Справа №601/1799/16

Провадження № 2/601/46/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року Кременецький районний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Варневич Л.Б.,

при секретарі Васільєвій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременці цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом в суд про стягнення заборгованості. В судове засідання представник позивача не з’явився, надіславши суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

З позовної заяви вбачається, що відповідно до укладеного договору № б/н від 05.09.2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 повинна надати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Відповідачка зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконувала. Станом на 21.09.2016 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 60 562,31 грн. Представник позивача в позовній заяві просить суд стягнути з відповідачки на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 60 562,31 грн. за кредитним договором № б/н від 05.09.2013 року та судові витрати у розмірі 1378 грн.

Зустрічну позовну заяву представник позивача не визнав, вказавши, що за допомогою встановлених ключів до карткового рахунку, відповідачці було надано можливість здійснювати дистанційне обслуговування. Таким чином, банк забезпечив ОСОБА_1 можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою карти та фінансового телефону, який проходить динамічний (змінюваний) ОТП – пароль.

Представник позивача стверджує, що ініціатором переказу коштів 04.09.2015 року є власник карткового рахунку, тобто ОСОБА_1 Даний переказ ініційовано з використанням держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг, що не суперечить вимогам ст.21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Тобто, цей платіж ініційований відповідачкою через інтернет, а саме - шляхом введення інформації про номер картки, термін її дії, CVV код та проходження успішної авторизації.

Представник позивача вважає, що посилання відповідачки в зустрічній позовній заяві на те, що коштами ОСОБА_1 заволоділи шахраї, є необґрунтованими, оскільки кожна операція забезпечена авторизацією та ОТР- паролем для входу в комплекси. Підтвердження платежів надсилалися на номер мобільного телефону відповідачки та були доступні тільки їй. ОСОБА_1 не надано доказів того, що нею було своєчасно повідомлено Банк щодо незаконного використання картки, нею не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНУ(персонального ідентифікаційного номера). Тому, відповідальність за операції, що проводилися, несе лише відповідачка, яка сама зазначила, що самовільно повідомила ОТП пароль для здійснення переказу коштів невідомим особам. В задоволенні зустрічного позову просить відмовити за його безпідставністю.

Відповідачка ОСОБА_1 та представник відповідачки адвокат ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилися, однак, від представника відповідачки адвоката ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява, в якій вона просить справу слухати у їх відсутності.

З поданого до суду представником відповідачки адвокатом ОСОБА_2 заперечення вбачається, що 05 вересня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив картковий рахунок на ім`я відповідачки. Своїм підписом ОСОБА_1 погодилась на отримання картки ПАТ КБ «ПриватБанк», яку мала намір використовувати для отримання державної соціальної допомоги. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що кредитний ліміт в сумі 25 000,00 грн. був наданий відповідачці 04 вересня 2015 року. Однак, ОСОБА_1 таких коштів не отримувала, не знімала готівки через мережі банкоматів ПриватБанку, не отримувала у відділеннях банку, як і не отримувала коштів у безготівковій формі. Також, вона жодного разу не здійснювала погашення заборгованості по данному кредитному договору.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 в запереченні стверджує, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не ознайомлював ОСОБА_1 ні усно, ні в письмовій формі з істотними умовами кредитного договору, передбаченими в Умовах і правилах надання банківських послуг, що підтверджується відсутністю її підпису під даним документом. Просить в задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» відмовити в повному обсязі.

Крім того, відповідачка ОСОБА_1 надала суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору б/н від 05 вересня 2013 року з моменту його вчинення. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що 02 вересня 2015 року на її мобільний телефон поступив вхідний дзвінок з телефонного номеру – НОМЕР_1. Невідома особа представилась представником «ПриватБанку» та попросила відповідачку продиктувати номер належної їй кредитної картки «ПриватБанк», що ОСОБА_1 зробила, оскільки їй пояснили, що дана інформація необхідна працівникам банку для їх внутрішніх потреб та налагодження системи веб-банкінгу. В ході телефонної розмови вона також повідомила пароль та логін для входу в систему «Приват 24», до якої підключена її карточка та код підтвердження, який надійшов у вигляді смс-повідомлення про здійснення операції для входу у систему «Приват24». Після цього, з карткового рахунку ОСОБА_1 було знято кошти в сумі 31 000,00 гривень, які були отримані у формі кредиту від ПАТ КБ «ПриватБанк».

03 вересня 2015 року за зверненням ОСОБА_1 в поліцію, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом шахрайських дій та слідчим розпочато досудове розслідування. 28 грудня 2015 року слідчим СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області ст.лейтенатом поліції ОСОБА_3 прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210120000612 від 03 вересня 2015 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, предбаченого ст.190 КК України. Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2016 року дана постанова скасована, як незаконна і передчасна, та на даний час продовжується досудове розслідування.

Відповідачка ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір б/н від 05 вересня 2013 року є недійсним, оскільки при його укладенні не були додержані загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, а саме – не дотримала обов’язкова письмова форма правочину, правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, адже кредитних коштів відповідачка не отримувала, та відсутнє її волевиявлення на укладення даного договору.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним кредитний договір б/н від 05 вересня 2013 року з моменту його вчинення, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити. Позов ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору є підставним і підлягає до задоволення зі слідуючих міркувань.

Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

З розрахунку заборгованості слідує, що станом на 21.09.2016 року ОСОБА_1 має заборгованість – 60 562,31 гривня, яка складається з наступного:

- 24 999,85 грн. – заборгованість за кредитом;

- 31 178,72 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1023,63 грн. – заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. – штраф (фіксована частина);

- 2 860,11 грн. – штраф (процентна складова).

Відповідно до поданої суду виписки по картці/рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» і додатковим рахункам договору за період 01.09.2015 року - 30.09.2015 року, ОСОБА_1 було збільшено кредитний ліміт до суми в розмірі 25 000,00 грн.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 05.09.2013 року вбачається, що станом на 04.09.2015 залишок, на який не нараховувалися проценти (пільговий період) складав 25 000,00 гривень.

З ухвали Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2016 року вбачається, що скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову слідчого СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 від 28 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження, внесенного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210120000612 від 03.09.2015 року.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

  Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача- відповідача про те, що доказом належного укладення кредитного договору та його реального виконання є виписка по особовому рахунку ОСОБА_1, з якої вбачається, що 02.09.2015 року вчинено транзакції згідно заявки позичальника. Така виписка підтверджує лише рух коштів за кредитною картою, яку було видано на ім'я ОСОБА_1, але з неї не слідує, що саме відповідачка отримала дані кредитні кошти. 

З постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме – на момент вчинення правочину.

В матеріалах справи відсутнє підтвердження ознайомлення відповідачки з умовами та правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки на них відсутній підпис відповідачки. В зв’язку з цим, не можливо встановити факт обізнаності ОСОБА_1 з умовами кредитування, а також факт укладення кредитного договору.

Суд приходить до висновку, що волевиявлення відповідачки-позивачки на укладення оспорюваного нею договору № б/н від 05.09.2013 року не було, він не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а тому його слід визнати недійсним.

З огляду на вищесказане, судом встановлено наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним, а тому позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, кредитний ліміт ОСОБА_1 був збільшений 04 вересня 2015 року. Одночасно, в той самий день кредитні кошти з кредитної картки списані, що свідчить про причетність банку до списання кредитних коштів з рахунку відповідачки.

Крім того, за фактом шахрайських дій відносно потерпілої ОСОБА_1 порушене кримінальне провадження щодо зняття кредитних коштів з кредитної картки відповідачки та проводиться досудове розслідування.

На підставі вищесказаного, суд приходить до висновку, що нарахування банком заборгованості кредитних коштів ОСОБА_1 є неправомірним, оскільки відповідачкою – позивачкою ОСОБА_1 кредитні кошти не використовувались

Враховуючи, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідно до частини 1 ст.215 Цивільного Кодексу України  він є недійсним, що є підставою для задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, Постановою пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 88, 208, 209, 213-215, 294, 296 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним – задоволити.

Визнати недійсним з моменту вчинення кредитний договір б/н від 05 вересня 2013 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570), юридична адреса м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживаючої за адресою вул. 107-ї Кременецької дивізії, 8/24, м.Кременець Тернопільська область, суму понесених судових витрат у вигляді сплати судового збору в розмірі 551,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області через Кременецький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: