11-кп/775/117/2017(м)

264/3837/16-к

11-кп/775/117/2017(м)

264/3837/16-к

Головуючий 1-ї інстанції: Кузнецов Д.В.

Категорія: ст.185 ч.3, 289 ч.2 КК України Доповідач Топчій Т.В.

УХВАЛА

іменем У к р а ї н и

06 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Топчій Т.В суддів Свіягіної І.М., Герцика Р.В.

секретаря Меркуловій Я.О.

за участю прокурора Заіки А.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2016 року, за кримінальним провадженням № 12015050800002855, внесеним до ЄРДР 29.09.2015 р., яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, українець, маючий середньо-спеціальну освіту, одружений, маючий на утримані неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, не працює, раніше судимий:

1) 18 березня 2008 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;

2) 30 серпня 2010 року Іллічівським районним судом м.Маріуполя Донецької області за ч.3 статті 185, ст. 71 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі;

3) 31 жовтня 2011 року Іллічівським районним судом м.Маріуполя Донецької області за ч.3 статті 185, ч.4 ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; 08 лютого 2013 року звільнений від відбуття покарання умовно-достроково за постановою Волноваського районного суду Донецької області від 31 січня 2013 року на 1 рік 29 днів, зареєстрований та мешкаючий за адресою: м.Маріуполь, вул. Джамбули, буд.13а,-

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.3 КК України та засуджений до покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, за ст.289 ч.2 КК України до шести років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді шести років позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально – виконавчій установі закритого типу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2016 р. ОСОБА_2 визнаний винним за ст. ст. 185 ч.3, 289 ч.2 КК України за вчинення кримінальних правопорушень при наступних обставинах.

19 липня 2015 року приблизно о 02 годині 30 хвилин ОСОБА_2, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб разом із особою, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, повторно з корисливих мотивів, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, шляхом пошкодження замка металевої двері проникли до гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, звідки таємно викрали електричну дрель «Stern» вартістю 400,00 грн., кутову шлифовальну машину «Stern» вартістю 600,00 грн., велосипед «Formula Stormy 24» вартістю 1900,00 грн. та чотири автомобільні покришки «Brilliantis 2» вартістю 470,00 грн. кожна, всього вартістю 1880,00 грн., які належать ОСОБА_4, та зарплатну банківську картку ПАТ «Перший український міжнародний банк» на ім’я останнього, яка не представляє матеріальної цінності для потерпілого, а всього матеріальні цінності на загальну суму 4 780,00 грн., якими в подальшому розпорядились на власний розсуд.

Також 19 липня 2015 року приблизно о 02:40 годині після вчинення крадіжки та зручнішого перевезення викраденого майна, ОСОБА_2, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб з особою, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, повторно, знаходячись у приміщенні гаражу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, де знаходився автомобіль марки «Деу Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, який належить ОСОБА_4 , після завантаження викраденого майна в зазначений автомобіль вирішили незаконно заволодіти цим транспортним засобом. З метою успішного виконання злочину, розподіливши між собою ролі, згідно з якими ОСОБА_2 сів за кермо вказаного автомобіля, двері якого були незамкнені і ключ знаходився у замку запалювання, а особа, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, допомагав виштовхати автомобіль із приміщення гаражу, щоб не привертати увагу до себе. Після чого ОСОБА_2 привів двигун в робочий стан, повернувши ключ у замку запалювання та на вказаному автомобілі покинув місце вчинення злочину, а особа, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, сів на вкрадений велосипед та поїхав вслід за ОСОБА_2 в обумовлене раніше місце. В результаті своїх злочинних дій особа, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, та ОСОБА_2 незаконно заволоділи транспортним засобом – автомобілем «Деу Ланос», 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 80 334 грн. 85 коп., який належить ОСОБА_4

Не погодившись з вироком суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити, виправдати ОСОБА_2 в частині скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч.2 КК України, призначити покарання за ст. 185 ч.2 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з випробуванням з застосуванням положень ст. 75,76 КК України.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч.2 КК України ОСОБА_2 Вважає, що суд у вироку не спростував обставини, наведені обвинуваченим за якими, 19.07.15 р. вночі після вчинення крадіжки речей з гаражу потерпілого ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 вони загрузили їх в автомобіль ОСОБА_6 та він поїхав, пізніше він зустрівся з ОСОБА_5 та дізнався, що він угнав автомобіль Ланос ЗАЗ - ДЄУ з гаражу ОСОБА_4, щоб покататися.

На думку захисника, суд приймаючи рішення про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст.289 ч. 2 КК України за обставин, викладених в обвинуваченні, не зважив на пояснення потерпілого ОСОБА_4, за якими все викрадене майно не поміститься в багажник його автомобіля; пояснення свідка ОСОБА_7, з яких виходить, що в ніч вчинення злочину до магазину заходив саме ОСОБА_5, який приїхав на автомобілі «Жигулі» синього кольору, в багажнику якого був велосипед, він намагався розрахуватися банківською карткою; пояснення свідка ОСОБА_8 за якими, в ніч вчинення злочину він бачив біля будинку ОСОБА_4 автомобіль «Жигулі», а пізніше бачив, що з гаражу сусіда поїхав автомобіль ДЄУ. Захисник вважає, що пояснення потерпілого та свідків підтверджують обставини, вчинення злочину, наведені в суді обвинуваченим та спростовують версію слідства.

Зауважує, що протокол слідчого експерименту від 14.06.2016 р., долучений обвинуваченням до матеріалів кримінального провадження, не можна вважати допустимим доказом вини обвинуваченого, оскільки ОСОБА_2 з міста проведення цієї слідчої дії зник тому, що був не згоден з примусом з боку працівників поліції.

Захисник звертає увагу на те, що слідством не встановлені будь які інші об»єктивні дані у підтвердження обставин вчинення злочинів, викладених в обвинуваченні, відбитки протекторів шин обох автівок та велосипеду, потожирові відбитки пальців ОСОБА_2 в автомобілі ДЄУ і т.і.

Вислухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляції, просили її задовольнити, прокурора який заперечував проти апеляційних вимог, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція захисника задоволенню не підлягає за наступними підставами.

Колегія суддів вважає, що за наслідками судового розгляду судом було постановлено законне, обґрунтоване та мотивоване судове рішення з додержанням вимог ст. 370 КПК України, норм матеріального та процесуального права, постановлене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у відповідності до ст. 94 КПК України з наведенням відповідних мотивів.

Згідно ст. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст.85, 86 КПК України - належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ вважається допустимим якщо він отриманий в порядку,встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може використовуватися судом при прийнятті процесуальних рішень.

Колегія суддів вважає безпідставними апеляційні твердження захисника обвинуваченого про недопустимість протоколу проведення слідчого експерименту від 14.06.16 р. за участю потерпілого ОСОБА_4 та підозрюваного ОСОБА_2, понятих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Ця слідча дія була проведена з додержанням вимог ст. 240 КПК України з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_2 втік під час проведення слідчого експерименту та протокол не був ним підписаний, не є підставою для визнання цього доказу недопустимим, оскільки вони обумовлені власною неправомірною поведінкою ОСОБА_2 Інших підстав для визнання цього доказу недопустимим, передбачених ст. 87 КПК України колегією суддів не встановлено.

Приймаючи рішення в межах апеляційних вимог захисника обвинуваченого колегія суддів вважає, що під час судового слідства суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 за ст. 289 ч.2 КК України у незаконному заволодіння транспортним засобом, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно.

Висновки суду, покладені в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_2 відповідають фактичним обставинам справи, наведеним у вироку доказам, зібраним по справі та дослідженим під час судового слідства в повному обсязі, яким судом була дана належна правова оцінка.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази в сукупності, суд цілком обґрунтовано послався на протокол огляду місця події від 19.07.15 р., складений за участю потерпілого ОСОБА_4 в гаражі будинку 12 кв.1 по, вул. Червоногвардійська м. Маріуполя, за яким замок на дверях в гараж пошкоджений, двері відчинені, автомобіль потерпілого відсутній ( а/с – 35), протокол огляду місця події від 19.07.15 р., з якого виходить, що автомобіль «Деу Ланос», д.р. АН5765АР було знайдено біля будинку № 41 по вул. Новака в Кальміуському районі м. Маріуполя, протокол слідчого експерименту від 14.06.16 р. за участю потерпілого ОСОБА_4 та підозрюваного ОСОБА_2 з фототаблицями (а/с – 143-151), за яким підозрюваний показав, що разом з ОСОБА_5 проник до гаражу, викрали речі потерпілого, які загрузили в багажник автомобіля, виштовхали автомобіль з гаражу, він сів за кермо викраденого автомобіля, ОСОБА_5 на велосипед та поїхали. Добровільність та послідовність цих пояснень ОСОБА_2 під час проведення слідчого експерименту підтверджена поясненнями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9

Апеляційні доводи захисника в частині суперечностей у поясненнях свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які на його думку, підтверджують пояснення обвинуваченого та виправдовують його з обвинуваченням за ст. 289 ч. 2 КК України колегія суддів вважає надуманими. Ці твердження колегія суддів вважає обумовленими позицією захисту обвинуваченого.

Під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 дійсно повідомила, що влітку 2015 року о 5 годині ранку в магазин «Оазіс» заходив хлопець, який приїхав на автомобілі «Жигулі» синього кольору в багажнику якого вона бачила велосипед та намагався розрахуватися за товар банківською карткою, що підтверджується записом з камер відео спостереження, дослідженим в суді.

Ці обставини мали місце о 5 годині ранку 19.07.15 р., тобто через 2 години після вчинення крадіжки та угону автомобіля потерпілого, за цей час обвинувачений та особа, щодо якої матеріали справи були виділені в окреме провадження мали змогу вчинити злочини за обставин викладених в обвинуваченні, розпорядитися викраденим на власний розсуд, в тому числі загрузити велосипед потерпілого в автомобіль ОСОБА_2 «Жигулі» та приїхати до магазина «Оазіс».

Пояснення свідка ОСОБА_8 в частині того, що автомобіль «Жигулі» поїхав від будинку потерпілого раніше, ніж автомобіль «ДЄУ-Ланос», а потім повернувся з протилежного боку вулиці, завантажений майном, також не доводять версію захисту про непричетність ОСОБА_2 до угону автомобіля потерпілого і не спростовують обставини вчинення злочинів, викладені в обвинуваченні. По-перше, свідок не знаходився безперервно на місті вчинення злочину вночі 19.07.15 р., а по – друге, враховуючи, що обвинувачений вчиняв злочини у змові з іншою особою, пересування автомобіля «Жигулі» по вулиці біля будинку потерпілого можливе як до, так і після вчинення кримінальних правопорушень.

Всі наведені обставини, були предметом ретельної перевірки та аналізу судом першої інстанції, версія захисту не знайшла свого підтвердження ні під час судового провадження і під час апеляційного перегляду справи, тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування вироку суду, передбачених ст.409 КПК України, апеляція захисника не містить.

На підставі викладеного, керуючись стст.405,409 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення.

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецькой области від 23 листопада 2016 року, постановлений щодо ОСОБА_11 - залишити без зміни.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали, а засудженим, що тримається під вартою протягом цього строку з дня вручення йому копії ухвали суду.

Судді: