Справа №752/17215/16-ц

Провадження № 2/752/1529/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.01.2017 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Овдій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІНФІНАНС» про визнання недійсним Договору фінансового кредиту № 0986261553 від 16.11.2015 р. в цілому та вирішення питання про судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.11.2015 р. між ним та ТОВ «ІНФІНАНС» був укладений Договір фінансового кредиту № 0986261553, відповідно до якого Товариство надає в користування кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами в межах строку дії Договору - 12 календарних місяців з дня підписання Договору, з остаточним терміном повернення не пізніше 16.11.2016 р., а Позичальник зобов»язується отримати та належним чином використати і повернути в передбачені Договором строки Кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.2.4 Кредитного договору сторони погодили суму можливого максимального ліміту кредитування в розмірі до 7000 гривень.

Згідно з п.2.5 Договору перший транш становив 2000 гривень після підписання договору.

Також, сторони погодили розмір фіксованої відсоткової ставки в розмірі 1,75% в день на суму фактичного залишку.

Позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору ТОВ «ІНФІНАНС» не були дотримані вимоги цивільного законодавства, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині надання споживачу необхідної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки йому не надана була інформація, передбачена Законом, перед підписанням не надано текст кредитного договору, а з умовами кредитування необхідно було знайомитись на Інтернет-ресурсі Товариства.

Також, на думку позивача, положення п.8.1 Кредитного договору суперечать ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань», оскільки передбачають значно завищену плату за несвоєчасне виконання зобов»язань ніж передбачено Законом.

Позивач в обґрунтування свого позову зазначає, що умови Кредитного договору містять третейське застереження, що суперечить Закону України «Про третейські суди».

Зазначені порушення норм чинного законодавства при укладенні кредитного договору, на думку позивача, є підставами для визнання кредитного договору недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив його задовольнити, з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, надавши письмові заперечення.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вислухавши представника позивача, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 16.11.2015 р. між ним та ТОВ «ІНФІНАНС» був укладений Договір фінансового кредиту № 0986261553, відповідно до якого Товариство надає в користування кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами в межах строку дії Договору - 12 календарних місяців з дня підписання Договору, з остаточним терміном повернення не пізніше 16.11.2016 р., а Позичальник зобов»язується отримати та належним чином використати і повернути в передбачені Договором строки Кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У своєму позові позивач посилається на порушення відповідачем умов ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що на його думку, є підставою для визнання Кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень зазначеного Закону у разі ненадання даної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме у виді штрафу або відшкодування шкоди.

Однак, Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачена можливість визнання кредитного договору недійсним у разі ненадання або надання неповної інформації про послуги.

Крім того судом встановлено, що позивач, підписавши Кредитний договір, засвідчив, що він отримав до укладення Договору умови кредитування, визначені ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що зазначено в п.12.2 Договору, в зв»язку з чим посилання позивача на порушення відповідачем зазначених норм чинного законодавства є безпідставними.

Звертаючись до суду позивач, як на одну із підстав недійсності оспорюваного правочину, посилається на наявність третейського застереження.

Дійсно, укладаючи Кредитний договір сторони погодили, що всі спори щодо вирішення будь-яких питань, що стосуються цього Договору, які становлять предмет спору, підлягають розгляду в будь-якому постійно діючому третейському суді на вибір Кредитодавця.

Законом України «Про внесення змін до ст.6 Закону України від 03.02.2011 р. № 2983-УІ «Про третейські суди», який набрав чинності 12.03.2011 р., були внесені зміни до ст.6 щодо підвідомчості справ третейським судам, та зазначену статтю доповнено п.14, відповідно до якого третейським судам не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Отже, положення п.6 Кредитного договору щодо підвідомчості спору між сторонами даного правочину третейському суди є недійсними, оскільки суперечать Закону України «Про третейські суди» в редакції, яка була чинна на момент укладення правочину.

Також, як на одну із підстав недійсності правочину, позивач посилається на несправедливість положень п. 8.1 Кредитного договору в частині надто, на думку позивача, завищеного розміру штрафних санкцій за невиконання зобов»язань.

Згідно до положень ч. 1. 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності).

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Статтею 60 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, закон покладає обов»язок доказування на сторони у справі.

Позивач, посилаючись на несправедливість укладеного Кредитного договору, повинен був надати докази на підтвердження того, що наслідком укладення такого договору є дисбаланс прав і обов»язків сторін, а також, що це призвело до завдання шкоди позивачу, як споживачу кредитних послуг.

Таких доказів суду надано не було.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами.

Недійсність окремої частини правочину, а саме щодо наявності третейського застереження, не тягне недійсність правочину в цілому.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині визнання недійсним п.10.1 Кредитного договору, в іншій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено підстав для недійсності оспорюваного правочину в цілому.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст..88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору задовольнити частково.

Визнати недійсним п.10.1 Договору фінансового кредиту № 0986261553 від 16.11.2015 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя