ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 січня 2017 рокусправа № 804/120/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.

за участю представника позивача Матвєєвої М.О., представників відповідача Борис С.М., Бузунової К.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року по справі № 804/120/16 за позовом Приватного підприємства «Нафтатранссервіс» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Нафтатранссервіс» звернулося до суду із позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000992201 від 07.07.2015 року, № 0001882201 від 13.10.2015 року, прийняті Криворізькою Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Вважаючи вказане рішення таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати і постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що формування підприємством показників податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість відбулось на підставі недостовірних первинних документів, які не підтверджують факт придбання товарів та реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинам ПП «Нафтатранссервіс» з контрагентами ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», ТОВ «Торговий дім Ветек», ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Інвестнафтосервіс», ПП «Оріон». За таких обставин вказує на правомірність спірних рішень винесених у відношенні позивача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду залишити в силі.

Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати постанову суду.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно задовольнити частково, постанову скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, як платник податків перебуває на обліку у відповідача та зареєстрований як платник ПДВ.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу №75 від 09.04.2015 року проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Нафтатранссервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №512/04-81-22-01/30442560 від 11.06.2015 року (далі Акт перевірки), згідно якого встановлено порушення позивачем:

- п.п. 14.1.13 ст. 14, п.п. 135.5.4 ст. 135, п. 137.10 ст. 137; п.44.1 ст. 44, п. 138.2, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; п. 1 ст. 1, п. 1, п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого підприємством занижено податкові зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1864998,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, ст.. 192, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України; п. 1 ст. 1, п. 1, п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку в результаті чого підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму його заниження в 780597,00 грн.

На підставі Акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000992201 від 07.07.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1170895,50 грн., у тому числі за основним платежем - 780597,00 грн. та 390298,50 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0001002201 від 07.07.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2797497,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1864998,00 грн. та 932499,00 грн. - за штрафними санкціями.

За результатом розгляду скарги позивача рішенням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 01.10.2015 року «Про результати розгляду первинної скарги» скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001002201 від 07.07.2015 року в частині 573,00 грн. (основний платіж - 382 грн., штрафні санкції - 191,00 грн.). В решті скарга визнана необґрунтованою.

На підставі даного рішення було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001882201 від 13.10.2015 року яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2796924,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1864616,00 грн. та 932308,00 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями № 0000992201 від 07.07.2015 року та № 0001882201 від 13.10.2015 року, позивач оскаржив їх до суду, правомірність винесення яких і є предметом розгляду у даній справі.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність реальності спірних господарських операцій, на підставі яких позивачем формувалися показники податкового обліку та звітності, а тому зробив висновок про обґрунтованість позову та скасував спірні рішення як протиправні.

Колегія суддів апеляційної інстанції лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 135.5.4 ст. 135 Податкового кодексу України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 року за №168/704. Так, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відносно документального підтвердження та фактичного здійснення господарських операцій по взаємовідносинам ПП «Нафтатранссервіс» з контрагентами ТОВ «Торговий дім Ветек», ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Інвестнафтосервіс», ПП «Оріон» апеляційний суд зазначає наступне.

28 жовтня 2013 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім Ветек» укладено договір поставки нафтопродуктів №183-28/10/13, за яким позивач придбавав нафтопродукти. На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано суду специфікації до вказаного договору, рахунки, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, податкові накладні, паспорти якості, сертифікати відповідності тощо (Том 1 а.с. 231 -250, Том 2 а.с. 1-12).

На підтвердження перевезення нафтопродуктів за цим договором надані погодження дорожнього перевезення небезпечних вантажів та на підтвердження реалізації товару придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек», надано Z-звіти РРО.

Крім того, 04 березня 2013 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Енергія» укладено договір поставки нафтопродуктів № ЕН-00163, за яким позивач придбавав нафтопродукти. На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано: специфікацію № 0001 від 04.03.2013 року до цього договору, рахунок-фактуру № 3 від 04.03.2013 року, видаткову накладну № 167 від 04.03.2013 року, податкову накладну № 8 від 04.03.2013 рок, акт приймання-передачі від 167 від 04.03.2013 року, товарно-транспортну накладну № 554 від 04.03.2013 року, паспорт якості № 11Л1301821, сертифікат відповідності UA 1.163.0230100-12у на придбаний товар (Том 2, а.с. 13-28).

На підтвердження перевезення нафтопродуктів за цим договором надані погодження дорожнього перевезення небезпечних вантажів та на підтвердження реалізації товару придбаного у ТОВ «Торговий дім «Енергія» надано Z-звіти РРО.

Також 03 грудня 2013 року між позивачем та ТОВ «Інвестнафтосервіс» укладено договір поставки нафтопродуктів № ІНС-79/К, за яким позивач придбавав нафтопродукти. На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано: специфікацію від 24.02.2014 року до вказаного договору, рахунок № 172 від 24.02.2014 року, видаткову накладну № 203 від 24.02.2014 року, товарно-транспортну накладну № Р203 від 24.02.2014 року, сертифікат відповідності UA 1.033.0237989-13, податкову накладну № 85 від 24.02.2014 року, протокол випробувань № 4370 від 23.12.2013 року (Том 2, а.с. 29-48).

На підтвердження перевезення нафтопродуктів за цим договором надані погодження дорожнього перевезення небезпечних вантажів та на підтвердження реалізації товару придбаного у ТОВ «Інвестнафтосервіс» надано Z-звіти РРО.

01 березня 2013 року між позивачем та Приватним підприємством «Оріон» укладено договір поставки нафтопродуктів №7, за яким позивач придбавав нафтопродукти. На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано: видаткову накладну № 488 від 30.09.2014 року та № 497 від 30.09.2014 року, податкову накладну № 488 від 18.09.2014 року № 497 від 30.09.2014 року, товарно-транспортну накладну № 000059 від 18.09.2014 року, № 000058 від 30.09.2014 року, сертифікат відповідності UA 1.032.0103755-10, паспорт якості № 0546-14, № 0651-14 та № 0630-14 (Том 2, а.с. 49-59).

На підтвердження перевезення нафтопродуктів за цим договором надані погодження дорожнього перевезення небезпечних вантажів та на підтвердження реалізації товару придбаного у Приватного підприємства «Оріон» надано Z-звіти РРО.

Проаналізувавши вищевказані документи у їх сукупності, оцінивши зафіксовані в них обставини і зміст відображених в них господарських операцій, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено безтоварність чи нереальність вказаних господарських операції між позивачем та ТОВ «Торговий дім Ветек», ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Інвестнафтосервіс», ПП «Оріон» та відсутність у позивача права формувати податковий кредит та валові витрати. Крім того, суд апеляційної інстанції виходить із того, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідали ознакам і поняттю юридичних осіб та виступали правоздатним учасниками господарського обороту.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно підтвердження здійснення господарських операцій між ПП «Нафтатранссервіс» з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та їх належного документального підтвердження з огляду на наступне.

23 січня 2013 року між позивачем та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» укладено договір поставки №2301/13-ДТ-1, за яким позивач придбавав нафтопродукти.

На підтвердження реальності придбання товару за цим договором позивачем надано специфікації до вказаного договору, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, паспорти якості, сертифікати відповідності, (Том 1, а.с. 195-230). Дослідженням договору і специфікацій до нього, а також видаткових та податкових накладних, які були підставою для здійснення податкового обліку та віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту, встановлено, що вони складені та підписані від імені ОСОБА_4, який зареєстрований як керівник ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».

Разом з цим, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента товарів, суд першої інстанції не взяв до уваги наявність вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 у справі № 646/3810/15-к (т.4 а.с. 51), яким директора даної юридичної особи ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та встановлено, що останній, будучи лише формально учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку. Крім того, зазначено, що дане фіктивне підприємство використовувалося групою осіб, для здійснення незаконної діяльності, а саме привласнення незаконно отриманих грошових коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно із ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

В той же час, документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності вважаються первинним лише за підстави доведення реальності здійснення господарських операцій.

Зазначені обставини, дають підстави для висновку про те, що первинні документи, видані ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та підписані від імені ОСОБА_4, які стали підставою для формування ПП «Нафтатранссервіс» податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові суду від 14 червня 2016 року по справі № 826/14268/14.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» оскільки зазначені правовідносини мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Із розрахунку сум грошових зобов'язань до Акту перевірки в розрізі контрагентів (т.4 а.с. 49) встановлено, що збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» становить 650364,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 433576,00 грн. та 216788,00 грн. - за штрафними санкціями), а з податку на прибуток приватних підприємств - 1359259,20 грн. (у тому числі за основним платежем - 906172,80 грн. та 453086,40 грн. - за штрафними санкціями).

Таким чином, порушення позивачем приписів податкового законодавства по операціям із контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» знайшло своє підтвердження, тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень в цій частині, а саме:

- ППР № 0000992201 від 07.07.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 650364,00 грн., у тому числі за основним платежем - 433576,00 грн. та 216788,00 грн. - за штрафними санкціями;

- ППР № 0001882201 від 13.10.2015 року яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1359259,20 грн., у тому числі за основним платежем - 906172,80 грн. та 453086,40 грн. - за штрафними санкціями.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що податковим повідомленням-рішенням № 0000992201 від 07.07.2015 року, окрім іншого, було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1155,00 грн. за основним платежем та 577,50 грн. - за штрафними санкціями, по операціям позивача з ТОВ «Шельф ТК».

Суд першої інстанції під час розгляду справи не надав оцінки відносинам позивача з ТОВ «Шельф ТК».

З цього приводу колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до змісту адміністративного позову та пояснень представника позивача, наданими під час розгляду справи апеляційним судом, позивач не оскаржує податкове повідомленням-рішенням № 0000992201 від 07.07.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання на 1732,50 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Шельф ТК».

За таких обставин податкове повідомленням-рішенням № 0000992201 від 07.07.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання на суму 1732,50 грн. також не підлягає скасуванню.

Доводи апелянта про те, що інші контрагенти позивача, зокрема ТОВ «ТД Ветек», ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Інвестнафтосервіс», ПП «Оріон» по ланцюгу постачання також мали взаємовідносини із ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», отже операції мали без товарний характер, колегія суддів відхиляє, оскільки контролюючим органом не представлено належних доказів на підтвердження того, що реалізовані цими постачальниками позивачу нафтопродукти було отримано виключно від ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».

Посилання апелянта на пояснення посадової особи ТОВ «ТД Ветек», яка була допитана по кримінальному провадженню і заперечила те, що фактично приймала участь у діяльності цього платника податків, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються як неналежні, оскільки ця особа у справі допитана не була, протокол допиту до справи не долучався, а наявність посилання на такі пояснення у акті перевірки контролюючого органу, зміст якого в цій частині процитовано в Акті перевірки, не можуть сприйматись як належний доказ в розумінні КАС України.

Щодо доводів представника позивача, що вирок стосовно посадової особи ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» судом не може прийматися до уваги, оскільки він ухвалений за іншим кримінальним провадженням, ніж те, за яким контролюючий орган використав покази цієї особи під час проведення перевірки, колегія суддів їх також вважає недоречними, оскільки це не має юридичного значення і не обмежує юридичних наслідків винесення судом вироку.

Отже, суд першої інстанції під час розгляду даної справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для вирішення справи, та невірно застосував норми матеріального права, що призвело до часткового неправильного вирішення справи і відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1, 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Ціна позову у даній справі становить 3967819,50 грн. Позовні вимоги задоволено в частині 1956463,80 грн., тобто на 49,3% від ціни позову.

Сума судового збору яка підлягала сплаті за подання даного адміністративного позову та була сплачена позивачем склала 59517,29 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог у сумі 29342,02 грн. (59517,29х49,3%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 94, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року по справі № 804/120/16 скасувати.

Адміністративний позов Приватного підприємства «Нафтатранссервіс» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000992201 від 07.07.2015 року, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 518799,00 грн., у тому числі 345866,00 грн. - за основним платежем та 172933,00 грн. - за штрафними санкціями.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001882201 від 13.10.2015 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1437664,80 грн., у тому числі 958443,20 грн. - за основним платежем та 479221,60 грн. - за штрафними санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Нафтатранссервіс» судові витрати на сплату судового збору у розмірі 29342,02 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко