АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/104/17 Справа № 205/6972/15-к Головуючий у 1 й інстанції - Митрохін А. А. Доповідач - Онушко Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Онушко Н.М.

суддів - Коваленка В.Д., Кононенко О.М.

за участю секретаря - Солодовник О.Д.,

прокурора Тучі С.А.,

захисника Шкуро Р.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015040690001649 за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Шкуро Романа Володимировича на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2016 року, ухвалений щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Засосенка, Краснинського району, Ліпецької області Російської Федерації, громадянина України, раніше судимого: 06 квітня 2015 року Красногвардійським районним суду м. Дніпропетровська за ч.1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком в 1 рік на підставі ст. 75 КК України; проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2016 року, ОСОБА_3 визнано винуватим за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2015 року та остаточно ОСОБА_4 призначено до відбування призначено покарання у вигляді 1 року 1 дня позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_3 в строк відбутого покарання в період часу його попереднього ув'язнення з 30 липня 2015 року по 14 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави в особі Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України судові витрати у розмірі 491 гривня 04 коп.

Вирішено долю речових доказів.

Судом першої інстанції ОСОБА_3 засуджено за те, що він 18 травня 2015 року, близько 14.00 години, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, прибув до будинку АДРЕСА_2 Реалізуючи свій злочинний умисел, через паркан перебрався на територію вказаного домоволодіння, звідки, діючи повторно, з корисливої зацікавленості, вчинив замах на таємне викрадення з автомобілю НОМЕР_1 майна, належного потерпілому ОСОБА_5, - відеореєстратору «Convoy DVD-08 НD» вартістю 610 гривень, але не завершив свій злочинний намір з причин, що не залежали від його волі, так як на місці вчинення злочину був помічений та затриманий потерпілим.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком від 06.04.2015 року остаточно призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць з застосуванням примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 194 від 03.09.2015 року.

Вважає, що судом першої інстанції було незаконно перекваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_3 Його дії слід кваліфікувати за ч.3 ст.15 КК України як закінчений замах на вчинення злочину через те, що останній вчинив всі необхідні дії для доведення злочину до кінця, а саме знайшов та взяв драбину, приставив її до паркану та почав перелазити, але був помічений та затриманий. Крім цього, дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати саме за ч.3 ст.185 КК України, так як в його діях є ознака проникнення до сховища. Зазначив, що територія домоволодіння не підпадає під ознаки житла, приміщення або сховища. Сховище - поняття широке та ним може бути будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб )огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо).

Під проникненням у сховище розуміється незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо).

Обов»язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно.

Вказав, що аналізуючи докази, зібрані в ході досудового розслідування, що обвинувачений ОСОБА_3 маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебрався через паркан (обладнаний вхідними дверима та воротами, які зачиняються замком) будинку за вищевказаною адресою, в його діях вже є ознака проникнення, оскільки у особи не має права перебувати на приватній території житлового будинку.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат Шкуро Р.В. просить скасувати вирок суду та постановити виправдувальний вирок. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Зазначає, що ОСОБА_3 18.05.2015 року був затриманий не уповноваженою особою, після цього були повідомлені уповноважені службові особи Ленінського РВ. При проведенні даних процесуальних дій слідчим Клюшніком А.І. допущено порушення права ОСОБА_3 на захист та порядку здійснення кримінального провадження. Ці докази є недопустимими, оскільки отримані з порушенням встановленого КПК України порядку.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора частково, не підтримала в частині застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги через те, що висновок судово-психіатричної експертизи № 194 від 03.09.2015 року носить рекомендаційний характер, заслухавши доводи захисника Шкуро Р.В., перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг прокурора та захисника, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, при обставинах, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказах.

Суд дав правильну оцінку доказам і дії обвинуваченого ОСОБА_3 вірно кваліфікував за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України.

Доводи прокурора про неправильну кваліфікацію судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_3 зводяться до вільного тлумачення поняття «сховище» та не спростовують висновків суду, тому колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги захисника Шкуро Р.В. є запереченнями захисника проти обвинувачення його підзахисному, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції розглянув всі доводи захисника та дав їм правову оцінку у постановленому вироку.

Доводи апеляційної скарги захисника зводяться до переоцінки доказів, викладених судом у вироку, а тому, на думку колегії суддів, не спростовують їх.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у відповідності з вимогами ст.65 КК України, суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який віднесений до категорії середньої тяжкості; дані, що характеризують його особу, а саме, що ОСОБА_3 раніше судимий та вчинив злочин протягом іспитового строку за попереднім вироком суду, а також, що він, згідно до висновку судово-психіатричного експерта № 194 від 03 вересня 2015 року (т.1, а.с. 107-111), є обмежено осудним, страждає на помірно виражений розлад особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу (наслідки травм головного мозку, хронічна алкогольна інтоксикація) та відповідно до вимог ч.2 ст.66 КК України, врахував стан обмеженої осудності як обставину, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3

З огляду на викладене суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, призначив ОСОБА_3 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Отже, підстав для призначення більш суворого покарання ОСОБА_3 з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

При перевірці матеріалів кримінального провадження істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування або зміни вироку, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.404,405, 407 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Шкуро Романа Володимировича - залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 вересня 2016 року стосовно ОСОБА_3- залишити без змін.

Ухвалу може бути оскаржено і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення.

Судді: