Справа № 22 - ц - 1969/2009р.                        Головуючий у 1 інст. - Циганко М.О.                                                 Доповідач -Позігун М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

23 вересня 2009 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        головуючого - судді Позігуна М.І.

                        суддів - Шемець Н.В., Редьки А.Г.

                        при секретарі - Рачовій І.І.

         розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду  апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2009 року ОСОБА_2. та ОСОБА_3. звернулися з позовом до ОСОБА_1. про знесення самочинного будівництва, посилаючись на те, що їх сусідка - відповідачка ОСОБА_1., без відповідно оформленого дозволу та з порушенням будівельних норм і правил, на відстані менше 1 м від межі земельної ділянки та 2 м від їх будинку самочинно розпочала будівництво гаража та літньої кухні, чим порушила права позивачів, як власників суміжної садиби, тому згідно ст.376 ЦК України вказані споруди підлягають знесенню, як такі, що будуються самочинно.

           Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2009 року позов ОСОБА_2. та Пережигіної  Л.В. задоволено, зобов'язано ОСОБА_1. знести самочинно розпочате будівництво господарської будівлі, розміром 6,0м. х 3,85м на земельній ділянці по 1-му провулку Іванівському, 5 в м.Прилуки Чернігівської області на відстані 2,20 м від житлового АДРЕСА_1, належного ОСОБА_2. та ОСОБА_3. за рахунок ОСОБА_1..

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та таким, що ухвалено при неповному встановленні всіх фактичних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України позивач мав право на звернення до суду лише з позовом про проведення перебудови самочинного будівництва, а з позовом про знесення самочинного будівництва має право звертатися лише орган місцевого самоврядування. Також, на думку апелянта, суд дійшов до неправильного та не обґрунтованого належними доказами висновку про істотне порушення прав ОСОБА_2. спорудженням відповідачем спірних споруд. Задовольнивши позов, суд зобов'язав ОСОБА_1. знести її власність, а саме сарай, позначений на схемі літерою “В-1”, придбаний нею згідно договору купівлі-продажу будинку з господарськими спорудами від 04.01.2007 року, чим порушив Конституцію України та позбавив відповідачку права власності на зведені нею будівлі та споруди, яке передбачено ст.375 ЦК України.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2. та ОСОБА_3. просили апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2009 року залишити без змін, вважаючи його законним та ухваленим при повно та об'єктивно встановлених обставинах справи, зазначали, що відповідачка своїми діями порушує їх право на безпечне життя та ефективне використання ними своєї будівлі та землі, що відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України є підставою для звернення власника з позовом про вчинення дій для запобігання порушенню його права власності іншою особою, у разі наявності підстав для передбачення можливості такого порушення, що і має місце в даному випадку.

           Вислухавши суддю-доповідача, пояснення  учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд  приходить до слідуючого висновку.

    Задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_2. та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка без належно оформленого дозволу та з порушенням будівельних норм і правил, а саме вимог ДБН 360-92 ** “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень” розпочала будівництво господарської будівлі, спорудження якої може призвести до порушення прав позивачів, які відповідно до ст.3 ЦПК України звернулися до суду за захистом своїх порушених прав та, керуючись положеннями ст.376 ЦК України зобов'язав ОСОБА_1. знести самочинно розпочате будівництво спірної господарської будівлі.

Проте апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачам ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на праві спільної сумісної власності на підставі договору дарування від 26.09.1995 року належить житловий АДРЕСА_1а.с.9), сусідка яких, відповідачка по справі - ОСОБА_1., яка є власницею житлового будинку №5 по 1-му провулку Іванівському в м.Прилуки Чернігівської області, що підтверджується договором купівлі-продажу  серії ВЕМ №688336 від 04.01.2007 року(а.с.61) без відповідно оформленого дозволу, самочинно розпочала будівництво господарської будівлі, розміром 6,0 м х 3,85 м на відстані 2,2 м від належного позивачам житлового будинку, що не заперечується сторонами по справі. З акту обстеження забудови земельної ділянки по 1-му провулку Іванівському, 5 в м.Прилуки Чернігівської області вищезазначене будівництво господарської будівлі ведеться ОСОБА_1. з порушенням протипожежних норм, у відповідності до вимог таблиці 1 додатку 3.1 ДБН  360-92** “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”.

Однак, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.376 ЦК України, положеннями частини 7 якої передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування  (до яких не відноситься позивач по справі) може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила(здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову, і лише в разі, коли проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила(здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню. Тому зазначена правова норма не може бути застосована до спірних правовідносин.   

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильність висновку суду про наявність доказів щодо  істотного порушення прав ОСОБА_2., оскільки суд прийшов до цього висновку на підставі припущення про можливість такого порушення прав позивачів у майбутньому, що суперечить положенням ч.4 ст.60 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому дана обставина не може бути визнана допустимим доказом по даній справі і дає підстави стверджувати про неможливість застосування до даних правовідносин і частини 4 статті 376 ЦК України.

Крім того, сторонами визнано, що  нова будівля є цегляною,  розташована частково на місці  придбаного у власність дерев'яного сараю, що є більш безпечно з точки зору правил пожежної безпеки.

Апеляційний суд погоджується і з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зобов'язуючи відповідачку ОСОБА_1. знести господарську будівлю розміром 6м.х3.85м.  не врахував, що дану господарську будівлю побудовано на місці сараю  з льохом розміром 3,85 м. х 3,0 м.,  позначеного на плані земельної ділянки літерою “В-1”, який згідно договору купівлі-продажу серії ВЕМ №688336 від 04.01.2007 року(а.с.61) ОСОБА_1. придбала разом з  житловим будинком  №5  по 1-му провулку Іванівському в м.Прилуки Чернігівської області.

Ухвалюючи рішення про зобов'язання знести самочинно розпочате будівництво господарської будівлі розміром 6,0м. х 3,85м. в цілому,  суд  фактично прийняв рішення про знесення   частини реконструйованого раніше існуючого належного відповідачці сараю.

Проте, судом не було враховано, що під цією частиною будівлі знаходиться льох, які виходячи зі змісту статей 186-188 ЦК України  є складною річчю,  а тому  знесення частини  будівлі над льохом призведе до знецінення останнього, що суперечить ст.321 ЦК України щодо непорушності права власності.

В суді апеляційної інстанції позивач  також наполягав на захисті  можливого  його порушеного  права  в майбутньому лише шляхом повного знесення будівлі, а не  її  частини, що  призведе до порушення прав відповідачки щодо її права власності, зокрема на льох.

Таким чином, вимоги позивача про знесення  повністю  господарської будівлі  призведуть до ущемлення прав власника на частину майна, яке ним було придбано у власність на законних підставах.

Відповідно ж до частин 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійснені своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які  могли б порушити права інших осіб, а також не допускається зловживання правом  і в інших формах,  окрім  вчинення дій  з наміром завдати шкоди іншій особі.

Відповідно ж до ч.3 ст.16 ЦК України  за наявності  вище зазначених підстав суд може  відмовити у захисті  цивільного права та інтересу особи.

За  викладених обставин апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню   з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч.1 п.2,  314,  316, 317, 319 ЦПК України, ст. ст. 376 ЦК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

 Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2009 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом знесення самочинного будівництва відмовити.

          Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців, з дня його проголошення.

            Головуючий:                                              Судді: