ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

26 січня 2017 року                                                                                  Справа № 913/37/16

                                                                                 Провадження №4/913/37/16

Розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” № 01-02-43/67 від 13.01.2017 про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 за позовом

Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз”, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 8 845 339 грн. 39 коп.

Суддя господарського суду Луганської області – Старкова Г.М.

Секретар судового засідання – помічник судді - Наумова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 621/16 від27.12.2016;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 15 від 28.12.2016.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні судді господарського суду Луганської області Старкової Г.М. перебувала справа № 913/37/16 (провадження № 4/913/37/16) за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” про стягнення 8 845 339 грн. 39 коп.

За результатами розгляду справи, рішенням господарського суду Луганської області (суддя – Старкова Г.М.) від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” основний борг в сумі 5277199 грн. 82 коп.; пеню в сумі 1358954 грн. 41 коп., штраф у розмірі 352364 грн. 65 коп., інфляційні нарахування в сумі 1670757 грн. 80 коп., 3 % річних в сумі 186062 грн. 71 коп.

На виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 позивачу у справі № 913/37/16 видано наказ господарського суду Луганської області від 11.04.2016 № 913/37/16.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” звернулось до господарського суду Луганської області з заявою № 01-02-43/67 від 13.01.2017, за якої просить суд надати відстрочку виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” щодо залишку заборгованості в сумі 3700819 грн. 66 коп., з яких: сума штрафу в розмірі 352364 грн. 65 коп., пеня в сумі 1358954 грн. 41 коп., 3% річних в сумі 186062 грн. 71 коп., інфляційні нарахування в сумі 1670757 грн. 80 коп., сума судового збору в розмірі 132680 грн. 09 коп. строком на 5 років, а саме до 01.02.2022.

          В обґрунтування заяви відповідач вказує, що сертифікатами Торгово-промислової палати України встановлено існування форс-мажорних обставин, які неуможливлюють виконання зобов'язань за договорами, через проведення на території Луганської області антитерористичної операції він позбавлений права володіння та користування майном, яке перебуває у його власності та господарському віданні, не має можливості отримувати плату від споживачів за надані послуги на непідконтрольній території, зменшився обсяг транспортування природного газу. Крім того, для ПАТ "Луганськгаз" затверджувались значно занижені тарифи на розподіл природного газу, які є економічно необґрунтованими, що не дає можливості вести незбиткову господарську діяльність та здійснювати вчасне погашення заборгованості за договорами з НАК "Нафтогаз України".

Також на підтвердження фінансового становища підприємства відповідачем надані Баланс (Звіт про фінансовий стан) станом на грудень 2015 рік та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупній дохід) за 2015 рік; Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31.10.2016; Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2016 рік.

Крім того, від заявника на адресу господарського суду Луганської області 24.01.2017 (згідно штампу вхідний № 522/17) надійшли доповнення № 01-02-43/141 від 23.01.2017 до заяви про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16, за якими відповідач зазначає, що у разі задоволення даної заяви будуть враховані інтереси Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”.

Викладені вище обставини заявник вважає такими, що ускладнюють виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16, та просить суд відстрочити його виконання строком на 5 років, а саме до 01.02.2022. Вказані пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи з усіма доданими до нього документами.

Від позивача на адресу господарського суду Луганської області 26.01.2017 (згідно штампу вхідний № 596/17) надійшли заперечення № 31/13-321 від 25.01.2016 на заяву ПАТ «Луганськгаз» про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16, за якими позивач зокрема зазначає, що 28.05.2012 між ДК «Газ України», як кредитором та ПАТ «Луганськгаз», як боржником укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-171. Відповідно до вказаного договору, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виник у боржника перед кредитором та договором поставки природного газу № 06/09-2150 від 31.12.2009. За невиконання умов договору про реструктуризацію заборгованості від 28.05.2012 № 14/12-171 рішенням господарського суду Луганської області від 24.03.2016 № 913/37/16 стягнуто заборгованість на загальну суму 8978019 грн. 48 коп.

Також, позивач в своїх запереченнях, зазначає, що договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-171 підписаний сторонами саме 28.05.2012, тому на думку позивача посилання відповідача на важке фінансове становище у зв’язку із проведенням антитерористичної операції у Луганській області є необґрунтованим, оскільки антитерористична операція у Луганській області розпочата у 2014 році, а боржник не виконує свої зобов’язання з 2009 року.

Позивач зазначає, що боржником не доведено наявність існування обставин, що за змістом ст. 121 ГПК України ускладняють виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 та просить суд відмовити в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду. Вказані пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи з усіма доданими документами.

          Розглянувши матеріали заяви, оцінивши надані докази та вислухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про залишення заяви ПАТ "Луганськгаз" про відстрочення виконання рішення суду від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 без задоволення, з огляду на наступне.

          Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази за правилами статті 43 ГПК України, і за наявності обставин, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, господарський суд має право, зокрема, відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом (п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.2 постанови "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2010 року № 9 роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У зв'язку з викладеним вище вбачається, що при вирішенні питання щодо заяви сторони про відстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 121 ГПК задоволення заяви можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

У відповідності до обставин, встановлених у рішенні господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” був укладений договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-171 від 28.05.2012, за умовами якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 06/09-2150 від 31.12.2009.

Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про те, що відносини, які виникли між сторонами у справі на підставі укладеного договору, є господарськими зобов'язаннями. Крім того, укладаючи відповідний господарський правочин в 2012 році, сторони взяли на себе певні зобов'язання з виконання умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам.

У відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 відповідач зокрема зазначає, що даний випадок є винятковим, оскільки критичний фінансовий стан ПАТ «Луганськгаз» та його діяльності, стали результати виняткових обставин, а саме антитерористична операція на території Луганської області, захоплення незаконними озброєними формуваннями близько 60% майна підприємства, зменшення обсягів транспортування природного газу близько на 70 %, що є основним видом статутної діяльності підприємства, знижені тарифи на транспортування (розподіл) та алгоритм розподілу коштів, незадовільна платіжна дисципліна споживачів природного газу, тощо.

Відповідно до ст. 229 ГПК України та , за невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання за будь-яких обставин.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов’язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Сам по собі результат фінансової діяльності підприємства не може бути підставою для відстрочки рішення суду.

Таким чином, з урахуванням вказаних норми, саме по собі відсутність бюджетного фінансування замовлених, але несплачених робіт, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи, що також кореспондується з положеннями ст. 617 ЦК України.

Додатково слід зазначити, що наявність відповідного Сертифікату Торгово-промислової палати України не звільняє особу від відповідальності за невиконання зобов’язань, оскільки останнє можливе в сукупністю з наявністю також і умов звільнення від такої відповідальності, так як Сертифікат Торгово-промислової палати України є лише формою посвідчення підстав звільнення від відповідальності.

Судом також враховано, що невиконання боржником своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором негативно відображується і на господарській діяльності стягувача, а відстрочення виконання рішення суду суттєво зачіпає інтереси Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, оскільки здійснення розрахунків з контрагентами, обов'язок зі сплати обов'язкових зборів, а також своєчасної виплати заробітної плати працівникам є однаковим як для боржника, так і для стягувача.

При цьому слід зазначити, що як боржник так і стягувач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. До того ж, ані нормами чинного законодавства, ані умовами укладеного договору не передбачено звільнення від відповідальності у зв'язку з невиконанням державою взятих на себе зобов'язань зі сплати замовлених послуг за бюджетні кошти.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зазначені боржником обставини про відстрочку виконання рішення не носять особливого і надзвичайного характеру, свідчать лише про негативні явища в поточній діяльності відповідача, а відсутність фактичних надходжень до спеціального фонду державного бюджету не може вважатись винятковою обставиною у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, суд зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

В силу ч. 1 ст. З Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Більше того, згідно із ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування їх посадовими особами та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, тому у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” № 01-02-43/67 від 13.01.2017 про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 строком на 5 років, до 01.02.2022 слід відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 86, 121 ГПК України господарський суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” № 01-02-43/67 від 13.01.2017 про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 913/37/16 строком на 5 років, до 01.02.2022 відмовити.

Суддя Г.М. Старкова