Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #621556514


ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И


07 грудня 2023 року                               Чернігів                              Справа № 620/13927/23


Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Поліщук Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,  

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому (з урахуванням уточненого адміністративного позову) просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №254150026724 від 31.08.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 23.08.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач протиправно прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за Списком № 1, оскільки станом на 23.08.2023 вона досягла віку 47 років, маючи, при цьому, необхідний страховий та пільговий стаж (35 років 02 місяці 13 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за Сп № 1 (робота в Чорнобильській зоні) 8 років 1 місяць 17 днів)), вона має право на призначення пенсії на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, що підтверджується трудовою книжкою та довідкою ПрАТ «Чексіл» № 01/03-99 від 10.08.2023, довідкою Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради № 1406 від 25.08.2023, довідкою Державного спеціалізованого підприємства «ЧОРНОБИЛЬСЬКА АЕС» від 13.07.2023 № 47-9479 та іншими документами, які наявні в матеріалах справи.

ГУ ПФУ в Вінницькій області у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити, оскільки посилання позивача  на чинність положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та можливість їх застосування під час вирішення даного спору є необґрунтованим. Зазначає, що оскаржуване Рішення є правомірним, оскільки позивач не має необхідного пенсійного віку для призначення пенсії, визначеного в абзаці першому пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 50 років.

Ухвалою суду від 19.09.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 23.08.2023 про призначення їй пенсії, надавши, при цьому пакет документів (а.с. 11-40), зокрема, Трудову книжку від 23.06.1992 серії НОМЕР_1 (далі – трудова книжка), відповідно до записів якої підтверджуються відомості про страховий та пільговий стаж позивача.

За результатом розгляду зазначеної вище заяви пенсійним органом було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах по См. № 1. (а.с. 13).

Вважаючи вказане Рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VII, що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі – Закон № 213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Так, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 відмова ГУ ПФУ в Чернігівській області в призначенні позивачу, яка на час звернення до відповідача досягла 45 років, пенсії на пільгових умовах за віком з підстав недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18.02.2022 у справі № 360/4639/20 та від 29.09.2022 у справі № 320/4339/20.

Положеннями частини третьої статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень  вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересі позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі № 242/3391/17, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку  № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Подібна правова позиція зазначена Верховним Судом у постановах від 04.02.2021 у справі № 439/905/17, від 09.06.2021 у справі № 488/3973/13-а, від 09.12.2021 у справі № 439/571/17.

Проаналізувавши дані Трудової книжки та Довідок від 30.06.2019 № 12, суд констатує, що вони узгоджуються між собою та не містять суперечностей.

В даній справі судом встановлено та не спростовується сторонами, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою від 23.08.2023 досягла віку 47 років (при необхідному – 45 років), має страхового стажу - 35 років 02 місяці 13 днів (при необхідному - не менше 15 років у жінок). А також судом встановлено про наявність у позивача пільгового стажу 8 років 1 місяць 17 днів (при необхідному - не менше ніж 7 років 6 місяців), для призначення пенсії на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 1788-ХІІ. При цьому, позивач працювала на посадах, передбачених у Списку № 1, в тому числі, до 1 квітня 2015 року.

Вказане свідчить, що позивач досягла необхідного віку, має достатній страховий та пільговий стаж роботи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, який настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до положень частини першої, пункту першого частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

У відзиві відповідач  з поміж іншого зазначив, що вартість адвокатських послуг, наданих позивачу, є завищеною та не є співмірною з розміром витрат на оплату послуг адвоката з огляду на складність справи.

Суд зауважує, що наведеними нормами передбачена можливість стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не всіх понесених протилежною стороною витрат, а лише тих, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 120/3970/19-а понесені стороною витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, повинні бути документально підтверджені та доведені стороною, яка їх понесла, а надані нею документи, що підтверджують ці витрати, повинні давати змогу встановити зв`язок між наданою послугою (правничою допомогою) та конкретною справою, в якій саме ця послуга (допомога) була надана.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закону № 5076-VI) документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Частинами першою, другою статті 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18 зазначив, що необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано: копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12.09.2023 Серія СВ № 1063947 (а.с.41); квитанцію про сплату  позивачем на користь адвоката Максак Т.Л. судових витрат за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 05.09.2023 у розмірі 7000,00 грн.(а.с. 6).

Дослідивши зміст вказаних документів, суд констатує, що надані документи не містять інформації про те, що позивач отримав правову допомогу за домовленістю з адвокатом, оскільки позовна заява не містить інформації про укладення Договору про надання правової допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що договору про надання правової допомоги, на підставі якого позивачу були надані правові послуги, позивачем до суду не надано, що унеможливлює встановлення та надання оцінки судом порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядку його сплати. Доказів, які б надавали можливість суду встановити види наданої професійної правничої допомоги (опис робіт, виконаних адвокатом), їх вартість, тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога позивачу, факт оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження клієнту у формі надання послуг) позивачем не надано.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Квитанцією від 05.09.2023 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1073,60 грн (а.с. 6).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд


В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області – задовольнити повністю.

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №254150026724 від 31.08.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 23.08.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.


Позивач: ОСОБА_1 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у  Вінницькій області,  вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н, 21028, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13322403.

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2023 року.



Суддя                                                                                           Л.О. Поліщук




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація