 кв.м., житлова площа - 44,3 кв.м., яка складається із двох жилих кімнат.

Встановлено спосіб реалізації вищезазначеної квартири шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (код ЄДРПОУ 14351016) судовий збір у розмірі 4 494 (чотири тисячі чотириста дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Надано відстрочку у виконанні рішення суду до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VII.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 29.10.2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Ерсте Банк», назва якого змінювалася на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», що підтверджується копіями витягу із статуту товариства, був укладений кредитний договір із фізичною особою № 014/0398/18/06046 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п.1.1. кредитного договору Позивач зобов'язується надати Позичальнику кредит у сумі 115 000 доларів США зі строком повернення до 28 жовтня 2017 року включно зі сплатою 12,5 відсотків річних. Повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється відповідно до графіку платежів, який є додатком до кредитного договору.

Факт отримання Позичальником кредитних коштів у розмірі 115 000 дол. США підтверджується заявою на видачу готівки.

Відповідно до п.5.2. кредитного договору Позичальник зобов'язувався щомісячно до 15 числа кожного місяця здійснювати частково погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів згідно з графіків платежів, що є додатком до кредитного договору.

26 лютого 2009 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору з фізичною особою, №014/0398/18/06046 від 29.10.2007 року, якою встановлено новий графік платежів.

19 січня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору з фізичною особою, №014/0398/18/06046 від 29.10.2007 року, якою внесені зміни до кредитного договору.

11 травня 2010 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 3 до кредитного договору з фізичною особою, №014/0398/18/06046 від 29.10.2007 року у зв'язку із реструктуризацією, встановлено новий графік платежів.

13 січня 2011 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода № 4 до кредитного договору з фізичною особою, №014/0398/18/06046, згідно з якою встановлювався новий графік платежів.

01 листопада 2011 року між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 5 до кредитного договору з фізичною особою, №014/0398/18/06046 від 29.10.2007 року у зв'язку із проведенням реструктуризації затверджений новий графік погашення кредиту.

За умовами кредитного договору Позичальник зобов'язувалася щомісячно здійснювати часткове погашення кредиту відповідно до графіку, що є додатком до кредитного договору та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,5 відсотків річних.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, сплати відсотків за кредит передбачена пеня у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Зобов'язання, передбачені кредитним договором, Боржник належним чином не виконує у зв'язку із чим заборгованість за кредитним договором за період з 29.10.2007 року по 16.06.2015 року, становить: 97 293,29 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 27 388,76 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, разом 124 682,05 дол. США, що еквівалентно 2 674 281,6 грн., крім того: пеня за кредитом - 43 991,21 грн., пеня за відсотками - 34 997,74 грн., разом - 78 988, 95 грн.

29 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком у забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором був укладений договір іпотеки.

Відповідно до умов договору іпотеки Іпотекодавець передав належне йому майно, квартиру АДРЕСА_1, належна Іпотекодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2, виданого виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 19 червня 2007 року на підставі рішення виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 213 від 27.04.2007 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 21 червня 2007 року комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» і записано в книгу 3 за номером запису 38/51, загальна площа квартири становить 67,7 м. кв., житлова площа 44,3 кв.м., складається із двох жилих кімнат.

Заставна вартість предмета іпотеки сторонами на момент укладення договору іпотеки була визначена у сумі 901 208 грн.

Пунктом 5.2. договору іпотеки передбачено, що Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у наступних (серед інших) випадках: при повному або частковому не поверненні в установлений кредитним договором строк суми кредиту, або при несплаті або частковій не сплаті у встановлений кредитним договором строки сум процентів, комісійної винагороди, сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Відповідно до умов п. 5.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, у тому числі, за рішенням суду.

Відповідно до п.5.5.3. реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду проводиться якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Згідно Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Враховуючи невиконання умов кредитного договору боржником, забезпечення виконання зобов'язання іпотекою, суд приходить до висновку про задоволення вимог Позивача та звернення стягнення на вищезазначений предмет іпотеки.

Проте, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Даний Закон діє до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Суду не були надані докази на підтвердження наявності у Відповідача іншого житла, а також про наявність інших обставин,які виключають застосування вказаного закону.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відстрочення виконання рішення до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального та матеріального права задовольняючи позов.

Щодо доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

Матвієнко Ю.О.