ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа № 923/1108/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників:

від позовом - директор ОСОБА_1, наказ №01/16 від 29.08.2016; ОСОБА_2, довіреність б/н від 30.01.2017;

від відповідача (товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф")-ОСОБА_3, довіреність б/н від 16.03.2016;

від відповідача (товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АДАМАНТ")- ОСОБА_3, довіреність б/н від 05.12.2016;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 21.11.2016

у справі №923/1108/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона"

до відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф";

- товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АДАМАНТ"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

          У жовтні 2016 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" (далі – ТОВ "Квіти Херсона") звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф" (далі – ТОВ "Тандем-Ф"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АДАМАНТ"(далі – ТОВ "Фінансова компанія "АДАМАНТ") про визнання недійсним договору від 11.03.2016, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "АДАМАНТ" та ТОВ "Тандем-Ф" про відступлення права вимоги (переведення боргу).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, проте у відповідача - ТОВ "Тандем-Ф" відсутня будь-яка фінансова ліцензія чи інший дозвіл на вчинення/надання послуг факторингу, а тому він не мав права на укладення оспореного договору. Крім того, ТОВ "Тандем-Ф" порушено вимоги статті 1082 Цивільного кодексу України, оскільки він не повідомив позивача про те, що відбулося відступлення права вимоги.

          За вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №923/1108/16.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 21.11.2016 у справі №923/1108/16 (суддя Л.М. Немченко) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

          Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 21.11.2016 у справі №923/1108/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

          У судовому засіданні 31.01.2017 представники позивача апеляційну скаргу підтримали; представник відповідачів проти її задоволення висловив заперечення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

06.07.2007 між акціонерно – комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”, («кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" («позичальник») укладено договір невідновлювальної кредитної лінії №12.2-119 (далі – кредитний договір №12.2-119 від 06.07.2007), за умовами якого кредитор зобов’язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на умовах визначених цим договором.

Додатковими угодами №1 від 31.03.2008, №2 від 21.10.2008, №3 від 31.08.2009, №4 від 30.12.2010 сторонами були внесені зміни до вказаного договору стосовно збільшення максимального ліміту кредитування, продовження строку повернення кредиту, графіку повернення кредиту, видачі траншів та розмірів відсоткової ставки.

Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (так звані "транші"), зі сплатою 19 % річних за кредитом та комісій в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 1500000 грн з наступним порядком надання траншів кредиту, а саме: в 3-ому кварталі 2007р. -в сумі 600000 грн, в 4-тому кварталі 2007р -в сумі 200000 грн, в сумі 700000 грн видача кредиту не регламентується (пункт 1.1.1 кредитного договору №12.2-119 від 06.07.2007 в редакції додаткової угоди №4 від 30.12.2010).

Відповідно до пункту 1.1.2 кредитного договору №12.2-119 від 06.07.2007 в редакції додаткової угоди №3 від 31.08.2009 повернення кредиту буде здійснюватися згідно графіку, наведеного в додатку 2 цього договору, який є невід’ємною складовою частиною цього договору та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 05 липня 2022 року на умовах, визначених цим договором.

Сплата процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 05 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі на рахунок №20689870965821, відкритий в Херсонському відділенні Одеської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк". У випадку, якщо день сплати процентів за користування кредитом припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати процентів вважається попередній робочий день кредитора (пункт 2.4 кредитного договору №12.2-119 від 06.07.2007 у редакції додаткової угоди №4 від 30.12.2010).

Положеннями пункту 4.1 кредитного договору №12.2-119 від 06.07.2007 передбачено, що у разі прострочення позичальником строків погашення кредиту (траншів кредиту) та/або сплати процентів, комісій, зазначених у пунктах 1.1.2, 2.4, 2.5, 3.3.16, 3.3.17 цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період невиконання зобов'язань за цим договором від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня за днем прострочення.

На виконання кредитного договору №12.2-119 від 06.07.2007 банком було перераховано товариству з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" 1500000 грн.

Між тим взяті на себе зобов'язання товариство з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" належним чином не виконало: повернення кредиту та відсотків за його користування в терміни, передбачені кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007, не забезпечило, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитом та відсотками.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.01.2014 у справі №923/1628/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" про стягнення 1558654,61 грн (далі – справа №923/1628/13), яке набрало законної сили 28.01.2014, позов задоволено: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" на користь публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 1311614,44 грн боргу по кредиту, 231595,26 грн боргу по процентах, 15444,91 грн пені по кредиту і процентах та 31173,09 грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факт порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" прийнятих на себе зобов’язань за кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007 щодо несвоєчасного погашення кредиту колегія суддів вважає доведеним, оскільки такий факт встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

23.02.2016 між публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк” («первісний кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Адамант” («новий кредитор») укладено договір про відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії №12.2-119 від 06.07.2007 (далі – договір від 23.02.2016), відповідно до якого в порядку та на умовах визначених цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії №12.2-119 від 06.07.2007 з урахуванням додаткових угод №1 від 31.03.2008, №2 від 21.10.2008, №3 від 31.08.2009, №4 від 30.12.2010, укладеними між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона".

Відповідно до пункту 2 договору від 23.02.2016 до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючи право вимоги повернення отриманих грошових коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів, пені, штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитним договором та діючим законодавством України. Станом на день укладення та підписання даного договору заборгованість боржника перед первісним кредитором становить: згідно кредитного договору – 2498502,26 грн, з них: за кредитом 1311614,44 грн; за нарахованими процентами 1186887,82 грн. Розмір пені та штрафних санкцій розраховується відповідно до умов кредитного договору. Обов’язки первісного кредитора перед боржником за кредитним договором на момент укладення цього договору первісним кредитором виконані повністю належним чином. До нового кредитора в тому числі переходить право вимоги первісного кредитора щодо стягнення з боржника 1311614,44 грн боргу по кредиту, 231595,26 грн боргу по процентах, 15444,91 грн пені по кредиту і процентах, 31173,09 грн витрат по оплаті судового збору згідно рішення Господарського суду Херсонської області від 09.01.2014 по справі №923/1628/13 за позовом первісного кредитора до боржника про стягнення 1558654,61 грн.

Згідно з пунктом 3 договору від 23.02.2016 за відступлене право вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 200000 грн без ПДВ; зазначена грошова сума сплачується новим кредитором в день підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування на рахунок первісного кредитора за відповідними реквізитами.

Права вимоги вважаються відступленими новому кредитору після зарахування отриманих від нового кредитора грошових коштів на розрахунковий рахунок первісного кредитора в порядку, передбаченому пунктом 3 цього договору; після переходу прав вимоги до нового кредитора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги; в день повної сплати новим кредитором первісному кредитору грошових коштів, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору оригінали документів для підтвердження зобов'язань боржника за кредитним договором (пункти 4, 5 договору від 23.02.2016).

В день підписання договору від 23.02.2016 на рахунок ПАТ “Укрсоцбанк” товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Адамант” було перераховано 200000 грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку останнього за 23.02.2016.

За актом приймання-передачі від 23.02.2016 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, якими підтверджується дійсність та наявність відступленого права вимоги за кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007.

23.02.2016 ТОВ "Квіти Херсона" було отримано повідомлення від публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про відступлення права вимоги за вказаним договором, що підтверджується відповідною відміткою керівника підприємства позивача на вказаному повідомленні.

В подальшому 11.03.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Адамант” («сторона -1») та товариством з обмеженою відповідальністю “Тандем-Ф” («сторона -2») було укладено договір про відступлення права вимоги (переведення боргу), за умовами якого в порядку на умовах визначених цим договором сторона -1 передає, а сторона -2 приймає право вимоги за договором невідновлюваної кредитної лінії №12.2-119 від 06.07.2007 з урахуванням додаткових угод №1 від 31.03.2008, №2 від 21.10.2008, №3 від 31.08.2009, №4 від 30.12.2010, укладеним між публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк” та товариством з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" (далі-договір від 11.03.2016).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору зазначене право вимоги, яке передається від сторони-1 до сторони -2, набуто стороною -1 на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ “Фінансова компанія “Адамант” та ПАТ “Укрсоцбанк” 23.02.2016 згідно вимог статей 6, 11, 512-519, 627, 629 Цивільного кодексу України.

До сторони -2 переходять всі права первісного кредитора, які були переуступлені ним на користь сторони -1 за кредитним договором, в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи право вимоги повернення отриманих боржником грошових коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів, пені, штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитним договором, інших платежів, передбачених кредитним договором та діючим законодавством України (пункт 1.3 договору від 11.03.2016).

Пунктом 1.4 договору від 11.03.2016 сторонами узгоджено, що до сторони-1 переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючи, в тому числі право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитним договором та діючим законодавством України.

Згідно з пунктом 1.5 договору від 11.03.2016 станом на день укладення та підписання даного договору заборгованість боржника перед стороною -1 становить: згідно кредитного договору - 2498502,26грн, з них: за кредитом 1311614,44 грн; за нарахованими процентами 1186887,82 грн. Розмір пені і штрафних санкцій розраховується відповідно до умов кредитного договору.

У пунктах 2.1, 2.2 договору від 11.03.2016 сторонами узгоджено, що право вимоги вважається відступленим від сторони-1 до сторони-2 після підписання договору та передачі усіх підтверджуючих документів, визначених у пункті 1.6 договору; після переходу права вимоги від сторони -1 до сторони -2, останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідне право вимоги за кредитним договором.

Положеннями пунктів 2.3, 2.4 договору від 11.03.2016 передбачено, що за відступлене право вимоги, визначене розділом 1 договору, сторона-2 сплачує стороні-1 грошові кошти у сумі 201000 грн; грошові кошти у сумі 201000 грн сплачені стороною -2 на банківський рахунок сторони -1 у відповідності до умов попереднього договору про відступлення права вимоги від 22.02.2016, укладеного між сторонами зараховуються у якості оплати згідно даного договору.

На виконання вимог вказаного договору платіжним дорученням №2 від 23.02.2016 товариство з обмеженою відповідальністю “Тандем-Ф” перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Адамант” 201000 грн, а за актом приймання-передачі від 11.03.2016 сторона-1 передала стороні-2 усі підтверджуючі право вимоги за кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007 документи.

11.03.2016 товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Адамант” повідомило позивача про відступлення ним права вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю “Квіти Херсона” за кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007. Про отримання вказаного повідомлення скаржником свідчить відповідна відмітка керівника підприємства позивача, скріплена печаткою товариства з обмеженою відповідальністю “Квіти Херсона”, вчинена на відповідному повідомленні №05/16 від 11.03.2016.

Із матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 05.04.2016 у справі №923/1628/13 заяви публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" та товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф" про заміну кредитора у зобов'язанні задоволено; здійснено процесуальне правонаступництво позивача та залучено до участі у справі нового кредитора у відносинах, щодо яких виник спір - товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф".

Постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 16.05.2016 замінено сторону у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Херсонської області від 07.03.2014 по справі №923/1628/13 з ПАТ «Укрсоцбанк» на ТОВ "Тандем-Ф".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 08.07.2016 у справі №923/558/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Тандем-Ф" до товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" про стягнення 2374649,28 грн (далі –справа №923/558/16), яке набрало законної сили 08.09.2016, позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Ф" 1154201,03 грн інфляційних втрат, 91525,53 грн річних; в задоволенні стягнення 1128922,72 грн пені відмовлено.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (переведення боргу) від 11.03.2016.

Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд, виходив з того, що правові підстави для визнання недійсним спірного договору відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 зазначено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

На підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (пункт 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11).

За твердженням позивача договір відступлення права вимоги від 11.03.2016 є договором факторингу і при його укладенні не було дотримано суб'єктного складу, оскільки новий кредитор за ним не є фінансовою установою. З вказаним твердженням колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором про відступлення права вимоги від 11.03.2016 визначено, що він укладений, зокрема, відповідно до статей 512-519 Цивільного кодексу України та містить ознаки купівлі-продажу права вимоги, а не факторингу. Водночас, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями, тож регулюються цивільним законодавством.

Що стосується факторингу, то відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. В той час як у договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, як це передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України.

За наведеним у статті 1077 Цивільного кодексу України визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Саме таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі №26/347-06-6531.

Оскільки за оспореним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що укладений між відповідачами договір є договором факторингу.

Згідно з положеннями статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог статей 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про не доведення позивачем суду належними засобами доказування того, що оспорюваний ним договір про відступлення права вимоги суперечить закону та що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку про відсутність порушень норм права при укладенні договору від 11.03.2016, а також підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачами.

Доводи скаржника про те, що ТОВ «Тандем-Ф» не повідомило його про відступлення права вимоги за оспореним договором спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листом нового кредитора №05/16 від 11.03.2016 з відміткою директора ТОВ «Квіти Херсона» про отримання відповідного повідомлення, що скріплена печаткою підприємства останнього. До того ж, в силу статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, а неповідомлення новим кредитором боржника про відступлення права вимоги до нього не є підставою для визнання договору недійсним.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання апелянта про те, що місцевим господарським судом при винесенні рішення не було враховано постанови Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №908/5508/14 та від 13.04.2016 у справі №910/5928/15, так як обставини у цих справах є істотно відмінними від обставин у даній справі, що переглядається в апеляційному порядку, а саме: за умовами договорів, про які йдеться у постановах по вказаним справам фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до боржника. Зокрема, у справі №908/5508/14 мало місце укладення змін до договору про надання банківських послуг, внаслідок чого змінився генеральний ліміт зобов'язань, а у справі №910/5928/15 за позовом банківської установи оспорювався договір уступки права вимоги, спрямований на невиконання кредиторських вимог останнього з підстав вчинення його з порушенням вимог Закону України "Про страхування", крім того в межах цієї справи Верховним Судом України було звернуто увагу на наявність розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яким зобов'язано одну із сторін оспореного договору вжити заходів для недопущення в подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, оскільки укладений нею договір уступки права вимоги є договором факторингу.

Також колегія суддів враховує наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 зазначено, що виходячи зі змісту статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним судом України, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття охоронюваний законом інтерес важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, необхідними умовами захисту прав та охоронюваних інтересів особи, яка звертається до суду, є їх порушення або невизнання зі сторони іншої особи.

Відповідно до змісту наведених вище норм матеріального права та процесуального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: однією зі сторін або заінтересованою стороною, тобто права або інтереси яких були порушені укладенням спірного правочину.

У пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 зазначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач у позовній заяві зазначив про те, що оспорюваний договір від 11.03.2016 порушує його права, оскільки він не може звернутися до ТОВ «Тандем-Ф» з пропозицією рефінансування чи реструктуризації кредиту, чи просто отримати виписку по своєму рахунку і ці обставини порушують його права. Про порушення інших прав в суді першої інстанції позивачем не зазначалось.

Між тим в результаті укладення договору від 11.03.2016 обсяг майнових зобов'язань позивача не змінився: до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора. Не змінився і строк їх погашення, як це передбачено кредитним договором №12.2-119 від 06.07.2007. При цьому норми чинного законодавства не забороняють позивачу звернутися до нового кредитора з пропозицією реструктуризації заборгованості або вимагати у будь-який час обгрунтованого розрахунку заборгованості, проведення звірки розрахунків тощо.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що права або охоронювані законом інтереси позивача були порушені укладенням відповідачами оспореного договору.

Перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; надав оцінку оспореному договору від 11.03.2016, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 21.11.2016 не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти Херсона" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 21.11.2016 у справі №923/1108/16 - без змін.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

          Повний текст постанови складено та підписано 02.02.2017.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна