Справа № 183/4728/17

№ 2/183/114/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2023 року                                                        м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-

в с т а н о в и в:

22 вересня 2017 року Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В обґрунтування позову Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону посилався на те, що старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних силах України з 17 квітня 2013 року. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 61-РС від 22 грудня 2016 року старшого солдата ОСОБА_1 було призначено на посаду водія-слюсаря відділення спеціальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роботи у Військовій частині НОМЕР_2 , яка дислокується у АДРЕСА_1 .

У березні 2017 року старший солдат ОСОБА_1 , свідомо ігноруючи вимоги чинних нормативно-правових актів України, діючи із корисливих мотивів, вирішив стати на злочинний шлях та викрасти військове майно.

Так, 15 березня 2017 року старший солдат ОСОБА_1 дізнався, що на складі служби зв`язку Військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 знаходиться майно зв`язку, а саме – сім прийомопередачів радіостанції Р-159 № 328456, № 522398, № 521882, № 523002, № 354533, № 366336, № 477775, яке користується попитом у радіоаматорів. Тоді, у старшого солдата ОСОБА_1 виник умисел на їх викрадення та подальший збут з метою отримання прибутку.

У подальшому, 28 березня 2017 року у період з 1 години до 1 години 40 хвилин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, діючи з метою особистого збагачення, ігноруючи вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України та ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», таємно викрав в особливий період, з території складу служби зв`язку військової частини НОМЕР_3 , яка розташована у АДРЕСА_3 , інше військове майно майно служби зв`язку, а саме:

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №328456 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №522398 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №521882 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №523002 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №354533 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №366336 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №477775 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн., а всього викрав військового майна на загальну суму 47 556,04 грн. та у подальшому виніс за територію Військової частини НОМЕР_2 , і розпорядився на власний розсуд.

Отже, ОСОБА_1 викрав державне майно Міністерства оборони України, яке перебуває на балансі Військової частини НОМЕР_2 , загальною вартістю 47 556,04 грн

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року у справі № 183/2069/17, провадження № 1-кп/183/663/17, який набрав законної сили 22 червня 2017 року, ОСОБА_1   визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 410 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді службового обмеження строком 2 роки з відрахуванням 15 % грошового забезпечення в дохід держави. Зараховано в строк відбуття покарання час знаходження ОСОБА_1 під вартою з 04.04.2017 року по 22.05.2017 року включно, на підставі ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Під час розгляду даного кримінального провадження , питання про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яке вчинив ОСОБА_1 , не вирішувалося.

Відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості викраденого майна зв`язку Військової частини НОМЕР_2 , а саме - сім прийомопередачів радіостанції Р-159 № 328456, № 522398, № 521882, № 523002, № 354533, № 366336, № 477775, станом на 04 квітня 2017 року складає 47 556,04 грн.

Отже, старший солдат ОСОБА_1 своїми злочинними діями завдав шкоду державі на загальну суму 47 556,04 грн.

Відповідно до п. 14 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно до Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України № 880 від 02 листопада 1995 року, військовослужбовці у двократному розмірі несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну втратою та/або викраденням малогабаритних засобів зв`язку і приладдя до них і до технічних засобів охорони, за надувні переправні засоби, засоби малої механізації для проведення інженерних робіт, продукти харчування: а) малогабаритні засоби зв`язку та приладдя до них і технічних засобів охорони : приймачі (Р-313, Р-323, Р-326 та інші аналогічного типу); переносні радіостанції (Р-105М, Р-107, Р-143, Р-147, Р-148, Р-159, Р-392, "Днепр", "Сирена" та інші аналогічного типу); телефонні апарати (А-1128, А-1152, ТА-0, ТА-72,  СТА-2(4), ТА-80 та інші аналогічного типу); акумуляторні батареї (усіх типів), що використовуються длярадіостанцій та технічних засобів охорони; запасні частини і приладдя до радіо- і телевізійної апаратури ; б) надувні переправні засоби : надувні човни ; надувні плоти; в) засоби малої механізації для проведення інженерних робіт: моторні пили і запасні частини до них; човнові мотори і запасні частини до них; дизель- і бензоелектричні агрегати, запасні частини до них ; г) продукти харчування : м`ясо, молоко, риба і продукти їх переробки ;крупи різні та борошняні вироби.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_1 , з урахуванням кратності у 2 рази (47 556,04 грн. х 2) повинен відшкодувати на користь держави 95 112,08 грн.

В зв`язку з наведеним, Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь держави, уповноваженим органом якого є Міністерство оборони України в особі Військової частини НОМЕР_2 матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в розмірі 95 112,08 грн.

Ухвалою суду від 25 вересня 2017 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року до участі у справі було залучено в якості належного позивача за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - Військову частину НОМЕР_1 . Цією ж ухвалою відмовлено представнику відповідача – адвокату Кущу Д.С. у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 01 квітня 2019 року позовну заяву Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням було залишено без розгляду.

23 квітня 2019 року Військовим прокурором Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 01 квітня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, яка постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року задоволена, а ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2019 року – скасована та справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Дана цивільна справа була повернута до суду першої інстанції 23 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 30 серпня 2023 року закрито підготовче провадження у справу, розгляд справи призначено по суті.

У зв`язку з реорганізацією органів прокуратури, до участі у справі залучено керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

В судове засідання прокурор Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, представник позивача Міністерства оборони України, позивача Військової частини НОМЕР_1 , кожен окремо, не з`явилися, згідно заяв просили розглядати справу за ї відсутності просили позов задовольнити, у разі повторної неявки в судове засідання сторони відповідача, не заперечували проти ухвалення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання, призначене по суті, не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, поважної причин неявки суду не повідомили. При цьому, від представника відповідача неодноразово подавались клопотання про відкладення справи, в той же час останнім не було надано належних та допустимих доказів поважності його неявки в судові сідання, в той час як суд зауважує, що справа в провадженні суду перебуває з 2017 року, а тому відсутні підстави для відкладення її розгляду на іншу дату.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи наведене, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що з 17 квітня 2013 року старший солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України за контрактом.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 61-РС від 22 грудня 2016 року старшого солдата ОСОБА_1 було призначено на посаду водія-слюсаря відділення спеціальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роботи у Військовій частині НОМЕР_2 , яка дислокується у АДРЕСА_1 .

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року у справі № 183/2069/17, провадження № 1-кп/183/663/17, який набрав законної сили 22 червня 2017 року, ОСОБА_1   визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 410 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді службового обмеження строком 2 роки з відрахуванням 15 % грошового забезпечення в дохід держави. Зараховано в строк відбуття покарання час знаходження ОСОБА_1 під вартою з 04.04.2017 року по 22.05.2017 року включно, на підставі ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Під час ухвалення вироку судом встановлено, що 28 березня 2017 року у період з 1 години до 1 години 40 хвилин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, діючи з метою особистого збагачення, ігноруючи вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України та ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», таємно викрав в особливий період, з території складу служби зв`язку військової частини НОМЕР_3 , яка розташована у АДРЕСА_3 , інше військове майно майно служби зв`язку, а саме:

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 328456 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 522398 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 521882 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 523002 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 354533 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 №3 66336 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн.;

- прийомопередавач радіостанції Р-159 № 477775 (без комплектуючих, ЗІП та АКБ) вартістю 6793,72 грн., а всього викрав військового майна на загальну суму 47 556,04 грн. та у подальшому виніс за територію Військової частини НОМЕР_2 , і розпорядився на власний розсуд.

ОСОБА_1 обставини, викладені в обвинувальному акті не оспорював та повністю їх підтвердив, у скоєному щиро розкаявся.

На підставі ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Отже, ОСОБА_1 викрав державне майно Міністерства оборони України, яке перебувало на балансі Військової частини НОМЕР_2 , загальною вартістю 47 556,04 грн.

Встановлено, що під час розгляду даного кримінального провадження, питання про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яке вчинив ОСОБА_1 , не вирішувалося. В той же час суд звертає увагу на те, що прокурор не позбавлений права звернутися до суду з позовом до винної особи про відшкодування матеріальної шкоди в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості викраденого майна зв`язку Військової частини НОМЕР_2 , а саме - сім прийомопередачів радіостанції Р-159 № 328456, № НОМЕР_4 , № 521882, № 523002, № 354533, № 366336, № 477775, станом на 04 квітня 2017 року складає 47 556,04 грн.

Отже, старший солдат ОСОБА_1 своїми злочинними діями завдав шкоду державі на загальну суму 47 556,04 грн.

Судом встановлено, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 28 квітня 2017 року № 276 за нанесену державі матеріальну шкоду ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності у розмірі 442 435,38 грн.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 19 червня 2017 року № 34-РС старшого солдата військової служби спеціальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роботи ОСОБА_1 призначено водієм автомобільного відділення комендантського взводу кадр Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по строковій службі) від 23 червня 2017 року № 132 старшого солдата військової служби спеціальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роботи ОСОБА_1 з 23 червня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з видачею атестатів.

Згідно заяви Військової частини НОМЕР_2 від 19 березня 2018 року за вих. № 464 та від 12 грудня 2019 року за вих. №2727, при переведенні старшого солдата ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 залишок непогашеної заборгованості складав 434 219,10 грн. 09 серпня 2017 року Військова частина НОМЕР_1 офіційно повідомила Військову частині НОМЕР_2 про взяття на облік нарахувань на військовослужбовця військової служби за контрактом старшого солдата ОСОБА_1 в розмірі 434 219,10 грн. Таким чином, Військова частина НОМЕР_2 передала, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла заборгованість з відшкодування завданих державі збитків ОСОБА_3 .

Згідно Акту приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків від 23 червня 2017 року вбачається, що у зв`язку з вибуттям до нового місця служби старшого солдата ОСОБА_1 заборгованість з відшкодування завданих державі збитків, яка на день виключення із особового складу станом на 23 червня 2017 року не погашена. Заборгованість виникла внаслідок втрати (нестачі, крадіжки, знищення, пошкодження, псування або передбаченого виведення з ладу) військового майна на суму 442 435,38 грн. Із загальної суми заборгованості частково було погашено заборгованість в сумі 8 216,28 грн., а тому залишок заборгованості, що передається по цьому Акту становить 434 219,10 грн.

Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2018 року № 31 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія комендантського відділення взводу звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2018 року № 4-рс у запас відповідно до пп. «е» п. 1 ч. 8 ст. 26 з урахуванням ч. 6 (через службову невідповідність) вважати таким, що здав справи та посаду. З 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини із усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Дзержинсько-Довгинцівського ОМВК Дніпропетровської області у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 самовільно залишив частину з 24 листопада 2017 року по 29 листопада 2017 року, з 04 грудня 2017 року по 11 грудня 2017 року, з 02 січня 2018 року по 09 січня 2018 року, з 17 січня 2018 року по 24 січня 2018 року та з 24 січня 2018 року по 05 лютого 2018 року.

Вирішуючи спір по суті заявлений вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення частин 3-5 ст.56 ЦПК України передбачають, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17(п.п.68,69,70 цієї постанови), від 15 жовтня 2019 року у справі №904/2820/18, від 05 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, сам факт не звернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин тим, що в них є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Також Конституційним Судом України встановлено, що в основу діяльності держави покладено здійснення загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної та іншої безпеки, охорону землі як національного багатства тощо.

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.»

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст.2, 10 Закону України "Про оборону України", Збройні Сили України це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст.ст. 3, 4, 6, 7 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст.8, 13 Закону України "Про оборону України" та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1080, Міністерство оборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.

Згідно до приписів ст.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів, здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства, здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, забезпечує в установленому порядку здійснення господарської діяльності, керує економічною і фінансовою роботою у Збройних Силах, виконує інші функції, пов`язані з реалізацією покладених на Міноборони України завдань.

Відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України", організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об`єднань, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об`єднань, з`єднань, військових частин, закладів, установ і організацій. Органами на місцях є підпорядковані Міністру оборони України командири зазначених військових формувань. Вони зобов`язані вживати заходи для відшкодування завданої державі шкоди, для чого повинні діяти відповідно до Закону, у тому числі в разі необхідності представляти інтереси держави в судах.

Приписами ст. 15 ЗУ «Про Збройні Сили України» визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а отже за рахунок держави.

Військова частина НОМЕР_2 та НОМЕР_1 є юридичною особою, має свою печатку, утримується за рахунок коштів державного бюджету, веде відокремлене господарство, має самостійний кошторис доходів та кодів економічної класифікації видатків, а також відокремлені рахунки в банківських установах. Майно, матеріальне і грошове забезпечення в/ч НОМЕР_2 та НОМЕР_1 є державною власністю, яка входить до сфери управління Міністерства оборони України та закріплено за ним на праві оперативного управління.

Згідно ст. ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини. Командир зобов`язаний вживати заходів для відшкодування матеріальної збитків, заподіяних військовій частині. Одним з таких заходів є представництво інтересів держави в судах.

Відповідно до приписів ч.1 ст.137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ч.3 ст.137 ГК України право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до п.4 розділу І Положення відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду. У разі притягнення особи, яка заподіяла матеріальну шкоду державі, до кримінальної відповідальності командир (начальник) військової частини зобов`язаний подати щодо неї цивільний позов до суду на суму невідшкодованої шкоди.

Аналіз вказаних нормативних актів вказує на те, що право звернення з позовом про відшкодування шкоди, завданої пошкодженням та/або знищенням військового майна, належить відповідним військовим частинам, за якими це майно закріплене на праві оперативного управління відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

При цьому, Міністерство оборони України в даному випадку виступає як орган військового управління, а тому шкода, завдана військовослужбовцемвідшкодовується останнім на користь держави в особі військової частини, оскільки порушено майнові права саме військової частини, а не Міністерства оборони України.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Позовна заява містить достатнє обґрунтування порушення інтересів держави та необхідності представництва цих інтересів прокурором. При цьому, прокурор послався на вказані вище положення Конституції України та законів, належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора. Прокурор зазначив, що уповноважені державні органи Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_2 та НОМЕР_1 не вживали необхідних заходів для відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а отже, не здійснювали захист інтересів держави в межах своєї компетенції.

Так, приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п.1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 № 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

До військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби.

За п.2 вказаного Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, імічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Відповідно до п.3 вказаного Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Пункт 10 розділу ІІ цього Положення ("Обмежена матеріальна відповідальність") передбачає, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов`язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.13 розділу III вказаного Положення ("Повна та підвищена матеріальна відповідальність") військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, зокрема, у разі дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину

Згідно з вимогам ст.ст. 11, 16, 28, 58, 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та п. 3.1.9. "Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України", на кожного військовослужбовця покладені обов`язки щодо знання та утримання в готовності до застосування закріпленого озброєння, бойової та іншої техніки, збереження державного майна; командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, за забезпечення охорони державної таємниці, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; вживати заходів щодо забезпечення надійного збереження матеріальних засобів, слідкувати за справним станом обладнання постів, огороджень, технічних засобів охорони, зв`язку та сигналізації; організовувати та контролювати ведення обліку, правильне зберігання і своєчасне оновлення запасів матеріальних засобів усіх видів, а також експлуатацію, ремонт та технічне обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки, казармено-житлового фонду, інженерних та спеціальних споруд у підпорядкованих службах (службі); здійснювати постійний контроль за правильним, ощадливим та доцільним витрачанням (використанням) матеріальних засобів і коштів, вживати необхідних заходів для боротьби з нераціональними їх витратами (використанням), втратами, нестачами, псуванням і розкраданням

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.

У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов`язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

Відповідно до вимог ст.ст.1,4,7 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п.п. 13-15 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України; військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо; особи винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та п.п. 31, 32 "Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 2000 року № 748, якими передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність; відповідальність за нестачу військового майна несуть матеріально відповідальні особи; рішення про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок нестачі військового майна, і про ступінь відповідальності винних осіб приймається на підставі матеріалів інвентаризації, під час проведення якої встановлено причини, розмір шкоди та винних осіб, або результатів розслідування

Відповідно до пунктів 13 «Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» затвердженого постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Відповідно до пункту 14 цього Положення, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно до Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України № 880 від 02 листопада 1995 року, військовослужбовці у двократному розмірі несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну втратою та/або викраденням малогабаритних засобів зв`язку і приладдя до них і до технічних засобів охорони, за надувні переправні засоби, засоби малої механізації для проведення інженерних робіт, продукти харчування: а) малогабаритні засоби зв`язку та приладдя до них і технічних засобів охорони: приймачі (Р-313, Р-323, Р-326 та інші аналогічного типу); переносні радіостанції (Р-105М, Р-107, Р-143, Р-147, Р-148, Р-159, Р-392, "Днепр", "Сирена" та інші аналогічного типу); телефонні апарати (А-1128, А-1152, ТА-0, ТА-72, СТА-2(4), ТА-80 та інші аналогічного типу); акумуляторні батареї (усіх типів), що використовуються для радіостанцій та технічних засобів охорони; запасні частини і приладдя до радіо- і телевізійної апаратури; б) надувні переправні засоби: надувні човни; надувні плоти; в) засоби малої механізації для проведення інженерних робіт: моторні пили і запасні частини до них; човнові мотори і запасні частини до них; дизель- і бензоелектричні агрегати, запасні частини до них ; г) продукти харчування: м`ясо, молоко, риба і продукти їх переробки;крупи різні та борошняні вироби.

Крім того, статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України» передбачено, що військове майно є державною власністю, тому заподіяння шкоди окремим військовим частинам, зокрема військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) - це шкода, яка заподіяна безпосередньо державі.

Разом з тим, статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови: 1) що дії останньої були неправомірними; 2) між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок; 3) є вина зазначеної особи, яка доведена в законному порядку.

На підставі ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості викраденого майна зв`язку Військової частини НОМЕР_2 , а саме - сім прийомопередачів радіостанції Р-159 № 328456, № НОМЕР_4 , № НОМЕР_6 , № 523002, № 354533, № 366336, № 477775, станом на 04 квітня 2017 року складає 47 556,04 грн.

Отже, ОСОБА_1 викрав державне майно Міністерства оборони України, яке перебувало на балансі Військової частини НОМЕР_2 , загальною вартістю 47 556,04 грн.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , дії якого мають ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст.410 КК України, що встановлено вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року у справі № 183/2069/17, провадження № 1-кп/183/663/17, який набрав законної сили 22 червня 2017 року, відповідно до приписів п. 14 «Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» затвердженого постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 року № 243/95-ВР та Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України № 880 від 02 листопада 1995 року має нести матеріальну відповідальність за завдану ним шкоду у 2-кратному розмірі вартості цього майна.

Завдана відповідачем ОСОБА_1 шкода, розмір якої підтверджений належними доказами, підлягає стягненню з відповідача на користь держави в особі військової частини НОМЕР_1 , оскільки наявні всі елементи, необхідні для притягнення останнього до цивільної відповідальності,а саме: заподіяння прямої дійсної шкоди; протиправна поведінка; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди; вина у заподіянні шкоди.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем в добровільному порядку завдана матеріальна шкода не відшкодована, беручи до уваги докази по справі, які підтверджують розмір невідшкодованої суми, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача на користь держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню завдана матеріальна шкода у 2-кратному розмірі вартості цього майна у розмірі 95 112,08 грн. (47 556,04 грн. х 2 = 95 112,08 грн.).

При цьому, суд не приймає до уваги доводи сторони відповідача на необхідність застосування приписів п. 32 Положення про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну державі», оскільки, як зазначено вище, відповідно до п.п. 14 цього Положення, що є спеціальною нормою та Переліку військового майна, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за заподіяну ними шкоду державі, зокрема, у разі дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину у 2-кратному розмірі вартості цього майна.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 сплатив 8 216,28 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 442 435,38 грн., невідшкодований залишок якої становить 434219,10 грн., суд відхиляє, оскільки з наявних у справі доказів, які були досліджені під час ухвалення рішення, не вбачається, що сплачена останнім сума була зарахована саме в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої встановлено вироком суду 47 556,04 грн.

В той же час суд зауважує, що до заборгованості, яка рахується за відповідачем ОСОБА_1 з відшкодування завданих збитків державі в загальному розмірі 434 219,10 грн. може відноситися будь-яке військове майно: продовольче, речове, квартирно-експлуатаційне, пально-мастильні матеріали тощо, в той час як в Акті приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків від 23 червня 2017 року чітко вбачається, що у зв`язку з вибуттям до нового місця служби старшого солдата ОСОБА_1 заборгованість з відшкодування завданих державі збитків, яка на день виключення із особового складу станом на 23 червня 2017 року не погашена. Заборгованість виникла внаслідок втрати (нестачі, крадіжки, знищення, пошкодження, псування або передбаченого виведення з ладу). Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів, за що саме настала матеріальна відповідальність ОСОБА_1 (за нестачу, крадіжку, знищення, пошкодження, псування або передбаченого виведення з ладу військового майна) та в якому розмірі за кожен вид військового майна та чи входить розмір збитків визначених вироком суду та в якій сумі до загального розміру заборгованості.

Водночас, розмір завданих збитків на суму 47 556,04 грн. встановлено вироком суду, який набрав законної сили, ОСОБА_1 обставини, викладені в обвинувальному акті не оспорював та повністю їх підтвердив, у скоєному щиро розкаявся, доказів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням стороною відповідача не надано, а тому ОСОБА_1 повинен відшкодувати заподіяну ним шкоду державіу 2-кратному розмірі вартості цього майна, тобто 95 112,08 грн.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, приписами ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому враховуючи, що при зверненні до суду з даним позовом на підставі п. 6 ч. 12 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 був звільнений від сплати судового збору в сумі 951,12 грн., при цьому вимоги останнього задоволені в повному обсязі, у зв`язку з чим зазначена сума повинна бути відшкодована відповідачем на користь держави.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273,280-284, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в розмірі 95 112,08 грн.(дев`яносто п`ять тисяч сто дванадцять грн. 08 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 951,12 грн. (дев`ятсот п`ятдесят одна грн. 12 коп.).

Учасники справи:

- позивач: керівник Дніпровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, місцезнаходження за адресою: 49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Феодосіївська, буд. 2

- позивач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження за адресою: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлоцький, буд. 6

-позивач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ, НОМЕР_7 , місцезнаходження за адресою: 51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 06 листопада 2023 року.

Суддя                                        Д. І. Городецький