АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/10889/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 22-ц/789/26/17 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія - 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Зварича О.Б., представника відповідача ОСОБА_3- адвоката Сеника В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення права на спадкування,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо права

на справедливий розгляд незалежним і безстороннім судом. Просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Позивач вказує, що суд може усунути особу від права на спадкування за законом, якщо встановить, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Особа, яка подала апеляційну скаргу наголошує на тому, що відповідач - син спадкодавця, не цікавився батьком, не допомагав йому, переїхав жити в Одесу, що підтверджує факт відмови його, як повнолітньої дитини, піклуватися про батька, проявляти про нього турботу чи надавати йому допомогу. Приїжджав один раз, коли батько йому подарував машину, оформивши довіреність, поїхав в м.Одесу і більше до батька не навідувався. Організацією похорону і поминального обіду не займався, жодних коштів не надавав. Не брав участі в утриманні спадкового майна і спорудженні надгробного пам'ятника на могилі батька, тоді як позивачка - людина похилого віку, займалася доглядом ОСОБА_5, медичним обслуговуванням, забезпеченням його ліками, продуктами, побутовим обслуговуванням. ОСОБА_1 зазначає, що її чоловік перебував у безпорадному стані, однак, це тривало не лише в останні місяці життя спадкодавця, а приблизно за три роки до його смерті. Крім того, позивачка не погоджується із твердженням Тернопільського міськрайонного суду про те, що протягом 2011-2012 p.p. спадкодавець не звертався до медичних закладів, оскільки в цей період до ОСОБА_5 неодноразово приїжджала швидка допомога, приходив дільничний лікар. Через це ОСОБА_1 наголошує, що за цей період у надану їй копію диспансерної карти не вносилися відповідні записи, або з неї вирвані листки, також ОСОБА_5 перебував на стацлікуванні в Тернопільському онкодиспансері, де переніс тяжку операцію, відомості про яку відсутні в диспансерній карті. Позивач вважає бездоказовим висновок суду, що людина не перебуває у безпорадному стані, якщо не може ходити без сторонньої допомоги. Позивач наголошує, що суддя першої інстанції незаконно видав виконавчий лист на підставі ухвали від 01 квітня 2016 року, яка не набрала чинності і була згодом скасована; зазначає, що під час розгляду справи ОСОБА_1 двічі заявляла відвід судді, але він безпідставно відхиляв дані клопотання.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав,

зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідача апеляційну скаргу вважає безпідставною, а оскаржуване рішення - законним та обгрунтованим.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши

законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення,

колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_5 (свідоцтво про укладення шлюбу від 31.12.1982 року НОМЕР_1), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 79 років у м.Тернополі, що стверджується свідоцтвом про смерть від 08.08.2013 року за номером НОМЕР_2.

Відповідач ОСОБА_3 є сином померлого ОСОБА_5 від попереднього шлюбу.

Із матеріалів спадкової справи №799/2013 після померлого ОСОБА_5 вбачається, що дружина померлого ОСОБА_1 та син померлого ОСОБА_3, який проживає в м.Одесі, подали заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_5

Відповідно до листа Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 26.11.2015 р. №4858/13-11 ОСОБА_5 у період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року не звертався і не перебував на обслуговуванні в Тернопільському територіальному центрі соціального обслуговування населення, у вказаний період не призначалися в управлінні жодних державних допомог та компенсаційних виплат.

Згідно з листом Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 16.01.2016р. №228/08 та довідки УПФУ в м. Тернополі №13/137420 ОСОБА_5 до серпня 2013 року отримував пенсію, а саме: за 2010 рік отримав 26883,80 грн. пенсії, за 2011 рік - 28124,20 грн., за 2012 рік - 33216,06 грн., за 2013 рік -23668,08 грн.

Згідно з записом в амбулаторній картці від 23.07.2016 р. ОСОБА_5 скаржився на болі в ногах, порушення рухів, судороги при рухах, запаморочення, займав вимушене лежаче положення через болі при рухах. Погіршення стану відбулося близько двох тижнів тому після значного перенапруження - автомобільних поїздок за кермом по Україні. З того часу ОСОБА_5 знаходився в горизонтальному положенні. Від госпіталізації відмовився.

Записом у вищезгаданій амбулаторій картці від 02.08.2013 р. стверджується, що ОСОБА_5 скаржився на загальну слабкість, болі в кінцівках, судоми в ногах, обмеження рухів, перебував в лежачому положенні, періодично порушувалась свідомість (забуває, гірше став спілкуватися - зі слів дружини). Загальний стан - середньої важкості, свідомість збережена, загальмованість.

Відповідно до посмертного епікризу ОСОБА_5 знаходився на спостереженні з 1982 року. На протязі останнього місяця відчув різке погіршення стану, що пов'язував із тривалою поїздкою (був за кермом). Після чого стан поступово погіршувався, з'явилися болі в ногах, затруднення ходи. Звернувся за медичною допомогою 23.07.2013р. (виклик на дім), оглянутий сімейним лікарем та невропатологом на дому, від госпіталізації відмовився. Незважаючи на призначене лікування, загальний стан погіршився і ІНФОРМАЦІЯ_1 року пацієнт помер вдома. Лікарем ОСОБА_6 констатовано біологічну смерть.

Також, із відомостей амбулаторної картки вбачається, що протягом 2011-2012 років ОСОБА_5 до медичних закладів не звертався.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є знайомою сім'ї ОСОБА_5, знає їх дуже добре, часто бувала у їх квартирі. Зазначає, що протягом трьох-чотирьох років ОСОБА_5 був в поганому стані, коли приходила до них додому він постійно перебував в лежачому стані, самостійно встати або сісти не міг, оскільки в нього боліли ноги і хребет. ОСОБА_5 міг самостійно йти, проте не довго і коли його піднімуть. Дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_1 постійно йому допомагала та обходила за ним. Таких фактів, що ОСОБА_3 приїжджав до батька, допомагав йому, турбувався про нього, купляв ліки, продукти харчування не бачила. ОСОБА_3 приїхав лише тоді, коли забирав машину, яку йому подарував батько. Коли свідок зі своєю дочкою перебували у м.Одесі, бачили ОСОБА_3 і її дочка переказала йому, що батько дуже хворий. ОСОБА_3 поїхав до м.Тернополя, де пробув три дні і після похорону батька відразу поїхав до м.Одеси. Організацією похорону займалася ОСОБА_1

Із показів свідка ОСОБА_8 вбачається, що вона знає сім'ю ОСОБА_5 дуже добре. Останні роки ОСОБА_5 погано ходив, його на вулицю виводила дружина або сусіди, їздив на дачу за кермом, однак лише міг зі сторонньою допомогою сісти в машину. Сина не бачила і не знає таких фактів, щоб він приймав участь в утриманні батька, не приїжджав до нього, не надавав матеріальної допомоги. ОСОБА_5 самостійно важко було вдягатися, вставати, обходити себе.

Із показів свідка ОСОБА_9 слідує, що він знає сім'ю ОСОБА_5, колишній їхній сусід. В 2002 році переїхав із АДРЕСА_1. В останні роки ОСОБА_5 захворів, стан здоров'я поступово погіршувався, йому було важко ходити, вставати, а тому допомагала дружина та сусіди, які виводили його на вулицю. З ОСОБА_3 познайомився, коли він приїхав за автомобілем, який віддав йому батько. Більше ОСОБА_3 не бачив. Таких фактів, що ОСОБА_3 якимось чином допомагав батькові не знає. Стверджує, що ОСОБА_5 ніколи не скаржився на відсутність коштів, інколи сам у ОСОБА_5 позичав кошти. ОСОБА_5 отримував пенсію, а також до останнього дня працював по мірі стану його здоров'я.

Свідок ОСОБА_10 надав покази, з яких вбачається, що він добре знає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 Останні роки у ОСОБА_5 стан здоров'я погіршувався, його потрібно було обходити, допомагати вставати, сідати, завжди необхідна стороння підтримка. Щоб ОСОБА_11 допомагав батькові -такого не знає, в останні роки не навідувався до нього, хоча знав, що батько у важкому стані, приїхав лише за другою машиною. Щоб їхати на машині ОСОБА_5 потрібно було посадити на сидіння. Всю допомогу надавала дружина.

Свідок ОСОБА_12 - лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги підтвердила, що обслуговувала як дільничий лікар ОСОБА_5 в липні-серпні 2013 року, оглядала ОСОБА_5 та призначала йому лікування, декілька раз приходила до нього додому. Може підтвердити лише ті записи, які вона робила в амбулаторній картці. ОСОБА_5 на початку серпня 2013 році займав постійно лежаче положення, оскільки в нього різко погіршився стан здоров'я, точного діагнозу встановити не можливо, оскільки ОСОБА_5 відмовився від госпіталізації. В 2011-2012 роках ОСОБА_5 до неї не звертався і вона здійснила такий запис в картці. Коли ОСОБА_5 звертався, то вона здійснювала відповідні записи, іншого сказати не може.

Записи в амбулаторній картці робляться у разі звернення пацієнта, що пояснюється відсутністю записів протягом 2011-2012 років.

Статтею 202 СК України на повнолітніх дітей покладено обов'язок утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

За правилами ч. 3 ст. 1224 ЦК не мають право на спадкування за законом повнолітні діти, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Згідно з ч. 5 ст. 1224 ЦК за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

З огляду на зміст зазначених норм закону, вимоги про усунення від права на спадкування можуть бути задоволені при встановленні факту ухилення особи від виконання обов'язку по наданню спадкодавцеві утримання, якщо він був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги, або ж ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, що був у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Враховуючи положення ЦК України та судову практику, що склалася внаслідок вирішення спорів про спадкування, для підтвердження безпорадного стану в суді необхідно не тільки перерахувати діагностовані або наявні хвороби у спадкодавця, але і довести, що внаслідок цих хвороб він не може / не міг власними силами фізично і матеріально самостійно підтримувати (забезпечувати) нормальні умови свого життя. При цьому, важка хвороба може бути тільки причиною безпорадного стану особи. Наявність хвороб на час смерті, їх тривалий характер, давність набуття не свідчать про безпорадний стан за життя чи на час смерті. Доказами безпорадності спадкодавця можуть бути документи, що підтверджують похилий вік, тяжкість стану здоров'я або каліцтво: пенсійне посвідчення, виписки з історії хвороби, амбулаторні картки, висновки (довідки) медичних та психіатричних закладів, виклики швидкої допомоги, документи про інвалідність, акти, протоколи щодо шкоди, завданої каліцтвом, а також інші документи та покази свідків, які свідчать про безпорадний стан.

Таким чином, питання про наявність чи відсутність безпорадного стану спадкодавця по цивільному процесу є оціночним поняттям, не може бути поставлене на вирішення експертів, а може вирішитись виключно юридично судом на підставі наявних доказів.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Отже, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від спадкування відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи; ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Встановлено, що ОСОБА_5 на час смерті у зв'язку зі своїм віком був непрацездатним, отримував пенсію та мав серцево-судинну недостатність.

З врахуванням вищенаведеного, обов'язок утримувати спадкодавця міг виникнути у ОСОБА_3 при умові, що його батько потребував безпосередньо його фізичної та матеріальної допомоги?, а останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Проте, доказів тому, що розмір отримуваної пенсії спадкодавця був меншим прожиткового мінімуму або ж не забезпечував можливість задоволення його розумних потреб, не подано. Крім того, як вбачається із показань свідка ОСОБА_9, останній позичав у ОСОБА_5 гроші та ніколи не чув скарг від померлого на відсутність коштів.

Переконливих відомостей, які б свідчили, що при житті ОСОБА_5 звертався з вимогами до відповідача про надання коштів на своє утримання і такі кошти не були надані, та про надання йому фізичної допомоги, а останній ухилявся від виконання цього обов'язку, суду не подано.

Та обставина, що ОСОБА_1, проживаючи разом із спадкодавцем та, будучи його дружиною, надавала йому необхідну допомогу по місцю спільного проживання у м.Тернополі, не може бути беззаперечною підставою для усунення від спадкування його сина, який проживав окремо від них, у місті Одесі за відсутності прямих переконливих даних щодо звернення батька безпосередньо до сина з проханням надання матеріальної та фізичної допомоги.

ОСОБА_1 не подано доказів на підтвердження обставин, що мають правове значення при вирішенні спору і наявність яких може тягти за собою задоволення заявлених вимог.

Покази свідків, про яких вона зазначає, носять загальний, не конкретний характер, і не підтверджують свідомого ухилення відповідача від надання спадкодавцеві утримання та допомоги та вимагання такої допомоги батьком саме від відповідача. Натомість, судом установлено дружні відносини між спадкодавцем - батьком та відповідачем - сином, що підтверджується фактом передачі батьком синові автомобіля "Тойота Королла", на підставі доручення від 09 листопада 2010 року на термін 7 років, про що не заперечила позивач. Спадкодавець, маючи реальну можливість, за наявності негативної поведінки сина, повернути вказаний автомобіль, таких вимог до відповідача не ставив та довіреності не відкликав.

Суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст.212 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, у розумінні ст.58-60 ЦПК України, які б підтверджували сукупність обставин, за яких можливе задоволення позовних вимог про усунення від спадщини, а саме, що ОСОБА_5 через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, що ОСОБА_5 безпосередньо звертався до відповідача про надання йому допомоги та що останній, маючи можливість надання такої допомоги, свідомо та зумисно ухилявся від надання допомоги.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що вона організувала похорон та поминальний обід і витрачала особисті кошти на лікування колишнього чоловіка, а відповідач від зазначених витрат свідомо ухилявся, оскільки вказані обставини не є підставою для усунення від права на спадкування. При наявності матеріальних претензій щодо відшкодування витрат на лікування, догляд і поховання спадкодавця, спорудження надгробного пам'ятника, а також витрат на утримання спільної власності, ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до ОСОБА_3 з відповідними вимогами.

Посилання в апеляційній скарзі на необ'єктивність та упередженість судді суду першої інстанції безпідставні.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого, виходячи із доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи важкий матеріальний стан позивача ОСОБА_1, те що вона отримує пенсію у мінімальному розмірі, є перестарілою особою, потребує значних затрат на підтримання здоров'я, що вбачається із представлених доказів, та керуючись вимогами ч.3 ст.82 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне звільнити її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303,305,307,308,313-315;317;324;325 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області С.І. Дикун