Справа № 195/1863/23

2/195/438/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

11.12.2023 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області      

       Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Омеко М.В., за участю секретаря судового засідання Мартинової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),-

ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна, а саме: зняти арешт, що був накладений на майно, а саме із квартири. яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . який був накладений на підставі постанови пр оарешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2014 року за ВП № 42775396 від 15.03.2011 року за ВП № 25132524.

       В обґрунтування позовних вимог позивач у справі, ОСОБА_1 посилається на те, що 23.11.2023 року при зверненні до Томаківського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області із заявою про зняття арешту з майна за виконавчим провадженням № 25132524 та виконавчим провадженням № 42775396.

       Листом відповідю від 27.11.2023 року Вих.№ 212503 начальником відділу Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровсько їобласті Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомлено що виконавчі провадження закінчені 02.06.2014 та 28.03.2011 року на підставі п.8 ч.1 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження " .

       Позивач вказує на те, що на праві приватної власності має квартиру, яку отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину у 2014 році, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

       Відповідно до інформиаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно,Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 13.11.2023 року. І відповідно до даної інформаційної довідки на дане майно накладене обтяження, відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за ВП № 42775396 виданого 02.04.2014 року та за ВП № 25132524 виданого 15.03.2011 року .

       Позивач вказує, що свій борг за ВП № 25132524 та ВП № 42775396 погасив вже давно.

       Даним листом повідомлено, що відповідно до ч.5 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” арешт може бути знятий за рішенням суду.

       Враховуючи вищенаведене, та те що на сьогодні виконавче провадження закрито.

       В зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду із даною позовною заявою.

       Сторони в судове засідання не з`явилися.

       Позивач просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві, та на підставі зібраних у справі доказів.

       Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

       Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

       Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

       Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

       Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

       Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

       Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

       Судом встановлено, що позивач у справі, ОСОБА_1 вирішив реалізувати належне йому нерухоме майно.

       23.11.2023 року при зверненні до Томаківського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області із заявою про зняття арешту з майна за виконавчим провадженням № 25132524 та виконавчим провадженням № 42775396.

       Листом відповідю від 27.11.2023 року Вих.№ 212503 начальником відділу Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровсько їобласті Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомлено що виконавчі провадження закінчені 02.06.2014 та 28.03.2011 року на підставі п.8 ч.1 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження " .

       Позивач вказує на те, що на праві приватної власності має квартиру, яку отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину у 2014 році, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

       Відповідно до ч.2 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

       Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

       Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відновлення порушеного конституційного права на вільне користування своєю власністю є покладення на відповідача обов`язку усунути перешкоди у користуванні майном.

       Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»: «Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини».

       Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.08.1976 року №6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» у п. 4 роз`яснив, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

       Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Ст.ст.316,317,319 ЦК України регламентовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а,ст.321 ЦК України, - що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до вимог ч.ч.1,2ст.56 ЗУ «При виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). А, відповідно до ч.ч.1,2 ст.59 та ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження`особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить саме їй, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. В разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

       Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

       Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику.

       Виходячи з вищевикладеного, на час звернення із заявою до суду за наявності арешту (обтяження,) накладеного на майно позивача, порушується його право власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, оскільки суду не надано відомостей щодо правомірності накладення арешту на майно позивача, або ж наявності стосовно нього виконавчого провадження, в якому він є боржником.

       На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41,55 Конституції України, ст.ст.16,19,76-89,247,263,264,274-279 ЦПК України, ст.ст.16,316-317,391 Цивільного кодексу України, ст.ст.56,59,60 Закону України "Про виконавче провадження", -

УХВАЛИВ:

       Позов ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - задовольнити.

       Зняти арешт з всього нерухомого майна громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме із квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який був накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2014 року за ВП № 42775396 та від 15.03.2011 року за ВП № 25132524.

        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у порядку, передбаченого ч. 2 ст. 273 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з моменту ухвалення, відповідно до п. 15.5 Розділ у XIII Перехідні положення ЦПК України до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області.

Суддя: М. В. Омеко