АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження:№ 22ц/790/218/17 Головуючий 1 інст. – Калмикова Л.К.

Справа № 619/4197/14-ц Доповідач – Карімова Л.В.

Категорія: інші

РІШЕННЯ

                                                    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за

апеляційною скаргою Харківської державної зооветеринарної академії в особі представника ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року у справі за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Харківської державної зооветеринарної академії до ОСОБА_4, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа: Реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, державного акту на право приватної власності на землю, запису про реєстрацію державного акту на право  приватної власності на землю, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року прокурор Дергачівського району Харківської області звернувся до суду в порядку ст.. 45 ЦПК України в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Харківської державної зооветеринарної академії з вищевказаним позовом, в якому просив визнати недійсними рішення виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради народних депутатів № 265 від 11.09.2001 року «Про приватизацію земельної ділянки, виділеної для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 в с. Мала Данилівка с. Караван площею 0,60 га.; Державний акт на право власності на землю площею 0,600 га серія Р1 № 699719, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2197, виданий на ім'я ОСОБА_4, визнати недійсним запис № 2197 про реєстрацію державного акта на право власності на землю площею 0,600 га серія Р1 № 699719; зобов'язати ОСОБА_4 звільнити та повернути у придатному для використання стані земельну ділянку площею 0,60 га на території Малоданилівської селищної ради села Караван Дергачівського району, межі якої визначені державним актом серія Р1 № 699719 на користь держави в особі Харківської державної зооветеринарної академії.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що під час  прокурорської перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів встановлено, що 11.09.2001 року  рішенням № 265 виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради народних депутатів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею 0,60 га. кожному для ведення підсобного господарства.

Згідно з технічною документацією по інвентаризації та оформленню права приватної власності, яка розроблялася Дергачівською районною філією ХРЦ державного кадастру, вказані земельні ділянки з примикають одна до одної та знаходяться на заболоченій місцевості.

Згідно з висновками начальника відділу земельних ресурсів Дергачівського району № 13 та № 14, за результатом польового вимірювання, врахувавши нормативи та фактичні розміри земельних ділянок, погоджено передачу у приватну власність земельних ділянок по 0,60 га ОСОБА_4І, та ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства із земель: в т.ч. 0,50 га пасовища та 0.10 га сінокоси для ОСОБА_4, а також 0,50 га пасовища та 0.10 га сінокоси для ОСОБА_5

На підставі вищевказаних висновків начальника відділу земельних ресурсів Дергачівського району ОСОБА_5 та ОСОБА_4 оформлено державні акти про право власності на земельні ділянки.

В подальшому 14.12.2001року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального кругу, відчужила земельну ділянку 0,60 га ОСОБА_6, яким у подальшому було оформлено державний акт на право власності серія Р1 №712573 від 05.02.2002 року.

В ході перевірки було залучено спеціалістів у сфері геодезичної діяльності, які за допомогою топогеодезичної зйомки встановили, що земельні ділянки вказаних громадян знаходяться під дзеркалом водного об'єкта, який загальною площею становить 1.5538 га. При цьому земельна ділянка ОСОБА_5 на території водного об'єкту займає 0,5891 га., а земельна ділянка ОСОБА_4 на території водного об'єкту займає 0,1472 га.

Під час проведення подальшої перевірки на підставі водогосподарського паспорту ставка № 3 в с. Караван Дергачівського району Харківської області було з'ясовано, що водний об'єкт, з яким перетинаються земельні ділянки, що були виділені ОСОБА_5 та ОСОБА_4, знаходиться на території зооветеринарного інституту та був наповнений у 1978 році.

Згідно з інформацією відділу Держземагентства Дергачівського району Харківської області про кількісні та якісні характеристики земельних ділянок, які підлягали перевірці, встановлено, що відповідно до земельно-облікових даних досліджувані земельні ділянки у 2001 році та на час перевірки відносяться до земель водного фонду і перебувають в користуванні Харківської державної зооветеринарної академії на підставі Державного акту серії ХР-10-00-003076 на право постійного користування землею, загальною площею 2062,2 га, виданого Харківському зооветеринарному інституту на підставі рішення Дергачівської районної ради від 19.08.1998 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 46.

Згідно з вимогами ЗК УРСР 1990 року та Водного кодексу України земельні ділянки водного фонду не могли передаватися у приватну власність громадян в якості земель для ведення особистого підсобного господарства. Згідно зі ст.56 ЗК УРСР 1990 року земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства відносились за своїм цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до розділу IV Водного кодексу України не було передбачено можливості передання земельних ділянок водного фонду у приватну власність фізичних осіб для ведення особистого підсобного господарства.

Без зміни цільового призначення земельних ділянок  у приватну власність ОСОБА_4І та ОСОБА_5Г було фактично передано земельні ділянки водного фонду, які не можуть належать громадянам України на праві приватної власності для ведення особистого підсобного господарства. При погодженні технічної документації із землеустрою посадовими особами відділу земельних ресурсів Дергачівеького району було здійснено висновок про те, що передаються землі, які відносяться за цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначенням саме за видом - до пасовищ та сінокосів. Вартість переданих земельних ділянок станом на 2001 рік складає 92868 грн., та станом на 2014 рік складає 253530 грн. Незаконним вибуттям вказаних земельних ділянок з власності держави заподіяно тяжкі наслідки інтересам держави.

У зв'язку із зловживанням владою з боку посадових осіб відділу земельних ресурсів Дергачівеького району під час перевірки технічної документації віділених ОСОБА_7 та ОСОБА_4 земельних ділянок фактично з державної власності незаконно вибули землі водного фонду, які перебувають у користуванні Харківської державної зооветеринарної академії. Встановлено, що належний порядок щодо вилучення земельних ділянок з користування Харківської державної зооветеринарної академії відповідно до вимог ст. ст.. 31, 33, 34 Земельного кодексу УРСР 1990 року дотримано не було.

Наявність у відповідача ОСОБА_4. державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого всупереч встановленому законом порядку, порушує інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади. Даний факт є підставою для втручання органів прокуратури.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18.12.2014 року вищевказаний позов прокурора Дергачівського району Харківської області задоволено.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 13.02.2015року вищезазначене заочне рішення суду скасовано за заявою ОСОБА_4 і справа призначена до розгляду у загальному порядку.

Відповідачі: ОСОБА_4 та представник Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області позов не визнали, вважаючи його безпідставним, також просили застосувати до виниклих правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Харківської державної зооветеринарної академії просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов прокурора Дергачівського району задовольнити в повному обсязі.

При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує на те, що після скасування заочного рішення від 18.12.2014 року до справи сторони не долучили жодного доказу, який зміг би виправдати кардинальну зміну позиції суду, склад якого не змінився.

Зазначає, що всупереч вимогам ч.1 ст.31 Земельного кодексу УРСР 1990 року та

ч.1 ст.20, ч.2 ст. 63 Закону України «Про освіту», які діяли на час виникнення правовідносин, прийнявши позицію відповідача ОСОБА_4 про те, що земля йому виділялась за рахунок земель сільськогосподарського призначення і ніякого ставку не було, а виник він внаслідок повіні у 2001 році і він особисто замовив на ставок водний паспорт, провів благоустрій території, підтримує ставок у належному стані, будь-яких протиправних дій не скоював, суд першої інстанції не поставився до цієї позиції критично та всупереч приписам ст. 60 ЦПК України не перевірив її вже існуючими у справі доказами. Разом з тим, рішення виконкому Малоданилівської селищної ради датовано 11.09.2001 року, а водний паспорт, який за твердженням відповідача він замовляв особисто, відображав стан ставка на січень 2001 року, що беззаперечно свідчить про існування ставка на час прийняття рішення.

Крім того, суд мотивував своє рішення показаннями свідка ОСОБА_8»янченко О.М. – колишнього секретаря Малоданилівської селищної ради.

Вказаний свідок на запитання прокурора і представника Харківської державної зооветеринарної академії пояснила, що з 1995 року вона випасала біля спірного ставка свою корову, яку продала у 1999 році. За її словами вже в цей період риба у ставку «чпокала». Враховуючи, що риба не може водитися на сіножаттях та пасовищах, суд мав погодитись з позицією прокурора, що земельна ділянка, яку було надано у власність відповідача для ведення особистого підсобного господарства, знаходилася під дзеркалом водного об’єкту та розташована на землях Харківської зооветеринарної академії, що також підтверджується матеріалами геодезичної зйомки, виконаної спеціалістами у сфері геодезичних досліджень ПП « Перспектива-Земля», інформацією відділу Держземагенства Дергачівського району Харківської області про кількісні та якісні характеристики земельних ділянок, державним актом сер.ХР-10-00-003076 на право постійного користування землею, загальною площею 2062,2 га.,який видано Харківському зооветінституту на підставі рішення Дергачівської районної ради від 19.08.1998 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 46 та Водогосподарським паспортом ставка №3 в с.Караван, відповідно до якого водний об’єкт знаходиться на території зооветінституту та був наповнений у 1978 році.

Зазначає, що посилання суду в рішенні на те, що в користуванні ХДЗВА станом на 1999 рік були закріплені землі сільськогосподарського призначення ( в тому числі сіножаті та пасовища загальною площею 122 га) зовсім не доводить того, що спірна земельна могла належати до цієї категорії земель.

Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на спірну земельну ділянку мав місце вплив антропогенних факторів, які вплинули з такою силою, що земля сільськогосподарського призначення раптово перетворилася у ставок, який стало (декілька років) не змінює свою форму. Таке посилання протирічить поясненням і самого відповідача, який багаторазово надавав пояснення щодо своїх дій по відношенню до багаточисельних джерел, які постійно і природно наповнюють ставок.

Незаконним вважає неприйняття судом твердження прокурора про підробку підпису

колишнього ректора ХЗВІ ОСОБА_9, про що свідчить висновок експерта, який відповідно до ст.57 ЦПК України є доказом у цивільній справі. Вказаний доказ підтверджує, що незалежно від категорії земельна ділянка вибула з власності держави та українського народу з порушенням норм діючого законодавства.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 просить про її відхилення і залишення рішення суду першої інстанції без змін. При цьому посилається на надуманість та необґрунтованість викладених в скарзі доводів; зазначає, що висновки апелянта суперечать доказам, які маються у справі. Також вказує на те, що суд надав оцінку доводам прокурора про підробку підпису ректора та відхилив їх, оскільки висновок почеркознавчої експертизи зроблений в рамках кримінального провадження, проте справа з 28 січня 2014 року до суду не направлена, обвинувального вироку не постановлено.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні в 2001 році Малоданилівською селищною радою рішення про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства зміна цільового призначення земельних ділянок не здійснювалася, наявний на спірних землях ставок зявився після отримання земельної ділянки відповідачем ОСОБА_4, а підтоплення сільськогосподарських земель не є підставою для зміни категорії земель. При вирішенні вказаного питання виконавчий комітет Малоданилівської селищної ради здійснював свої повноваження згідно ст.. 17 ЗК України в редакції від 13.03.1992 року. Тому суд вважав, що підстав, передбачених ст.. 140 ЗК України для припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, немає.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. З ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Надання земельних ділянок у власність зі зміною цільового призначення із земель державної та комунальної власності, які перебувають у постійному користуванні, за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться із додержанням вимог ст. ст. 20, 149 ЗК України.

Відповідно до положень ст. ст. 18, 20 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий статус; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок регулюється ст. 20 ЗК України. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою.

Згідно з ч. 4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов’язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Як свідчать матеріали справи на підставі рішення Дергачівської районної ради від 19.08.1998 року Харківському зооветеринарному інституту був виданий державний акт (серія ХР-10-00-003076) на право постійного користування землею, загальною площею 2062,2 га, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 46.

Згідно ч.1 ст.31 Земельного кодексу УРСР 1990 року, який діяв на час виникнення правовідносин, вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно ч.1 ст.20 ЗУ «Про освіту», який діяв на час виникнення правовідносин, ВНЗ очолюють відповідні ректори. За ч.2 ст.63 ЗУ «Про освіту» земельні ділянки державних закладів освіти, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до статуту Харківської  державної  зооветеринарної академії її майно використовується для навчальних цілей.

Згідно ст. 33 Земельного кодексу (ЗК) України 1990 року вилучення земель навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, не допускається.

Частина друга статті 3 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу (ВК )України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами. Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями статті 4 Водного кодексу України, статті 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) до таких земель відносяться землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. 3емлі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об’єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом (пункт «г» частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК У країни).

Відповідно до статуту Харківської  державної  зооветеринарної академії її майно використовується для навчальних цілей.

Частиною першою статті 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

11.09.2001 р.  рішенням № 265 виконавчого комітету Малоданилівської селищної Ради народних депутатів ОСОБА_4 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,60 га, виділену для ведений підсобного господарства. 11.09.2001 рішенням №265 виконавчого комітету Малоданилівської селищної Ради народних депутатів ОСОБА_5 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,60 га, виділену для ведення підсобного господарства.

Вказані земельні ділянки згідно з технічною документацією по інвентаризації та оформленню права приватної власності, яка розроблялася Деріачівською районною філією ХРЦ державного кадастру, примикають одна до одної та знаходяться на заболоченій місцевості.

Згідно з висновками начальника відділу земельних ресурсів Дергачівського району № 13 та № 14, які підписано та скріплено гербовою печаткою, за результатом польового вимірювання, врахувавши нормативи та фактичні розміри земельних ділянок, погоджено передачу у приватну власність земельних ділянок по 0,60 га ОСОБА_4І, та ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства із земель: в т.ч. 0,50 га пасовища та 0.10 га сінокоси для ОСОБА_4, а також 0,50 га пасовища та 0.10 га сінокоси для ОСОБА_5

На підставі вищевказаних висновків начальника відділу земельних ресурсів Дергачівського району ОСОБА_5 та ОСОБА_4 оформлено державні акти про право власності на земельні ділянки.

В подальшому 14.12.2001р. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального кругу, відчужила земельну ділянку 0,60 га ОСОБА_6, яким у подальшому було оформлено державний акт на право власності (серія Р1 №712573) від 05.02.2002.

З водогосподарського паспорту ставка № 3 в с. Караван Дергачівського району Харківської області за січень 2001 року вбачається, що водний об'єкт, з яким перетинаються земельні ділянки, виділені ОСОБА_7 та ОСОБА_4, знаходиться на території зооветеринарного інституту, був побудований госпспособом та наповнений у 1978 році з призначенням: рибо ведення та рекреація, має зарегульований водостік, має водостічну споруду та плотину. У 2000 році Малоданилівською сільською радою Харківської області переданий в оренду ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 19-21 т.1)

Зазначені в цьому водогосподарського паспорту ставка № 3 фактичні дані не оспорювалися в судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачем ОСОБА_4, який пояснив, що цей паспорт був виготовлений на його замовлення, однак вподальшому ставок періодично пересихав та наповнювався водою, земля є заболоченою.

Відповідно до листа за підписом начальника відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області від 27.01.2014 за № 184/10 на запит прокурора Дергачівського району Харківської області за наявними земельно-обліковими даними земельні ділянки загальною площею 7 га, зазначені у додатку до запиту про надання інформації з приводу проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Малоданилівської селищної ради дергачівського району Харківської області, як станом на 2001 рік та і на даний час відносяться до земель водного фонду та перебувають у користуванні Харківської державної зооветеринарної академії.

(а.с. 22-30 т.1)

Згідно з Земельним кодексом УРСР 1990 року та Водним кодексом України земельні ділянки водного фонду не могли передаватися у приватну власність громадян в якості земель для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно зі ст.56 Земельного кодексу УРСР 1990 року земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства відносились за своїм цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до розділу IV Водного кодексу України не було передбачено можливості передання земельних ділянок водного фонду у приватну власність фізичних осіб для ведення особистого підсобного господарства.

Без зміни цільового призначення земельних ділянок  у приватну власність ОСОБА_4І та ОСОБА_5Г було фактично передано земельні ділянки водного фонду, які не можуть належать громадянам України на праві приватної власності для ведення особистого підсобного господарства. При погодженні технічної документації із землеустрою посадовими особами відділу земельних ресурсів Дергачівеького району було здійснено висновок про те, що передаються землі, які відносяться за цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначенням саме за видом - до пасовищ та сінокосів. Вартість переданих земельних ділянок станом на 2001 рік складає 92868 грн., та станом на 2014 рік складає 253530 грн. Незаконним вибуттям вказаних земельних ділянок з власності держави заподіяно тяжкі наслідки інтересам держави.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду України підтверджується також сукупністю інших наданих сторонами доказів, а саме: планом погодження земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка є складовою технічної документації по інвентаризації та оформленню права приватної власності ( документ містить експлікацію , що земельні ділянки які передаються, відносяться до заболоченої місцевості); показаннями свідків  - мешканців с. Караван про те,  що на спірній земельній ділянці завжди був ставок, в тому числі в 2001 році; матеріалами топогеодезичної зйомки, яка проведена спеціалістами у сфері геодезії ПП «Перспектива-Земля» ( документ засвідчує графічно те, що спірні земельні ділянки знаходяться в зоні водного об'єкту).

У зв’язку з наведеним заболочена місцевість та землі водойми № 3 біля с. Караван Дергачівського району не могли бути передані відповідачу для сільськогосподарських потреб без зміни цільового призначення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

На необхідність визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи звертав увагу Верховний Суд України в постанові від 18.10.2013 року у справі № 6-92цс13 та в постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2510 цс15, де зазначив наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначенним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка інакше страждає від втручання.

Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

У разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об’єктів, збереження водних об’єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Зазначений правовий висновок зроблений в постанові Верховного Суду України 1 липня 2015 року у справі № 6-523цс15, який відповідно до ст.. 360-7 ЦПК України є оболвязковим для застосування судами, і правових підстав для іншого висновку у цій справі, колегія суддів не знаходить.

Оскільки належний порядок щодо вилучення земельних ділянок з користування Харківської державної зооветеринарної академії відповідно до вимог ст.34 Земельного кодексу УРСР 1990 року дотримано не було, відповідно до ст. 328 ЦК України колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку неправомірно, тому остання підлягає поверненню у державну власність з визнанням недійсними державного акту на право приватної власності на ім’я відповідача та запису про реєстрацію цього акту.

Такий висновок міститься й в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24.04.2013 р. № 6-14цс13, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковим для застосування судами за аналогічними категоріями справ.

На обґрунтування доводів відповідачів про пропущення прокурором строку позовної давності при зверненні до суду із цим позовом колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Разом із тим відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, при цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушено, так і у випадку пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншим уповноваженим на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного і того ж моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді у межах повноважень, визначених звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК Укра'іри.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права і обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Із врахуванням зазначених положень норм матеріального права про позовну давність та з огляду на те, що спірні правовідносини ще тривають, колегія суддів вважає, що прокурором не пропущений строк звернення з цим позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року.

Ухвалити нове рішення.

Позов прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Харківської державної зооветеринарної академії задовольнити.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради народних депутатів № 265 від 11.09.2001 року «Про приватизацію земельної ділянки, виділеної для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 в с. Мала Данилівка с. Караван площею 0,60 га».

Визнати недійсним державний акт на право власності на землю площею 0,600 га cepії Р1 № 699719 який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2197, виданий на ім'я ОСОБА_4.

Визнати недійсним запис № 2197 про реєстрацію державного акта на право власності на землю площею 0,600 га серія Р1 № 699719.

Зобов'язати ОСОБА_4 звільнити та повернути у придатному для використання стані земельну ділянку площею 0,60 га на території Малоданилівської селищної ради села Караван Дергачівського району, межі якої визначені державним актом серія PI № 699719, на користь держави в особі Харківської державної зооветеринарної академії.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: