2-1024/2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    24 вересня 2009 року                                 м. Лисичанськ

    Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

    головуючої судді             Лизенко І.В.,

    при секретарі судового засідання  Паршиковій Н.А.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання права власності на Ѕ частину квартири , -

встановив:

   

    Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1996 року по 03 листопада 2004 року. Під час шлюбу разом з відповідачкою придбали двокімнатну АДРЕСА_1  за договором купівлі-продажу від 13 грудня 2001 року на ім’я відповідачки. Після припинення подружніх стосунків він продовжував проживати у даній квартирі до 2007 року. Відповідачка у квартирі не проживає. Оскільки відповідачка відмовляється добровільно визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири, просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частину АДРЕСА_1 .

    Позивач у судове засідання не з’явився, у письмовій заяві просив суд розглянути справу за його відсутності, позов підтримав.

Представник позивача ОСОБА_3  у  судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, так як придбана за спільні кошти під час шлюбу. Позивач проживав у квартирі з 2004 року по 2007 рік. Відповідачка не ставила питання про його виселення чи про поділ квартири. У 2007 році відповідач виселився з квартири через переїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Просив позов задовольнити.

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що квартира дійсно була придбана під час шлюбу з позивачем за спільні кошти. Спірна квартира є їх спільною сумісною власністю. Однак, позивач пропустив трирічний строк позовної давності, так як після розірвання шлюбу минуло більше трьох років, а тому його позов не може бути задоволено. Після розірвання шлюбу вона мешкала у батьків, а потім наймала житло. Позивач проживав у спірній квартирі. Не зверталася ні до позивача, ні до суду з приводу поділу квартири, бо мала малу дитину, яка часто хворіла.

Представник відповідачки ОСОБА_4  у судовому засіданні позов не визнав, заявив про застосування строку позовної давності, доповнень не надав.

Судом досліджено наступні докази: квитанції про оплату позивачем судових витрат, копія договору купівлі-продажу від 13.12.2001р., копія паспорту позивача, копія свідоцтва про розірвання шлюбу, довідка про оплату правової допомоги, копія паспорту відповідачки.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачки та її представника, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1996 року, що ними не заперечується.

Шлюб між сторонами розірвано, про що вчинено актовий запис НОМЕР_1  від 03 листопада 2004 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.7).

Згідно договору купівлі-продажу від 13 грудня 2001 року (а.с.5) відповідачкою придбано АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, так як придбано під час шлюбу за спільні кошти, що визнано відповідачкою, а тому не потребує доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч.2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Посилання відповідачки на пропущення позивачем трирічного строку позовної давності, як на підставу відмови у задовленні позову, суд не бере до уваги, оскільки позивачка помилково відраховує початок перебігу строку позовної давності від часу розірвання шлюбу.

З наведеної вище норми ч. 2 ст. 72 СК України вбачається, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Оскільки позивач проживав у спірній квратирі до 2007 року та відповідачка не ставила питання про його виселення чи поділ спірної квартири, що нею не заперечується, то до 2007 року право спільної сумісної влансості позивача на квартиру порушено чи оспорено не було. Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Про підстави для відступу від засад рівності часток подружжя суду не заявлено.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати (а.с.1,2): судовий збір у сумі 129,15 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у сумі 30 грн. не підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у сумі 180 грн. (а.с.10), оскільки довідка про сплату даних витрат не є платіжним документом.

На підставі викладеного ст. ст. 60, 68, 70, 72 СК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про визнання права власності на Ѕ частину квартири задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1  право власності на Ѕ частину АДРЕСА_1 , вартістю 12 915 (дванадцять тисяч дев’ятсот п'ятнадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1  судові витрати у справі у сумі 159 (сто п’ятдесят дев’ять) гривень 15 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.

Суддя: