Справа № 2-718/12

2/296/289/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2017 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого Сингаївського О.П.,

при секретарі Галіцькій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Вектор плюс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту, та зустрічним позовом ОСОБА_1 про захист прав споживача, шляхом визнання договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними,

ВСТАНОВИВ:

До Корольовського районного суду міста Житомира звернувся Представник ПАТ «Сведбанк» з позовом, в якому зазначив, що ПАТ «Сведбанк» є правонаступником ВАТ «Сведбанк», з яким 07 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_1 уклав кредитний договір №0501/1008/88-227, відповідно до якого Банк зобов'язався надати йому кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, в сумі 50 000 доларів США на строк з 07 жовтня 2008 року по 06 жовтня 2016 року під 14.99 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Позивач зазначає, що фактичного позичальником було отримано 38 000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, Банк, в день укладання кредитного договору, уклав договори поруки №0501/1008/88-227-Р-1 з ОСОБА_2, №0501/1008/88-227-Р-2 з ОСОБА_3 та № 0501/1008/88-227-Р-З з ОСОБА_4 Відповідно до вказаних договорів поручителі зобов'язуються відповідати за виконання зобов'язань повернення наданих відповідачу коштів в солідарному порядку.

Позивач зазначив, що відповідач умов договору належним чином не виконав, в зв'язку з чим станом на 26.04.2011 року утворилася заборгованість в сумі 48443,53 доларів США та 31 552,86 грн. Представник позивача просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, судові витрати у сумі 1700 грн. 00 коп. сплаченого судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

28.11.12 р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до якого, право вимоги по кредитному договору № 0501/1008/88-227 перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю « «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Того ж дня 28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, також перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Внаслідок відступлення прав вимоги за кредитним договором первісний позивач ПАТ «Сведбанк» замінено правонаступником ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

ОСОБА_1 пред'явлено зустрічний позов про захист прав споживача, шляхом визнання договору факторингу №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що сторонами, при укладенні оспорюваного договору недотримано вимог ч.1 ст.203 ЦК України, отже такий правочин є недійсним на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України

Крім того, зазначає, що договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором є похідним від договору факторингу, отже визнання останнього недійсним тягне за собою і визнання недійсним договору про відступленням прав вимоги за іпотечним договором.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити, зустрічні позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Представник Відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_5 первісний позов не визнав в повному обсязі, при цьому зустрічний підтримав та просив його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про дату місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд розглянув справи у відсутність Відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі ст.169 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, та про задоволення зустрічного позову, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.ст.11, 60 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №0501/1008/88-227, відповідно до якого Банк зобов'язався надати йому кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, в сумі 50000 доларів США на строк з 07 жовтня 2008 року по 06 жовтня 2016 року під 14.99 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

В цей же день були укладені договори поруки з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, відповідно до яких поручителі зобов'язуються відповідати за виконання зобов'язань повернення наданих відповідачу коштів в солідарному порядку.

28.11.12 між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до якого, право вимоги по кредитному договору № 0501/1008/88-227 перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю « «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Того ж дня 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого права вимоги за іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, також перейшли до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс»».

Відповідно ч.1 ст. 37 ЦПК України у разі заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відтак внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні за кредитним договором №0501/1008/88-227, судом до участі у справі залучено правонаступника позивача ПАТ «Сведбанк» правонаступником ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Згідно зі ч.2 ст.37 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Позивач зазначає, що позичальником за кредитним договором було отримано кредит в сумі 38 000 доларів США. З розрахунку заборгованості вбачається, що кредит був виданий 07.10.08 р. та 08.10.08.

Відповідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із наведеного вище позивач зобов'язаний довести факт видачі кредиту ОСОБА_1 саме у сумі та валюті, яка вказується (38 000 доларів США), а також видачу у зазначені дати.

За змістом ст. 30 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Натомість до матеріалів справи не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, через що неможливо встановити яка саме сума заборгованості підлягає стягненню.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову.

Окрім того суд бере до уваги, що відповідно ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно тексту ч.2 ст.1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.

Таким чином правонаступник первісного позивача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» має надати докази переходу до нього прав вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 до ОСОБА_1 та по відповідних договорам забезпечення.

Суд, даючи оцінку доказам, керується внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у відповідності до ч.1 ст.212 ЦПК України.

До матеріалів справи долучено, копія договору факторингу № 15 від 28.11.12, що був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

З копії даного договору вбачається, що підписи представників сторін, які укладають договір, передбачені на всіх сторінках договору, проте в поданій копії підпис представника Банку наявний лише на першій та останній сторінці договору.

Окрім того, з наданої копії договору факторингу вбачається, що такий наданий не в повному тексті. Суд оцінює також на те, що повний текст договору факторингу двічі витребовувався судом, однак так і не був наданий.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно п.11 ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема, факторинг.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Відсутність у наданій копії договору факторингу розміру фінансового активу, що зазначений у грошовому виразі, строків його внесення та умов взаєморозрахунків унеможливлює встановити досягнення сторонами згоди щодо цих умов договору.

Крім того, згідно тексту ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З пункту п. 2.1 Договору факторингу № 15 вбачається, що перехід від банку до Фактора права вимоги відбувається за плату, що узгоджується із приписами ч. 1 ст. 1077 ЦК України.

Відповідно ч.2 ст.1078 ЦК України, якщо передання права грошової вимоги обумовлене певного подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

З пункту пункт 1.1. Договору факторингу вбачаються наступні терміни:

«Розрахункова дата» - дата отримання Банком повної ціни продажу заборгованості від Фактора.

«Ціна продажу» - сума грошових коштів, що сплачуються Фактором Банку за придбання прав вимоги на умовах цього договору, після укладення договору та передачі Банком фактору по акту-прийому передачі Реєстру-заборгованостей боржників.

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не надано жодного доказу на підтвердження проведення розрахунку між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2011 року, хоча такі докази витребовувались судом.

Внаслідок викладенго, суд приходить до висновку про недоведеність купівлі прав вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 до ОСОБА_1 та по договорам забезпечення до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за договорами поруки.

Окрім того, відповідно п. 2.1 Договору факторингу № 15 зазначено, що банк відповідно до умов договору відступає Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників.

До матеріалів справи долучено витяг з реєстру заборгованості боржників № 1-б та витяг з додатку № 1 до Договору про відступлення прав за іпотечними договором від 28.11.12, в яких не вбачається підпису сторін.

З вищевикладеного суд приходить до висновку, що Позивачем не надано належним та допустимих доказів, на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором № 0501/1008/88-227 та по договорам забезпечення, з чого слідує що первісний позов не підлягає задоволенню.

Щодо повідомлення боржника про відступлення прав вимоги за кредитним договором суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи міститься копія повідомлення про відступлення права грошової вимоги за вихідним № 0028371 від 14.12.12. Разом із тим, Позивачем за первісним позов не надано належним та допустимих доказів відправки та отримання даного повідомлення її адресатом.

Згідно з ч.2 ст.516 ЦК України, наслідком неповідомлення боржника про проведену заміну кредитора у зобов'язанні є лише те, що боржник може виконати свої зобов'язання первісному кредитору і таке виконання буде вважатися належним. Жодних інших правових наслідків неповідомлення боржника, зокрема, недійсність права вимоги чи недійсність відступлення права вимоги, законом не передбачено.

Таким чином, суд погоджується із твердженням ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», що відсутність повідомлення про відступленням прав вимоги не звільняє боржника від виконання зобов'язання перед первісним кредитором.

Поряд із цим суд бере до уваги те, що первісний кредитор замінений правонаступником і підлягає вирішенню про задоволення первісного позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Окрім того, відмовляючи в задоволенні первісного позов суд виходить із наступного.

В матеріалах справи міститься повідомлення від 19 листопада 2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» за вихідним номером № 511956/И_4101 ОСОБА_1, за підписом директора та печаткою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», за змістом якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» 22.09.2015 року, як кредитор, прийняло рішення про анулювання (прощення) кредитної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 0501/1008/88-227.

За змістом ч.1 ст.605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків.

Отже суд приходить до висновку про припинення зобов'язань за кредитним договором № 0501/1008/88-227 ОСОБА_1 перед ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», внаслідок прощення боргу на підставі ч.1 ст.605 ЦК України, що свідчить про безпідставність первісного позову.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 про захист прав споживача, шляхом визнання договору факторингу №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними, суд виходить із наступного.

За змістом ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція закріплена у абз.1 п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, яка є обов'язковою до застосування судом на підставі ст.360-7 ЦПК України.

Згідно ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно п.11 ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема, факторинг.

Згідно тексту ст. 21 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.

Підпунктом 1.2. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 3 квітня 2009 року, чинного на час укладення оскаржуваного договору передбачено: до фінансової послуги факторингу належить сукупність таких операцій з фінансовими активами, набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Таким чином відступлення права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, могло відбуватись стосовно боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Суд не бере до уваги твердження позивача, що Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 3 квітня 2009 року не відповідало чинному законодавству з моменту його прийняття, так як вказане розпорядження прийнято у визначеній законодавством формі і за встановленою законодавством процедурою, спрямоване на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, які поширюють свою дію на невизначене коло осіб, і призначений для неодноразового застосування, тобто за своїми ознаками є нормативно-правовим актом (висновок сформований Вищим Адміністративним Судом України, у справі № К/800/49348/13, в якій дане розпорядження оскаржувалось).

Розпорядженням № 1926 «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231», яким скасовано Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 3 квітня 2009 року, набрало законної сили з дня його офіційного опублікування, а саме 25 вересня 2015 року.

Отже розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» 03.04.2009 N 231, діяло на момент укладення договору оспорюваного договору факторингу № 15 від 28.11.12 та було обов'язкове до застосування.

Жодних даних про те, що у період дії вказаного розпорядження у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» було наявним право на придбання прав вимоги відступлення до фізичних осіб, не суб'єктів господарювання, яким є ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Право вимоги, яке відступалось за Договором факторингу № 15 від 28.12.11, на підставі кредитного договору № 0501/1008/88-227 належало ПАТ «Сведбанк» до боржника-фізичної особи. Таким чином, відступлення такого права вимоги не узгоджувалось із чиним на той момент законодавством України, що свідчить про недотримання вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України і слугує підставою для визнання договору факторингу № 15 недійсним на підставі ч.2 ст.215 ЦК України.

Крім того, суд бере до уваги, що предметом договору факторингу № 15 є набуття фактором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» права грошової вимоги по боргових зобов'язаннях, які виражені в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Відповідно ч.1 ст.193 ЦК України «валютні цінності» - види майна, що вважаються валютними цінностями та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно преамбули Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19.02.1993 N 15-93, в якого зазначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У відповідності пункту 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19.02.1993 року N 15-93: "валютні цінності"- це платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Відповідно п.2 ч.1 ст.195 ЦК України, зокрема, в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти.

Таким чином, в розумінні змісту пункту 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19.02.1993 N 15-93, ст. 195 ЦК України, кредитний договір, який містить боргове зобов'язання, що виражене в іноземній валюті, є валютною цінністю.

За змістом ч.1 ст.517 ЦКК України, разом із відступленням права вимоги за договором факторингу, первісний кредитор у зобов'язанні передає новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються.

Відповідно п.2 ст.1 Декрету "валютні операції"- це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

У відповідності до ч.2 ст. 2, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19.02.1993 N 15-93, для здійснення валютної операції сторонам необхідно отримати ліцензію НБУ - генеральну та індивідуальну.

Згідно п. 1.2 «Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій" (Постанова Правління НБУ, від 09.08.2002, № 297) небанківські фінансові установи повинні мати генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій.

Таким чином суд приходить до висновку, що, для здійснення валютних операцій, наявність генеральної та індивідуальної ліцензія НБУ є обов'язковою.

Судом, на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансовою установою серії ФК № 357 від 16.11.12 та додатку до такого, а також довідки з ЄДРПОУ, встановлено, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» є фінансовою установою.

В свою чергу, з повідомлення Національного Банку України № 24-004/42444 від 19.05.2016 вбачається, шо Національний банк не видавав ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» генеральну та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Відповідно ч.2 ст.178 ЦК України валютні цінності є об'єктом цивільних прав з обмеженою оборотоздатністю.

У відповідності до ч.3 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи для здійснення діяльності, що потребує ліцензування, обмежена наявністю ліцензії з вказаними межами такої діяльності.

Таким чином, суд приходить до висновку, про те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не мала відповідних повноважень на купівлю боргового зобов'язання фізичної особи, яке виражене в іноземній валюті, що свідчить про недотримання сторонами договору факторингу № 15 від 28.11.12, на момент його укладення вимог ст.203 ЦК України, внаслідок чого зустрічний позов підлягає задоволенню.

Що стосується доводів Відповідача за зустрічним позовом про те, що укладенням договору факторингу не порушено прав Позивача за зустрічним позовом, то суд вважає такі безпідставними, виходячи із наступного.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови № 5 від 12.04.96 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», яка є обов'язковою для застосування судом, передбачено, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями ЗУ «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що кредитний договір № 0501/1008/88-227, укладено на споживчі потреби позичальника ОСОБА_1, отже останній - є споживачем банківських послуг і до правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи зі змісту з ст.ст.1077, 1078, 516 ЦК України, відступлення права вимоги первісного кредитора іншому, не змінює зобов'язання, предмету договору та його споживчого характеру, а змінюється лише особа кредитор.

Відтак, перехід прав вимоги від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» за договором факторингу № 15 від 21.11.12 р. суперечить вимогам закону, отже впливає на права та інтереси позичальника (споживача банківських послуг).

Окрім того, відповідно ст.ст.215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлено іншою заінтересованою, яка не є стороною цього правочину, але права та законі інтереси якої порушені вчиненим правочином.

В зв'язку з викладеним суд дійшов до висновку про те, що правочин, яким є договір факторингу № 15, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторигова компанія «Вектор плюс» суперечить змісту ст.ст.203, 215 ЦК України.

Відповідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно тексту ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

Щодо задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, суд виходить із наступного.

За змістом пункту 2.2. Договору факторингу № 15 від 28.11.12, сторони домовились, що у Розрахункову дату одночасно із відступленням Права Вимоги Заборгованості згідно із цим договором, Банк відступає фактору права вимоги за Договорами забезпечення.

Відповідно п. 1.1 Договору відступленням прав за іпотечними договорами від 28.11.12, зокрема, Сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу № 15 від 28.11.12, укладеного між сторонами, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором.

Таким чином, суд приходить до висновку про похідний характер Договору відступленням прав за іпотечними договорами від 28.11.12 від договору факторингу № 15 від 28.11.12. Виходячи зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, визнання недійсним факторингу № 15 від 28.11.12 тягне за собою і визнання недійсним договору про відступленням прав вимоги за іпотечними договорами.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212, 215, 224, 226, 232, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор плюс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0501/1008/88-227 залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про захист прав споживача, шляхом визнання договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами недійсними - задовольнити.

Визнати недійсним Договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» від 28.11.2012 в частині передачі боргу та права вимоги по кредитному договору № 0501/1008/88-227 від 07.10.2008, що був укладений між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого боку.

Визнати недійсним Договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в .частині передачі прав за іпотечним договором від 07.10.2008, що був укладений між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого боку, в забезпечення виконання кредитного договору № 0501/1008/88-227 від 07.10.2008.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 102 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. П. Сингаївський