У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Юнівес», про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в період з 28 вересня 2007 року до 1 березня 2013 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 За час шлюбу подружжям набуто: грошові кошти в розмірі 8 275 951 грн 84 коп., отримані відповідачем внаслідок продажу цінних паперів; грошові кошти в розмірі 4 978 010 грн 14 коп., зараховані та виплачені на картковий рахунок відповідача у відкритому акціонерному товаристві «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») у період з 28 вересня 2007 року до 1 березня 2013 року; грошові кошти у розмірі 56 261 доларів 59 центів США, зараховані та виплачені на картковий рахунок відповідача у ВАТ «Кредитпромбанк» у період з 28 вересня 2007 року до 1 березня 2013 року, а всього 14 507 470 грн 20 коп. Зазначала, що вказані грошові кошти не були витрачені ОСОБА_4 в інтересах сім'ї та на її потреби, були ним приховані. Фактичне місцезнаходження грошових коштів їй невідомо.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд: визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на грошові кошти; поділити спільне сумісне майно й визнати за нею право власності на грошові кошти в розмірі 7 253 735 грн 10 коп., визнати за ОСОБА_4 право власності на грошові кошти в розмірі 7 253 735 грн 10 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти в розмірі 7 253 735 грн 10 коп., приховані й витрачені відповідачем без її згоди не в інтересах та не на потреби сім'ї та 3 654 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спірне майно є спільною сумісною власністю й не доведено її право власності на майно в розмірі, зазначеному у позовних вимогах та факт наявності спірного майна взагалі та на рахунках ОСОБА_4або третіх осіб на час припинення спільного господарства.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2007 року, який було розірвано заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2013 року.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом установлено і це не оспорюється, що загальна сума витрат відповідача на придбання за час шлюбу цінних паперів становить 5 358 468 грн 83 коп.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Проте суди зазначене не врахували, а також залишили поза увагою те, що придбання ОСОБА_4 акцій свідчить про наявність у нього за час шлюбу грошових коштів для вчинення відповідних угод, однак ним не надано належних і допустимих доказів на підтвердження джерела набуття коштів, необхідних для придбання цінних паперів. При цьому суди такий факт не з'ясували, не перевірили який розмір грошових коштів відповідач мав до шлюбу та дійшли передчасного висновку про придбання ОСОБА_4 цінних паперів за власні грошові кошти.

Разом з тим відсутній позов про визнання майна особистою приватною власністю.

Крім того, суд першої інстанції у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування інформації про джерела та розмір отриманих відповідачем у період шлюбу доходів, чим порушив її право на доведення своїх вимог, гарантованих ст. 129 Конституції України.

Також суд першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_3 не заперечувала правомірність способу набуття ОСОБА_4 доходів від купівлі-продажу цінних паперів, оскільки не оспорювала відповідні угоди, не врахував та не надав оцінки доводам позивача про те, що вона не була обізнана про дії відповідача щодо купівлі-продажу цінних паперів за час шлюбу й останній у порушення ст. 65 СК України без її згоди укладав такі угоди.

Згідно зіст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так, стосовно грошових коштів на рахунку ВАТ «Кредитпромбанк» у матеріалах справи наявні надані банком документи про рух коштів на рахунку відповідача в період шлюбу з 28 вересня 2007 року до 1 березня 2013 року.

Проте суди не перевірили, чи входить спірна сума грошових коштів, які були отримані відповідачем на банківський рахунок за час шлюбу з ОСОБА_3, до грошових коштів, знятих ним з банківського рахунку та не з'ясували, чи не є ці кошти об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та на припущеннях дійшли передчасного висновку про відмову в позові, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України та свідчить про його необґрунтованість і незаконність.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнитичастково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик