2-а-11/07
ПОСТАНОВА
іменем України
29 січня 2007 р. м.Харків
Місцевий адміністративний суд - Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів: головуючого - судді Протасової О.М., суддів - Артакової Л.О., Шуліки Ю.В., при секретарах - Демченко СВ., Філоненко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей та міграції, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1, громадянин Афганістану, звернувся до суду до Державного комітету України у справах національностей та міграції з позовом про скасування рашіння цього комітетуНОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні йому статусу біженця в Україні, зазначивши таке.
Позивач зазначив, що під час комуністичного правління в
Афганістані він вступив до лав Демократичного союзу молоді
Афганістану, входив до складу загону добровольців самозахисту та
зі зброєю в руках патрулював свій район. Після закінчення школи
у ІНФОРМАЦІЯ_2 р. став членом НДПА та поступив до сільськогосподарського інституту в м.Кабулі. Через три місяці
пішов добровольцем на захист м.Кандагар, після чого знов
повернувся до Кабулу. В ІНФОРМАЦІЯ_3 р. Демократичною державою
Афганістан був направлений на навчання в СРСР, і з ІНФОРМАЦІЯ_3 по ІНФОРМАЦІЯ_4
p.p. навчався у Харківському сільськогосподарському інституті
ім.Докучаева,отримав вчену ступінь „Магістр сільськогосподарських наук". Під час навчання одружився на громадянці України ОСОБА_2., у шлюбі народились дві дочки. У ІНФОРМАЦІЯ_4 р. повїхав до Афганістану, оскільки мав пройти військову службу, і служив у Спеціальній гвардії Президента Наджибули. Півроку захищав кордон Афганістану з Пакістаном, після чого повернувся до СРСР до своєї родини. Через деякий час режим Наджибули був повалений і в Афганістані почались військові дії, почалось переслідування членів НДПА та усіх, хто знаходився на службі у Президента Наджибули.
З цих причин та враховуючи, що членами НДПА були також його брати та батько, якого за це було вбито у ІНФОРМАЦІЯ_2 році душманами, йому було небезпечно повертатись на батьківщину, тому у ІНФОРМАЦІЯ_5 р. він отримав тимчасову посвідку на проживання в Україні. Однак строк дії посвідки сплив у ІНФОРМАЦІЯ_6 р.
Оскільки причини, з яких він не може повернутись на батьківщину, продовжують існувати, позивач звернувся з проханням надати йому статус біженця, але рішенням НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 р. Державний комітет України у справах національностей та міграції відмовив йому у цьому.
Вважаючи це рішення необгрунтованим, позивач просив
скасувати його та прийняти рішення про надання йому статусу біженця в Україні.
2
У судовому засіданні позивач уточнив свій позов, вимогу прийняти рішення про надання йому статусу біженця змінив на вимогу зобов*язати Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняти рішення про надання йому статусу біженця, та послався на обставини, зазначені у позові.
Представник позивача ОСОБА_3. вважала, що Державний комітет зробив однобічний висновок про відсутність причин позивачу побоюватись бути переслідуваним на батьківщини, взяв до уваги тільки часткову стабілізацію внутрішньополітичної ситуації у країні, і не взяв до уваги, що обставини, які загрожують життю та здоров*ю позивача у випадку повернення в Афганістан: його членство в НДПА, службу в Спеціальній гвардії Наджибули та навчання в СРСР, - можуть призвести до переслідувань з боку інших сил (моджахедів, талібів та ін.), і держава не в змозі його від цієї небезпеки захистити. Такі побоювання позивача є цілком обгрунтованими, а тому відповідач безпідставно відмовив у наданні позивачу статусу біженця.
Представник відповідача - ОСОБА_4 у судовому засіданні
позов не визнала та пояснила, що позивач не надав Державному
комітетові переконливих доказів обгрунтованості своїх побоювань
бути переслідуваним з боку держави, оскільки на даний час в
Афганістані діє демократичний уряд, який взяв курс на відбудову
держави, пересічні комуністи не переслідуються, і навіть деякі
з високопосадовців при комуністичному режимі призначені у теперішній час на високі посади. Про налагодження обстановки в Афганістані свідчить також і повернення до нього близько 3,5 млн біженців та кількох десятків осіб з України, у тому числі, і з Харкова. Окрім того, відповідно до п.164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженців УВКБ 00Н особи, які вимушені покинути країну свого походження через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не кваліфікуються як біженці за Конвенцією 1957 року.
Вислухавши сторони та показання свідків, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач є громадянином Афганістану, з ІНФОРМАЦІЯ_3 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 р. перебував, та 3 ІНФОРМАЦІЯ_7 р. по теперішній час перебуває в Україні на законних підставах.
ІНФОРМАЦІЯ_8 він звернувся до управління міграційної служби із заявою про надання йому статусу біженця.
РішеннямНОМЕР_1від ІНФОРМАЦІЯ_1 Державного комітету України у справах національностей та міграції позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця в Україні на підставі абзацу п*ятого ст.10 Закону України „Про біженців" у зв*язку з відсутністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З наданих відповідачем матеріалів особової справи
НОМЕР_2 громадянина ОСОБА_1вбачається, що достовірність відомостей про особу позивача (членство в НДПА, службу в спеціальній гвардії Наджибули, отримання вищої освіти в СРСР, участь інших членів його сім*ї у
3
демократичних перетвореннях в Афганістані за часів
комуністичного правління і загибель у зв*язку з цим батька від рук душманів) відповідачем не оспорюється.
Виникнення після ІНФОРМАЦІЯ_7 р. в Афганістані умов, зазначених у абз.2 ст.1 Закону 2557-Ш, сторони не заперечують.
З пояснень сторін судом встановлено, що суперечності між
ними виникли внаслідок неоднакового розуміння того, чи
продовжували існувати умови, визначені у абз.2 ст.1 Закону 2557-Ш, під час розгляду Державним комітетом України у справах національностей та міграції заяви позивача про надання йому статусу біженця.
Однак суд вважає, умови, внаслідок яких позивач не міг повернутися до Афганістану, в певній мірі продовжували існувати на час розгляду його заяви, а тому його побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань при поверненні до країни свого походження були обгрунтованими, з урахуванням такого.
З Методичних рекомендацій Европейської ради у справах
біженців стосовно поводження з афганськими особами, які шукають
притулку, і біженцями у Европі (травень 2004 р.) вбачається, що
доповіді недержавних та міжнародних організацій продовжують
підкреслювати, що Афганістан залишається небезпечною і
небезпека існує в багатьох районах країни, де наявні
різноманітні групи людей, які продовжують піддаватись
перееліжуванням. Рада наполягає на тому, що біженці з
Афганістану повинні бути забезпечені захистом у відповідності з
принципами міжнародних прав людини та законом про біженців.
Клопотання афганців повинні бути розглянуті індивідуально. Рада
не висловлюється схвально про те, що клопотання визнаються явно
необгрунтованими на тій підставі, що утворена нова
адміністрація Афганістану, прийнята нова Конституція чи
утворені афганські правозахисні організації. В Афганістані все ще не вистачає забезпечення захисту норм права та основних свобод людини.
У зв*язку з цим Европейська рада у справах біженців у
ІНФОРМАЦІЯ_9 р. виділяла певні групи населення Афганістане, які
продовжували потребувати захисту, незважаючи на останні
політичні зміни в Афганістані. Зокрема, до цих груп віднесені
члени комуністичної партії НДПА, які все ще побоюються
насильства, переслідування і дискримінації через зайняття у минулому певних посад, а також інші особи, які побоюються стати жертвами насилства в умовах беззаконня і правопорядка через зведення старих рахунків.
Управління Верховного Коміссаріата ООН у справах біженців у червні 2005 р. у питаннях, пов*язаних з окремими групами з точки зору визначння статусу біженця на підставі ст.2 Конвенції, до таких груп віднесла афганців, які займали в НДПА та Демократичній молодіжній організації високі пости та членів їх сімей, а також колишніх військових чиновників, працівників міліції та служби безпеки комуністичного режиму, які підвержені ризику не тільки з боку влади, а також від населення (члени сімей жертв), оскільки можуть асоціюватися з порушенням прав людини під час радянського режиму.
4
З розділу П доповіді Генерального секретара Ради безпеки
00Н від ІНФОРМАЦІЯ_10 у якому розглядалась діяльність Місії ООН по
сприянню Афганістану, вбачається, що багато проблем, пов*язаних
з забезпеченням безпеки, залишились невирішеними. 450 державних
посадовців підозрюються у зв*язках з незаконними озброєними
групами { п,12 розд.В. Органи безпеки). Афганська національна
поліція має лише обмежені можливості для проведення операцій за
межами Кабулу. Коли операції потрібно проводити на періферії,
поліцейським не вистачає командирських здібностей, техніки та
сняряжения для виконання своєї ролі. Ця ситуація ускладнюється
відсутністю працюючої судової та пенітенціарної системи (п. 18
підрозд.З Поліцейська реформа). Глибоко вкореніла корупція,
політичне втручання, тривале досудове тримання під вартою,
відсутність захисту та інші порушення нормального судочинства є
повсякденними та призводять до того, що суспільство не відчуває
довіри до системи правосуддя (п.24 підрозд.5 Реформа системи
правосуддя). Становище у сфері прав людини залишається складним,
перш за все внаслідок рівня безпеки, що склався, та недоліків
управління. Безкарність командирів угрупувань та лідерів у
минулому збройних формувань також не сприяє покращенню
обстановки. Значне збільшення кількості населення в деяких
частнах країни призвело до обмеження доступу туди як
представніків міжнародних гуманітарних організацій, так і
представників уряду, внаслідок чого населення позбавилось
можливості отримувати допомогу, послуги, захист. Часто надходять
скарги на сер*йозні порушення прав людини, скоєні
співробітниками органів державної безпеки, у тому числі, скарги
на довільні арешти, незаконне затримання та застосування
тортур (п.п.28.29 підрозд. Права людини). Протягом останніх
шести місяців ситуація у сфері безпеки характеризувалась явним
збереженням тенденцій збільшення активності екстремістських
угруповань, продовжувалося подальше розширення дій повстанців та
інших протиурядових елементів та застосування ними все більш
ізощренної тактики; таке посилення активності призводить до
зростання загрози для місцевого населення. Продовжувались та
посилювались акти насильства та погрози розправ по відношенню
місцевих керівників, релігійних лідерів, вчителів шкіл та
працівників освіти, а також напади на навчальні заклади. Влада
законно обраного уряду по-прежнему підривалася такими
факторами, як широке розповсюдження коррупції, небезпека криміналізації економіки, де панують наркоторговці та інші організовані злочинні тенети, а також існування незаконних озброєних угруповань (п.39 підрозділу А „Ситуація в області безпеки" розділу Ш „Безпека"). В Афганістані практика викрадення людей не є чимось новим, а тому продовжують мати місце випадки викрадення громадян з метою помсти чи з мотивів злочинного характеру (п.43 підрозд. А).
Наявність зазначених обставин підтвердив також і свідок
ОСОБА_7, голова Харківської міської громадської
організації емігрантів та біженців Афганістану „ОСОБА_8", який
показав також, що декілька членів сімей бівших лідерів НДПА,
що приїхали нещодавно з Афганістану, повідомляли йому про
упереджене ставлення до них та перешкоди, що їм чинили при працевлаштуванні.
5
З показань свідка ОСОБА_5 судом встановлено, що вона перебуває в Україні як біженець з політичних мотивів, і побоюється повертатись до Афганістану, оскільки, як їй відомо від земляка, що повернувся в ІНФОРМАЦІЯ_11 p., там йде війна, уряд пагано ставиться до осіб, що повернулися, вважає їх ворогами. Знайомі, що повернулися, побоюються виходити на вулицю.
Свідок ОСОБА_6 показав суду, що його батьки, брат і сестра років 3-4 тому повернулись до Афганістану. Він з ними спілкується по телефону, про своє життя вони повідомляють стисло, до себе його не кличуть. Йому відомо, що співробітник безпеки, який служив разом з ним і також мав статус біженця в Німеччині, рік-два потому повернувся на батьківщину, але через деякий час його вбили за невизначених обставин.
З урахуванням наведеного, а також відомостей про особу
позивача, суд вважає, що його небажання скористатись захистом
країни свого походження було викликано обгрунтованими
побоюваннями не отримати такий захист та стати жертвою
фізичного насилля чи дискримінації.
Відповідно до ст.З Конституції України людина, її життя і здоров*я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов*язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України}.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, як і громадянами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом (ст.26 Конституції України).
Підстави та порядок надання статусу біженця в Україні регулюються Конвенцією Організації Об*єднаних Націй від 28.07.51 про статус біженців (у подальшому - Конвенції), Протоколом від 31.01.67 щодо статусу біженців, Конституцією України, Законом України №2557-111 від 21.06.01 "Про біженців", іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов*язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо таким міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору (ст.2 Закону №2557-Ш).
Відповідно до п.2 р.А ст.1 Конвенції, окрім іншого, термін "біженець" у ній означає особу, яка через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися
6
захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.
Згідно з абз.2 ст.1 Закону №2557-111, біженець - це особа,
яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих
побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,
віросповідання, національності, громадянства (підданства),
належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що Закон України №2557-Ш, визначаючи можливість визнання особи біженцем за умови „цілком обгрунтованих повоювань" стати жертвою переслідувань, дещо звужує визначення цих умов, які містяться у Конвенцієї - „обгрунтованих", а тому відповідно до ст.2 Закону №2557-111 при розгляді заяви позивача про надання статусу біженця та прийнятті рішенняНОМЕР_1від ІНФОРМАЦІЯ_1 Державний комітет повинен був застосувати положення Конвенції.
Відповідно до 4.5 ст.9 Закону №2557-Ш, особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абз.2 ст.1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Судом встановлено, що ці вимоги позивачем дотримані були, умови, передбачені абз.2 ст.1 Закону №2557-Ш, наявні, а тому заява позивача про надання йому статусу біженця підлягала задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб*єк«га владних повноважень обов*язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Але надані відповідачем докази - показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правомірність оспореного рішення не підтвердили, навпаки, свідчили про обгрунтованість побоювань позивача бути переслідуваним у випадку повернення на батьківщину.
Посилання відповідача на п.164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженців УВКБ 00Н. згідно з яким особи, які вимушені покинути країну свого походження через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не кваліфікуються як біженці за Конвенцією 1957 року, суд вважає помилковим, оскільки позивач покинув Афганістан не через такі обставини, а виїхав за запрошенням дружини, і причини, які у теперішній час заважають йому повернутись додому -нестабільність внутрішньополітичної ситуації в країні через багаторазову зміну урядів на фоні збройних конфліктів, виникли під час його перебування в Україні.
7
З урахуванням наведеного суд вважає, що при прийнятті рішенняНОМЕР_1від ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач діяв без дотриманням вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України, тобто, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому це рішення підлягає скасуванню.
На підставі зазначеного, керуючись наведеними нормами та ст.ст.9,11,86,159,161,163,186,254 КАС України, суд -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення НОМЕР_1 від
ІНФОРМАЦІЯ_1 Державного комітету України у справах національностей
та міграції Пр0 відмову ОСОБА_1у наданні статусу біженця в Україні.
Зобов*язати Державний комітет України у справах
національностей та міграції розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця 3 урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Постанова може бути оскаржена.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо вона подається у строк, встановлений для подання такої заяви.
Постанова суду набирає чинності після закінчення
десятиденного строку, якщо заява про її апеляційне оскарження не була подана.
Якщо після подання заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга у двадцятиденний строк не була подана, постанова набирає чинності після закінчення двадцятиденного строку для подачі апеляційної скарги.
У випадку подачі апеляційної скарги постанова, якщо вона не буде відмінена, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.