ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 грудня 2023 року                                                                                

м. Чернівці

справа № 725/5356/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів Кулянди М. І, Половінкіної Н. Ю.

секретар Паучек І. І.

заявник – ОСОБА_1  

заінтересовані особи:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3

апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 жовтня 2023 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Мілінчук С. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У  липні 2023  року  ОСОБА_1   звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просила на строк шість місяців:

- заборонити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 наближатися до ОСОБА_1  та до малолітньої ОСОБА_4 ближче ніж на 300 м;

- заборонити перебувати в місці проживання ОСОБА_1  та малолітньої ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 ;

- заборонити перебувати в місці навчання малолітньої ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 ;

- заборонити перебувати за місцем роботи ОСОБА_1   за адресою АДРЕСА_3 .

21 липня 2023 року від представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до суду першої інстанції надійшла заява про залишення заяви про видачу обмежувального припису без розгляду.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 липня 2023 року заяву  ОСОБА_1   про видачу обмежувального припису стосовно залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що оскільки представник заявника розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису слід залишити без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 жовтня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , про ухвалення у справі додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на його користь понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що судом не встановлено зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами.

Крім того, провадження у даній справі не було закрито у зв`язку із відмовою заявниці від своїх вимог, як зазначив адвокат Бурдяк А. Х., а залишено без розгляду за її заявою.

ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, звернулась до суду повторно із заявою про встановлення обмежувального припису, який був предметом розгляду іншої цивільної справи, але з цих же підстав.

За результатами розгляду вказаної вище справи, 08 вересня 2023 року Першотравневим районним судом міста Чернівці ухвалено рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 , видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 та визначено заходи тимчасового обмеження його прав згідно цього рішення.

Тобто, звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про видачу обмежувального припису не можна трактувати, як необгрунтовані дії. Такі обставини передбачені частиною 5 статті 142 ЦПК України і виключають можливість компенсації ОСОБА_2 здійснених ним витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В  апеляційній  скарзі   ОСОБА_2   просить  ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 жовтня 2023 року скасувати та задовольнити заяву  ОСОБА_2  про стягнення з ОСОБА_1  на його користь понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Основною причиною відкликання заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису було те, що вона була подана без достатніх на це підстав.

Такі її дії можна трактувати як зловживання своїми процесуальними правами, так як вона  та її представник подали таку заяву до суду передчасно без зібрання належних доказів на підтвердження фактів викладених у вказаній заяві про видачу обмежувального припису.

Посилання суду на те, що за поданою наступною заявою ОСОБА_1   в іншому судовому засіданні було видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 є необгунтованими, так як вказаний факт не спростовує того, що ОСОБА_1 у цій справі фактично подала бездоказову заяву і, зловживаючи своїм правом, відкликала її.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Учасники справи не подавали відзив на апеляційну скаргу.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_2 надано договір про надання правових послуг від 17 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Бурдяком А. Х., ордер про надання правничої допомоги в суді першої інстанції серії № 1065658 від 17 липня 2023 року, додаток № 1 до цього договору, акт приймання – передачі виконаних робіт від 17 липня 2023 року, квитанцію до прибуткового ордера від 17 липня 2023 року про сплату  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 7 500 гривень як оплати за надання правової допомоги.

Договором про надання правових послуг від 17 липня 2023 року передбачено, що оплата за надані послуги адвоката визначається за згодою сторін.

Згідно з актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 17 липня 2023 року, адвокат надав замовнику адвокатські послуги  (правову допомогу) у цій справі: складання заперечення на заяву, надання консультації щодо суті спору, збір інформації щодо вирішення спору у суді, складання заяв та клопотань до суд ( 3 години), що вартувало 4 500 гривень, представництво інтересів ОСОБА_2 в суді ( 2 години), що вартувало 3 000 гривень.

Вартість всіх наданих послуг складає 7 500 гривень.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Верховний Суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.

Звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Саме факт подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суду має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необгрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Добросовісні дії позивачів, спрямовані на захист їх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 листопада  2020 року у справі № 359/9512/17.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №№ 185/8266/20-ц, ЦПК України не містить норм, які встановлювали б критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Під такими діями можна розуміти подання завідомо безпідставного позову та/або штучне ініціювання судового провадження.

У свою чергу, судова колегія враховує, що ЦПК України не покладає на сторону обов`язку щодо викладення у заяві мотивів залишення позову без розгляду.

Водночас, у силу положень статті 81 ЦПК України обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, ОСОБА_2 для задоволення вимог про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних із розглядом справи, у контексті приписів статті 142 ЦПК України слід було довести, які саме необґрунтовані дії були здійснені ОСОБА_1 у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії відповідача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 29 червня 2022 року у справі № 754/16766/17 та від 27 липня 2022 року у справі № 363/4918/15-ц.

Обґрунтувань наведених вище обставин, як і доказів на їх підтвердження, заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо розподілу судових витрат не містить.

У ході аналізу дій ОСОБА_1 щодо звернення до суду судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено підстав вважати, що заявниця діяла недобросовісно та пред`явила необґрунтовану заяву про видачу обмежувального припису, систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню такого спору, а також те, що вона є недобросовісною та мала протиправну мету щодо ущемлення прав та інтересів заінтересованої особи ОСОБА_2 . Також стороною ОСОБА_2 не було надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що дії ОСОБА_1 були умисними, який ступінь її вини та чим це підтверджується.

Самі по собі посилання ОСОБА_2 на те, що заява про видачу обмежувального заходу від початку є безпідставною, оскільки не містила належних доказів на підтвердження її обґрунтованості, не є свідченням необгрунтованості дій заявниці з огляду на те, що спір у справі по суті вирішений не був, суд, як і сторони даного спору, позбавлені права стверджувати, що вимоги заяви були необґрунтованими або штучними.

Колегія суддів акцентує увагу, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі 922/2017/17).

"Необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2023 року у справі №910/5911/22.

Звернення до суду з заявою про видачу обмежувального права, яке є суб`єктивним правом заявниці ОСОБА_1 , гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості такої заяви, що не враховує у своїх доводах ОСОБА_2 .

Крім того, подання ОСОБА_1 у процесі розгляду справи заяви про залишення заяви без розгляду у порядку статті 257 ЦПК України  не свідчить про необґрунтованість вимог заяви про видачу обмежувального припису та не дає підстави для висновку, що внаслідок саме неправильних дій заявниці виник спір у даній справі.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звернення  ОСОБА_1  13 липня 2023 року до суду із заявою про видачу обмежувального припису не можна трактувати, як необґрунтовані дії з підстав того, що після постановлення  судом у вказаній справі ухвали про залишення без розгляду такої заяви, у іншій цивільній справі № 725/7193/23 за заявою ОСОБА_1 поданої до суду 05 вересня 2023 року про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заявленої з тих же підстав, що і заява від 13 липня 2023 року, судом було задоволено частково заяву від 05 вересня 2023 року та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 .

Вказаним рішенням Першотравневого районного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 725/7193/23 суд вважав доведеною обставину застосування 20 червня 2023 року ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру.

Тобто така обставина на час звернення 13 липня 2023 року ОСОБА_1 до суду із заявою про видачу обмежувального припису вже існувала.

За таких обставин вважати, що ОСОБА_1 13 липня 2023 року необґрунтовано звернулась до суду із такою заявою та зловживала при цьому своїми процесуальними правами, у апеляційного суду немає.

Отже, ОСОБА_2 не доведено обставин недобросовісності користування ОСОБА_1 наданими їй процесуальними правами та наявність зі сторони останньої очевидних зловживань щодо них.

Апеляційним судом не встановлено обставин протидії заявниці правильному та швидкому вирішенню спору, та/або її недобросовісності чи порушення прав та інтересів ОСОБА_2 .

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом в постанові від 02 лютого 2022 року у справі №  917/3/21.

З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, немає підстав для покладення на ОСОБА_1 витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Інші аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, які їх обґрунтовано спростував.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

З огляду на вищевикладене, аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо стягнення на користь апелянта витрат на правничу допомогу.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 13 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 07 грудня 2023 року.

Головуючий                                                Олександр ОДИНАК

Судді:                                                        Мирослава КУЛЯНДА

                                                               Наталія ПОЛОВІНКІНА