Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 530/779/16-к

Провадження № 1-кп/553/13/2017

В И Р О К

Іменем України

06.02.2017м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі колегії суддів:

головуючого - судді Новака Ю.Д., суддів Чистик І.О., Парахіної Є.В.,

при секретарі - Каленіченко В.О.,

за участю прокурора - Перехреста Р.В., Савченко О.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

потерпілої - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві матеріали кримінального провадження по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Київ, українця, громадянина України, освіта вища, непрацюючого, раніше несудимого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

20 червня 2013 року, зранку, обвинувачений ОСОБА_1 перебував в лісопосадці поблизу с. Діброва, Зіньківського району, Полтавської області разом із знайомим ОСОБА_4 в автомобілі останнього марки «КІА SORENTO», д.н.з. НОМЕР_1.

Під час сварки, яка виникла між обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі виниклих раніше боргових зобов'язань, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_4 декілька ударів ножем в область шиї, в результаті чого останній помер на місці.

Після цього, з метою приховання слідів злочину, передбаченого ст. 118 КК України, у обвинуваченого ОСОБА_1 виник умисел щодо знищення автомобіля НОМЕР_2, що належав ОСОБА_4

Реалізуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_1 витягнув труп ОСОБА_4 з автомобіля, та перебуваючи на лісовій ділянці поблизу с. Діброва, Зіньківського району, Полтавської області, дістав з багажного відсіку авто НОМЕР_3, ємність із паливо-мастильними матеріалами (бензином), якими облив внутрішнє оздоблення салону автомобіля і підпалив його, тим самим знищив чуже майно та залишив місце вчинення злочину, спричинивши потерпілій ОСОБА_3 матеріального збитку у великих розмірах на суму 279500 (двісті сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 80 коп., згідно висновку судової авто-товарознавчої експертизи від 08.04.2014 року № 44.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вину в пред'явленому обвинуваченні згідно статей 194 ч.2, 289 ч.3 КК України не визнав. Визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 194 КК України. Крім цього пояснив, що з потерпілим ОСОБА_4 він був знайомий з 2012 року. Познайомилися вони в м. Москва, де ОСОБА_4 у нього позичив кошти в розмірі 20 тисяч доларів США. Після цього ОСОБА_4 зник і близько року він про нього нічого не чув. Пізніше дізнався, що він проживає на території Полтавської області. Він попросив свою знайому дізнатися де саме проживає ОСОБА_4 Його знайома ОСОБА_5 в червні 2013 року зателефонувала йому та повідомила дану інформацію. Коли він приїхав, то попрохав її, щоб вона відвезла його до місця проживання ОСОБА_4 так як він хотів запитати в нього коли останній поверне йому борг. Декілька разів приїжджав до його помешкання, але його не було вдома. В останнє вирішив заїхати до нього 20.06.2013 року і, приїхавши, побачив ОСОБА_4 Той його впізнав та повідомив, що готовий віддати борг лише зазначив, що потрібно з'їздити в банк за грошима на його автомобілі НОМЕР_3. Він погодився так як сподівався, що врешті йому віддадуть борг. Коли сіли в авто та почали їхати, побачив, що їдуть не в сторону міста Полтава, а в якусь глуху лісову місцевість, зовсім в іншу сторону, ніж та, з якої він приїхав. Після близько десятихвилинної поїздки ОСОБА_4, заїхавши до лісового масиву, зупинив автомобіль і почав запитувати скільки він йому повинен віддати коштів, чому він повинен був віддавати відсотки, як він його знайшов. Розмова ОСОБА_4 велася на підвищеному тоні, він був занадто збуджений. Через деякий час ОСОБА_4 витягнув ніж та почав наносити йому удари, після чого в них виникла потасовка в салоні автомобіля. Він почав захищатися та вихвативши ніж у ОСОБА_4 наніс йому декілька ударів ножем в область шиї, після чого весь салон автомобіля залило кров'ю. Він дуже злякався, не розумів що сталось, у нього був шок. Після цього він почав витягувати ОСОБА_4 з машини, щоб надати йому першу медичну допомогу так як сподівався, що він живий. Коли відтягував ОСОБА_4 від машини, авто НОМЕР_3 почало котитися, так як стояло під уклоном. Він перевіряв ОСОБА_4 пульс, намагався закрити рану, щоб той не стік кров'ю та приводити його до тями. За кермо автомобіля він не сідав, ключі від авто не брав, даний автомобіль не заводив та на ньому не їхав. Коли пульс перестав прощупуватись, не знаючи, що робити, розгубився, так як боявся викликати міліцію, скрізь була густа лісова місцевість. Події, які відбувались далі пам'ятає фрагментарно, так як перебував в шоковому стані. Пам'ятає, що в машині були якісь ємності з пальним, пам'ятає, що горіла машина, напевно він її і підпалив. Поскільки місцевість була глуха, довго не міг зрозуміти як йому вийти до дороги, поблизу не було ні людей, ні будь-яких будівель. Через деякий час зрозумів, що вийшов до дороги, де його підібрала його знайома ОСОБА_5 та відвезла до міста. Жалкує з приводу того, що все так відбулось, вибачився за скоєне перед потерпілою. Щодо цивільного позову зазначив, що його не визнає так як вважає, що ОСОБА_3 не може бути потерпілою по справі, а потерпілою в дійсності вважає дружину ОСОБА_4, якій він готовий відшкодовувати матеріальні та моральні збитки завдані злочином.

Крім визнання своєї вини обвинуваченим, його вина у вчиненні злочину, передбаченого ст. 194 ч.1 КК України, підтверджується обставинами, встановленими в судовому засіданні, доказами, дослідженими та перевіреними судом в процесі розгляду справи:

- показаннями допитаної в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_3, яка суду показала, що її брат ОСОБА_4 був порядною заможною людиною, допомагав всій сім'ї. До того як переїхав до Полтавської області, постійно проживав в м. Москва. Потім раптово вирішив змінити особисте життя. Останні декілька років вони майже не спілкувались та не бачились. Не розуміє як її брат, будучи успішним підприємцем, міг позичати гроші у обвинуваченого ОСОБА_1 Для нього 20 тисяч доларів США були дрібні кошти. Не вірить в те, що її брат хотів вбити ОСОБА_1, щоб не віддавати борг. Вважає, що ОСОБА_1 винний в смерті її брата, а також в угоні його автомобіля та його підпалі, хоча очевидцем даних подій вона не була та не знає як там все відбувалося, але впевнена, що авто саме загорітися не могло, а значить його спалив ОСОБА_1 Про дані обставини злочинів їй стало відомо від працівників міліції. Всю інформацію про ті події, які відбулися відносно її брата вона дізналася, коли переглядала матеріали кримінальної справи. Про смерть брата їй стало відомо, коли вже його поховали. До цього з невісткою ОСОБА_6 вона знайома не була. У останньої не було ні її номеру телефону, ні адреси місця проживання. Спадщину після брата вона не приймала. Свій цивільний позов підтримує в повній мірі, вважає, що моральна шкода їй нанесена звісткою про смерть її брата. Про існування автомобіля НОМЕР_3, до повідомлення про смерть брата та підпал машини, взагалі не знала. За життя брата даним автомобілем вона не користувалася. Позов заявила як член сім'ї, який намагається допомогти тим, хто постраждав;

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, який показав суду, що він приблизно в червні 2013 року був на чергуванні як співробітник міліції. Від чергового райвідділу надійшло повідомлення про те, що треба виїжджати в напрямку села Діброва, Зіньківського району так як там було виявлено згорілий автомобіль. Туди виїхала слідчо-оперативна група, яка разом з експертом на місці провела огляд та зафіксувала все в протоколі. На автомобілі були видимі пошкодження після пожежі. Автомобіль знаходився поблизу ґрунтової дороги обпертий частиною кузова в дерево. Ґрунтова дорога знаходилася біля лісового масиву, поблизу автомобіля були лише дерева. Не може з впевненістю сказати чи даний автомобіль був поставлений на те місце, де він знаходився, за допомогою водія, чи міг він скотитися з пагорба. Поблизу даного місця пригоди знаходиться село Діброва як найближче село. Однак в полі зору його видно не було. Автомобіль стояв в лісовому масиві. Місцевість, де був виявлений автомобіль, це лісовий масив, глуха місцевість. Поблизу будинків не було. З обох сторін був лісовий масив. Коли прибули на місце події, автомобіль був спалений. Автомобіль знаходився неподалік ґрунтової дороги, що мала явний візуальний уклін. Яка відстань була між пошкодженим автомобілем та місцем виявлення трупа ОСОБА_4 йому невідомо;

- показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_8, який показав суду, що ним в червні 2013 року проводився огляд виявленого трупа ОСОБА_4 неподалік селища Діброва, Зіньківського району, Полтавської області, про що було складено відповідний протокол. Коли знайшли труп, він проводив його огляд. Труп знаходився в місцевості, де були садки через які проходила дорога. Візуально будь-яких будівель біля місць виявлення трупа він не бачив, як і де знаходяться найближчі населені пункти сказати не може. Село Діброва, Зіньківського району з того місця візуально видно не було. В полі зору, а саме близько 200 метрів від місця знаходження трупу будь-які будівлі не проглядалися. Особисто згорілий автомобіль потерпілого ОСОБА_4 він не виявляв, де його безпосередньо знайшли та на якій відстані він перебував від місця виявлення трупа йому невідомо, будь-якої участі в евакуації та огляді даного автомобіля він не приймав, цей автомобіль він не бачив. Вся інформація відносно даного автомобіля йому стала відома з матеріалів кримінального провадження, так як він був включений в групу слідчих по тій кримінальній справі.

Крім того, вина обвинуваченого в скоєнні злочину, передбаченого статтею 194 ч.1 КК України, підтверджується дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами:

- копією протоколу огляду місця події від 23.06.2013 року з фототаблицею до нього, яким було зафіксоване місцезнаходження та ушкодження автомобіля «КІА SORENTO», що належав ОСОБА_4, а саме, що автомобіль був виявлений на відстані 300 метрів від асфальтованої дороги, що проходить на східній окраїні фруктового саду колишнього радгоспу «Жовтень», до якого веде ґрунтова дорога в східному напрямку зі спуском. Автомобіль «КІА SORENTO» мав ушкодження внаслідок дії високих температур (том 1, а.с. 177-184);

- копією протоколу огляду місця події від 25.06.2013 року зі схемою, яким зафіксовано факт виявлення трупу ОСОБА_4 (том 1, а.с. 185-196);

- копією протоколу огляду місця події від 27.06.2013 року, яким оглянуто речі вилучені на місці виявлення трупу ОСОБА_4 (том 1 , а.с. 197-199);

- копією протоколу огляду місця події від 18.09.2013 року з фототаблицею до нього, яким оглянуто кузов автомобіля «КІА SORENTO», що має зовнішні та внутрішні ушкодження від дії високих температур (том 1, а.с. 200-208);

- копією протоколу про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 20.06.2013 року (том 1, а.с. 209);

- копією висновку судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_4 № 686-а від 21.12.2015 року (том 1, а.с. 210-211);

- постановою від 20.04.2016 року про визнання речовими доказами кузова автомобіля «КІА SORENTO», державний номерний знак НОМЕР_1 (том 1, а.с. 212);

- висновком судової пожежно-технічної експертизи № 63 від 21.08.2013 року з ілюстративною таблицею до нього, відповідно до якого пожежею був знищений автомобіль «КІА SORENTO». Безпосередньою причиною виникнення пожежі автомобіля послугувало джерело запалювання занесене ззовні (том 1, а.с. 213-225);

- копією висновку автотоварознавчої експертизи № 44 від 08.04.2014 року з ілюстративною таблицею до нього, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля «КІА SORENTO», державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 20.06.2013 року складає 279500 гривень 80 коп. Вартість спричиненого матеріального збитку внаслідок ушкоджень шляхом підпалу автомобіля «КІА SORENTO», державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 20.06.2013 року складає 279500 гривень 80 коп. (том 1, а.с. 226-229);

- копією паспорта ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно якого останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

- вимогою та довідкою з УІЗ ГУНП в Полтавській області, відповідно до якої ОСОБА_1 раніше не судимий (том 1, а.с. 231-232);

- довідкою Куп'янської центральної міської лікарні від 11.05.2016 року № 1003, відповідно до якої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває (том 1, а.с. 234);

- характеристикою на ув'язненого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженою начальником Полтавської установи виконання покарань УДПтСУ в Полтавській області (№23) від 18.05.2016 року, згідно якої останній характеризується посередньо (том 1, а.с. 239);

- копією вироку Київського районного суду м. Полтава від 05.01.2016 року, що набрав законної сили, згідно якого ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК України, і призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі (том 1, а.с. 58-70, 240-246);

- довідкою про витрати на проведення пожежо-технічної експертизи (том 1, а.с.277);

- копією довідки про витрати на проведення авто-товарознавчої експертизи (том 1, а.с. 278).

За таких обставин, в сукупності наведених доказів та їх аналізу суд вважає, що вирішуючи питання про кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 та даючи оцінку зібраним по справі доказам в їх сукупності дії обвинуваченого ОСОБА_1 слід кваліфікувати за статтею 194 ч.1 КК України, як вчинення умисного знищення чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, а не за ст. 194 ч.2 КК України, яка йому інкримінована стороною обвинувачення.

Вказані докази в сукупності з показаннями обвинуваченого та свідків, не довіряти яким у суду немає жодних підстав, повністю підтверджують дані про місце, час, спосіб, мотив та обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 умисного знищення автомобіля «КІА SORENTO», що заподіяло потерпілій шкоду у великих розмірах.

При цьому, характер спричинених ушкоджень автомобіля «КІА SORENTO» повністю узгоджується із висновком судової пожежно-технічної експертизи № 63 від 21.08.2013 року, показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_1 та обставинами, встановленими вироком Київського районного суду м. Полтави від 05.01.2016 року.

Відповідно до ч.1, 6 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Органами досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані, зокрема, за ч.2 ст. 194 КК України, як умисні дії, які виразились в умисному знищенні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах. При цьому інші кваліфікуючи ознаки, передбачені ч.2 ст. 194 КК України, такі як умисне знищення чужого майна шляхом підпалу або, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, обвинуваченому ОСОБА_1 органами досудового розслідування не інкримінується.

Разом з тим така кваліфікація, а саме за ч.2 ст. 194 КК України, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні дав показання щодо знищення автомобіля «КІА SORENTO» та вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 194 КК України, які загалом не протирічать обставинам справи, характеру та способу вчиненого злочину, пошкодження самого автомобіля, не спростовуються ніякими показаннями свідків, іншими доказами по справі, наданими стороною обвинувачення, суд вважає за необхідне приймати їх до уваги та вважати їх правдивими.

Згідно п.3 Примітки до ст. 185 КК України, у статті 194 КК України у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, а згідно п.4 даної Примітки в особливо великих розмірах визнається злочин, на суму, яка в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відповідно до п.5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року. Тобто, податкова соціальна пільга встановлюється у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. На момент вчинення злочину податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Тому, умисне знищення майна вважається вчиненим у великих розмірах, якщо вартість такого майна на момент вчинення злочину не перевищує 344100 гривень. Разом з тим, згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 44 від 08.04.2014 року ринкова вартість автомобіля «КІА SORENTO», державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 20.06.2013 року складала 279500 гривень 80 коп. як і вартість спричиненого матеріального збитку внаслідок ушкоджень автомобіля «КІА SORENTO» (том 1, а.с. 226-229).

Відповідно до ч.ч. 1,3 статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину, передбаченого статтею 194 ч.2 КК України, як зазначено в обвинувальному акті, стороною обвинувачення не здобуто та суду не надано, оскільки йому висунуто обвинувачення лише в умисному знищенні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Проаналізувавши всі докази, досліджені в судовому засіданні, суд, з врахуванням вимог ч.3 ст. 337 КПК України, вважає доказаною вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 194 ч.1 КК України.

Крім того, органами досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.3 ст. 289 КК України. Проте така кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Частина 3 статті 289 КК України передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо воно завдало великої матеріальної шкоди.

У відповідності до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке

заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, -

з моменту встановлення контролю над ним.

В той же час, як вбачається з обвинувального акту, прокурором ставиться у провину обвинуваченому ОСОБА_1 те, що у останнього після здійснення вбивства ОСОБА_4 через перевищення меж необхідної оборони, з метою приховання слідів злочину, виник умисел щодо незаконного заволодіння належним ОСОБА_4 транспортним засобом з метою його подальшого знищення шляхом підпалу. Реалізуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_1, діючи умисно, витягнув труп ОСОБА_4 з автомобіля, після чого незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_4, та відігнав його на відстань близько 1 км від місця вчинення вбивства, до лісової ділянки поблизу с. Діброва, Зіньківського району, Полтавської області.

Проте, доказів вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, стороною обвинувачення не здобуто та суду не надано, а надані докази не підтверджують вчинення останнім злочину щодо незаконного заволодіння транспортним засобом.

Так, як вбачається з показань самого обвинуваченого ОСОБА_1 після того, як він з ОСОБА_4 сів в належний останньому автомобіль НОМЕР_3, вони поїхали в глуху лісову місцевість. Після конфлікту, який виник між ними, з приводу боргових зобов'язань ОСОБА_4 та вчинення злочину, передбаченого ст. 118 КК України, він почав витягувати ОСОБА_4 з машини, щоб надати йому першу медичну допомогу так як сподівався, що він живий. Коли відтягував ОСОБА_4 від машини, авто «КІА SORENTO» почало котитися, так як стояло під уклоном. За кермо автомобіля він не сідав, ключі від авто не брав, даний автомобіль не заводив та на ньому не їхав. Коли пульс перестав прощупуватись, не знаючи, що робити, розгубився, так як боявся викликати міліцію, скрізь була густа лісова місцевість. Після чого підпалив автомобіль належний ОСОБА_4, який скотився самостійно. Будь-яких намірів заволодіти даним автомобілем у нього не було.

Вказані показання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо не вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, об'єктивно узгоджуються з показаннями свідка обвинувачення ОСОБА_7, який показав суду, що на автомобілі НОМЕР_3 були видимі пошкодження після пожежі. Автомобіль знаходився поблизу ґрунтової дороги обпертий частиною кузова в дерево. Не міг з впевненістю сказати, чи даний автомобіль був поставлений на те місце, де він знаходився, за допомогою водія, чи міг він скотитися з пагорба. З обох сторін був лісовий масив. Коли прибули на місце події, автомобіль був спалений та знаходився неподалік ґрунтової дороги, що мала явний візуальний уклін. Будь-яких свідчень про те, що над автомобілем «КІА SORENTO» було встановлено контроль з боку обвинуваченого ОСОБА_1 або, що він почав рухатись внаслідок запуску ним двигуна чи буксирування свідком не повідомлено, як і того, яку відстань даний автомобіль прокотився або проїхав. Щодо показів свідка ОСОБА_8, то вони не містять саме показів того, що обвинувачений ОСОБА_1 незаконно заволодів автомобілем потерпілого ОСОБА_4, оскільки даний свідок проводив як працівник слідчо-оперативної групи лише огляд виявленого трупа ОСОБА_4, а безпосередньо автомобіля НОМЕР_3 він не виявляв, де його знайшли йому невідомо як і відстань, яку автомобіль подолав від місця виявлення трупу, будь-якої участі в евакуації та огляді даного автомобіля він не приймав, цей автомобіль він взагалі не бачив. Вся інформація відносно даного автомобіля йому стала відома з матеріалів кримінального провадження.

Також в самому обвинувальному акті не зазначено, а під час судового розгляду не підтверджено доказами, що транспортний засіб «КІА SORENTO», д.н.з. НОМЕР_1 приводився в рух будь-яким чином саме обвинуваченим ОСОБА_1 та був виявлений на відстані близько 1 км від місця виявлення трупу ОСОБА_4

Дані висновки суду також узгоджуються із фактами, встановленими вироком Київського районного суду м. Полтави від 5.01.2016 року, відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що коли витяг потерпілого ОСОБА_4 з машини, хотів надати йому допомогу, але він помер. Потім, злякавшись того, що сталося, спалив автомобіль.

Будь-яких інших свідків та очевидців вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, стороною обвинувачення не встановлено, як не надано суду інших доказів в обґрунтування пред'явленого обвинувачення в цій частині. Разом з тим ані потерпіла по справі, ані свідки, які давали показання в суді, не були очевидцями вчинення вказаного злочину, у зв'язку з чим їх показання не можуть бути розцінені судом як прямі докази винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину щодо незаконного заволодіння автомобілем.

Наявні в матеріалах справи докази, а саме: копії протоколів огляду місця події та експертних висновків жодним чином не слугують беззаперечними доказами вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого саме ч.3 ст. 289 КК України.

Відповідно до ч.1 статті 368 КПК України ухвалюючи вирок суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2,4 статті 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» передбачає, що конституційне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч.1 ст.62 Конституції України), покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожної справи.

Згідно з вимогами ст.6 Конвенції про захист прав людини, ст.62 Конституції України і норм КПК України кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду від 29.06.1990 р. №5 «Про виконання судами України законодавства і Постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Оцінюючи всі докази за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

З урахуванням викладеного, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, керуючись ст. 62 Конституції України, ч.2,4 статті 17 КПК України, згідно якої всі сумніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь, суд приходить до переконливого висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 за ч.3 ст. 289 КК України підлягає виправданню.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправдання засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обставини, які відповідно до статей 66, 67 КК України пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, судом не встановлені.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_1 вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, те що ОСОБА_1 є особою молодого віку, вчинив злочин середньої тяжкості, раніше не судимий, характеризується посередньо, вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 194 ч.1 КК України визнав в повній мірі, що свідчить про те, що особа усвідомила характер свого протиправного діяння, зробила для себе відповідні висновки, розкаюється у вчиненому.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, передбачене санкцією статті 194 ч.1 КК України, у виді реального позбавлення волі, а саме терміном 3 роки.

Крім того, на підставі ч.4 ст. 70 КК України, суд вважає необхідним до призначеного покарання за статтею 194 ч.1 КК України шляхом повного складання призначених покарань приєднати покарання за вироком Київського районного суду м. Полтави від 5.01.2016 року у виді 2 років позбавлення волі та остаточно визначити покарання ОСОБА_1 у виді 5 років позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_3, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає до часткового задоволення, а саме: щодо стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої суми матеріальних збитків в розмірі 279500 гривень 80 коп., що підтверджується також висновком автотоварознавчої експертизи № 44 від 08.04.2014 року. Щодо стягнення на користь потерпілої суми в рахунок відшкодування моральної шкоди, то суд приходить до висновку, що в даній частині позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з необґрунтованістю даних позовних вимог, оскільки потерпілою як в позовній заяві так і в судовому засіданні, не було зазначено з чого саме потерпіла виходила, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не було зазначено обсягу страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням інших обставин, які були б пов'язані саме з втратою автомобіля НОМЕР_3. Також не зазначено в ході розгляду справи та не надано потерпілою підтверджень щодо тяжкості вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, що не узгоджується із положеннями п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Крім того, відмовляючи в частині позовних вимог потерпілій, що стосуються відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги як об'єктивні дані, встановлені в ході судового розгляду, так і власні пояснення потерпілої ОСОБА_3 щодо того, що автомобілем вона жодного разу не користувалась, водійських прав вона не має, даний автомобіль належав її померлому брату, коли він був придбаний їй точно невідомо, а про його існування вона дізналась лише після смерті брата, з яким вона проживала в різних містах України та останні декілька років не підтримувала стосунки, а стягнення моральної шкоди пов'язує з наміром в подальшому допомогти родичам свого померлого брата, що не є предметом розгляду в межах даного кримінального провадження.

Долю речових доказів, які долучені до матеріалів кримінального провадження, суд вважає необхідним вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 по пред'явленому обвинуваченню за частиною 3 статті 289 КК України - виправдати.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 194 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, до призначеного покарання за даним вироком шляхом повного складання призначених покарань приєднати покарання за вироком Київського районного суду м. Полтави від 5.01.2016 року у виді 2 років позбавлення волі, та остаточно до відбування визначити покарання ОСОБА_1 у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_1 в строк відбування покарання термін перебування його під вартою по даній справі з 20.04.2016 року тобто з дня його затримання по 13.09.2016 року включно, а також з 09.10.2013 року по 05.01.2016 року включно згідно вироку Київського районного суду м. Полтави від 05.01.2016 року.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_1, в строк покарання, призначеного за цим вироком, строк попереднього ув'язнення за період з 20.04.2016 року по 13.09.2016 року включно, а також з 09.10.2013 року по 05.01.2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_1 таким, що повністю відбув основне покарання за даним вироком суду.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді домашнього арешту скасувати.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, 279500 гривень 80 коп. В частині стягнення моральної шкоди в сумі 200000 гривень - відмовити.

Речові докази - кузов автомобіля «КІА SORENTO», державний номерний знак НОМЕР_1, який переданий на зберігання до Зіньківського ВП ГУНП в Полтавській області - передати потерпілій ОСОБА_3

Вирок може бути оскаржений сторонами судового провадження до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та

прокурору.

Головуючий суддя Ю. Д. Новак

Судді І.О.Чистик

Є.В.Парахіна