ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017Справа №910/18870/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - прокуратура Київської області

про стягнення 100 000 грн.,

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

Від позивача - Малеванчук І.В. за довіреністю;

Від відповідача - Григолінський С.О. за довіреністю;

Від третьої особи - Шиленко М.В. за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" 100 000 грн. заборгованості з оплати послуг зі зберігання майна за період з червня по вересень 2016 року, переданого відповідачем позивачу згідно з договором відповідального зберігання від 24.10.2013 №10-13-109з/551 (далі - Договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.10.2013 Товариством та Компанією укладено Договір, відповідно до якого позивачем було надано відповідачу послуги із зберігання майна протягом дії Договору на суму 394 237 грн., які відповідачем в період з 06.11.2013 по 10.06.2015 було перераховано позивачу окремими платежами, проте, відповідач не забрав зі складу позивача майно, яке передавалось на зберігання, у Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" існують невиконані господарські зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" з оплати 100 000,00грн., з яких 25 000,00грн. за надану послугу зі зберігання майна за кожен місяць починаючи з червня по вересень 2016р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2016 порушено провадження у справі.

В процесі розгляду справи Позивач 08.11.2016, 05.12.2016 подавав суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, в яких просив суд стягнути з Компанії відповідно 125 000 грн., 150 000,00грн. заборгованості за червень -листопад 2016 року.

Ухвалами господарського суду міста Києва вказані заяви були прийняті судом до розгляду.

10.01.2017р. Позивач остаточно подав суду заяву № 03/12-юр від 03.01.2017р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Компанії "Украгролізинг"

175 000 грн. заборгованості за період з червня 2016 року по грудень 2016 року.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як визначено в п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 18.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідач 08.04.2016 подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наступне.

- між Компанією та товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2004" 12.11.2012 укладено договір відповідального зберігання №10-12-87/508, відповідно до умов якого Компанією передано ТОВ "Фаворит-2004" на зберігання сільськогосподарське обладнання, що підтверджується актами приймання-передачі від 28.11.2012 №1, від 18.11.2012 №2, від 30.11.2012 №3, від 30.11.2012 №4 та від 12.12.2012 №5;

- передане на зберігання майно зберігалось у складському приміщенні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38, яке ТОВ "Фаворит-2004" орендувало у ТОВ "Собин";

- в порушення умов Договору зберігання ТОВ "Фаворит-2004" майно, що перебувало на зберіганні не повернув. В рамках кримінального провадження постановою старшого слідчого Слідчого управління Фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Польському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Зінчука І.М. від 14.08.2013 майно вилучено, відповідно до протоколу огляду від 13.08.2013р. визнано речовими доказами та передано на відповідальне зберігання НАК "Украгролізинг" (Відповідачу);

- фактично вилучення і передача майна, що залишилось на складі, власником якого є ТОВ "Собин" не відбулось;

- 24.10.2013 між НАК "Украгролізинг" та ТОВ "Собин" був укладений договір відповідального зберігання №10-12-87/508, за яким на зберігання передано майно, що було вилучено слідчим;

- за умовами п.6.1 цього договору він набирає чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна. З огляду на відсутність акту приймання-передачі майна на зберігання відповідач вважає, що договір відповідального зберігання №10-12-87/508 є недійсним.

- фактичне володіння речовими доказами, які є предметом Договору, здійснює сторона обвинувачення, яка згідно із статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, і повинна нести витрати пов'язані із зберіганням чи пересиланням речових доказів.

Відповідач 15.11.2016 подав суду також додаткові пояснення, в яких вказав, що Договір укладено Компанією під впливом тяжких для неї обставин, а саме передання відповідачу на зберігання майна-речових доказів відповідно до постанови старшого слідчого від 14.08.2013 та на явно невигідних умовах, а отже в силу закону договір є недійсним, і з цих підстав Відповідач просив суд визнати договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 недійсним.

Відповідач звертає увагу суду, що витрати по зберіганню речових доказів відповідно до ч.1 ст. 123 КПК України здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 цього Порядку визначено, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Отже, за твердженням Відповідача витрати по зберіганню речових доказів має нести прокуратура Київської області, яка не надає дозвіл на повернення речових доказів з можливістю подальшого використання у господарській діяльності та затягує розгляд кримінального провадження №32013110060000149 в рамках якого визнанні речові докази, що є предметом договору відповідального зберігання від 24.10.2013 №10-13-109з/551який до того ж, не набрав чинності.

Позивач 25.11.2016 подав суду заперечення на відзив Компанії, в яких зазначив, що твердження відповідача про те, що Договір не набрав чинності та є неукладеним не відповідає фактичним обставинам справи та сутності господарських правовідносин; твердження Компанії стосовно залучення іншого відповідача не заслуговують на увагу, адже відповідач взяв на себе зобов'язання, передбачені умовами Договору; посилання відповідача на розмір площі, на якій зберігається майно, не має нічого спільного з умовами Договору, адже позивачем за вказаним договором не передавалось відповідачу в оренду приміщення, а взято на себе зобов'язання щодо надання послуг зі зберігання майна відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2016 залучено до участі у справі Прокуратуру Київської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Прокуратура Київської області 24.01.2017 подала суду пояснення, в яких зазначила, що за результатами огляду складських приміщень старшим слідчим Слідчого управління Фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Польському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Зінчуком І.М. 14.08.2013 винесено постанову про визнання обладнання речовими доказами у кримінальному провадженні; обладнання 14.08.2013 передано на відповідальне зберігання представнику Компанії Мінцу М.Л.; в подальшому, після визнання вказаного обладнання речовими доказами Компанія та Товариство уклали Договір, до якого слідче управління Прокуратури відношення не має; сторона обвинувачення у розумінні вимог Порядку, не зберігала і не зберігає речові докази у кримінальному провадженні; твердження представника відповідача про те, що Прокуратура повинна зберігати речові докази, які є предметом Договору, а також нести витрати, пов'язані з їх зберіганням, не узгоджуються з вимогами пункту 4, абзацу 1 пункту 7, абзацу 1 пункту 8 Порядку та статті 100 Кримінального процесуального кодексу України; крім того, слідче управління Прокуратури не спонукало і не могло спонукати Компанію укладати договір відповідального зберігання з Товариством, яке має ознаки фіктивності, та в подальшому з невідомих причин укладати з Товариством Договір.

12.01.2017 Відповідач подав також додаткові пояснення, щодо заявленої Позивачем вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 6 500,00грн., в яких зазначив, що зазначена вимога є безпідставна і не підлягає задоволенню.

Що стосується заявлених Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (Відповідачем) клопотань, господарський зазначає наступне.

06.12.2016р. від компанія "Украгролізинг" надійшло клопотання про залучення до справи №910/18870/16 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а саме Державну аудиторську службу України.

Відповідач, обґрунтовуючи своє клопотання послався на те, що Державною аудиторською службою України проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" за період з 01.01.2013 по 31.08.2016 та відповідно, складено Акт від 07.11.2016 №07-23/1 і існує ймовірність того, що Держаудитслужба в подальшому буде ініціювати питання стягнення Компанією зайво сплачених коштів ТОВ "Собин" за договором відповідального зберігання від 24.10.2013 №10-13-109з/551, і тому на його думку залучення до справи Державну аудиторську службу України в якості третьої особи без самостійних вимог надасть змогу суду забезпечити гарантований Конституцією України принцип змагальності.

Розглянувши подане клопотання Відповідача, суд відмовляє у задоволенні заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну аудиторську службу України в якості третьої особи без самостійних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Приймаючи до уваги, що за наведених вище обставин, рішення суду буде стосуватися вимог щодо стягнення заборгованості за господарським договором, сторонами якої Державна аудиторська служба України не є і суду не доведено жодних мотивів яким чином рішення суду в даній частині може вплинути на права і обов'язки щодо однієї із сторін спору, суд не вбачає підстав для залучення до участі в розгляді справи Державну аудиторську службу України в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідача.

Інше клопотання Відповідача щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої відповідач просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України і на вирішення експертів поставити наступні питання:

- яка загальна площа складського приміщення в якому розміщені речові докази;

- яка закрита площа приміщення в якому розміщені речові докази;

- яка площа відкритої площадки, на якій розміщені речові докази;

- чи могла б закрита площа приміщення в якому розміщені речові докази бути більш раціонально використана без завдання шкоди зазначеним речовим доказам;

- чи могла б площа відкритої площадки, на якій розміщені речові докази бути більш раціонально використана без завдання шкоди зазначеним речовим доказам,

господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України " Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

У п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Господарським судом не встановлено обставин, за наявності яких суду необхідно призначати судову будівельно-технічну експертизу по розглядуваній справі. Посилання відповідача на розмір площі, на якій зберігається майно, не має нічого спільного з умовами Договору, адже позивачем за вказаним договором не передавалось відповідачу в оренду приміщення, а взято на себе зобов'язання щодо надання послуг зі зберігання майна відповідача, а відтак, у задоволенні заявленого клопотання слід відмовити.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" (зберігач) та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (поклажодавець) укладено Договір відповідального зберігання №10-13-109з/551.

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні від 03.04.2013 №32013110060000149 у кількості, визначеному у додатках до Договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

Майно знаходитиметься на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38 (пункт 1.2 Договору);

Майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні від 03.04.2013 №32013110060000149 (пункт 1.3 Договору).

Розділом 3 визначені обов'язки поклажодавця.

Поклажодавець зобов'язаний:

- забрати у зберігача майно до закінчення строку дії Договору (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору);

- сплачувати зберігачу послуги за Договором з розрахунку 15 000 грн. за один місяць відповідно до виставлених рахунків (підпункт 3.1.3 пункту 3.1 Договору);

Відповідно до п. 6.1 Договору, Договір набуває чинності з дати підписання акту приймання -передачі майна і діє до 31.12.2013р.

Додатковим договором від 27.12.2013 №1/713 сторони виклали пункт 6.1 Договору в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання акта приймання-передачі і діє до 01.07.2014", а додатковим договором від 11.06.2014 №2 282 - "Договір набирає чинності з дати підписання акта приймання-передачі і діє до 31.12.2014".

Згідно з додатковим договором від 02.06.2014 №3/315 сторони виклали підпункт 3.1.3 пункту 3.1 у такій редакції: "поклажодавець зобов'язаний сплачувати зберігачу послуги за Договором з розрахунку 19 891 грн. за один місяць відповідно до виставлених рахунків".

Додатковим договором від 31.12.2014 №5/666 сторони внесли до Договору такі зміни:

- поклажодавець зобов'язаний сплачувати зберігачу послуги за Договором з розрахунку 25 000 грн. за один місяць відповідно до виставлених рахунків (підпункт 3.1.3 пункту 3.1 Договору);

- Договір набирає чинності з дати підписання акта приймання-передачі і діє до 31.06.2015 (пункт 6.1 Договору).

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною першою статті 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з частиною першою статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На виконання умов Договору сторонами було складено, підписано уповноваженими представники та скріплено печатками сторін такі акти приймання-передачі робіт: від 30.11.2013 №ОУ-0000216 на суму 15 000 грн.; від 31.12.2013 №ОУ-0000231 на суму 15 000 грн.; від 31.01.2014 №7 на суму 15 000 грн.; від 28.02.2014 №31 на суму 15 000 грн.; від 31.03.2014 №53 на суму 15 000 грн.; від 30.04.2014 №75 на суму 15 000 грн.; від 31.05.2014 №95 на суму 15 000 грн.; від 30.06.2014 №121 на суму 19 891 грн.; від 31.07.2014 №141 на суму 19 891 грн.; від 31.08.2014 №149 на суму 19 891 грн.; від 30.09.2014 №183 на суму 19 891 грн.; від 31.10.2014 №188 на суму 19 891 грн.; від 30.11.2014 №206 на суму 19 891 грн.; від 31.12.2014 №228 на суму 19 891 грн.; від 31.01.2015 №3 на суму 25 000 грн.; від 28.02.2015 №21 на суму 25 000 грн.; від 31.03.2015 №39 на суму 25 000 грн.; від 30.04.2015 №43 на суму 25 000 грн.; від 31.05.2015 №73 на суму 25 000 грн.; від 30.06.2015 №77 на суму 25 000 грн.; від 31.07.2015 №104 на суму 25 000 грн.

Судом встановлено, що вказані акти були оплачені відповідачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками з рахунків позивача.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на те, що майно на зберігання позивачу не передано, оскільки сторонами на виконання пункту 6.1 Договору не підписано акт приймання-передачі майна, не беруться судом до уваги у зв'язку з тим, що акти приймання-передачі робіт (надання послуг) за період з листопада 2013 року по липень 2015 року підписані відповідачем, скріплені його печаткою та за цими актами відповідачем здійснено повну оплату цих послуг за вказаний період, а тому майно є таким, що передане на зберігання.

Згідно з частиною третьою статті 946 ЦК України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

31.06.2015 Договір припинив свою дію, проте відповідач переданого на зберігання позивачу майна не забрав.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою та сьомою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За зберігання майна відповідача у липні 2015 року відповідачем було сплачено позивачу 25 000 грн. за актом приймання-передачі робіт (надання послуг) від 31.07.2015 №104 на суму 25 000 грн.

Разом з тим, акти приймання-передачі робіт (надання послуг) від 31.08.2015 №130 на суму 25 000 грн.; від 30.09.2015 №152 на суму 25 000 грн. та від 31.10.2015 №184 на суму 25 000 грн., підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача, відповідачем оплачені не були.

У зв'язку з викладеним Товариство (Позивач) у вересні 2015 році звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяв про збільшення) до Компанії про стягнення 75 000 грн. заборгованості з серпня 2015 року по жовтень 2015 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15 за позовом Товариства до Компанії про стягнення 75 000 грн. за період з серпня 2015 по жовтень 2015р. (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) та за зустрічним позовом Компанії до Товариства про визнання недійсним Договору, залишеного без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позовні вимоги Товариства до Компанії задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Крім того, 06.08.2016р. Господарським судом міста Києва винесено Рішення по справі №910/3018/16, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" задоволено в повному обсязі та стягнуто з ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь ТОВ "Собин" 175 000,00грн. за період зберігання майна з листопада 2015р. по травень 2016р. включно.

19.07.2016р. Київським апеляційним господарським судом від 20.01.2016р. винесено постанову у справі №910/3018/16, якою відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", рішення Господарського суду міста Києва 06.08.2016р. у справі №910/3018/16 залишено без змін.

Суду доведено, що рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15 та Рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016р. по справі №910/3018/16 щодо стягнення заборгованості за надані послуги з відповідального зберігання майна за договором за період з серпня 2015 по травень 2016 ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" виконано в повному обсязі.

Матеріалами справи доведено, що на час розгляду справи ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" має зобов'язання перед ТОВ "Собин" щодо оплати послуг з відповідального зберігання майна по Договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013р. за період з червня по грудень 2016року, доказом чого є наступне.

Листом від 04.07.2016 №61 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за червень 2016 року відповідно до акта надання послуг від 30.06.2016 №175 та рахунку на оплату від 01.06.2016 №162 на суму 25 000 грн.

Вказаний лист разом із актом надання послуг на рахунком на оплату було надіслано на адресу відповідача 06.07.2016., що підтверджується фіскальним чеком від 06.07.2016.

Листом від 03.08.2016 №67 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за липень 2016 року відповідно до акта наданих послуг 31.07.2016 №199 та рахунку на оплату від 01.07.2016 №190 на суму 25 000 грн.

Зазначений лист разом із актом надання послуг на рахунком на оплату було надіслано на адресу відповідача 04.08.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 04.08.2016.

Листом від 02.09.2016 №76 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за серпень 2016 року відповідно до акта наданих послуг 31.08.2016 №226 та рахунку на оплату від 01.08.2016 №219 на суму 25 000 грн.

Зазначений лист разом із актом надання послуг на рахунком на оплату було надіслано на адресу відповідача 05.09.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 05.09.2016.

Листом від 03.10.2016 №79 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за вересень 2016 року відповідно до акта надання послуг від 30.09.2016 №254 та рахунку на оплату від 01.09.2016 №247 на суму 25 000 грн.

Вказаний лист разом із актом надання послуг на рахунком на оплату було надіслано на адресу відповідача 04.10.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 04.10.2016.

Листом від 01.11.2016 №83 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за жовтень 2016 року відповідно до акта надання послуг від 31.10.2016 №279 та рахунку на оплату від 01.10.2016 №273 на суму 25 000 грн., які було надіслано відповідачу 01.11.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 01.11.2016.

Листом від 01.12.2016 №91 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за листопад 2016 року відповідно до акта надання послуг від 30.11.2016 №326 та рахунку на оплату від 01.11.2016 №299 на суму 25 000 грн., які надіслано на адресу відповідача 01.12.2016., що підтверджується фіскальним чеком від 01.12.2016.

Листом від 03.01.2017 №1 позивач просив відповідача, зокрема, здійснити оплату за грудень 2016 року відповідно до акта надання послуг від 31.12.2016 №353 та рахунку на оплату від 01.12.2016 №342 на суму 25 000 грн., які було надіслано на адресу відповідача 03.01.2016.

Відповідач підписані акти надання послуг позивачу не повернув та оплати за період з червня 2016 року по грудень 2016 року не здійснив.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Договору визначено, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку дії Договору.

Згідно з підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 Договору повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі.

Разом з тим, доказів на підтвердження повернення майна зі зберігання сторонами суду не подано, а тому позивачем фактично надано послуги зберігання майна у період червня 2016 року по грудень 2016 року, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний оплатити зберігання майна.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідачем порушено зобов'язання щодо сплати позивачу за послуги зберігання майна за період з червня 2016 року по грудень 2016 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 175 000 грн.

Посилання Відповідача на те, що відсутній акт приймання-передачі майна на зберігання, як це визначено умовами договору, не приймається судом, оскільки підписані відповідачем акти надання послуг та здійснення відповідачем оплати цих послуг за період з листопада 2013 р. по липень 2015 р. свідчать, що майно передане на зберігання. Крім того, Відповідачем не подано жодного доказу того, що останній звертався до Позивача з приводу не надання або надання неналежної якості наданих послуг зберігання майна.

Враховуючи те, що шляхом внесення змін до договору, підписання актів наданих послуг та здійснення оплати за надані послуги зберігання, сторонами підтверджується фактичне виконання умов договору, а тому у суду відсутні підстави для висновку про не передачу майна на зберігання.

Щодо тверджень Відповідача, що Договір відповідального зберігання від 24.10.2013р. №10-13-109з/551 укладений Компанією під впливом тяжких обставин, на явно невигідних для неї умовах, а отже в силу закону є недійсним і при цьому відповідач просить зазначений Договір визнати недійсним, суд зазначає наступне.

Вимога ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про визнання Договору відповідального зберігання від 24.10.2013р. №10-13-109з/551 була предметом зустрічного позову по справі №910/25267/15, яка розглядалася Господарським судом міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015р. №910/25267/15 в задоволенні зустрічного позову ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про визнання недійсним Договору відповідального зберігання від 24.10.2013р. №10-13-109з/551 було відмовлено. Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним Договору відповідального зберігання від 24.10.2013р. №10-13-109з/551 відсутні.

Київський апеляційний господарський суд, постановою від 20.01.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015р. №910/25267/15 залишив без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 15.03.2016р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015р. у справі №910/25267/15 залишено без змін.

Що до доводів відповідача стосовно того, що за зберігання Товариством речових доказів у кримінальному провадження від 03.04.2013 №32013110060000149 має сплачувати Прокуратура, суд зазначає наступне.

Згідно з постановою старшого слідчого Слідчого управління Фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Польському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Зінчука І.М. від 14.08.2013 вилучені в ході проведення огляду складського приміщення за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38, відповідно до протоколу огляду від 14.08.2013 речі, визнано речовими доказами у справі №32013110060000149.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови речові докази передано на відповідальне зберігання Компанії.

Отже, вказаною постановою Компанію не було зобов'язано ні зберігати речові докази саме за адресою, за якою докази було вилучено, ані укладати Договір з Товариством.

Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджуються будь-якими доказами наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за період з червня 2016 року по грудень 2016 року у сумі 175 000 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем подано суду також клопотання, в якому позивач просить суд покласти на Відповідача 6 500 грн. витрат на правову допомогу, в обґрунтування чого господарському суду подано договір про надання правової допомоги від 01.06.2016 №01/06, укладений позивачем та адвокатом Малеванчуком Ігорем Володимировичем, копію свідоцтва №1103 на ім'я Малеванчука І.В. про право на заняття адвокатською діяльністю, рахунок-фактуру від 03.11.2016р. №03/11 про оплату відповідних послуг, акт прийому передачі наданих послуг від 03.11.2016р. №03/11/16, банківську виписку про перерахування ТОВ "Собин" плати за Договором про надання правової допомоги від 01.06.2016 №01/06 в розмірі 6 500,00грн.

Відповідно до частини першої статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Господарський суд міста Києва з урахуванням обставин даної справи, зокрема, адвокатом Малеванчуком І.В. було складено та підписано позовну заяву і заперечення на відзив; вказаний представник брав участь в судових засідання, що підтверджується протоколами судових засідань; понесення позивачем витрат на послуги адвоката підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.06.2016р. №01/06, Актом прийому - передачі наданих послуг від 03/11/16 від 03.11.2016р. до договору, рахунком-фактурою від 03.11.2016 №03/11 про оплату відповідних послуг, випискою банку про сплату 6 500грн. за Договором про надання правової допомоги від 01.06.2016 №01/06, дійшов висновку про те, що витрати з оплати послуг адвоката у сумі 6 500 грн. є спів розмірними заявленим позовним вимогам, а тому вбачає за можливе відповідні витрати покласти на відповідача.

Витрати позивача по сплаті судового збору за приписами статті 49 ГПК України також покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16-А; ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38; ідентифікаційний код 36298149) 175 000 (сто сімдесят п'ять тисяч) грн. 00коп. заборгованості, 6 500 (шість тисяч п'ятсот) грн. витрат на послуги адвоката та 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.02.2017

Суддя І.І.Борисенко