КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.09.2009                                                                                           № 7/69

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -    Цурка Н.О. дов. № Д07/2008/11/12-19 від 12.11.2008 року

від відповідача:              Верниба  В.А. дов № 504 від 01.07.2009 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009

 у справі № 7/69 (суддя  

 за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

 до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 про                                                   стягнення 5526944,25 грн.

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

          На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до  Відкритого акціонерного товариства Акціонерної компанії  “Київводоканал” про стягнення     5 526 944,25 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 5 185 976, 96 грн. –основного боргу, 259 298, 85 грн. –штрафу, 70 268, 19 грн. - інфляційної складової боргу 11 400, 25 грн.  –3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати –25500,00 грн. –державного мита, 118, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2009 року (дата підписання повного тексту 14.07.2009) у справі № 7/69 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” –5 185 976 (п’ять мільйонів сто вісімдесят п’ять тисяч дев’ятсот сімдесят шість) грн. 96 коп. –основного боргу, 70 268 (сімдесят тисяч двісті шістдесят вісім) 19 коп. –індексу інфляції, 11 400 (одинадцять тисяч чотириста) грн. 25 коп. –3 % річних, 259 298 (двісті п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дев’яносто вісім) 85 грн. –штрафу,  25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. –державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що ВАТ “Акціонерна компанія “Київводоканал” відноситься до 2 класу споживачів тарифної групи. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію як для споживача 2- го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2009 року у справі № 7/69, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують суму заборгованості за спожиту електроенергію та фактичний обсяг поставленої продукції; позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору; позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена; умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи. Крім того, на думку відповідача звіти про використану електричну енергію на яких ґрунтуються позовні вимоги підписані з боку відповідача не уповноваженою особою а також не відповідають  вимогам ст. 90 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а тому є нікчемними. Крім цього, суд помилково зробив висновок, що апелянт систематично отримував розрахункові документи (рахунки-фактири), які на думку позивача свідчать про прострочення відповідачем свого зобов’язання по договору.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 16.09.2009 року.

Розпорядженням в.о.голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 15.09.2009 року у зв’язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Євграфової Є.П. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 7/69 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Смірнової Л.Г., суддів Тищенко О.В., Алданової С.О. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.

16.09.2009 року представником позивача у судовому засіданні було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення господарського суду м.Києва без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009 року у справі №7/69 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009 року у справі №7/69.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 10.01.1991року між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” та Підприємством по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” було укладено договір №97 на користування електричною енергією (надалі - Договір).

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Відповідно до п.2.1 договору ВЕО “Київенерго” зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1.

Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1).

Згідно п. 7 договору розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо. Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо)  сплачує  енергопостачальній організації штраф в розмірі п’яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.

Вказаний Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду (п. 17 договору).

Згідно п. 18 договору сторони зобов’язались письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

  Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго” (енергопостачальна організація) та Підприємство по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва (абонент).

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 35/69 встановлений факт правонаступництва сторін за договором.

Відповідно до  умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.09.2008 р. по 01.12.2008 р. у ВАТ “Київводоканал” виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 5 185 976,96 грн. Крім цього, відповідач за умовами згаданого договору зобов’язаний сплатити штраф в розмірі 5% від суми боргу в розмірі 259 298, 85 грн. та на підставі ст. 625 ЦК України –70 268, 19 грн. - інфляційної складової боргу 11 400, 25 грн.  –3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що  позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

У пункті 7 Договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України,  власник володіє, користується, розпоряджається  своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Статтею 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що  ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

При цьому  судом враховано, що згідно умов договору сторони зобов’язувались керуватись Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28  затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до 6.11, 6. 13 Правил остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

При цьому посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 лютого 2008 року N 307 “Щодо затвердження на березень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 21 квітня 2008 року N 535 “Щодо затвердження на травень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 травня 2008 року N 636 “Щодо затвердження на червень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20 червня 2008 року N 762 “Щодо затвердження на липень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України” та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 липня 2008 року N 828 “Щодо затвердження на серпень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”.

В  свою чергу Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 “Про Порядок визначення класів споживачів” затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.

Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт·год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.

До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.

Якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.

Колегією суддів встановлено, що Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” відноситься до 2 класу споживачів тарифної групи. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію як для споживача 2- го класу.

При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про електроенергетику” принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є:  забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики;  забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

У відповідності до п. 7  договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

З урахуванням вищевикладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, ЗУ “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та  договору № 678 виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Доказів того, що звіти про використану електричну енергію підписано неуповноваженою особою з боку відповідача у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 185 976, 96 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 70 268, 19 грн. та 3 % річних в розмірі 11 400, 25 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з останнього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 70 268, 19 грн. та 3 % річних в розмірі 11 400, 25 грн. за весь час прострочення платежу.

Щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 259 298, 85 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.5  договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплату сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічне положення містить частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому колегія суддів вважає, що позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф за порушення зобов’язань у розмірі 259 298, 85 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 року по справі №7/69 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства Акціонерної компанії  “Київводоканал”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Акціонерної компанії  “Київводоканал” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 року у справі №7/69залишити без змін.

Матеріали справи № 7/69 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді