Справа № 298/355/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Готри Т.Ю., Куштана Б.П.

за участю секретаря Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі по тексту - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до Великоберезнянського районного суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 14.05.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №010/02-7/16-М, відповідно до якого остання отримала кредит на суму 70 000 доларів США.

В забезпечення даного зобов'язання, 14.05.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено Договір поруки №010/02-7/165-Р.

Внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 26 306,57 доларів США, яку і просив стягнути солідарно з відповідачів.

В процесі розгляду справи банк збільшив позовні вимоги та остаточно поросив суд стягнути з солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 28 359,08 доларів США, яка складається з 25 165,10 доларів США заборгованості по кредиту, в тому числі - 8125,19 доларів США прострочена сума боргу; 3193,98 доларів США заборгованості по відсоткам та 8586,56 грн. пені.

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 11 грудня 2015 року, з врахуванням ухвали Великоберезнянського районного суду від 26 травня 2016 року про виправлення описки, даний позов задоволено. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 28 359,08 доларів США, еквівалентних за курсом НБУ 678 167,27 грн. боргу та судовий збір у розмірі 3654 грн.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги зазначає, що банк не просив стягнути заборгованість на його користь, а тому суд порушив принцип диспозитивності. Вказує, що суд не надіслав йому заяви банку про збільшення позовних вимог, і крім того суд не приймав рішення про прийняття цієї заяви до розгляду. Посилається на те, що договір поруки є неукладеним так як його підписано 14.05.2007 року, однак на той момент основного зобов'язання ще не існувало, оскільки кредитні кошти видані лише 15.05.2007 року. Також звертає увагу на те, що рішенням Великоберезнянського районного суду від 31.08.2015 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому суд не вправі був задовольняти даний позов. Крім того, вважає, що порука є припиненою на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, так як у вересні 2014 року банк надсилав лист-вимогу про погашення заборгованості, з позовом звернувся до суду лише 07.04.2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Ухвала Великоберезнянського районного суду від 26.05.2016 року про виправлення описки в апеляційному порядку ніким не оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що 14.05.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником кого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №010/02-7/16-М, відповідно до якого остання отримала кредит на суму 70 000 доларів США (Т.1 а.с.7-13).

В забезпечення даного зобов'язання, 14.05.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено Договір поруки №010/02-7/165-Р (Т.1 а.с.14, 15).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, загальна заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором станом на 24.11.2015 року становить 28 762,44 доларів США, що еквівалентно 687 813,06 грн. (Т.1 а.с.159, 160). Правильність розрахунку ніким не оспорюєтсья.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, так як він ґрунтується на матеріалах справи.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на порушення судом принципу диспозитивності, оскільки хоча й в прохальній частині заяви про збільшення позовних вимог й дослівно не зазначено про стягнення заборгованості саме на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», однак така заява подана саме ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і очевидним та логічним є, що заборгованість з відповідачів може стягуватися лише на користь позивача, який по даній справі є єдиним - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Посилання апелянта на не надіслання йому судом копії заяви банку про збільшення позовних вимог спростовується матеріалами справи (Т.1 а.с.170). Безпідставним є й твердження апелянта щодо не вирішення питання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог, оскільки дане питання вирішено протокольною ухвалою від 03.12.2015 року.

Також підлягає відхиленню й посилання апелянта на неукладеність договору поруки, оскільки зі змісту ст. 1054 ЦК України слідує, що кредитний договір є консесуальним, тобто вважається укладеним з моменту його підписання, а не фактичної видачі позичальнику кредитних коштів. Тобто, на момент підписання договору поруки основне зобов'язання вже існувало, так як кредитний договір на той час був підписаний.

Щодо посилання апелянта на рішення Великоберезнянського районного суду від 31.08.2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, то слід зазначити, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності доказів його виконання не припиняє кредитні правовідносини та не позбавляє кредитора права вимагати стягнення заборгованості з боржника та поручителя в повному обсязі. Таке стягнення не являється подвійним стягнення, а є лише використанням кредитором іншого способу захисту порушеного права.

Подібного висновку дійшов ВСУ у своїй Постанові № 6-1080цс15 від 03.02.2016 року.

Також безпідставним є твердження апелянта про припинення поруки на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України через недотримання банком шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя з наступних підстав

Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Однак згідно абз.2 п.4.1 договору поруки від 14.05.2007 року,порука припиняється, якщо Банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя (п.4 ст. 559 ЦК України).

Отже, договором поруки встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту, і банк звернувся до суду в межах трирічного строку після пред'явлення вимоги про погашення заборгованості, а тому порука не припинена.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Великоберезнянського районного суду від 11 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухваланабирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді