Справа № 214/6891/22

1-кп/214/533/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

за участю захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

за участю обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 27 ч.5, 185 ч.4, 185 ч.4 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022042080000099, суд, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотання прокурора, в якому він просить: продовжити строк дії запобіжного заходу, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

В обґрунтування клопотання вказує наступне. Досудовим слідством встановлено, що невстановлена особа, маючи умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами громадян шляхом викрадення їх з банківських рахунків, вступила в злочинний зговір з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заздалегідь обумовленим планом були розподілені ролі між собою. Невстановлена особа, назвавши себе співробітником служби безпеки АТ КБ «Приватбанк» здійснював телефонні дзвінки користувачам вказаної банківської установи з метою отримання кодів авторизації та подальшого входу до системи віддаленого керування рахунком «Приват 24». Надалі, за допомогою терміналу самообслуговування передавав доступ до рахунку ОСОБА_7 , який, усвідомлюючи протиправність своїх дій та будучи обізнаним в способі отримання грошових коштів здійснював їх перерахування на банківську картку ОСОБА_6 , яка була ним заздалегідь оформлена на його ім`я та з якої вони в подальшому з метою приховання злочинної діяльності, здійснювали переказ на підконтрольні їм банківські рахунки. Так, ОСОБА_7 , в період дії воєнного стану, 23.07.2022 року в період часу з 13:54 години до 13:58 годині, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, належного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, дотримуючись заздалегідь оговореного плану з ОСОБА_6 за допомогою терміналу самообслуговування, розташованого в магазині «Меркурій» за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 24Д перерахував на банківську картку № НОМЕР_1 , емітована АТ КБ «Приват Банк» на ім`я ОСОБА_6 , грошові кошти в розмірі 110200 гривень, з банківської картки № НОМЕР_2 емітована АТ КБ «ПриватБанк», що належить потерпілому ОСОБА_8 , після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , маючи можливість розпорядження вказаними грошовими коштами здійснили їх перерахування на підконтрольні їм рахунки. Внаслідок умисних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 спричинено матеріальний збиток на загальну суму 110200 гривень. Зазначає, що встановлена достатня кількість доказів для обвинувачення ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка),вчинене за попередньою змовою групою, осіб, в умовах воєнного стану. Зазначає, що у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачується: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Мурманськ Російської Федерації, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, офіційно не працює, має на утриманні неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , інвалідом не являється, ніде не зареєстрований, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 08.02.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ст. ст.75, 76 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік; 02.11.2022 року засуджений Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.ст.71, 72 КК України остаточне покарання визначено у вигляді 1 року 1 місяця позбавлення волі. Вказує, що обвинувачення підтверджується наступними доказами: заяво про кримінальне правопорушення; протоколом тимчасового доступу до речей і документів; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_8 ; протоколом огляду відеозапису; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_6 ; рапортом. 22.11.2022 року слідчим суддею Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_11 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 строком на тридцять діб, тобто до 22.12.2022 року із можливістю внесення застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в розмірі 191 440 грн. Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. Вказує, що стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок обвинуваченого ОСОБА_7 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження визначених ст. 2 КПК України. Вказує, що в даному кримінальному провадженні метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігати спробам: вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватись від органу досудового розслідування. Наполягає, що обвинуваченому ОСОБА_7 не може бути обрано запобіжний захід домашній арешт, оскільки він може безперешкодно зможе спілкуватись з іншими особами,які в подальшому можуть бути свідками або підозрюваними у вказаному кримінальному провадженні, та здійснювати свою злочинну діяльність. Особиста порука не може бути застосована до ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю письмових зобов`язань осіб, які заслуговують на довіру суду. Особисте зобов`язання не може бути застосоване у зв`язку із тим, що перебування ОСОБА_7 на волі не забезпечуватиме виконанню ним, покладених на нього процесуальних обов`язків. Вказує, що всі зазначені обставини свідчать про неможливість запобігти вищезазначеним ризикам шляхом обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу для ОСОБА_7 . Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 покладається необхідність запобігання спробам: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватися, даний ризик підтверджується тим, що у даному провадженні вилучені не всі речові докази, а також не встановлені усі можливі співучасники злочину, тому, залишаючись на свободі, підозрюваний ОСОБА_7 матиме змогу в подальшому безперешкодно спілкуватися з іншими особами, які в подальшому можуть бути підозрюваними або свідками у даному кримінальному провадженні, а також знищити або сховати інші речові докази; вчинити інше кримінальне правопорушення, зазначений ризик підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований та немає постійного доходу, тому може продовжити свою злочинну діяльність. Вважає, що обвинувачений може переховуватися від суду, зазначений ризик підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого умисного злочину, за який передбачено покарання від 5 до 8 років позбавлення волі, не має тісних сімейних зв`язків та фактично відсутні фактори, які утримують його від переховування від органів досудового слідства, прокуратури або суду, тому аби уникнути відповідальності за вчинене діяння, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Відповідно до вимог ст.178 КПК України суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зобов`язаний оцінити в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою (а це покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років; репутацію підозрюваного. Зазначає, що всі вище перелічені обставини свідчать про неможливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_7 .

До суду також надійшло клопотання прокурора, в якому він просить: продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

В обґрунтування клопотання вказує наступне. Досудовим слідством встановлено, що невстановлена особа, маючи умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами громадян шляхом викрадення їх з банківських рахунків, вступила в злочинний зговір з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заздалегідь обумовленим планом були розподілені ролі між собою. Невстановлена особа, назвавши себе співробітником служби безпеки АТ КБ «Приватбанк» здійснював телефонні дзвінки користувачам вказаної банківської установи з метою отримання кодів авторизації та подальшого входу до системи віддаленого керування рахунком «Приват 24». Надалі, за допомогою терміналу самообслуговування передавав доступ до рахунку ОСОБА_7 , який, усвідомлюючи протиправність своїх дій та будучи обізнаним в способі отримання грошових коштів здійснював їх перерахування на банківську картку ОСОБА_6 , яка була ним заздалегідь оформлена на його ім`я та з якої вони в подальшому з метою приховання злочинної діяльності, здійснювали переказ на підконтрольні їм банківські рахунки. ОСОБА_6 , в період дії воєнного стану, 23.07.2022 року в період часу з 13:54 години до 13:58 годині, виступив у ролі пособника, тобто особи, яка надала належну йому банківську картку № НОМЕР_1 задля сприяння вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а саме - таємного викрадення чужого майна, належного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, дотримуючись заздалегідь оговореного плану з ОСОБА_7 , за допомогою терміналу самообслуговування, розташованого в магазині «Меркурій» за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 24Д отримав на власну банківську картку № НОМЕР_1 , емітована АТ КБ «Приват Банк» на його ім`я, грошові кошти в розмірі 110200 гривень, з банківської картки № НОМЕР_2 емітована АТ КБ «ПриватБанку», що належить потерпілому ОСОБА_8 , після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 маючи можливість розпорядження вказаними грошовими коштами здійснили їх перерахування на підконтрольні їм рахунки. Внаслідок умисних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 завдано майнову шкоду на загальну суму 110200 гривень. Зазначає, що встановлена достатня кількість доказів для обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст.185 КК України за ознаками: пособництво у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. Крім того, ОСОБА_6 , діючи повторно, в період дії воєнного стану, 20.08.2022 року, точний час під час досудового розслідування не встановлено, знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де останній знаходився з дозволу власника квартири - потерпілої ОСОБА_12 , реалізуючи свій умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна та обернення його на свою користь, діючи з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає та вони носять таємний характер, таємно, з полиці серванту, викрав майно потерпілої ОСОБА_12 , а саме: ювелірний виріб із золота 583 проби (каблучка), загальною вагою 2,26 гр. вартість якого, згідно висновку експерта №2454 від 26.09.2022 р. становить 3565,17 гривень; ювелірний виріб із золота, 583 проби (каблучка), загальною вагою 9,29 гр., червоного кольору, розміром 19,5, шириною 10,5 вартість якого, згідно висновку експерта №2454 від 26.09.2022 р. становить 14 655,07 гривень. Після цього, ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Внаслідок умисних дій ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_12 завдано майнової шкоди на загальну суму 18 220,24 гривень. Грошові коти у сумі 18 220,24 гривень відшкодовані не були. Зазначає, що встановлена достатня кількість доказів для обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України за ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка),вчинене повторно, в умовах воєнного стану. Вказує, що у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачується: ОСОБА_6 , уродженець с. Велика Костромка, Апостолівського району, Дніпропетровської області, громадянин України, з середньою освітою, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, який проживав за адресою: АДРЕСА_3 , наразі фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , м.т. НОМЕР_3 , раніше не судимий. Вказує, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.5 ст. 27 ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, що підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме: заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення; протоколом тимчасового доступу до речей та документів в АТ КБ «ПриватБанк"; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_8 та стенограмою до нього; протоколом огляду відеозапису; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 ; рапортом начальника 4-го сектору (з обслуговування Криворізької оперативної зони) УПК в Дніпропетровській області ДКП НП України. 22.11.2022 року слідчим суддею Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_11 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 строком на тридцять діб, тобто до 22.12.2022 року із можливістю внесення застави у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в розмірі 191 440 грн. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 покладається необхідність запобігання спробам: ерешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, даний ризик підтверджується тим, що у даному провадженні вилучені не всі речові докази, а також не встановлені усі можливі співучасники злочину, тому, залишаючись на свободі, обвинувачений ОСОБА_6 матиме змогу в подальшому безперешкодно спілкуватися з іншими особами, які в подальшому можуть бути підозрюваними або свідками у даному кримінальному провадженні, а також знищити або сховати інші речові докази; вчинити інше кримінальне правопорушення, зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований та немає постійного доходу, тому може продовжити свою злочинну діяльність. Вказує, що заявлені раніше ризики, які враховувались при обранні обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшились та не відпали, а продовжують існувати, у зв`язку з цим виникла необхідність продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 . Зазначає, що на теперішній час та в ході досудового розслідування, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що заявлені вищевказані ризики зменшилися чи відпали: крім того, всі вищезазначені обставини свідчать про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. Наполягає, що виходячи з принципу презумпції невинуватості особи, приймаючи до уваги наявність існування обґрунтованих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зважуючи всі факти «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу та публічний інтерес щодо обставин кримінальних правопорушень, зокрема, що ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, враховуючи їх в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що лише при наявності специфічних ознак того, що цього вимагають справжні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, мають перевагу над правилом поваги до особистої свободи, а також існування реального суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу презумпції невинності, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, тому застосування саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , є обґрунтованим, а запобігти встановленим ризикам, шляхом застосуванням більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою - неможливо. Вважає, що таким чином, є підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 вчинив тяжкий умисний злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Відповідно до положень п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ятьроків. Вказує, що в даному кримінальному провадженні метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігати спробам: вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватись від органу досудового розслідування. Наполягає, що обвинуваченому ОСОБА_6 не може бути обрано запобіжний захід домашній арешт, оскільки він безперешкодно зможе спілкуватись з іншими особами,які в подальшому можуть бути свідками або підозрюваними у вказаному кримінальному провадженні, та здійснювати свою злочинну діяльність; особиста порука не може бути застосована до обвинуваченого ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю письмових зобов`язань осіб, які заслуговують на довіру суду; особисте зобов`язання не може бути застосоване у зв`язку із тим, що перебування обвинуваченого ОСОБА_6 на волі не забезпечуватиме виконанню ним, покладених на нього процесуальних обов`язків. Зазначає, що всі зазначені обставини свідчать про неможливість запобігти вищезазначеним ризикам шляхом обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу для ОСОБА_6 .

Захисник ОСОБА_5 подав до суду клопотання, в якому просить: змінити обвинуваченому ОСОБА_7 інший, більш м?який, запобіжний захід, який не пов?язаний з обмеженням волі, можливо із застосування електронного засобу контролю; у разі обрання застави, визначити її розмір - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В обґрунтування клопотання зазначає наступне. Вважає за можливе змінити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м?який, який не пов?язаний з обмеженням волі за наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить встановленим вимогам обов`язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у ч. 2 ст. 29 Конституції України, згідно з якою «ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом». Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь - якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»). Конституційний Суд України вважає, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема і під час судового розгляду, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом. Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов?язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обгрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36). Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ст. 177 КПК України). Зазначає, що під час продовження строку тримання під вартою, стороною обвинувачення зазначено, що мій підзахисний ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, що підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме: заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення; протоколом тимчасового доступу до речей та документів в АТ КБ «ПриватБанк»; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_8 та стенограмою до нього; протоколом огляду відеозапису; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_6 ; рапортом начальника 4-го сектору УПК в Дніпропетровській області ДКП НП України. Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Пунктом 2 ч. 1 ст. 372 КПК України встановлено, що, в мотивувальній частині судової ухвали зазначається: встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини. Вважає, що посилатися на докази можливо лише після з?ясування, чи є надані матеріалами доказами в розумінні ст. 84 КПК України, і лише після надання цим доказам оцінки як належних, допустимих, достовірних (ч.1 ст. 94 КПК України). Адже відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об?єктивно з?ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Оскільки судовим рішенням відповідно до ст. 369 КПК України вважаються не тільки кінцеві рішення, а й ті в яких суд вирішує будь-які інші питання, це означає, що вимоги ст. 370 КПК України (в тому числі щодо оцінки доказів) стосуються не тільки кінцевих рішень. При поданні стороною обвинувачення клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, останні чомусь дійшли висновку про те, що підозра підтверджена наявними вище перечисленнями доказами. Вважає, що жодним чином ці докази не досліджувалися в судовому засіданні і не перевірялися: чи є зазначені матеріалами доказами в розумінні ч. 1 ст. 84 КПК України (тобто чи містять вони фактичні дані, чи отримані в передбаченому КПК порядку), чи отримані вони з процесуальних джерел (ч. 2 ст. 84 КПК України, не оцінювались відповідно до вимог ст. 94 КПК України кожен із наведених доказів. Зазначає, що такі обставини прямо суперечать позиції Верховного Суду України, який у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15 зазначив :«Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку». Наведена практика суперечить і позиції ЄСПЛ, в справі "Волохи проти України" зазначено: «Верховенство права ґрунтується на тому, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай здійснюється судовим органом як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження». Згідно з рішенням Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положення частини третьої ст. 62 Конституції України: «Положення першого речення частини третьої ст. 62 КУ, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаним незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій, щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», особою не уповноваженою на здійснення такої діяльності». Виключно (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Слідчий та прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вказують на наявність ризиків, передбачених ч. ч. 1, 4, 5 ст. 177 КПК України, а саме: спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини. Вказує, що його підзахисний жодного разу не вчинив дій, які б свідчили про його намір переховуватись від органів слідства чи суду, інші дані, які б свідчили про наявність цього ризику, відсутні. ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Єдиною підставою для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою моєму підзахисному ОСОБА_7 є суворість очікуваного вироку, оскільки він обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення. Разом з тим, як зазначив Європейський Суд в рішенні «Кляхін проти Росії» (Klyakhin v. Russia), № 46082/99, від 30 листопада 2004 року, п. 65, хоча суворість очікуваного вироку є суттєвим елементом, тяжкість обвинувачення сама по собі не може виправдати тривалого тримання під вартою. Наполягає, що вказівка щодо наявності ризику, що ОСОБА_7 буде переховуватися від суду є суто нічим не обґрунтованим припущенням. Зазначає, що не містять матеріали справи даних і про те, що ОСОБА_7 перешкоджав кримінальному провадженню або має наміри щодо цього. В своєму рішенні від 23 вересня 1998 року у справі «І.А. проти Франції», заява № 28213/95, п. 110, Європейський Суд з прав людини зазначив, що хоча ризики вчинення тиску на свідків й виправдовували тримання заявника під вартою на початку, то поступово, у міру того, як було проведено допити декількох свідків у справі і розслідування просувалося, неминуче втрачали своє значення. Вважає, що наразі вказані ризики взагалі не можуть існувати, оскільки під час проведення слідчих (розшукових) дій всі речі, документи, докази, розмови, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зібрані та вивченні, а досудове розслідування - завершене. В своєму рішенні у справі «Мамедова проти Росії» від 01.06.2006 року, заява № 7064/05, п. 79, Європейський Суд з прав людини зазначив, що єдиною іншою підставою для подальшого тримання заявниці під вартою, яку вказували національні суди, було те, що вона може знищити докази, перешкоджати правосуддю. Суд припускає, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання заявниці у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою. Однак, після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила. Вказує, що є безпідставними припущення сторони обвинувачення про наявність ризиків, яких, як зрозуміло, не має і не може бути. Вважає, що наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення не може бути єдиною та достатньою підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу з вигляді тримання під вартою, оскільки у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу і у вигляді цілодобового домашнього арешту, ризик вчинити інше кримінальне правопорушення буде нівельований. Вказщує, що на даний час зменшилися ризики, які були встановлені під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 , останній вже тривалий час тримається під вартою, та більше одного року обмежений в правах та свободі, що є порушенням принципу поваги до свободи особистості. ЄСПЛ у своі?х рішення неодноразово вказував на те, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, після спливу певного часу просто існування обґрунтованоі? підозри вже не є підставою для позбавлення свободи, а судові органи зобов`язані вказати інші підстави для подальшого утримання під вартою (наприклад, рішення у справах «Яблонськии? проти Польщі» від 21.12.2000 р., «Орловськии? проти Украі?ни» від 02.04.2015 р., «Борисенко проти Украі?ни» від 12.01.2012 р., «І. А. проти Франціі?» від 03.09.1998 р., «Нечипорук і И?онкало проти Украі?ни» від 21.04.2011 р., «Єлоєв проти Украі?ни» від 06.11.2008 р.). У разі вирішення питання про тримання під вартою суди зобов`язані навести також інші підстави, які виправдали б тривале утримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти Украі?ни» від 16.12.2010 р.).ЄСПЛ у своі?х рішеннях неодноразово повторював, що чим довше триває тримання під вартою, тим вищими мають бути вимоги до підтвердження обґрунтованості підозри (наприклад, рішення у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 р., «Мюрреи? проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 р., «Ердагоз проти Туреччини» від 22.10.1997 р., «Влох проти Польщі» від 19.10.2000 р., «О`Хара проти Сполученого Королівства» від 16.10.2001 р. тощо). Тобто чим довше триває досудове розслідування, тим більше має бути доказів обґрунтованої підозри. Наполягає, що відсутність нових доказів обґрунтованості підозри може свідчити або про бездіяльність слідчого, прокурора, або про отримання ними доказів, які спростовують обґрунтованість підозри. Відповідно до встановленої практики Європейського Суду з прав людини, для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, застосування такого заходу має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 14 жовтня 2010 р. у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04. Поміщення під варту відповідно до статті 5 $1 Конвенції повинно відповідати принципу пропорційності. По справі «Хайрединов проти України» (38717/04, рішення від 1410.2010 року) Європейський Суд про правам людини визнав порушення $ 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з обставинами, коли національні органи не надали достатніх підстав для взяття під варту заявника, а суди не розглядали можливість застосування альтернативного запобіжного заходу. Наполягає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 не переслідує легітимну мету - запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з огляду на відсутність обставин, що підтверджують жоден із ризиків. Окрім того, відповідно до ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Зазначене відповідає і практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 10.03.2009 року у справі "Биков проти Росії", заява № 4378/02 п. 64, Суд зазначив, що тягар доказування при вирішенні питань щодо продовжуваного позбавлення особи волі не повинен перекладатися на затриману особу, щоб вона доводила б наявність причин, які б виправдовували її звільнення з-під варти (див. постанову Європейського Суду з прав людини від 26.07.2001 року у справі "Ілійков проти Болгарії", заява № 33977/96, 85). Згідно з п.п. 3,4,6,8 ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, суд ...зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі… вік та стан здоров`я ...обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного., обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців. Вказує, що до затримання мій підзахисний проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом, має на утриманні неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що у разі зміни запобіжного заходу на більш м?який запобіжний захід, який не пов?язаний з обмеженням волі, мій підзахисний має намір проживати в квартирі АДРЕСА_5 . Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2013 р. №511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у процесі розгляду відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний: здійснювати повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК); пам?ятати про критерії для обрання того чи іншого запобіжного заходу, передбачені у ч. 1 ст. 194 КПК, а тому суд вирішує питання про продовження запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, та на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зважаючи на скрутне майнове становище обвинуваченого ОСОБА_7 , а також наявності в даному кримінальному провадженні, окрім ОСОБА_7 ще одного обвинуваченого, вважає за можливе зменшення раніше визначеного розміру застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав повністю та підтвердив їх зміст. Також пояснив, що просить відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що заперечує проти задоволення клопотання прокурора та підтримав клопотання захисника. Просить замінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що заперечує проти задоволення клопотання прокурора, просить змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

Захисник ОСОБА_5 заперечував проти продовження строку тримання під вартою, підтримав своє клопотання про зміну запобіжного заходу. Також просив врахувати, що іспитовий строк у ОСОБА_7 закінчується в січні 2024 року.

Захисник ОСОБА_4 погодився з думкою обвинуваченого ОСОБА_7 .

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 належить продовжити.

При цьому суд враховує наступне. Як передбачено ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців; у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану продовження строку тримання під вартою здійснюється у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 27 ч.5, ст.185 ч.4 та ст. 185 ч.4 КК України, які є тяжкими злочинами проти власності, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_6 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого продовжений до 12 грудня 2023 року.

Судове провадження на даний час не завершене, тому до 12 грудня 2023 року закінчити розгляд справи не вбачається за можливе.

Суд приходить до переконання, що існує ризик, передбачений ст. 177 ч.1 КК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_6 може ухилитися від суду, так як в разі визнання його винним, йому загрожує покарання у вигляді тривалого позбавлення волі. Також суд вважає, що існує ризик вчинення обвинуваченим іншого злочину.

При цьому суд також бере до уваги, що ОСОБА_6 обвинувачується у неодноразовому вчиненні злочину проти власності, відомості про особу обвинуваченого, який не одружений, дітей не має, офіційно не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має.

На переконання суду інший запобіжний захід, не буде достатнім для запобігання ОСОБА_6 визначеним судом ризикам.

З урахуванням викладеного, підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, суд не знаходить.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України, яке є тяжким злочином проти власності, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_7 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого продовжений до 12 грудня 2023 року.

Судове провадження на даний час не завершене, тому до 12 грудня 2023 року закінчити розгляд справи не вбачається за можливе.

Суд приходить до переконання, що існує ризик, передбачений ст. 177 ч.1 КК України, а саме, що обвинувачений ОСОБА_7 може ухилитися від суду, так як в разі визнання його винним, йому загрожує покарання у вигляді тривалого позбавлення волі. Також суд вважає, що існує ризик вчинення обвинуваченим іншого злочину.

При цьому суд також бере до уваги, що ОСОБА_7 раніше судимий, по даній справі обвинувачується у вчиненні злочину під час іспитового строку, та відомості про особу обвинуваченого, який не одружений, має двох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має.

На думку суду наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 дітей, не зменшує встановлені судом ризики.

На переконання суду інший запобіжний захід, не буде достатнім для запобігання ОСОБА_7 визначеним судом ризикам, а відтак підстав для зміни йому запобіжного заходу суд не знаходить. Також суд не вбачає підстав для зміни ОСОБА_7 розміру визначеної судом застави.

Тому суд вважає, що доцільним є продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строк тримання під вартою. Суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою вказаним обвинуваченим належить продовжити, згідно ст.197 КПК України, строком на 60 днів. Зважаючи на те, що юридичне значення ухвали про продовження строку тримання під вартою є в продовженні строку, який закінчується, то юридично значима дія цієї ухвали, починається з дня закінчення строку тримання під вартою, та вказані 60 днів необхідно відраховувати з 12 грудня 2023 року і продовжити строк тримання під вартою до 10 лютого 2024 року.

Вирішуючи питання про те, з якого часу належить відраховувати вказані 60 днів, суд бере до уваги також наступне. Як зазначено у «Словнику української мови» в 11 томах (том 8, 1977р., стор.171.), тлумачення значення слова «продовжувати», визначено таким чином: «Робити довшим за часом, збільшувати строк чого-небудь».

Отже продовження строку починається з часу, коли такий строк закінчується, і такий строк необхідно збільшити, а не з часу, коли такий строк, ще продовжує тривати.

Відлік часу, з якого починає діяти продовжений строк тримання під вартою, з моменту винесення такої ухвали, а не з часу закінчення раніше продовженого строку є нелогічним і суперечить, наведеному вище, науковому тлумаченню слова «продовжити». При такому розумінні відліку продовженого строку, строк тримання продовжується не на 60 днів, а на фактично менший строк.

Керуючись ст.ст. 331, 369-372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

У задоволення клопотань обвинувачених та їх захисників про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , продовжити до 10 лютого 2024 року.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , продовжити до 10 лютого 2024 року.

На ухвалу на протязі п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: ОСОБА_1