Справа № 201/10968/16-ц

Провадження № 2/201/317/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

2 лютого 2017 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря Гоц Г.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Пойманова Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю матеріальна база «Комплект», про визнання недійсним договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2317-6 від 27.09.2006, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в якому просить визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2317-6 від 27.09.2006, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що кредитний договір укладений між позивачем та банком суперечить законодавству та договір містить несправедливі умови щодо заборони укладати договори з іншими кредитними установами, щодо збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку, позивачу при укладенні договору не надана інформація про кредитні умови, передбачена ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку із чим і просить визнати кредитний договір недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав в ньому викладених, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких відзначив, що не погоджується із підставами позову, оскільки позивач ОСОБА_3 при укладенні договору був ознайомлений з усіма програмами кредитування, істотними умовами кредитного договору, розміром процентної ставки по відношенню до валюти кредитування, а також був застережений банком про те, що у випадку обрання кредитування в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладаються на позивача. Своїм підписом на заяві на отримання кредиту підтвердив, що банк надав йому повну, достовірну та вичерпну інформацію, власне, про особу та місце знаходження банку та про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Разом з цим, власним підписом на цій заяві він засвідчив про відсутність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому банком інформації, як про особу і місце знаходження банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

У пунктах 1.2, 2.4, 2.4.1, 2.6.1, 2.6.3 кредитного договору вказано порядок видачі, цілі, сплата процентів, графік погашення.

Посилання позивача на недійсність правочину з підстав, встановлених ст.ст. 203, 215 ЦК України вважає безпідставними. Кредитний договір відповідає вимогам, що передбачені главою 71 ЦК, Закону України «Про банки та банківську діяльність», іншими нормативними документами, що регламентують надання банками кредитів. Особа, яка вчинила правочин він банку була наділена повноваженнями на укладення кредитних договорів, діяла на підставі довіреності, посвідченої 30.12.2005 за реєстраційним номером 5417, на ім'я заступника керівника Дніпропетровської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» - Сосненко Лариси Миколаївни. ОСОБА_3 надавав свій паспорт громадянина України, чим засвідчував свою особу. Тобто, обидві сторони підтвердили обсяг цивільної дієздатності. Власноруч підписаний кредитний договір та запит на отримання кредиту позичальником ОСОБА_3 є підтвердженням його вільного волевиявлення та його внутрішньої волі. Відповідно до запиту на отримання кредиту позивач просив надати грошові кошти на споживчі цілі з встановленням іпотеки. Отже, кредитні кошти було надано на поточні потреби, тобто, настання правових наслідків - наявне. Грошові кошти ОСОБА_3 отримані на споживчі цілі, тобто, на поліпшення життєвих умов, внаслідок чого дана обставина не може яким-небудь чином негативно впливати на права та інтереси малолітніх дітей, якщо такі є у позичальника.

Отже, укладений оспорюваний кредитний договір відповідає вимогам законодавства, внутрішній волі сторін, а тому, є обов'язковим для виконання сторонами.

Банк при укладені кредитного договору дотримався вимог цивільного законодавства, законодавства про захист прав споживачів, валютного та банківського законодавства. Принцип добросовісності за кредитним договором у сторін проявляється у належному ставленні до виконання умов кредитного договору. ПАТ «Укрсоцбанк» добросовісно поставився до виконання умов кредитного договору та надав обумовлену п. 1.1.1 суму кредиту, позичальник отримав ці кошти та витратив для задоволення власних потреб. Добросовісність позичальника повинна проявлятись у поверненні отриманої суми кредиту та сплаті нарахованих процентів в терміни, що обумовлені п. 1.1.1 кредитного договору. Принцип справедливості полягає за кредитним договором в тому, що його умови не порушують моральні засади суспільства. Дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків за кредитним договором.

Пунктом 3.3.5 Договору кредиту встановлено, що позичальник зобов'язався суворо дотримуватися положень цього договору. Принцип розумності за кредитним договором полягає в тому, що сторони на момент його укладання розуміли про обов'язковість виконання умов кредитного договору, настання правових наслідків у разі порушення умов кредитного договору, а також розуміли специфіку об'єкта цивільно-правових правовідносин за кредитним договором - надання грошових коштів в іноземній валюті - дол. США, що передбачає можливість виникнення валютного ризику.

Зважаючи на умови кредитного договору та вимоги чинного законодавства, вважає, що позов не підлягає задоволенню. Позивач в своїй позовній заяві не надав обґрунтованих підстав для визнання кредитного договору недійсними, відсутні докази щодо порушень його прав чи охоронюваних законом інтересів, а наведені міркування є ніщо інше ніж підмінювання понять в чинному законодавстві та спроби ухилитися від виконання зобов'язань за кредитним договором.

Окрім того, представник відповідача, посилаючись на ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України, заявив про застосування наслідків трирічного строку пропуску звернення до суду із даним позовом. Позивач просить визнати недійсним договір кредиту з дати його укладання - 27.09.2006. Отже, позов подано майже через сім років після спливу строку позовної давності. При цьому позивач не надав суду доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку позовної давності. На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи - ТОВ матеріальної бази «Комплект», в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки не повідомив, заяв клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Суд, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Встановлено, що 27.09.2006 між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого єПАТ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 09.2/317-6 (а.с.5-7), відповідно до якого позичальнику було надано кредит у розмірі 148 000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 26.09.2013, про що вказує заява на отримання кредиту та запит на отримання кредиту (а.с. 22 - 23).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд наголошує, що ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містить заборони на вираження грошового зобов'язання в гривні із посиланням на еквівалент суми зобов'язання в іноземній валюті, а забороняє укладення договорів споживчого кредитування виключно в іноземній валюті, відповідно до умов яких позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту в іноземній валюті.

Таким чином, ст. 524, 533 ЦК України не суперечать нормам ст. ст. 1049,1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та підлягають застосуванню до правовідносин споживчого кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може .бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Судом також встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягай згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у самому договорі споживчого кредиту є відомості про загальну вартість кредиту та графік погашення кредиту (п. 1.1.1. договору. Окрім того, у пунктах 1.2, 2.4, 2.4.1, 2.6.1, 2.6.3 кредитного договору вказано порядок видачі, цілі, сплата процентів, графік погашення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на своїх позовних вимогах про недійсність правочину, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.

Крім того, на підтвердження правоздатності банку на укладення кредитного договору, за клопотанням представника позивача було витребувано у відповідача Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та дозвіл Національного Банку України, яким надано право здійснювати операції з валютними цінностями, згідно яких відповідач наділений правом на здійснення валютних операцій (а.с. 85 - 88). Також за клопотанням представника позивача у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. було витребувано нотаріально засвідчену копію довіреності, видану банком 30.12.2005 за реєстраційним номером 5417, на ім'я заступника керівника Дніпропетровської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» - Сосненко Ларису Миколаївну, діючи на підставі якої вона укладала оспорюваний договір.

Окрім іншого, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 уклав кредитний договір, який оспорює ще 07.09.2006. Клопотання про поновлення строків звернення до суду із даним позовом ним не подавалося.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

При таких обставинах суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог визнання недійсними договорів відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході судового засідання, а також позивачем пропущений строк позовної давності при звернення до суду.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України судові витрати, від сплати яких позивач був звільнений, покладаються на сторону, якій відмовлено у позові.

Керуючись ст. ст.10,11, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю матеріальна база «Комплект», про визнання недійсним договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2317-6 від 27.09.2006, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» - відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 лютого 2017 року. Рішення у повному обсязі cкладено 7 лютого 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.С. Наумова