Справа № 569/14094/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2017 року Рівненський міський суд

під головуванням судді - Ковальова І.М.

при секретарі - Грицаюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії звернулася ОСОБА_1

Позивач заявлені позовні вимоги уточнила, остаточно просить суд визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області, які полягають у відмові ОСОБА_1 видати довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії встановленого зразка, форма якої затверджена постановою Правління пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справах №2а-8893/12/2670, №2а-4753/09/2670» (в редакції станом на дату звернення 04 травня 2016 року); зобов'язати Рівненське об'єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області видати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату встановленого зразка, форма якої затверджена постановою Правління пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду м.Києва по справах №2а-8893/12/2670, №2а-4753/09/2670» (в редакції станом на дату звернення 04 травня 2016 року) у зв'язка з підвищенням посадових окладів згідно постанови КМУ від 09 грудня 2015 року №1013, включивши до складових заробітної плати середні розміри виплат (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років інші надбавки, премії та суми матеріальної допомоги), що повинні були виплачуватись в грудні 2015 року працівникам за аналогічною посадою, з якої позивач вийшов на пенсію; зобов'язати Рівненське об'єднане управління пенсійного воду України Рівненської області перерахувати та виплатити починаючи з 01 травня 2016 року ОСОБА_1 пенсію державного службовця, виходячи із 80% від усієї суми заробітної плати, що вказана в довідці Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області; стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі.

В судове засідання позивач не зявилась, просила провести розгляд справи у її відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Рівненському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Рівненської області та отримує пенсію у відповідності до Закону України «Про державну службу».

04 травня 2016 року позивач звернулася до Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області з письмовою заявою про надання довідки пенсійного фонду про її зарплату і проведення перерахунку пенсії державного службовця, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року із розрахунку 80% від заробітної плати.

Як вбачається з відповіді Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області від 30 червня 2016 року №489/10 «По суті питання, порушеного ОСОБА_1 у письмовому зверненні від 04 травня 2016 року та з врахуванням роз'яснень, наданих Міністерством соціальної політики України, додатково повідомлено наступне.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначаються пенсії, зокрема відповідно до Закону України "Про державну службу».

Тобто, з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах Закону України «Про державну службу» не призначаються, а раніше призначені пенсії - не перераховуються.

Підсумовуючи викладене, з 1 червня 2015 року проведення будь-яких перерахунки пенсійних виплат, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу» чинним законодавством не передбачено, а враховуючи внесені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 підстави для видачі довідок для перерахунку пенсії державним службовцям відсутні.

Крім того роз'яснено що відповідно до статті 17 Закону України «Про звернення громадян» та Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, у разі якщо заявник вважає, що орган, який призначає пенсію, прийняв рішення, котре суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, заявник має право оскаржити таке рішення до головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області. Подання скарги відповідно до названого порядку не позбавляє права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.».

Відповідно до положень ч.1 ст.8 та ч.1 ст.58 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп Конституційний суд України зазначив, що «… конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за містом статей 1,3,6 (частина друга), 8,19 (частини друга), 22,23,24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп зазначив: «В Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини, як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів».

Згідно п.,п.4,23 ч.1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 рок, ратифікованої законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» №137-У 14 вересня 2006 року усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до розділу 11 Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується ч.2 ст.22 Конституції України, а саме: конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод» Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзац п'ятий, шостий пункту 4).

Дії, пов'язані з відмовою у перерахунку пенсії позивача не відповідають вимогам міжнародного права, що неодноразово були проаналізовані Європейським судом з прав людини, захищаючи порушені права, свободи та інтереси. Висновки відповідачем зроблені передчасно та без врахування норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст.37 закону України «Про державну службу» (в редакції на момент призначення пенсії позивачу) передбачала, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли 62 роки та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) за наявності трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями - у розмірі 80 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія позивача обчислюється виходячи із 80% заробітної плати.

Порядок та умови визначення розміру заробітної плати для перерахунку пенсій державним службовцям визначався постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 (в редакції до 01 червня 2015 року) «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії».

Згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (з наступними змінами) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до закону України «Про державну службу», визначається за вибором особи, що звернулась за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії поспіль перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи поспіль перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року №581 встановлено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу» визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. При цьому, премія та інші надбавки враховуються в середніх розмірах стосовно визначених законодавством таких виплат у відповідному державному органі, з якого особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично їй встановлені.

Відповідно до Постанови правління пенсійного фонду України «Про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №2а-4753/09/2670» від 14 лютого 2011 року №5-1, якою затверджено форму довідки про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за буд-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у довідці міститься графа «Інші виплати», до якої вносяться відомості про отримані особою виплати, для яких не передбачені окремі графи, з подальшим розшифруванням цих виплат в рядку «Інші виплати» та зазначено, що на всі виплати, включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також, в довідці зазначається на підставі яких первинних документів довідка була видана (особових рахунків, платіжних відомостей або інших документів про нараховану та виплачену заробітну плату). Виходячи з наявних у відповідача документів вбачається, що позивач на момент призначення пенсії державного службовця (27 березня 2013 року) виконала усі необхідні умови для такого призначення.

Відповідно до п.1 Постанови КМУ від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах установ, закладів та організацій, у тому числі за рахунок виплати, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій, посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників підвищуються відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 (Офіційний вісник України, 2002 р., №36, ст.1699) з встановленням з 1 грудня 2015 року у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.

Таким чином, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» та постанови КМУ від 23 квітня 2003 року №581, позивач набула права і на перерахунок призначено пенсії, виходячи з положень законодавства, що були чинні на момент її виходу на пенсію.

На вимогу позивача видати довідку про заробітну плату станом на грудень 2015 року за посадою, з якої вона вийшла на пенсію позивач отримала відповідь, що перерахунок пенсії згідно постанов КМУ від 31 травня 2000 року №865 та від 09 грудня 2015 року №1013 не здійснюється, а тому підстав для видачі довідок немає.

Відповідно до ст.49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на підприємстві, в установі, організації із зазначення спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Відповідач вказує, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відповідач вважає, що і перерахунок пенсії не повинен проводитись у зв'язку з відсутністю правової норми, проте така його позиція є хибною з огляду на наступне.

Аналіз вищевикладеного положення дає підстави для висновку, що воно поширюється на тих осіб, яким пенсії призначаються (в теперішньому часі) спеціальними законами, а не на тих, яким вони вже призначені (в минулому часі).

Крім цього, вказане положення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ не містить посилання на конкретні норми законів чи підзаконних актів щодо пенсійного забезпечення осіб, які скасовуються. Підстав вважати, що скасовуються всі норми, як ті, що стосуються призначення, так і ті, що стосуються перерахунку пенсії немає.

Застосування Рівненським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Рівненської області норм закону, які обмежують конституційні права позивача на соціальне забезпечення - прямим порушенням Конституції України, Європейської соціальної Хартії (ратифікованої Україною), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколів до неї та принципів верховенства права і законності.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, у тому числі органів державної влади.

Відповідно до ч.1,3 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закон та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано.

Пункт 6 ст.92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема основи праці та соціального захисту населення, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Стаття 37 Закону України «Про державну службу» до внесення в неї змін згідно Закону України №213-VІІІ від 02 березня 2015 року надавала право державним службовцям на перерахунок пенсії, в тому числі, з урахуванням підвищень заробітної плати працюючим державним службовцям від 09 грудня 2015 року №1013. Відтак, обіймаючи посаду державного службовця позивач мала право на призначення пенсії згідно норм Закону України «Про державну службу», а як наслідок і перерахунок. Застосувавши до позивача Закон України №213-VІІІ від 02 березня 2015 року відповідач фактично звузив соціальна гарантії позивача на достатній рівень матеріального забезпечення по старості (за віком) окрім того, застосував положення Закону, які стосуються відміни призначення спеціального виду пенсій, а не їх перерахунків.

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок держави коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів державної влади, прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав, свобод.

Частина 1 ст.5 КАС України визначає, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, п.1 ч.1 ст.9 КАС України визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (ч.4 ст.9 КАС України).

Хоча, навіть якби законодавством і було визначено що якщо законом України №213-VІІІ призупинено призначення пенсії державним службовцям, а як наслідок перерахунку, все одно такі норми суперечить положенням міжнародних договорів та Конституції України, в частині третій статті 22 Конституції України. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, як відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. При цьому Конституційний суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».

Отже, визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно заключних в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин Закон №213-VІІІвід 02 березня 2015 року фактично допусти звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені Законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України та частини1 статті 58, статті 21 та 24 Конституції України.

Варто зазначити, що частиною 2 статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцією Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16 грудня 1974 року) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду, а як наслідок і на підвищення розміру пенсійної виплати внаслідок її перерахунку.

Згідно змісту ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Аналіз прецедентно практики ЄСПЛ дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права орачів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймі «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (сг., Prcssos Єотрапіа Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А №332, с.21, п.31; пункту 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України».).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймі законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пунКт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підстав, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Враховуючи вищевикладений аналіз висновків ЄСПЛ, сплата внесків із заробітної плати державного службовця надає право в майбутньому на виростання позитивного права щодо перерахунку спеціального виду пенсії згідно Закону України «Про державну службу».

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної ради України від 21 травня 2015 року №462-VІІІ «Про заяву Верховної ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (Постанова №462-VІІІ) схвалено заяву Верховної ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9,12,14 та 17 Міжнародного пакту про громадські і політичні права та статтями 5,6,8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас Україна не зробила відступу від першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру щомісячної пенсі, повинна застосовуватися в Україні.

Таким чином, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейських суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Стаття 12 Європейської соціальної Хартії (ратифікована Україною 14 вересня 2006 року) визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення сторони зобов'язується: 1) започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; 2) підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймі на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; 3) докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; 4) вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: а) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг які надаються на територіях держав сторін; б) надання , збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі сторін.

Оскільки з заробітної плати позивача роботодавцями постійно утримувалися та сплачувалися до пенсійного фонду України внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 1 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тому суд вважає, що дії відповідача прямим втручанням у право позивача на мирне володіння особистим майном (пенсією), яка повинна бути перерахована, в тому числі, через великий рівень інфляції.

Із системного аналізу ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV вбачається рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсації та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Також, Конституційний суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Однак, положенням Закону №213-VІІІ предметом регулювання якого є інше коло питань, ніж пенсійне забезпечення державних службовців, а саме: «реалізація заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів і приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України (пояснювальна записка до Закону №213-VІІІ.

Так, у пункту 4 мотивувальної частини свого рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Конституційний суд України звернув увагу Верховної ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1,3,6,8,19,22,95,96 Конституції України, статей 4,27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України пр. підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону про Державний бюджет. Зокрема, Конституційний суд України вважає, що «… закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету, як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. При прийнятті закону про державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачені іншими законами України».

У зв'язку з цим, Конституційний суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, становлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині другій статі 6, частині другій статті 8, часині другій статті 19, статтями 21,22, пункту 1 частини другої статті 92 частинами першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України).

Як зазначено в п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Оскільки Конституція України, як вказано в ст.8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого рішення нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватися на Конституції а також на чинному законодавстві, яке не суперечать їй.

Станом на грудень 2015 року позивач досягнула пенсійного віку та виконала усі необхідні умови щодо призначення та отримання пенсії за віком, передбаченої Законом України «Про державну службу» (наявність загального та спеціального стажу), у зв'язку з чим позивачу повинна перераховуватись і виплачуватись така пенсія.

Враховуючи вищенаведене та всупереч принципу верховенства права та законності, відповідач обмежив існуюче право позивача на пенсію за віком, а відтак його дії є протиправними.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішення обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростовувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням листа-відповіді відповідачем не надано жодних доказів стосовно правомірності прийнятого ним рішення та дій, які полягають у відмові видати довідку, перерахувати та виплачувати позивачу пенсію.

Такі дії відповідача підпадають під порушення усіх міжнародних договорів, практики Європейського суду з прав людини та конституційних принципів Основного Закону.

Відповідно до ч.4 ст.105 КАС України передбачається, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії (п.2).

Частина 5 ст.105 КАС України встановлює, що адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Частина 2 статті 162 КАС України надає суду повноваження при вирішенні справи в разі задоволення позову, а саме: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності (п.1); зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п.2).

Відповідно до п.2 ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок пенсії здійснюється у наступні строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа. Позивач по справі з заявою до відповідача звернулась 04 травня 2016 року.

Таким чином, в системі аналізу спірних правовідносин, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача із одночасним відновленням такого права шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії (видати довідку встановленого зразка та перерахувати позивачу пенсію згідно Закону України «Про державну службу», виходячи із 80% заробітної плати).

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 ст.58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, враховуючи, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце та те, що з 01 грудня 2015 року була збільшена заробітна плата, зокрема, на посаді, на якій працювала позивач до виходу на пенсію - відмова відповідача у видачі довідки та перерахунку пенсії є протиправною, оскільки така пенсія призначена позивачу ще 27 березня 2013 року.

У зв'язку з вищевикладеним, вважаються безпідставними доводи відповідача про те, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213 у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про державну службу» та ряд інших, у зв'язку з чим 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених законом України «Про державну службу» не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Вирішуючи позовні вимоги за позовом до суб'єкта владних повноважень, суд виходить із конституційних принципів, на яких базуються здійснення прав та свобод людини і громадянина в України, включаючи права на пенсійне забезпечення, які передбачені Конституцією України, з неможливістю скасування та звуження права на пенсійне забезпечення. Правовою гарантією забезпечення державою цього права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, що слідує з принципів верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01 грудня 20-15 року встановлені нові розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, в тому числі працівників територіальних підрозділів пенсійного фонду України.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 та ч.1 ст.58 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Право на перерахунок пенсії позивача виникло на підставі нормативно-правових актів, а саме у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» на момент звернення (травень 2016 року) форма довідки існувала, а перерахунок пенсії не може залежати від форми довідки, яка не є нормативним актом але має відповідати вимогам Закону, зокрема ст.2 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, на даний час повинні застосовуватися саме положення ст.37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що була чинна на момент призначення пенсії позивачу), ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин діяли вищевказані постанови Кабінету Міністрів України, необхідні для реалізації ст.37-1 Закону України «Про державну службу», 1993 року, які забезпечували гарантоване ст.46 Конституції України право на належне пенсійне забезпечення.

Таким чином, відповідач на день звернення позивача зобов'язаний був видати довідку про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, затвердженою Постановою правління пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 та перерахувати пенсію державного службовця.

Із огляду форми довідки про заробітну плату, яка подається для перерахунку пенсії державному службовцю вбачається, що в ній міститься інформація про посадовий оклад, надбавку за кваліфікаційний ранг, надбавку за вислугу років, інші надбавки та премії, а також суми виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно ст.161 КАС України при прийнятті постанови суд повинен враховувати висновки, викладені у постанові Верховного суду України від 20 лютого 2012 року №21-430а11, які свідчать про те, що суми виплат матеріальної допомоги повинні також враховуватись при обчисленні пенсії.

Враховуючи вищевикладене, заявлений адміністративний позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,17,18,71,160-162,186 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.

Визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області, які полягають у відмові ОСОБА_1 видати довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії встановленого зразка, форма якої затверджена постановою Правління пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справах №2а-8893/12/2670, №2а-4753/09/2670» (в редакції станом на дату звернення 04 травня 2016 року).

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області видати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату встановленого зразка, форма якої затверджена постановою Правління пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року №15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду м.Києва по справах №2а-8893/12/2670, №2а-4753/09/2670» (в редакції станом на дату звернення 04 травня 2016 року) у зв'язку з підвищенням посадових окладів згідно постанови КМУ від 09 грудня 2015 року №1013, включивши до складових заробітної плати середні розміри виплат (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років інші надбавки, премії та суми матеріальної допомоги), що повинні були виплачуватись в грудні 2015 року працівникам за аналогічною посадою, з якої позивач вийшов на пенсію.

Зобов'язати Рівненське об'єднане управління пенсійного воду України Рівненської області перерахувати та виплатити починаючи з 01 травня 2016 року ОСОБА_1 пенсію державного службовця, виходячи із 80% від усієї суми заробітної плати, що вказана в довідці Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області.

Стягнути з Рівненського об'єднаного управління пенсійного фонду України Рівненській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий :