КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. cправа№ 910/16507/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників:позивача - не з'явилась

відповідача - Максименко В.О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

на рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2016 р.

у справі № 910/16507/16 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

про стягнення 230857,79 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 р. у розмірі 193 500,63 грн, 15 140,01 грн пені, 3 065,95 грн інфляційних втрат та 1 241,00 грн 3% річних.

В процесі розгляду справи місцевим судом, позивач звернувся із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути заборгованість за договором оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 р. у розмірі 193 500,63 грн, 29 067,41 грн пені, 5 782,90 грн інфляційних втрат та 2 506,85 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/16507/16 від 14.11.2016 р. позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 193 499,91 грн основного боргу, 26 065,37 грн пені, 4 029,19 грн інфляційних втрат та 2 506,85 грн 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/16507/16 від 14.11.2016 р., Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що при винесення рішення Господарським судом було порушено вимоги ч. 1 ст. 79 ГПК України, оскільки станом на час розгляду даної справи місцевим судом в провадженні Вищого господарського суду України перебувала справа № 904/4930/15 про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення №1/1 від 23.06.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2016 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/16507/16, а розгляд справи призначено на 26.01.2017 р.

В засідання суду, призначене на 26.01.2017 р., позивач не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Однак, судовою колегією встановлено, що вказане клопотання не було підписано позивачем, а тому не може бути прийнято колегією до розгляду.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.06.2014 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 1/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення (далі - об'єкт оренди) загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване у будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.3 договору приміщення передається в оренду з метою розміщення відділення (філії) орендаря.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що розмір орендної плати за 1 (один) кв.м. приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 16,93 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ.

Як передбачено п. 6.2 договору, загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати на місяць становить суму в гривнях, еквівалентну 1 500 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ.

Впродовж дії всього терміну договору для визначення відповідної щомісячної орендної плати використовується гривневий еквівалент долару США на день відповідного орендного платежу по курсу продажі орендарем долара США без врахування ПДВ (п. 6.3 договору).

05.09.2014 р. відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив зменшити розмір орендної плати у зв'язку зі складною економічною ситуацією.

Додатковою угодою № 1 від 01.10.2014 р. та додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 р. сторони дійшли згоди про тимчасове зменшення (з 01.10.2014 р. по 31.03.2015 р.) розміру орендної плати.

Так, відповідно до п. 1 додаткової угоди № 2 сторони дійшли згоди змінити з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. п. 6.1, п. 6.2 договору, виклавши їх у такій редакції: розмір орендної плати за цим договором за 1 (один) квадратний метр приміщення становить 225,73 гривень (двісті двадцять п'ять гривень 73коп), без врахування ПДВ. Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить 20 000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без врахування ПДВ за місяць.

Пунктом 6.9 договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.

По закінченню кожного розрахункового (поточного) місяця сторонами підписується акт про надання послуг (п. 6.10 договору).

На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нерухоме майно загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване у будівлі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 р.

Також, позивач направив відповідачу рахунки № 5 від 01.03.2016 р. на суму 41 025, 34 грн, № 7 від 01.04.2016 р. на суму 36 450, 04 грн, № 9 від 04.05.2016 р. на суму 37 950,04 грн, № 11 від 01.06.2016 р. на суму 37 800,30 грн, № 13 від 01.07.2016 р. на суму 37 274,91 грн., всього на суму 193 500,63 грн, а також акти здачі-прийняття наданих послуг для підписання.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, не сплатив за користування орендованим приміщенням орендну плату у розмірі 193 500,63 грн за період з березня 2016 року по липень 2016 року.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користуванням майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором ( ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Пунктом 6.9 договору передбачено, що орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.

Разом з цим, перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості по орендній платі та вказані у виставлених рахунках суми щомісячного платежу, а також наданий відповідачем контррозрахунок суми основного боргу, судовою колегією встановлено, що під час оформлення рахунків та визначення щомісячного розміру орендної плати в національній валюті згідно з п. п. 6.2, 6.3 договору позивачем у рахунках № 5 від 01.03.2016 р., № 7 від 01.04.2016 р., № 9 від 04.05.2016 р., № 11 від 01.06.2016 р., були допущені арифметичні помилки у зв'язку з округленням грошової суми в бік збільшення.

Так, загальний розмір орендної плати за період з березня по липень 2016 року згідно з виставленими позивачем рахунками № 5 від 01.03.2016 р., № 7 від 01.04.2016 р., № 9 від 04.05.2016 р., № 11 від 01.06.2016 р., № 13 від 01.07.2016 р. складає 193 499,91 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним договором оренди підлягає частковому задоволенню у розмірі 193 499,91 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 29 067,41 грн пені за період з 16.03.2016 р. по 16.07.2016 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.4 договору передбачено, що у випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більш ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% від належної до сплати суми за кожен день прострочки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Встановлено, що, здійснюючи розрахунок пені, позивачем не було враховано, що у період з 27.05.2016 р. по 19.10.2016 р. передбачений договором розмір пені перевищував розмір подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно якого задоволенню підлягає 26 065,37 грн пені за період з 16.03.2016 р. по 16.07.2016 р.

Також, за неналежне виконання умов укладеного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 5 782,90 грн інфляційних втрат та 2 506,85 грн та 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.06.2003 р. у справі № 3/350.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановлено, що, здійснюючи розрахунок інфляційних втрат, позивачем не було враховано приписи п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистки України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Також, здійснивши перерахунок 3 % річних, колегією було встановлено, що позивачем було заявлено суму 3 % річних меншу ніж визначена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ГПУ України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки позивачем не було подано відповідного клопотання, задоволенню підлягають 3% річних, у сумі заявленій останнім.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з перерахунком здійсненим місцевим судом, відповідно до якого вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у сумі 4 029,19 грн, а вимога про стягнення 3% річних підляє повному задоволенню у сумі 2 506,85 грн.

Доводи скаржника про те, що при винесення рішення Господарським судом було порушено вимоги ч. 1 ст. 79 ГПК України, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Так, скаржник зазначає, що станом на час розгляду даної справи місцевим судом в провадженні Вищого господарського суду України перебувала справа № 904/4930/15 про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення № 1/1 від 23.06.2014 р.

Однак, відповідачем не наведено жодних правових підстав, у зв'язку з якими неможливо розглянути дану справу до вирішення справи № 904/4930/15.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2016 р. у справі № 910/16507/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2016 р. у справі № 910/16507/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/16507/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко