ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

справа № 2-320/06

провадження № Б/Н2-320/06

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2006 р.

складі: головуючого – судді Ящук Т.І

при секретарях Редькіній О.В., Пономаренко Т.М.

з участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідачки ОСОБА_4

представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м . ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна та визнання права власності на 1/ 2 частину квартири ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до відповідачки ОСОБА_4 про поділ спільного майна та визнання права власності на 1/ 2 частину квартири, посилаючись на те, що він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 26.04.1985 р. по 17.11.1993 року . Після розлучення перебували у фактичних шлюбних стосунках до 05.09.2004 року, оскільки разом проживали в спірній квартирі, вели спільне господарство. За весь цей період часу спору по розподілу майна не виникало.

За час шлюбу відповідачці було надано квартиру АДРЕСА_1 в ЖБК «Ізумруд-3». Пайові внески за квартиру в ЖБК як під час перебування в зареєстрованому шлюбі, так і протягом часу коли проживали однією сім’єю, сплачували разом.

Так, СУМ Тресту «Київелектромонтаж», де працював позивач і отримував позики, перераховував за позивача на рахунок ЖБК «Ізумруд-3» суми : 31.08.1992 р. - 50000 крб., 10.06.1993 р. - 300000 крб., 02.12.1993 p. - 2000000 крб., 09.04.1994 р. - 440000 крб.

За час спільного проживання у спірній квартирі сторони разом сплачували пайові внески за квартиру . Також позивач сам сплатив 31.08.1992 р. - 89800 крб. А 12.01.2004 р. після розірвання шлюбу , за місцем роботи отримав позику в розмірі 5000000 крб. Вказані кошти передав відповідачці, яка 28.01.1994 р. сплатила пайовий внесок в розмірі 5800000 крб.

Пайові внески були повністю виплачені за спірну квартиру 11 02.1998 року. Таким чином, оскільки пайові внески сплачувались як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу, коли сторони проживали однією сім’єю, позивач вважає, що спірна квартира належить йому та відповідачці на праві спільної сумісної власності.

Однак відповідачка 02.03.2005 р. оформила свідоцтво про право власності на квартиру лише на себе, тим самим порушивши його право власності на спірну квартиру.

Позивач вважає, що строк позовної давності для нього починається з 05.09.2004 р , тобто коли сторони почали проживати окремо, в зв’язку з чим позивач позбавлений права володіти, користуватись і розпоряджатись спірною квартирою.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позов підтримали та просили його задовольнити.

Позивач пояснив, що їм з відповідачкою довелось розлучитись для отримання 3- кімнатної кооперативної квартири, оскільки на той час вони вже мали державну 2-х кімнату квартиру В червні 1994 року поселились разом в спірну квартиру і проживали спільно до 11.04.2004 р Разом сплачували пайові внески за квартиру, вели спільне господарство , він в квартирі робив ремонт.

Відповідачка та її представник ОСОБА_5 позов не визнали та просили в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що відповідач в спірну квартиру не поселявся і після розлучення в 1993 році сторони однією сім’єю не проживали. Квартира була отримана відповідачкою на неї та двох дочок. Фактичних шлюбних стосунків з позивачем в період після розлучення в 1993 році до вересня 2004 року не було, разом вони не проживали і не вели спільного господарства. З 29.10.1993 року позивач прописаний в квартирі по вул. Литвиненко- Вольгемут. Дійсно, відповідач школи приходив до дітей та допомагав робити ремонт в квартирі, частково у 1992-1993 році сплачував пай. Однак все це була допомога дітям, оскільки він не сплачував аліментів. Позивач проживав з іншою жінкою - ОСОБА_6, з якою 04.12.2004р. зареєстрував шлюб. А коли в січні 2005 року Святошинським районним судом м. Києва було винесено рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання дочок, ОСОБА_2 пред’явив позов до неї про розподіл квартири.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, діти сторін , пояснили, що батько з ними не проживав, періодично приходив до них, допомагав грошима, купував продукти, інколи приходив у нетверезому стані.

Свідок ОСОБА_9, з яким ОСОБА_2 працював з 1984 року, знаходиться в дружніх стосунках з позивачем, пояснив, що його дружина допомагала робити ремонт відповідачці у спірній квартирі влітку 2004 року . Він бачив, як позивач робив ремонт в квартирі, стелив підлогу, замінював двері. Весь час до літа 2004 року ОСОБА_2 проживав у спірній квартирі, він до них заходив у квартиру в гості.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що він проживає недалеко від квартири сторін, по вул. Ахматової, 15 , куди він поселився в 1999 році . Разом з ОСОБА_2 вони їздили на роботу , оскільки разом працюють. З 1999 року по вересень 2004 року він бачив, що ОСОБА_2 проживає в цій квартирі, оскільки він заходив до нього за інструментами, привозив матеріали. Був у квартирі позивача 5-6 разів на рік . 02.09.2004 р. він на власному автомобілі перевозив речі ОСОБА_2 В А. та його дочки на квартиру по вул. Литвиненко-Вольгемут.

Свідок ОСОБА_11, батько позивача, пояснив, що спірну квартиру сторони починали будувати разом , він давав їм 47 тисяч карбованців, допомагав будувати підвал у квартирі, зробив вдома у селі рами для лоджії, готував дошки для підлоги та перевозив їх до м. Києва. Був у них на новосіллі в 1994 році, після цього до 2003 року він у сина в квартирі не був . В 2003 році він приїжджав у гості і син на той час був у квартирі.

Свідок ОСОБА_12 працював в одній організації з позивачем та пояснив, що проживає поряд з ОСОБА_11 на вул. Ахматової, в 1996 році він їздив разом з ним на роботу на власному автомобілі «Москвич» на Борщагівку. В спірній квартирі він був три рази . Помагав розвантажувати дошки для підлоги, за проханням позивача перевіз мішок картоплі з гаража на Борщагівці в квартиру на Ахматової, де його зустріли діти позивача та забрали мішок.

Свідок ОСОБА_13 , яка живе неподалік від спірної квартири, пояснила суду, що ОСОБА_4 - її рідна тітка . Досить часто вона приходила до позивачки, однак ОСОБА_2 в цій квартирі бачила дуже рідко, його речей в квартирі взагалі не бачила.

Свідок ОСОБА_14, голова правління ЖБК «Ізумруд-3» пояснив суду, що він бачив, як ОСОБА_2 привозив дошки для підлоги, облаштовував балкон, всі ці ремонтні роботи він проводив на початку заселення будинку, перших 2-3 роки. З документів ЖБК вбачається, що ОСОБА_2 у цій квартирі не зареєстрований. Останніх два роки він взагалі не бачить позивача за вказаною адресою.

Свідок ОСОБА_15, проживає в одному будинку з ОСОБА_4, часто відвідує квартиру відповідачки, оскільки вона хворіє з 1996 року , а ОСОБА_4 робила їй уколи майже щоденно , однак позивача в квартирі вона бачила дуже рідко, інколи в нетверезому стані.

ОСОБА_4 скаржилась їй , що постійно не вистачає грошей, а чоловік не платить аліментів. В квартирі відповідачки старі меблі, дітям вона купує поношені речі. Свідок бачила, як ОСОБА_4 сама з дітьми клеїла шпалери.

Свідок ОСОБА_16 3.1. знає ОСОБА_4 з 1994 року, її чоловіка ОСОБА_17 лише кілька разів бачила на вулиці біля будинку . Бачила як відповідачка робила з дочками ремонт, в цей період позивача не бачила. Раз в тиждень вона зустрічається з ОСОБА_4О, вони спілкуються , однак щоб позивач проживав у спірній квартирі вона не бачила.

Свідок ОСОБА_18 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, і є сусідкою відповідачки, пояснила, що відповідачка проживає в квартирі з дітьми. Позивача вона бачила дуже рідко, біля будинку лише кілька разів на рік. Він приблизно в 1999 році поставив залізні двері в загальному коридорі.

Вислухавши сторони, їх представників , свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідачка ОСОБА_4 є членом ЖБК «Ізумруд-3» на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 10.02.1992 року № 125 ( а.с. 38)

22.03.1994 року члену ЖБК «Ізумруд-3» ОСОБА_4 було видано ордер на сім’ю з трьох осіб : вона і дочки ОСОБА_8, ОСОБА_7 на спірне жиле приміщення АДРЕСА_2, що складається з 3-х кімнат, жилою площею 41,47 кв.м. ( а.с. 60)

Як вбачається з довідки форми № 3 , виданої ЖБК «Ізумруд-3» 18.05.2005 р. ( а.с. 63), відповідачка ОСОБА_4 та її дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані в спірній квартирі з 19.04.1994 року по даний час.

Встановлено, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.04.1985 року.

Рішенням Ленінградського районного суду м. Киэва від 21.10.1993 року шлюб сторін було розірвано. Як вбачається з рішення суду , сторони на час розгляду справи більше двох років не підтримували ведення спільного господарства, не мали спільного бюджету Примирення між ними неможливе, оскільки відповідач має іншу жінку, з якою має намір створити сім’ю.

17.11.1993 року ОСОБА_4 у відділі ЗАГС Ленінградського району м. Києва отримала свідоцтво про розірвання шлюбу

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на викладене в рішенні, суд не приймає до уваги пояснення позивача в тій частині, що він в червні 1994 року поселився з відповідачкою та дітьми до спірної квартири, що розірвання шлюбу було фіктивним та що вони продовжували проживати однією сім’єю.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу сторони однією сім’єю не проживали, спільного господарства не вели. Як вбачається з паспорта позивача ОСОБА_2 , він прописаний з 29.10.1993 року за адресою м. Київ, вул. Литвиненко - Вольгемут, 5, кв. 73, що підтверджує той факт , що за адресою спірної квартири він не поселявся і в квартирі постійно не проживав. З пояснень самого позивача вбачається, що на даний період часу він проживає в зазначеній двокімнатній квартирі, що приватизована ним , відповідачкою та дітьми. Вказаний факт підтверджується наданою копією свідоцтва про право власності на житло від 28.02.1994 року, згідно якого квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності в рівних долях ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Суд вважає, що позивачем не надано належних доказів проживання однією сім’єю з відповідачкою та ведення ними спільного господарства за період 1993- 2004 роки.

Оскільки відповідач не сплачував аліменти, то в якості матеріальної допомоги в 1993- 1996 роках він допомагав робити ремонт в спірній квартирі, перераховував частину пайових внесків. Факт періодичного приходу позивача у спірну квартиру для надання дітям матеріальної допомоги відповідачка не заперечувала

Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01.02.2005 р. ОСОБА_2А зобов’язаний до сплати аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання дочок , починаючи 24.01.2005 р. ( а.с. 32-33 ).

Як вбачається з довідки ЖБК «Ізумруд-3» ( а.с. 98 ) пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 склав 61310000 крб.

СУМ Треста «Київелектромонтаж» , в якому працює позивач , перерахував на розрахунковий рахунок ЖБК «Ізумруд» -3 за ОСОБА_4 2790000 крб., в тому числі 31.08.1992 року - 50000 грн., 10.06.1993 року - 300000 крб., 02.12.1993 року - 2000000 крб., 09.09.1994 р. - 440000 крб. Вказаний факт також підтверджується випискою з протоколу засідання профспілкового комітету Спеціалізованого управління механізації тресту «Київ електромонтаж» від 25.08.1992 року ( а.с. 7), договором на отримання позиви від 11.06.1993 року (а.с. 9) про надання ОСОБА_2 позики та копіями платіжних доручень СУМ Треста «Київелектромонтаж» від 26.08.1992 року, 09.06.1993 року ( а.с. 4,8).

31.08.1992 року ОСОБА_2 перерахував за ОСОБА_4 89800 крб. Решту суми , а саме - 58430200 крб. сплатила ОСОБА_4 11.02.1998 році пай за спірну квартиру було повністю виплачено.

На підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 18.01.2005 року № 54-С на ім’я ОСОБА_4 02.03.2005 р. було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 22 КпІПС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння , користування і розпорядження цим майном.

Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України » спори осіб про поділ спільного майна, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішуються згідно п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність».

Згідно зі ст. 17 ч. 1 Закону України «Про власність» , майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Однак судом встановлено, що в період шлюбу , тобто до 17.11.1993 року сторонами була сплачена лише незначна частина пайових внесків - 1333800 крб. В подальшому позивачка сплачувала пайові внески самостійно, за виключенням сплати позивачем 02.12.1993 року - 2000000 крб., 09.09.1994 р. - 440000 крб. Після розірвання шлюбу сторони не вели спільного господарства та не проживали однією сім’єю, що підтверджено показами свідків ОСОБА_13, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 про те, що вони бачили як позивач стелив підлогу з дощок , які привіз йому батько ОСОБА_11, робив інші ремонтні роботи в квартирі в період 1994-1996 року , а також, що свідки підвозили його на автомобілі на роботу з квартири по вул Ахматової , не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки суперечать іншим зібраним по справі доказам та не підтверджують того факту, що позивач вів спільне господарство з відповідачкою, оскільки самі свідки вказували , що були в спірній квартирі лише по декілька разів.

Таким чином, суд вважає, що спірна квартира була придбана у власність відповідачкою ОСОБА_4, вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя , тому ставити питання про визнання права власності на 1/2 частину квартири позивач не вправі.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про власність» , член ЖБК , який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру , надану йому в користування, набуває права власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, пай за спірну квартиру був виплачений у 1998 році, при цьому із суми паєнакопичення 61310000 крб. позивачем сплачена сума 3111800 крб., однак позивачем не порушувалось питання про розподіл майна або ж повернення йому коштів, хоч шлюб між сторонами було розірвано в 1993 році і вони не проживали однією сім’єю.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом ос:: ш. право якої порушено ( позовна давність) встановлюється в три роки.

Згідно зі ст. 29 КпШС України для вимоги про поділ майни, яке е спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позонної давності

Зважаючи на вищевикладені обставини , суд вважає необгрунтованими посилання позивача на те , що його право було порушено лише 05.09.2004 року, коли иш ссав проживати окремо від відповідачки, і тому підлягає застосуванню положеппя п 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’є України », згідно якого, передбачений ч З сі 29 КпШС України трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що с Спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється, починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу

Суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк позовної .Давності, тому в позові необхідно відмовити і з даних підстав.

На підставі викладеного, ст. 11, 22, 29 КпШС України, ст. 15, 16, 17 Закону України «Про власність» , ст. 71 ЦК УРСР , Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’є України », керуючись ст 10,11, 57,60, 61 , 209, 213, 215 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ .

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна та визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 - відмовити

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м ОСОБА_1 шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.