ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9929/23 Справа № 205/8909/21 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О.С. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.        

суддів – Барильської А.П., Демченко Е.Л.

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ольховик-Красільнікової Любові Павлівни на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна про визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., про визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання акта про проведення прилюдних торгів недійсним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що з травня 1996 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5 , якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 03 лютого 1998 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті останнього відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на зазначену квартиру.

16 грудня 2014 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану квартиру, проте нотаріусом було відмовлено їй у вчиненні нотаріальних дій

у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі № 191/2017/15-ц її позов задоволено частково, встановлено факт того, що вона й ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до

ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по день смерті ОСОБА_5 . Визнано за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок, господарські споруди та будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення факту родинних зв`язків відмовлено.

Отже, її спільне проживання зі спадкодавцем з травня 1996 року до 10 лютого 2014 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу і право на спадкування за законом було встановлено рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі № 191/2017/15-ц.

У 2017 році їй стало відомо, що спірна квартира була відчужена іншими особам з використанням підроблених документів, а саме протоколу проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року № 08/786/21/А-13т-13, акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17 грудня 2013 року та свідоцтва про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах від 03 березня 2015 року, на підставі яких право власності на спірне майно набув ОСОБА_4 . 19 березня 2015 року ОСОБА_4 відчужив на підставі договору купівлі-продажу спірну квартиру на користь ОСОБА_3 .

У кримінальному провадженні № 12016040660001726 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_3 , під час якого було встановлено, що останній займається незаконною діяльністю з нерухомістю, знайдено підроблені документи і незаповнені бланки свідоцтв про право власності на житло. На підставі договору купівлі-продажу

від 12 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1102, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_2 зазначену квартиру.

Спірна квартира на законних підставах належала її спадкодавцю – ОСОБА_5 , який не укладав правочинів щодо її відчуження.

У матеріалах спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_5 , відсутні претензії кредиторів про стягнення боргу спадкодавця. Таким чином, квартиру на прилюдних торгах було відчужено незаконно на підставі підроблених документів невстановленими особами.

Строк позовної давності вона не пропустила, оскільки зверталася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у 2017 році з відповідним позовом, який ухвалою від 09 серпня 2019 року у справі № 205/3110/17 було залишено без розгляду. Цей позов нею було направлено поштою 01 травня 2020 року, який з невідомих їй причин надійшов до суду лише 12 жовтня 2021 року.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру

АДРЕСА_1 ; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів від 17 грудня 2013 року № 08/786/21/А-13т-13 з реалізації нерухомого майна, визнати недійсним акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна, а саме вказаної квартири; визнати недійсним і скасувати свідоцтво про придбання ОСОБА_4 спірної квартири; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності

від 03 березня 2015 року про придбання ОСОБА_4 квартири; витребувати у ОСОБА_2 спірну квартиру на її користь.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., про визнання права власності на квартиру.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 1102, вона придбала квартиру

АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 , якому вона належала відповідно до договору купівлі-продажу від 19 березня 2015 року, що перевірялося нотаріусом, заборон, обтяження не було.

Перед укладанням договору купівлі-продажу вона оглядала квартиру, в ній ніхто не проживав, будь-яких речей чи сторонніх осіб у квартирі не було. Як на причину продажу квартири ОСОБА_3 посилався на те, що його родина придбала квартиру більшою площею, а спірну квартиру вирішили продати, щоб розрахуватися з кредиторами. Після придбання спірної квартири вона з родиною вселилася до неї, здійснила капітальний ремонт, на теперішній час вони використовують її за призначенням, утримують в належному стані, сплачують за комунальні послуги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року у справі № 205/7890/14, що набрало законної сили, позов

ОСОБА_6 до ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним заповіт

від 30 грудня 1999 року, складений ОСОБА_5 , яким він заповів належне йому майно ОСОБА_1 . Зазначеним судовим рішенням встановлено, що у спадковій справі, відкритій після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься заповіт від 30 грудня 1999 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області і зареєстрований в реєстрі за № 95, яким померлий усе своє майно заповів ОСОБА_1 . Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 21 серпня 2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало ОСОБА_5 , оскільки вона не є спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 30 серпня 2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке належало ОСОБА_5 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на майно.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі № 191/2017/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт того, що ОСОБА_1 й

ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по день смерті ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок, господарські споруди та будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення факту родинних зв`язків відмовлено.

Лише після набрання вказаним рішенням суду законної сили, а саме 19 травня 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська з позовом до неї про витребування на свою користь спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру у порядку спадкування за законом. Ухвалою Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 серпня 2019 року у справі № 205/3110/17 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду у зв`язку із поданням нею заяви про його залишення без розгляду. Як вказувала ОСОБА_1 , у 2017 році вона дізналася, що спірна квартира у 2013 році на підставі документів про проведення прилюдних торгів була відчужена на користь ОСОБА_4 , який 19 березня 2015 року продав квартиру ОСОБА_3 , а 12 травня 2015 року останній продав її ОСОБА_2 .

Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 без поважних причин було пропущено строк позовної давності на звернення з первісним позовом.

Належних доказів на підтвердження того, що прилюдні торги з реалізації спірної квартири 17 грудня 2013 року не проводилися, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа не перебувало у державного виконавця, продаж спірної квартири не проводився, акт про проведення прилюдних торгів по реалізації майна від 17 грудня 2013 року не видавався,

а виконавчий напис приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. від 15 квітня 2013 року, зареєстрований за реєстровим № 4-2123, не вчинявся, ОСОБА_1 суду не надано.

Також не надано належних і допустимих доказів того, що у 2013 році жодного виконавчого провадження про стягнення зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у відповідному відділі державної виконавчої служби не перебувало. Оскільки вимоги кредитора ОСОБА_7 було задоволено за рахунок продажу спірної квартири з прилюдних торгів

у 2013 році, за життя ОСОБА_5 жодних претензій до кредитора не заявляв, а спадкова справа, яка відкрита після смерті ОСОБА_5 , не повинна містити претензій кредитора.

Кримінальне провадження, на яке посилається ОСОБА_1 , стосується іншого об`єкта нерухомого майна, який не є предметом спору у справі, а саме квартири АДРЕСА_3 .

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як за добросовісним набувачем.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову

ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 15 лютого 2021 року № Б-69-02 повідомлено про відсутність в Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у м. Дніпрі виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15 квітня 2013 року № 4-2123, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., про стягнення із ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 345 258 грн. Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 квітня 2021 року № Б-1492-06 з пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кретової Н. Б. вбачається, що виконавчий напис від 15 квітня 2013 року реєстровий № 4-2123 про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 345 258 грн не вчинявся. ОСОБА_1 посилалась на те, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , не пропущено, оскільки цю позовну заяву нею здано до відділення зв`язку 01 травня 2020 року, з яких підстав позовна заява надійшла до суду першої інстанції лише 12 жовтня 2021 року, їй невідомо. Проте районний суд дійшов висновку, що з поштового конверту неможливо встановити дату прийняття поштового відправлення до пересилання та номер поштового відділення, до якого його здано. ОСОБА_1 не надано доказів, з яких можливо було б точно встановити, що позовну заяву направлено нею до суду саме 01 травня 2020 року, зокрема квитанцію про сплату поштового відправлення, опис поштового вкладення, квитанцію про сплату судового збору. Крім того, на поштовому конверті ОСОБА_1 для оплати послуг поштового зв`язку наявна стандартна марка № 1849 номіналом «М» «с. Фонтанка, Одеська обл.», яку відповідно до інформації з офіційного сайту оператору поштового зв`язку акціонерного товариства «Укрпошта» було введено в обіг лише 15 вересня 2020 року, що спростовує твердження позивачки про те, що позов нею було направлено до суду 01 травня 2020 року, оскільки станом на цю дату такої поштової марки в обігу не існувало. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , так як про порушення своїх прав вона довідалася у травні 2017 року. Щодо зустрічного позову, то відсутні докази порушення прав ОСОБА_2 , так як вона набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, у встановленому законом порядку це право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, квартира з її користування, володіння не вибувала, правовстановлюючі документи недійсними не визнавалися. А тому її права не порушені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що згідно з листом комунального підприємства «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 02 вересня 2014 року № 9681 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_5 і ОСОБА_8 (а.с. 35, т. 1).

Згідно із протоколом проведення прилюдних торгів спеціалізованого підприємства «Юстиція» від 17 грудня 2013 року № 08/786/21/А/-13т-13 з продажу квартири АДРЕСА_1 переможцем торгів визначено ОСОБА_4 (а.с. 45-46, т. 1).

Відповідно до акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Пономаренко О. О. від 17 грудня 2013 року у відділі державної виконавчої служби знаходилося виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 15 квітня 2013 року № 4-2123 приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б.

про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 боргу

у розмірі 345 258 грн. На прилюдних тогах відчужено квартиру

АДРЕСА_1 , переможцем торгів визначено

ОСОБА_4 . На підставі акт про проведення прилюдних торгів право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтво про право власності від 03 березня 2015 року зареєстрованим в реєстрі за № 308 (а.с. 47-48, т. 1).

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2015 року відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_3

ОСОБА_3 відчужив на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня

2015 року ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 15, т. 1).

14 лютого 2014 року ОСОБА_6 , яка є спадкоємцем п`ятої черги спадкоємців за законом, звернулася до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті троюрідного дядька – ОСОБА_5 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 32, т. 1).

16 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 33, т. 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2015 року у справі № 205/7890/14, що набрало законної сили, позов

ОСОБА_6 до ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним заповіт

від 30 грудня 1999 року, складений ОСОБА_5 , яким він заповів належне йому майно ОСОБА_1 .

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі № 191/2017/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт того, що ОСОБА_1 й

ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по день смерті ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок, господарські споруди та будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори

від 23 червня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва

про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 ,

померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , також зазначено, що у ОСОБА_1

були відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру

(а.с. 22-23, т. 1).

Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 квітня 2021 року № Б-1492-06 із пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кретової Н. Б. вбачається, що виконавчий напис від 15 квітня 2013 року реєстровий № 4-2123 про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 345 258 грн, не вчинявся (а.с. 202, т. 1).

Відповідно до листа Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 15 лютого 2021 року № Б-69-02

у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у м. Дніпрі

відсутнє виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15 квітня 2013 року № 4-2123, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б.

Реалізація спірної квартири не проводилася, акт про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна від 17 грудня 2013 року не видавався (а.с. 203, т. 1).

ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 66-68, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 15 лютого 2021 року № Б-69-02 повідомлено про відсутність в Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у м. Дніпрі виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15 квітня 2013 року № 4-2123, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., про стягнення із ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 345 258 грн. Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 квітня 2021 року № Б-1492-06 з пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кретової Н. Б. вбачається, що виконавчий напис від 15 квітня 2013 року реєстровий № 4-2123 про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 345 258 грн не вчинявся. ОСОБА_1 посилалась на те, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , не пропущено, оскільки цю позовну заяву нею здано до відділення зв`язку 01 травня 2020 року, з яких підстав позовна заява надійшла до суду першої інстанції лише 12 жовтня 2021 року, їй невідомо. Проте районний суд дійшов висновку, що з поштового конверту неможливо встановити дату прийняття поштового відправлення до пересилання та номер поштового відділення, до якого його здано. ОСОБА_1 не надано доказів, з яких можливо було б точно встановити, що позовну заяву направлено нею до суду саме 01 травня 2020 року, зокрема квитанцію про сплату поштового відправлення, опис поштового вкладення, квитанцію про сплату судового збору. Крім того, на поштовому конверті ОСОБА_1 для оплати послуг поштового зв`язку наявна стандартна марка № 1849 номіналом «М» «с. Фонтанка, Одеська обл.», яку відповідно до інформації з офіційного сайту оператору поштового зв`язку акціонерного товариства «Укрпошта» було введено в обіг лише 15 вересня 2020 року, що спростовує твердження позивачки про те, що позов нею було направлено до суду 01 травня 2020 року, оскільки станом на цю дату такої поштової марки в обігу не існувало. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_2 , так як про порушення своїх прав вона довідалася у травні 2017 року.

Щодо зустрічного позову, то відсутні докази порушення прав ОСОБА_2 , так як вона набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, у встановленому законом порядку це право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, квартира з її користування, володіння не вибувала, правовстановлюючі документи недійсними не визнавалися. А тому її права не порушені.

Проте, колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно із протоколом проведення прилюдних торгів спеціалізованого підприємства «Юстиція» від 17 грудня 2013 року № 08/786/21/А/-13т-13 з продажу квартири АДРЕСА_1 переможцем торгів визначено ОСОБА_4 (а.с. 45-46, т. 1).

Тобто, відчуження спірної квартири сталось за життя спадкодавця, який вказану угоду у встановленому законом порядку не оскаржував, а тому вона не входить до спадкової маси, що залишилось після його смерті.

А отже позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування за законом на спірну квартиру є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується посилання відповідача на пропуск позивачкою строку позовної давності, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, з огляду на наступне.

Так, відповідно до стаття 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 – 255 ЦК України.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96 цс 18) зазначено, що стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність – це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)».

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Подібні за змістом правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381 цс 18) та від 07 листопада 2018 року у справі

№ 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки судом встановлено, що відчуження спірної квартири відбулося за життя ОСОБА_5  та вказане майно не увійшло до спадкової маси, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та недоведеними,  то відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності до спірних правовідносин.

Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18), та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року при розгляді справи № 910/12787/17.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши, що позивачем не доведено, що оспорювані нею правочини укладені з порушенням вимог закону та її прав, колегія суддів вважає, що підстав для визнання їх недійсним немає, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів суд вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, слід скасувати в частині первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалось, а отже не було предметом розгляду в апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  - адвоката Ольховик-Красільнікової Любові Павлівни — задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року в частині первісного позову ОСОБА_1 — скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна — відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко