АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № - 22 а 2394 Головуючий по 1-й інстанції
2006 року Самсонова О.А.
Суддя-доповідач: Бондаревська C.M.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року листопада місяця 07 дня м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційної о суду Полтавської області в складі:
Головуючого: судді - Бондаревської C.M. Суддів: Омельченко Л.М., Триголова В.М. при секретарі: Зеленській О.І. з участю адвоката ОСОБА_2. представника позивача Черновської Л.ІІ. відповідача ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави Полтавської області від 30 червня 2006 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товаривства Українська страхова компанія „Гарант-Авто" до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Українська страхова компанія „Гарант-Авто", Товариства з обмеженою відповідальністю „ДЕУ Мотор-КО", Акціонерного товариства „Полтава-Авто" про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля, розірвання договору страхування фінансового ризику, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, -
ВСТАНОВИ Л А:
У червні 2003 року ВАТ Українська страхова компанія „Гарант-Авто" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про регресне стягнення суми, сплаченої на користь ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем умов контракту купівлі-продажу автомобіля від 15 травня 1998 року НОМЕР_1 у розмірі 8975 грн. 44 коп.
У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко", ВАТ УСК „Гарант-Авто", AT „Полтава-Авто" про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля від 15.05.1998 року НОМЕР_1, стягнення на його користь 70670 грн. матеріальних збитків та 50000 грн. моральної шкоди.
У лютому 2006 року ОСОБА_1 подав до суду додаткову позовну заяву до відповідача ВАТ УСК „Гарант-Авто" про розірвання договору страхування фінансового ризику НОМЕР_2.
В судовому засіданні 29 червня 2006 року адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення процесуального строку на звернення ОСОБА_1 з вищезазначеними позовами та падав заяву із викладенням аналогічного змісту, яка за протокольною ухвалою суду долучена до матеріалів справи.
Рішенням Київського районною суду м. Полтави від 30 червня 2006 року позовні вимоги ВАТ УСК „Гарант-Авто" задоволені в повному обсязі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив оскаржуване ним рішення, яким відмовлено в його позовних вимог - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в позові ВАТ Українська страхова компанія „Гарант-Авто"-відмовити.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач-позивач ОСОБА_1 та його адвокат ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на викладені в ній обставини.
Представник позивача ВАГ УСК „Гарант-Авто" - Черновська Л.П. апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 травня 1998 року ВАТ УСК „Гарант-Авто", ОСОБА_1, ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" та AT „Полтава-Авто", тобто сторонами у справі, укладено контракт НОМЕР_1, згідно якого продавець - ГОВ „ДЕУ Мотор-Ко" продав, а покупець ОСОБА_1 купив автомобіль марки „DAEWOO", модель „ LUBLIN-П" у розмірі однієї одиниці за 12800 доларів США за курсом НБУ.
Згідно п.п. 3.2-3.4 Контракту перший внесок ОСОБА_1 було сплачено у розмірі 40 % вартості товару у сумі, еквівалентній 5120 умовних одиниць, якими сторони визначили долар США. Решта суми мала сплачуватись протягом 12 місяців згідно графіку, який сторонами було визначено як додаток № 1 до Контракту. Крім того, за надання відстрочки платежу щомісячно покупець повинен сплачувати продавцеві 1,17 % місячних від залишку суми.
Згідно п.4.3.1 покупець ОСОБА_1 зобов'язався своєчасно здійснити щомісячні платежі, передбачені в п.3.2-3.4 договору.
Також судом вірно встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_1 в період з 20 травня 1998 року по 19 лютого 1999 року сплатив на рахунок ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" суму в розмірі 28472 грн. 31 коп.
Після укладення усіма сторонами по справі Контракту, між ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко"-та ВАТ УСК „Гарант-Авто" укладено договір добровільного страхування фінансового ризику, згідно умов якого страхова компанія взяла на себе зобов'язання в разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 договірних зобов'язань сплатити ТОВ „ДЕУ-Мотор-Ко" страхове відшкодування в розмірі невиконаних ним зобов'язань.
Оскільки ОСОБА_1 не було сплачено десятий, одинадцятий та дванадцятий платежі на загальну суму 1650,23 доларів США, ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" звернулось до ВАТ УСК „Гарант-Авто", діючи в межах договору страхування фінансового ризику НОМЕР_2, із заявою від 15 листопада 2000 року про настання страхового випадку, вказуючи, що 10, 11, 12 платежі ОСОБА_1 не погашені.
В зв'язку з цим, виконуючи взяті на себе зобов'язання ВАТ УСК „Гарант-Авто" перерахувало ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" 8975 грн. 44 коп. несплаченої згідно контракту ОСОБА_1 суми, що нідіверджується доповненнями до акту про залік виплаченого страхового відшкодування від 16 листопада 2001 року, підписаного
сторонами у договорі страхування - ТОВ ,ДЕУ Мотор-Ко" та ВАТ УСК „Гарант-Авто", та платіжною вимогою НОМЕР_3 з відміткою КБ „ПриватБанк" про проведення вказаного платежу.
Встановивши наведені обставини, суд вірно визначив, що правовідносини між сторонами виникли із договору купівлі-продажу автомобіля, який відповідно до положень ст. 224 ЦК України, в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення між сторонами правовідносин, визначений як договір консенсуальний, тобто вступає в силу з моменту досягнення сторонами згоди по всіх суттєвих умовах угоди.
Виходячи з того, що сторонами було підписано контракт НОМЕР_4, останні досягли згоди відносно всіх суттєвих умов угоди, тому суд обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання договору таким, що не набрав чинності через не укладення договору застави між ОСОБА_1 та ВАТ УСК „Гарант-Авто", взявши до уваги, що сторонами умови контракту виконані.
Так, ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" на виконання пункту 4.1.1 передало ОСОБА_1 автомобіль марки „DAEWOO", модель „ LUBLIN-ІІ", який в свою чергу, на виконання пунктів 3.2-3.4 контракту сплатив на рахунок ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" перший внесок у розмірі 40% вартості автомобіля та з першого по дев'ятий місячні внески.
В свою чергу, ВАГ УСК „Гарант-Авто", на виконання умов контракту, передбачених пунктами 4.4.1.-4.4.3, уклало з ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" договір страхування фінансового ризику та сплатило на його рахунок суму страхового відшкодування за несплату ОСОБА_1 десятого, одинадцятого та дванадцятого місячних внесків.
По виконанню перелічених дій продавець за угодою - ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко", відповідно до ст. 216 ЦК України, в редакції 1963 року, втратив право вимоги сплати коштів за контрактом до покупця - ОСОБА_1 та страхового відшкодування до ВАТ УСК „Гарант-Авто", ОСОБА_1 також втратив право вимоги до ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" та AT „Полтава-Авто" щодо передачі йому автомобіля.
Правовідносини між ОСОБА_1 та ВАТ УСК „Гарант-Авто" виникли лише після та із відшкодування останнім страхової суми по договору та не припинились і на час набрання чинності ЦК України 2003 року, дія якого поширюється на них відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи вказані обставини, а також відсутність підстав для розірвання договору страхування фінансовою ризику, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо законності позовних вимог ВАТ УСК „Гарант-Авто", обґрунтовано стягнувши на користь останнього з відповідача 8975 грн. 44 коп. на відшкодування сплачених позивачем за Договором сум та 89 грн. 76 коп. на відшкодування судових витрат, пов'язаних зі сплатою державного мита, з урахуванням положень ст. 993 ЦК України в редакції 2003 року та відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України.
Ґрунтується на законі та узгоджується з обставинами справи висновок суду щодо безпідставності зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 виходячи з наступних підстав.
Так, судом вірно встановлено, що гарантійний термін на автомобіль марки „DAEWOO", моделі „LUBLIN-1I" визначений строком на 12 місяців з дня реалізації транспортного засобу першому роздрібному покупцеві або першому користувачу транспортного засобу, закінчився з 28 травня 1999 року, враховуючи, що автомобіль був переданий продавцем покупцеві 27 травня 1998 року.
Виходячи з вимог ст.ст. 236, 237 чинного на той час ЦК України редакції 1963 року, та вищенаведених обставин, суд дійшов вірного висновку, що у встановлений законом термін позивач з приводу недоліків придбаного ним автомобіля до суду не звертався, враховуючи, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 подана лише 06.10.2004 року.
Також судом вірно встановлено, що вимоги відповідача-позивача, викладені ним у заявах, га надісланих у березні 1999 року на адресу ВАТ УСК „Гарант-Авто", ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко", AT „Полтава-Авто" та Комітету України по захисту прав споживачів, про розірвання Контракту в односторонньому порядку та припинення щомісячних виплат за автомобіль з причини чисельних недоліків придбаного ним автомобіля, - не відповідають діючому як на час написання, так і на час судового розгляду справи законодавству, в тому
числі і Закону України „Про захист прав споживачів", на який посилався останній, оскільки Законом не передбачено можливості сторони у договорі - в даному випадку покупця - в односторонньому порядку розірвати договір.
Вірно також судом визнано, що відповідно до положень ст. 14 Закону України „Про захист прав споживачів", відповідач позивач ОСОБА_1, зважаючи на наведені ним обставини, повинен був вимагати від сторін, зазначених у Контракті, його розірвання, а у випадку відсутності про цс згоди, звертатись за захистом сього права до суду. Оскільки відповідачем вимога до сторін у Контракті про його розірвання не заявлялась, до суду з приводу розірвання Контракту відповідач у визначений законом термін не звертався, суд обґрунтовано визнав односторонню відмову відповідача-позивача від виконання умов договору неправомірною.
Крім того, беручи до уваги, що ОСОБА_1 не скористався письмовою пропорцією ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" надати автомобіль на сервісну станцію у м. Києві по вул. Новопироговській, 58 для перевірки та в разі потреби усунення недоліків, що виникли, а також не надав доказів того, що він звертався до відповідача ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" з будь-якою з вимог, право на які передбачене законодавством про захист прав споживачів, як не надав доказів і того, що недоліки автомобіля, про які він повідомляв суду, виникли не з його вини або через порушення правші експлуатації та технічного обслуговування автомобіля, а внаслідок недоліків товару, в той же час в судовому засіданні відмовився від проведення експертизи автомобіля, суд прийшов до правильного висновку, що пред'явлення відповідачем зустрічних позовів до ВАТ УСК „Гарант-Авто", ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" та AT „Полтава-Авто" є засобом захисту від позовних вимог до нього ВАТ УСК „Гарант-Авто" та, виходячи з цього обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про розірвання Контракту та відповідно і відшкодування спричинених йому збитків за безпідставністю, а також за відсутністю доказів-у відшкодуванні моральної шкоди.
Враховуючи, що зобов'язання між ТОВ „ДЕУ Мотор-Ко" та ВАТ УСК „Гарант-Авто" по договору страхування фінансового ризику відповідно до ст. 216 ЦК України, в редакції 1963 року, припинились їх виконанням, та ОСОБА_1 не с стороною у даному договорі, крім того не надав жодного доказу порушення вказаним договором його прав, або інших підстав для його розірвання, суд також обгрунтовано відмовив останньому у задоволенні його позовної вимоги щодо розірвання вказаного договору страхування фінансового ризику.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 червня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.