ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р.                                                             Справа № 911/821/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Казус-Про”

Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро”

про стягнення 73023,74 грн.

Суддя Чонгова С.І.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1:не з'явився;

від відповідача 2: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 09.08.2016);

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега” (далі – ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега”) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Казус-Про” (далі – ТОВ “Казус-Про”) та Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” (далі – ПП СВФ “Агро”) про стягнення 73023,74 грн. у т.ч.: 49907,26 грн. пені, 9212,66 грн. 3% річних, 16903,82 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем – ПП СВФ “Агро” своїх зобов’язань за договором купівлі - продажу товару на умовах відстрочення платежу №01-14-08 від 28.03.2008, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” щодо здійснення оплати за поставлений товар. При цьому, кредитор у відповідному зобов’язанні – Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” замінений на Товариство з обмеженою відповідальністю “Вісава” згідно угоди №50-01/ТА від 28.01.2008. В подальшому кредитор у відповідному зобов’язанні – Товариством з обмеженою відповідальністю “Вісава” замінений на ТОВ ““Міжрегіональна виробнича компанія “Омега” згідно угоди №МВК-2/07-12 від 02.07.2012, а виконання зобов’язань ПП СВФ “Агро” забезпечено порукою ТОВ “Казус-Про”) згідно договору поруки №07-04-2014-2 від 07.04.2014, в частині виплати процентів, збитків від інфляції та пені.

Відповідач у справі – ПП СВФ "Агро" у своєму запереченні на позов просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі вказуючи на те, що відповідачем 2 сплачено основний борг 02.04.2010, що документально підтверджується листом ВДВС від 13.04.2010 вх.№ 8-499. Крім того даний факт засвідчено постановою Донецого апеляційного господарського суду від 12.12.2011 у справі №8/141/2011. Також відповідач 2 зазначає. що позивач не мав права заявляти позовні вимоги, так як ПП СВФ "Агро" не було повідомлено належним чином про існування нового кредитора.

Також, в судовому засіданні представником відповідача заявлено про застосування строків спливу позовної давності до вимог позивача у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, та подані доказі суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” (продавець) та Приватним підприємством сільськогосподарська виробнича фірма “Агро” (покупець) було укладено договір № 01-14-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, який визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товар) на умовах відстрочення платежу (п. 1.1), а його предметом є товар, який належить продавцеві на момент укладення договору або буде ним набутий у майбутньому (п. 1.2).

У пункті 5.1 договору вказано, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках, та/або видаткових накладних, що є невід’ємною частиною цього договору.

Товар оплачується покупцем у національній валюті (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов’язаний здійснити оплату товару у строки та на умовах, вказаних у п. 5 цього договору.

Згідно з п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

У відповідності з п. 8.2 договору за прострочення виконання зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Як визначено сторонами п. 8. 3 договору, відповідно до ст. 259 ЦК України домовлено про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за вказаним договором.

Крім цього, сторонами, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку.

Згідно з п. 11.1 вказаний договір діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов’язків по договору.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як визначено ч.ч. 1-2 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Як визначено п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 (зі змінами та доповненнями), умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Виходячи з викладеного, суд не може вважати , що сторонами у договорі встановлений строк позовної давності інший, ніж передбачений законом.

Як вбачається з додатку № 1 до договору, сторони домовилися, що у тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору, сторонами, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовується формула S=(А1/А2) х В, де: S - ціна на момент проплати; В - ціна на момент підписання; А1 - курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей; А2 - курс НБУ долара США до гривні на день підписання договору.

Аналогічні умови містяться у додатку № 2 до договору.

На виконання умов договору № 01-14-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 28.03.2008 ТОВ “Тридента Агро” було поставлено ПП СВФ “Агро” товар на загальну суму 436182,18грн.

ПП СВФ “Агро” було частково оплачено товар, у зв’язку з чим у покупця виникла заборгованість перед ТОВ “Тридента Агро” в сумі 304430,86грн.

Виконання умов цього договору з боку ПП СВФ “Агро” був предметом спору у справі господарського суду Луганської області № 4/234 за позовом ТОВ “Тридента Агро” до ПП СВФ “Агро” про стягнення 352388,82грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.03.2009, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, позов задоволено частково, а саме: з ПП СВФ “Агро” було стягнуто на користь ТОВ “Тридента Агро” основний борг за поставлений товар у сумі 159340,86грн, пеню за період з 16.11.2008 р. до 10.12.2008 у сумі 4897,34грн, 3% річних за період з 15.11.2008 до 10.12.2008 у сумі 612,54грн, інфляційні нарахування за період з 16.11.2008 до 10.12.2008 у сумі 4566,47грн, штраф у сумі 18537,75 грн, державне мито у сумі 1880,45грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 62,97грн, - а разом 189898,38грн.

30.03.2009 р. судом було видано наказ у справі № 4/234, на підставі якого Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було порушено виконавче провадження ВП № 14086976, провадження по якому закінчено на підставі постанови ВДВС від 26.08.2010 р. у зв’язку з повною сплатою ПП СВФ “Агро” зазначеного у наказі боргу, який сплачено 02.04.2010, що підтверджується постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2011 у справі №8/141/2011.

28.01.2011 між ТОВ “Тридента Агро” (первісний кредитор) та ТОВ “Вісава” (новий кредитор) було укладено угоду № 50-01/ТА про заміну кредитора у зобов’язанні, відповідно до якої первісний кредитор відступив новому кредиторові право вимоги до ПП СВФ “Агро” виконання зобов’язання, набутого первісним кредитором на підставі договору № 01-14-08 купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 28.03.2008 (п. 1.1), - при цьому новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цієї угоди (п. 1.2).

Згідно пункту 2.1 вартість зобов’язання, що відступається, становить 200521,28грн.

Вказана сума являє собою загальну суму штрафних санкцій (курсової різниці, пені, 3% річних, інфляційних втрат), що нараховані ТОВ “Тридента Агро” відповідно до умов та норм чинного законодавства України (п. 2.2 угоди).

Згідно з пунктом 2.3 угод, сторони нарахували: пеню за період з 11.12.2008 до 01.04.2011 у сумі 25123,38грн; 3% річних за період з 11.12.2008 до 01.04.2010 у сумі 3188,56 грн; інфляційні нарахування (втрати) за період з січня 2009 року по березень 2010 року у сумі 12739,38грн; курсову різницю (гривня до долару США) згідно дат оплати (07.04.2008; 14.05.2008; 24.11.2008; 04.12.2008; 23.12.2008; 24.12.2008; 25.12.2008; аж до 02.04.2010) у сумі 159469,96грн.

Угода набирає чинності з дня підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов’язань (п. 6.1 угоди).

28.01.2011 первісний кредитор передав новому кредиторові пакет документів на підтвердження права вимоги до боржника.

31.01.2011 листом б/н первісний кредитор (ТОВ “Тридента Агро”) повідомив боржника про заміну кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги.

На підставі вказаної угоди №50-01/ТА від 28.01.2011, ТОВ “Вісава” звернулось з позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вісава” курсової різниці в сумі 159469,96грн, пені в сумі 25123,38грн, 3%річних у сумі 3188,56грн, інфляційних нарахувань у сумі 12739,38грн, нарахованих за період з 11.12.2008 до 01.04.2010.

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.10.2011 у справі № 8/141/2011 позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з ПП СВФ “Агро” на користь ТОВ “Вісава” курсову різницю у сумі 159469,96грн, пеню у сумі 25123,38 грн, 3% річних у сумі 3188,56грн, інфляційні нарахування в сумі 12739,38грн, а також витрати по сплаті державного мита у сумі 2005,21грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2011 рішення господарського суду Луганської області від 13.10.2011 у справі № 8/141/2011 в частині стягнення з Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вісава” пені в розмірі 13184,36грн скасовано; стягнуто з ТОВ “Вісава” на користь ПП СВФ “Агро” 65,92грн суми судового збору за подання апеляційної скарги; в решті позовних вимог рішення господарського суду Луганської області від 13.10.2011 у справі № 8/141/2011 було залишено без змін.

Проте, постановою Вищого господарського суду від 29.02.2012 рішення та постанова у справі №8/141/2011 скасовані в частині стягнення з відповідача 2 (у даній справі) 12739,38грн інфляційних нарахувань і в цій частині в позові відмовлено. При цьому Вищий господарський суд у вказаній постанові зазначив, що індекс інфляції – це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті.

Тому, вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару.

Тобто, судом з відповідача 2 була стягнута заборгованість з урахуванням курсової різниці, розрахованої на день сплати боргу, а також 3% річних та пеню станом на 01.04.2010.

Зазначені суми перераховані відповідачем 2 - 07.03.2012 на суму 20000,00грн, від 12.03.2012 на суму 20000,00грн, від 13.03.2012 на суму 20000,00грн, від 14.03.2012 на суму 20000,00грн, від 15.03.2012 на суму 20000,00грн, від 16.03.2012 на суму 20000,00грн, від 19.03.2012 на суму 20000,00грн, від 20.03.2012 на суму 19469,96грн, від 21.03.2012 на суму 11939,02грн, від 22.03.2012 на суму 3188,56грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку (т.1 а.с.84-93).

02.07.2012 між TOB “Вісава” та ТОВ “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега” було укладено угоду № МВК-2/07-12 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України), розділом 1 якої було встановлено, що первісний кредитор (ТОВ “Вісава”) відступає новому кредитору (ТОВ Міжрегіональна виробнича компанія “Омега”) право вимоги виконання ПП СВФ “Агро” зобов’язання щодо сплати розміру заборгованості (дооцінка вартості товару, курсова різниця), пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору № 01-14-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 28.03.2008 р. та згідно угоди № 50-01/ТА про заміну кредитора у зобов’язані (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 28.01.2011, у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно договору № 01-14-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 28.03.2008 щодо оплати вартості отриманого товару.

На виконання умов даної угоди (п. 4.1), ТОВ “Вісава” було передано новому кредитору перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

У відповідності до пункту 4.3 угоди, ТОВ “Вісава” повідомленням про зміну кредитора у зобов’язанні повідомило ПП СВФ “Агро” про зазначені вище обставини.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).

Приписами статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

07.04.2014 між позивачем у даній справі № 911/821/15 та відповідачем-1 було укладено договір поруки № 07-04-2014-2, згідно умов п. 1.1 якого останній як поручитель поручається перед позивачем як кредитором за виконання обов’язку ПП СВФ “Агро” щодо виконання грошового зобов’язання щодо сплати розміру пені, 3% річних, інфляційних втрат у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки під основним договором в цьому договорі розуміють угоду № МВК-2/07-12 про заміну кредитора у зобов’язані (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, укладену згідно договору № 01-14-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 28.03.2008.

Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми пені, 3% річних та інфляційних втрат у сумі 100000,00грн.

Пунктом 6.1 договору поруки визначено строк його дії, згідно якого цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Новий кредитор - позивач звернувся до відповідача-1 із вимогою № 02-2/14 від 02.06.2014, в якій вимагав у триденний строк із моменту отримання даної вимоги виконати взяті на себе зобов’язання за договором поруки № 07-04-2014-2 від 07.04.2014 р.

Відповідач-1 листом № 75 від 12.06.2014 на вимогу позивача повідомив, що виконати взяті на себе зобов’язання за договором поруки № 07-04-2014-2 від 07.04.2014 не в змозі у зв’язку із скрутним фінансовим становищем.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач просить суд стягнути солідарно з ТОВ “Казус-Про” та ПП СВФ “Агро” 49907,26грн пені, 9212,66грн 3% річних, 16903,82грн інфляційних втрат.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 49907,26грн. за загальний період з 01.04.2008 до 06.03.2012.

Крім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 9212,66грн за період з 01.04.2008 до 06.03.2012, розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 16903,82грн за період з серпня 2010 року до лютого 2012 року.

У судовому засіданні відповідачем заявлено, про те, що він не отримував від позивача будь-яких повідомлень щодо внесення змін до первісного договору купівлі-продажу, внесення змін щодо кредитора у зобов’язанні, оскільки позивач направив таке повідомлення лише 20.10.2014 не за належною адресою, а саме вказаний поштовий індекс населеного пункту Луганське, Донецької області.

Також відповідач вказує не те, що свої зобов’язання щодо сплати боргу виконав у повному обсязі та за заявленими вимогами сплив строк давності, які він просить суд застосувати.

Як визначено ст. ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора, переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, законодавством передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України у постанові від 01.04.2015 у справі №3-30гс15 за позовом ТОВ «Ніко-Тайс» до ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна».

Оскільки відповідачем були виконані вимоги зі сплати основного боргу з урахуванням курсової різниці ТОВ «Вісава», що підтверджується банківськими виписками (т.1 а.с.84-92) та інших вимог ТОВ «Вісава» не заявлялось, зобов’язання за договором №01-14-08 від 28.03.2008 купівлі-продажу є припиненими відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За період до виконання відповідачем 2 зобов’язань з погашення основного боргу з урахуванням стягнутої курсової різниці позивачем нараховано пеню, за період з 01.04.2008 по 06.04.2008 на прострочену суму 65 427,32грн з 03.04.2010 по 06.03.2012 на прострочену суму 159 469,96грн.

Проте, у відповідності до ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік встановлено до вимог про стягнення, зокрема, штрафних санкцій, до яких відповідно до ст. 549 ЦК України, віднесено пеню.

Крім того, позивачем нараховано інфляційні нарахування за період серпень 2010 – лютий 2012 на прострочену суму 159 469,96грн та 3% річних за період з 01.04.2008 по 06.04.2008 на суму 65 427,32грн та за період з 03.04.2010 по 06.03.2012 на прострочену суму 159 469,96грн.

У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Позивачем не доведено та документально не підтверджено, під час розгляду справи, наявності у відповідача 2 прострочення оплати боргу на суму 65 427,32грн.

Як визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги приписи ст. ст. 257, 258, 267 ЦК України позицію викладену в постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 (зі змінами та доповненнями), а також беручи до уваги, що позовна заява подана позивачем 02.03.2015 (що підтверджується штампом на позовній заяві) та те, що відповідачем 2 у даній справі заявлено про сплив строку позовної давності, суд дійшов висновку щодо відмови у стягнення пені у розмірі 49 907,62грн та втрат від інфляції в розмірі 16903,82грн.

Враховуючи заявлений позивачем період розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню за період 02.03.2012 (знаходиться в межах строку позовної давності) по 06.03.2012 (заявлено в розрахунку) становить 65,36грн (159469,96*3%/366*5).

В задоволенні вимог про стягнення 9 147,30грн 3% річних в задоволенні позову відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до солідарного стягнення з відповідачів 4000,00грн витрат, понесених на надання адвокатських послуг.

Розглянувши вказані вимоги суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 6 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження факту отримання послуг адвоката позивачем надано суду, зокрема, договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 10-2/07-14 від 10.07.2014, акт здачі приймання виконаних робіт від 01.08.2014, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009 та чек № 27022015162846 від 27.02.2015 на суму 4000,00грн.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.2013).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що розмір оплати виконавцю становить 4000,00грн.

При цьому вказана сума має бути сплачена замовником в строк до 31.08.2014 (п. 3.2 договору).

Разом з тим, суд вважає, що розмір відповідних витрат є завищеним, оскільки спір у даній справі не є складним, розгляд такого спору здійснено за 2 судових засідання, тривалість яких у загальному розмірі складає 20 хвилин, тому у позивача не було необхідності нести такі витрати та погоджуватись на таку їх вартість; позивач не був позбавлений можливості звернутись до іншого адвоката, вартість послуг якого є меншою у порівняно з вартістю послуг, визначених таким договором (також див. п.6.5 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7). Крім того, оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково, а сума оплати вказаних послуг позивачем є неспіврозмірною з ціною позову, також суд зауважує, що представник позивача жодного разу не з’явився в засідання суду, та не виконав вимог суду вказаних в ухвалах про призначення судового засідання та відкладення розгляду справи.

У зв’язку з чим суд дійшов висновку про відмову, в задоволенні витрат, понесених на надання адвокатських послуг.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Казус-Про” та Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми “Агро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна виробнича компанія “Омега” 65,36грн 3% річних, а також 0,16грн витрат, понесених на оплату позову судовим збором

3.          В частині стягнення 49 907,62грн пені, 19 903,82грн інфляційних втрат, 9 147,30грн 3% річних, та 4000,00грн витрат, понесених на надання адвокатських послуг в задоволенні позову відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано: 03.02.2017.

Суддя                                                             С.І. Чонгова