Справа № 628/4000/21

№ 2/183/1432/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2023 року                                                        м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,-

в с т а н о в и в :

12 жовтня 2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.

В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 посилалася на те, що 10 липня 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» і ОСОБА_3 укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 10837220-02-21-01, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб марки Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3

12 вересня 2020 року о 08.37 год. в м. Харків по вул. Кандаурова, 28 на перехресті з вул. Волонтерська, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 .

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 , що був застрахований ПрАТ «СК «ВУСО» за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 10837220-02-21-01 від 10 липня 2020 року, правонаступником якого за цим Договором є позивач – ФОП ОСОБА_1 згідно Договору № 22/03/2021 про відступлення права вимоги від 22 березня 2021 року.

Страхувальник пошкодженого транспортного засобу Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 – ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу № 10837220-02-21-01 від 10 липня 2020 року.

Виплата страхового відшкодування в розмірі 53 497,07 грн. була здійснена Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» на підставі страхового акту № 2058477-1 від 30 вересня 2020 року, згідно якого сума страхового відшкодування в розмірі 158 510,88 грн. була перерахована на рахунок СТО, де проводився відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля – ТОВ «АККО МОТОРС» та 48 648,31 грн. перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_4 .

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідальність власника транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 , тобто відповідача ОСОБА_5 , була застрахована відповідно до ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «СК «АРКС» згідно полісу № ЕР101835409, відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн., франшиза – 2 000,00 грн. та згідно полісу № ЕР133093898, відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн. та франшиза – 1 500,00 грн.

Чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об`єкті з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об`єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов`язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов`язку тягне за особою нікчемність нового договору відшкодування у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодовування збитків, і згідно з п. 36.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.

Отже, для реалізації у вказаному пункті даного закону права страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має право подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків.

Отже, враховуючи той факт, що транспортний засіб Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 забезпечений полісом № ЕР101835409 та полісом № ЕР133093898, згідно яких ліміт за шкоду, заподіяну майну становить 130 000,00 грн., то відповідно страхові компанії повинні компенсувати страхове відшкодування по 50% кожна (з вирахуванням розміру франшизи).

ПрАТ «СК «ВУСУ» звернулося до страховика АТ СГ «ТАС» власника транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_5 з заявою про виплату 50% страхового відшкодування, у зв`язку з чим останнім було виплачено страхове відшкодування згідно полісу № ЕР101835409 в розмірі 63 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 746566 від 01 лютого 2021 року.

Таким чином, невідшкодована сума збитків складає 79 159,19 грн. (де 207 159,19 грн. (сума загального збитку, яка відшкодована страховиком потерпілій особі) – 126 000,00 грн. (відшкодовані страхові виплати страхових компаній відповідача) – 2 000,00 грн. (франшиза за полісом № ЕР101835409).

22 березня 2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та позивачем ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено Договір № 22/03/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування завданих первісному кредитору по договору страхування, перелік яких наведений у Додатку № 1 до Договору. В тому числі, новий кредитор отримує право вимоги відшкодування збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № 10837220-02-21-01 від 10.07.2020 року.

Приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача ФОП ОСОБА_1 перейшло право вимоги до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо відшкодування завданих збитків.

Позивачем ФОП ОСОБА_1 , з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідачів було направлено письмові вимоги про відшкодування збитків, які залишилися поза увагою останніх.

В зв`язку з наведеним, позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просила суд: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на її користь завдані збитки в розмірі 79 159,19 грн., а також вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

31 грудня 2021 року представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 звернувся до суду з відзивом, згідно якого позовні вимоги не визнав з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, просив в позові відмовити в повному обсязі. Зазначив, що саме на страховика покладено обов`язок відшкодувати шкоду в межах страхового відшкодування. Вважає, що розмір збитків не перевищує ліміту відповідальності страховика 130 000,00 грн., а тому саме останній повинен бути належним відповідачем у справі. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 можуть нести солідарну відповідальність лише в разі недостатності виплати страхового відшкодування для покриття збитків, що перебільшує ліміт відповідальності страховика. Крім того, посилаючись на приписи ст.ст. 1166,1187,1191 ЦК України зауважив, що позивач має право звернутися з позовом про відшкодування шкоди до особи, яка завдала майнову шкоду, тобто до ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відповідач ОСОБА_5 не є належним відповідачем у цій справі.

10 січня 2022 року стороною позивача було подано заяву про уточнення вимог шляхом уточнення сторін у справі, а саме залишення відповідачем саме ОСОБА_2 , винного в спричиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно розпорядження голови Верховного Суду України від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» зазначену справу 13.10.2022 року було передано за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Таким чином, судом розглядалися позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.

В судове засідання представник позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутністю, позов підтримує в повному обсязі, просив суд задовольнити заявлені вимоги, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи та відзиву з приводу заперечень позовних вимог суду не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 12 вересня 2020 року о 08.37 год. в м. Харків по вул. Кандаурова, 28 на перехресті з вул. Волонтерська, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 .

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 свою провину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнав повністю.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тому суд вважає доведеними обставини щодо вчинення відповідних винних дій відповідачем ОСОБА_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 , що був застрахований ПрАТ «СК «ВУСО» за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 10837220-02-21-01 від 10 липня 2020 року.

Власником пошкодженого транспортного засобу Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Власником транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_5 .

Як зазначалося вище, 10 липня 2020 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та потерпілим ОСОБА_3 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 10837220-02-21-01, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним автомобілем (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 32.3 Договору страхування № 10837220-02-21-01 від 10 липня 2020 року, розмір страхового відшкодування виплачується в розмірі прямого збитку, але не більше страхової суми, визначеної на відповідний період страхування цього Договору, з вирахуванням відповідної франшизи, зазначеної в п 9 цього Договору.

Так, згідно п. 7 та 9 вказаного Договору, страхова сума становить 766 458,00 грн. та франшиза при пошкодженні транспортного засобу 0,5% від страхової суми, тобто 3 832,29 грн.

14 вересня 2020 року потерпіла особа та страхувальник пошкодженого транспортного засобу Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 звернувся до свого страховика ПрАТ «СК «ВУСО» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

14 вересня 2020 року ПрАТ «СК «ВУСО» складено Акт огляду пошкодженого транспортного засобу Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 .

Загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП становить 210 991,48 грн., що підтверджується рахунком-фактури ТОВ «АККО МОТОРС» № КА5-0000000290 від 18 вересня 2020 року на суму 158 510,88 грн. та рахунком-фактури ФОП ОСОБА_4 № КВ5-0000000115 від 23 вересня 2020 року на суму 52 480,60 грн.

За страховим випадком ПрАТ «СК «ВУСО» був складений розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № 2058477-1 від 10 липня 2020 року, згідно якого на підставі рахунку-фактури ТОВ «АККО МОТОРС» № КА5-0000000290 від 18 вересня 2020 року та рахунку-фактури ФОП ОСОБА_4 № КВ5-0000000115 від 23 вересня 2020 року, остаточно визначено суму страхового відшкодування в розмірі 207 159,19 грн., з яких: 210 991,48 грн. (вартість відновлювального ремонту) – 3 832,29 грн. (франшиза 0,5% від страхової суми за Договором страхування).

Судом встановлено, що ПрАТ «СК «ВУСО» було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «АККО МОТОРС» для виконання ремонтних робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля Mazda СХ-5, д.н.з. НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 158 510,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 27627 від 30 вересня 2020 року та 48 648,31 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_4 , що підтверджується платіжним дорученням № 27688 від 30 вересня 2020 року.

Судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідальність ОСОБА_5 (власника транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 ), була застрахована відповідно до ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «СК «АРКС» згідно полісу № ЕР101835409, відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн., франшиза – 2 000,00 грн. та в ПРАТ «ВУСО» згідно полісу № ЕР133093898, відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн. та франшиза – 1 500,00 грн., що підтверджується відомостями з бази МТСБУ.

Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об`єкті з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об`єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов`язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов`язку тягне за особою нікчемність нового договору відшкодування у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодовування збитків, і згідно з п. 36.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.

Отже, для реалізації у вказаному пункті даного закону права страховик, який здійснив страхове відшкодування, має право подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків.

Судом встановлено, що ПрАТ «СК «ВУСУ» звернулося до страховика АТ СГ «ТАС» власника транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_5 з заявою про виплату 50% страхового відшкодування, у зв`язку з чим останнім було виплачено страхове відшкодування згідно полісу № ЕР101835409 в розмірі 63 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 746566 від 01 лютого 2021 року.

Крім того, сторона позивача не заперечує факту отримання страхового відшкодування в сумі 63 000,00 грн. від другого страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу за полісом № ЕР133093898.

Таким чином, невідшкодована сума збитків складає 79 159,19 грн. (де 207 159,19 грн. (сума загального збитку, яка відшкодована страховиком ПрАТ «СК «ВУСО» потерпілій особі) – 126 000,00 грн. (відшкодовані страхові виплати страховими компаніями відповідача) – 2 000,00 грн. (франшиза за полісом № ЕР101835409).

Судом встановлено, що 22 березня 2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та позивачем ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено Договір № 22/03/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування завданих первісному кредитору по договору страхування, перелік яких наведений у Додатку № 1 до Договору. В тому числі, новий кредитор отримує право вимоги відшкодування збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № 10837220-02-21-01 від 10.07.2020 року.

Приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, до позивача ФОП ОСОБА_1 перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_2 щодо відшкодування завданих збитків.

Позивачем ФОП ОСОБА_1 , з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача ОСОБА_2 було направлено письмову вимогу про відшкодування збитків, яка залишилися поза увагою останнього.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Статтею 1192 ЦК України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про страхування» страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі ст. 9 ЗУ «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до норми ч. 1ст. 990 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ч. 1ст. 25 Закону України «Про страхування», страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком у формі, яка ним встановлюється.

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» також передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.27 постанови № 4 від 01 березня 2013 року, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Так, у випадку суброгації, відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні, із збереженням самого зобов`язання, на підставі договору страхування, а також ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування». У випадку регресу, одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється нормами ст. 1191 ЦК України.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України в справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в зазначених вище постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відносини між ПрАТ «СК«ВУСО» та відповідачем ОСОБА_2 регулюються правиламист.993 ЦК Українитаст. 27 Закону України «Про страхування», ПрАТ «СК «ВУСО» як страховик потерпілої особи виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

Також, у порядку суброгації страховик може стягнути із завдавача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення статті 515 Цивільного кодексу України суброгація застосовується лише до майнового страхування.

У зв`язку з виплатою ПрАТ «СК «ВУСО» страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язані у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди ОСОБА_2 , в порядку суброгації.

Як вже встановлено вище, 22 березня 2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та позивачем ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено Договір № 22/03/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування завданих первісному кредитору по договору страхування, перелік яких наведений у Додатку № 1 до Договору. В тому числі, новий кредитор отримує право вимоги відшкодування збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № 10837220-02-21-01 від 10.07.2020 року.

Приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача ФОП ОСОБА_1 перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_2 щодо відшкодування завданих збитків в порядку суброгації.

Відносини між відповідачем ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «АРКС» й ПрАТ «СК «ВУСО» (страховиками), регулюються умовами, визначеними у договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів таЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки транспортний засіб Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , а власником якого є ОСОБА_5 відповідно до полісу № ЕР101835409 (ПрАТ «СК «АРКС»), відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн., франшиза – 2 000,00 грн. та згідно полісу № ЕР133093898 (ПрАТ «СК «ВУСО»), відповідно до якого встановлено ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн. та франшиза – 1 500,00 грн.,

Так, відповідно до приписів ст. 11 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування).

Відповідно до вимог п. 17.3 ст. 17 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що маю істотне значення для оцінки страхового ризику.

При цьому, вказаним законом також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з п. 39.1 ст. 39 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовами здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Так, згідно з пп. «а» п. 7.2. Статуту МТСБУ, затвердженого протоколом загальних зборів членів МТСБУ від 24.01.2005 року за № 18 та погодженого розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3470 від 01.02.2005 року, члени Бюро зобов`язані виконувати рішення та дотримуватись положень установчих та внутрішніх нормативних документів Бюро, затверджених органами управління Бюро відповідно до їх компетенції.

Протоколом президії МТСБУ від 26.02.2020 року за № 464/2020 з метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, було затверджено Порядок виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з цим Порядком, останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов`язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01 березня 2020 року.

Так, п. 2.1 вказаного Порядку, зокрема зазначено, що наявність на момент укладення Внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі МТСБУ відомостей про інші чинні Внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов`язання при укладенні Внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші Внутрішні договори страхування (обов`язки страхувальника), що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України та п. 17.3 ст. 17 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 , власником якого є ОСОБА_5 , сталася після 01 березня 2020 року, а тому на врегулювання даного страхового випадку поширюється Порядок № 464/2020 від 26.02.2020 року, у зв`язку з чим договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортного засобу Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_2 , забезпеченого полісом № ЕР101835409, укладеного з ПрАТ «СК «АРКС» та полісом № ЕР133093898, укладеного з ПрАТ «СК «ВУСО» є чинними.

Відповідно до п. 3.1 вказаного вище Порядку, виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик при отримані інформації про настання події, яка містить ознаки страхового випадку за укладеним ним Внутрішнім договором страхування, зобов`язаний (не залежно від наявності інших Внутрішніх договорові страхування, укладених по відношенню забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом № 1961-IV заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Приписами ст.12 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Відповідно дост. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Враховуючи те, що ПрАТ «СК «ВУСО» (правонаступником якого є позивач – ФОП ОСОБА_1 ) виплачено потерпілій особі страхове відшкодування за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу у розмірі 207 159,19 грн., а страхові компанії забезпеченого транспортного засобу, яким керував відповідач ОСОБА_2 (з вини якого сталася ДТП), перерахували страховій компанії потерпілого, тобто ПрАТ «СК «ВУСО» по 50% компенсації від ліміту відповідальності в розмірі 126 000,00 грн. (по 63 000,00 грн. кожна), суд дійшов висновку, що для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди, останній зобов`язаний сплатити позивачу ФОП ОСОБА_1 (яка є правонаступником ПрАТ «СК «ВУСО») невідшкодований її залишок в розмірі 79 159,19 грн. (де 207 159,19 грн. (сума загального збитку, яка відшкодована страховиком потерпілій особі) – 126 000,00 грн. (відшкодовані страхові виплати страхових компаній відповідача) – 2 000,00 грн. (франшиза за полісом № ЕР101835409).

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно до приписів ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити  надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на  умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги   клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни  розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання  правової допомоги.

Відсутність в договорі  про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару  не дає, як суду, так і іншій стороні  спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому  договорі  розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами  статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

В той же час, у своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Верховний Суд дотримується позиції у постановах КГС ВС від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, згідно яких у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Для підтвердження наведеної позиції Верховний Суд звертається до критеріїв, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанови КГС ВС від 27.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18).

Згідно приписів ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу судових рішень Верховного Суду, сторона у справі, крім заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, поданої відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 126 ГПК України, має право подати заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат (постанова КГС ВС від 03.10.2018 у справі № 910/23017/17, додаткова постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 911/1803/17).

Зокрема з аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18) слідує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд звертає увагу (постанова КГС ВС від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17), що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В той же час, відповідач ОСОБА_2 не подавав відповідних заперечень щодо розміру стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.  Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) та у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано акт виконаних робіт із зазначенням виду послуг, ціни, тривалості витраченого часу та квитанцію до прибуткового касового ордера від 18 травня 2021 року на суму 22 848,80 грн.

Крім того, копія договору про надання правової допомоги № 17 від 10 лютого 2021 року;свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер адвоката знаходиться в матеріалах даної справи.

У відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи складність справи, кількість судових засідань, кількість і зміст поданих представником позивача процесуальних документів, з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог співмірності і розумності вважає, що вказаний позивачем розмір витрат на правову допомогу завищений. В той же час, з огляду на те, що відповідачем ОСОБА_2 не подано будь-яких заперечень з приводу стягнення з нього витрат на адвоката на вказану суму, зокрема не подано клопотання про зменшення цих витрат, при цьому суд позбавлений можливості вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у заявленому розмірі 22 848,80грн.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 

На підставі викладено та керуючись, ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273-274, 276, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 79 159,19 грн. (сімдесят дев`ять тисяч сто п`ятдесят дев`ять грн. 19 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 23 804,47 грн. (двадцять три тисячі вісімсот чотири грн. 47 коп.), з яких: судовий збір за подання позову до суду в сумі 955,67 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 22 848,80 грн.

Учасники справи:

- позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 11 вересня 2023 року.

Суддя                                Д.І. Городецький