ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року                                           Справа № 686/28065/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. ,  суддя Грязнов В.В.

без виклику учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 (ухвалене суддею Танасюк О.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк”

до ОСОБА_1

ОСОБА_2

про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 160 030,87 грн, з яких: 40532,17 грн – 3% за несвоєчасне погашення кредиту та процентів; 119498,70 грн - інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту та процентів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 позов задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” 29 658,53 грн 3% річних, 80 695,61 грн інфляційних втрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” 29 658,53 грн 3% річних, 80 695,61 грн інфляційних втрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" 724,75 грн витрат по оплаті судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" 724,75 грн витрат по оплаті судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що період нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах трьох років перед зверненням до суду (в межах строку позовної давності) становить з 10.11.2017 до 10.11.2020. Вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат узгоджуються з положеннями чинного законодавства, умовами договору поруки та судовою практикою.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Публічне акціонерне товариства акціонерного банку „Укргазбанк” звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 в частині відмови у стягненні 3 % річних за період 12.03.2017 до 09.11.2017 в розмірі 10233,02 грн. та інфляційних нарахувань за період 12.03.2017 до 31.10.2017 в розмірі 36335,85 грн, а в загальному розмірі 46568,87 грн та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- судом першої інстанції не враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" №540-ІХ від 30.03.2020 (Набрав чинності з 02.04.2020) Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVII)-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину";

- також не враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 установлено карантин установлено з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України. В подальшому, карантин неодноразово продовжувався на всій території України;

- крім того, Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії";

- останній день трирічного строку позовної давності повинен закінчитися до 11.03.2020 включно. Отже, право Банку на стягнення заборгованості має настати не пізніше 11.03.2017 року, а тому слід стягнути з відповідачів 3 % річних та інфляційних з 12.03.2017.

- суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні частини позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 матеріали справи №686/28065/20 витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

12.10.2023 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №686/28065/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20. Роз`яснено, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 буде розглянуто без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

30.10.2023 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1 просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 залишити без задоволення.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 01.10.2012 між ПАТ АБ "Укргазбанк" (Банк) та ФОП Петросян Є.О. (позичальник) укладений кредитний договір №292012/85/22пн, згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 500000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в п. 1.3. договору в розмірі 19,5% річних, строком до 30.09.2019 (п. 1.1, п. 1.3.1 договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Додатком №1 до кредитного договору є графік погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 01.10.2012 між ПАТ АБ „Укргазбанк” (кредитор), ОСОБА_2 (поручитель) та ФОП Петросян Є.О. (позичальник) укладений договір поруки №292012/85/22ПН-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №292012/85/22пн від 01.10.2012, укладеного кредитором з позичальником (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.01.2014 року у справі №686/8812/13 позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до ФОП Петросян Є. О., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ФОП Петросян Є.О., ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за договором кредиту від 01.12.2012 №292012/85/22пн у розмірі 512352,71 грн. Також стягнуто з ФОП Петросян Є.О., ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ „Укргазбанк” судові витрати в сумі 1720,50 грн з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ АБ "Укргазбанк", ФОП Петросян Є.О. про визнання недійсним договору поруки від 01.12.2012№292012/85/22ПН-Р відмовлено.

Зазначеним рішенням встановлено, що позичальник взяті на себе зобов`язання не виконувала належним чином, тому станом на 11.04.2013 наявна заборгованість в розмірі 512352,71 грн, що складається із 464285,72 грн – заборгованість по кредиту строкова, 23805,47 грн – заборгованість прострочена, 2896,08 грн – заборгованість по процентам поточна, 22590,77 грн – заборгованість по процентам прострочена, 449,95 грн пеня та 220,80 грн штрафу.

Судове рішення від 14.01.2014 у справі №686/8812/13 виконувалося в примусовому порядку (ВП №51914590) та відповідно до Акту про реалізацію предмета іпотеки від 22.08.2019 при примусовому виконанні виконавчого провадження №51914590 по виконанню виконавчого листа №686/8812/13 від 09.07.2014 майно, що належало на праві власності іпотекодавцю – ОСОБА_1 загальною площею 208,9 кв.м. по АДРЕСА_1 реалізовано за кошти в сумі 162 102,00 грн, з яких 8105,10 грн – гарантійний внесок, 153996,90 грн – внесені 05.08.2019 на рахунок Другого відділу ДВС м. Хмельницький. Кошти за придбане майно внесені переможцем торгів (ПП „Автомасло-1”) на рахунок відділу ДВС з вирахуванням сплати винагороди організатору торгів.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку ФОП Петросян Є.О. за період з 14.01.2014 по 09.12.2021 Другим відділом ДВС м. Хмельницький 29.08.2019 на виконання рішення суду у справі №686/8812/13 було перераховано на рахунок ПАТ АБ "Укргазбанк" грошові кошти в розмірі 139 724,45 грн.

У період з 17.09.2019 до 04.12.2019 на рахунок Другого міського відділу ДВС ХМУЮ (ВП №51914590) були сплачені кошти в розмірі 409891,10 грн, що підтверджується квитанціями: №24 від 17.09.2019 на суму 59400 гр.; №43 від 25.09.2019 на суму 53000 грн; №30 від 25.09.2019 на суму 100000 грн, №42 від 27.11.2019 на суму 100000 грн; №41 від 04.12.2019 на суму 97491,10 грн.

Постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнідко Н.О. від 21.01.2020 закінчено виконавче провадження №51914590 з примусового виконання виконавчого листа №686/8812/13 від 09.07.2014 з підстав виконання вищевказаного рішення суду в повному обсязі.

Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" у листопаді 2020 року звернулося до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 1 053 513,23 грн, з яких: 709 731,69 грн – заборгованість по прострочених процентах;     83371,85 грн – 3% річних; 260 409,69 грн -     інфляційні втрати.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.10.2021 в задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12.01.2022 апеляційну скаргу         ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.10.2021 в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ „Укргазбанк” три відсотки річних у розмірі 31392,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 88 138,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.10.2021 залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 08.03.2023 касаційну скаргу ПАТ АБ „Укргазбанк” задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 12.10.2021 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12.01.2022 скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ АБ „Укргазбанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.         Роз`яснено учасникам справи, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2023 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” про справи передачу за встановленою юрисдикцією. Справу №686/28065/20 за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості передано для продовження розгляду до             Господарського суду Хмельницької області.

Під час усунення недоліків позовної заяви з урахуванням вимог ГПК України, позивачем фактично було зменшено розмір позовних вимог та заявлено до стягнення солідно з відповідачів 40 532,17 грн – 3% за несвоєчасне погашення кредиту та процентів; 119 498,70 грн - інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України    зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі    ст. 598 ЦК України    зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як передбачено ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 р. у справі № 910/8625/18.

Як встановлено судом, 01.10.2012 між ПАТ АБ „Укргазбанк” (Банк) та ФОП Петросян Є.О. (позичальник) укладений кредитний договір №292012/85/22пн, згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 500000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в п. 1.3. договору в розмірі 19,5% річних, строком до 30.09.2019 (п. 1.1., п. 1.3.1. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, ПАТ АБ "Укргазбанк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідачів кредитної заборгованості.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.01.2014 у справі №686/8812/13 стягнуто солідарно з ФОП Петросян Є.О., ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за договором кредиту від 01.12.2012 №292012/85/22пн у розмірі 512 352,71 грн. Також здійснено розподіл судових витрат.

Зазначене судове рішення набрало законно сили 02.06.2014.

Враховуючи положення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.01.2014 у справі №686/8812/13   має преюдиційне значення для даної справи.   

Позивач обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги зазначає, що зобов`язання ОСОБА_3 не виконані вчасно перед АБ "Украгазбанк", а виконувалися за рішенням суду протягом довгого періоду та на момент подачі позову були виконані, проте Банк вправі за прострочення боржником виконання грошового зобов`язання застосувати відповідальність згідно ст. 625 ЦК України.

За змістом положень пункту 1 частини другої статті    11, частин першої, другої статті    509, статті    611, частини другої статті    625 ЦК України    нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.02.2023 у справі №910/15411/21 (пункт 27).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.01.2019 у справі №910/12604/18.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що    наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення (аналогічні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

З огляду на викладене, судовим рішенням фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, наявність такого рішення не припиняє грошових зобов`язань відповідача та не позбавляє позивача права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у відзиві на позов просить відмовити в позові в повному обсязі, посилаючись на те, що 04.12.2019 (до моменту звернення з даним позовом) вона виконала свої зобов`язання в повному обсязі. При цьому, зазначає, що згідно з ст. 625 ЦК України стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Місцевим господарським судом вказані доводи оцінені як подання заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до    ст. 257 ЦК України    загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після        цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Колегія суддів зазначає, що договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період дії правочину, яким вони встановлені. Проте стягнення відсотків та інфляційних виплат, передбачених нормою ст. 625 ЦК України, відбувається за весь період прострочення в силу закону.

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 №127/15672/16-ц, постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ АБ „Укргазбанк” звернулося з позовом до суду 10.11.2020 (згідно штампу Укрпошти).

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком місцевого суду про те, що період нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах 3 років перед зверненням до суду (в межах строку позовної давності) становить з 10.11.2017 по 10.11.2020.

Щодо нарахування процентів на підставі   статті 625 ЦК України    колегія суддів зазначає, що у   постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що        наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою    статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення    стаття 625 цього Кодексу.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.22).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених    статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою    статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4815/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила  про відсутність підстав для відступу від цього висновку.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 40532,17 грн за період з 12.03.2017 до 29.01.2020 (з урахуванням оплат, які надходили на рахунок Банку від відділу ДВС на виконання судового рішення у справі №686/8812/13).

Згідно виписки по особовому рахунку ФОП Петросян Є.О. за період з 14.01.2014 по 09.12.2021 Другим відділом ДВС м. Хмельницький 29.08.2019 на виконання рішення суду у справі №686/8812/13 було перераховано на рахунок ПАТ АБ "Укргазбанк" грошові кошти в розмірі 139724,45 грн.

У період з 17.09.2019 по 04.12.2019 на рахунок Другого міського відділу ДВС ХМУЮ (ВП №51914590) були сплачені кошти в розмірі 409891,10 грн, що підтверджується квитанціями: №24 від 17.09.2019 на суму 59400 грн; №43 від 25.09.2019 на суму 53000 грн; №30 від 25.09.2019 на суму 100000 грн, №42 від 27.11.2019 на суму 100000 грн; №41 від 04.12.2019 на суму 97491,10 грн.

Таким чином, остаточно заборгованість за кредитним договором в розмірі 512352,71 грн., яка стягнута за рішення Хмельницького міськрайонного суду від 14.01.2014 у справі №686/8812/13 була сплачена 04.12.2019 під час виконавчого провадження №51914590.

Другим міським відділом ДВС ХМУЮ на рахунок позивача були перераховані кошти в наступних розмірах: 30.09.2019 – 54000,00 грн; 25.10.2019 – 48181,82 грн; 30.10.2019 – 48181,82 грн; 15.11.2019 – 90909,09 грн; 05.12.2019 - 90909,09 грн; 30.01.2020 – 88628,26 грн.

З моменту остаточного виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, відсутні підстави для здійснення нарахувань 3% річних.

Колегія суддів погоджується зі висновком місцевого господарського суду, що враховуючи розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутий в судовому порядку в сумі 512352,71 грн, з урахуванням оплат, здійснених на виконання ВП №51914590, розміру грошових коштів, які були перераховані відділом ДВС на рахунок позивача, в тому числі, отриманих від реалізації предмета іпотеки та з урахуванням обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, здійснено перерахунок 3% річних наступним чином та у таких розмірах:         

- 27624,94 грн – за період з 10.11.2017 до 28.08.2019 із суми заборгованості 512352,71 грн;

- 581,91 грн – за період з 29.08.2017 до 16.09.2019 із суми заборгованості 372628,26 грн;

- 209,51 грн – за період з 17.09.2019 до 24.09.2019 із суми заборгованості 318628,26 грн;

- 778,00 грн – за період з 25.09.2019 до 29.10.2019 із суми заборгованості 270446,44 грн;

- 413,18 грн – за період з 30.10.2019 до 26.11.2019 із суми заборгованості 179537,35 грн;

- 50,99 грн – за період з 27.11.2019 до 03.12.2019 із суми заборгованості 88628,26 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 29 658,53 грн. У стягненні 3% річних в розмірі 10873,64 грн (40532,17 - 29658,53) слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 119 498,70 грн за період з 12.03.2017 до 29.01.2020 (з урахуванням оплат, які надходили на рахунок Банку від відділу ДВС на виконання судового рішення у справі №686/8812/13).

Колегія суддів зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки    інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019.

Колегія суддів погоджується зі висновком місцевого господарського суду, що враховуючи розмір заборгованості за кредитним договором, стягнутий в судовому порядку в сумі 512352,71 грн, з урахуванням оплат, здійснених на виконання ВП №51914590, розміру грошових коштів, які були перераховані відділом ДВС на рахунок позивача, в тому числі, отриманих від реалізації предмета іпотеки та з урахуванням обмеження останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, здійснено перерахунок інфляційних втрат наступним чином та у таких розмірах:

- 76392,54 грн – за період з листопада 2017 року по серпень 2019 року із суми заборгованості 512352,71 грн.;

- 2230,40 грн – за вересень 2019 із суми заборгованості 318628,26 грн.;

- 1893,13 грн – за жовтень 2019 із суми заборгованості 270446,44 грн.;

- 179,54 грн – за листопад 2019 із суми заборгованості 179537,35 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 80695,61 грн. У стягненні інфляційних втрат в розмірі 38803,09 грн. (119498,70 - 80695,61) слід відмовити.

Щодо посилань скаржника про безпідставну відмову судом першої інстанції у частині позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності.

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04. 2020.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30.03.2020 набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12    Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України    (у редакції    Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020) викладені у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, від 08.02.2022 у справі №918/964/20, від 31.05.2021 у справі        №926/1812/21, від 22.09.2022 у справі №920/724/21.

Водночас, як зазначалося вище, стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 30.01.2019 у справі №922/175/18.

Тому судом першої інстанції правильно визначено період нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах 3 років перед зверненням до суду (в межах строку позовної давності)  і становить з 10.11.2017 по 10.11.2020.

Крім того, судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 01.10.2012 між ПАТ АБ „Укргазбанк” (кредитор), ОСОБА_2 (поручитель) та ФОП Петросян Є.О. (позичальник) укладений договір поруки №292012/85/22ПН-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №292012/85/22пн від 01.10.2012, укладеного кредитором з позичальником (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором.

У п. 5.1. договору поруки передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором.

ОСОБА_1 вважає, що порука є припиненою, посилаючись на правову позицію викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, згідно якої наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення     виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір,     що     встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 по справі № 202/4494/16-ц та зазначила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. (п. п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц). Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №688/2942/21.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, слід частково задоволити вимоги позивача та стягнути солідарно з відповідачів 110 354,14 грн з яких: 29658,53 грн – 3% річних та 80695,61 грн – інфляційні втрати. В решті позову щодо стягнення 49676,73 грн, з яких: 10873,64 грн – 3% річних та 38803,09 грн – інфляційні втрати слід відмовити.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк” на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.09.2023 у справі №686/28065/20 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "06" грудня 2023 р.

Головуючий  суддя                                                                      Павлюк І.Ю.

Суддя                                                                                              Розізнана І.В.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.