КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2009 № 42/232
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Жигадло І.Б. – дов. №190/10 від 26.12.2008р.;
від відповідача - Матвєєва В.П. – дов. №Д07/6361 від 06.11.2008р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.07.2009
у справі № 42/232 (суддя
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
про стягнення боргу неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 54234,90 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки природного газу заводу “Енергія” Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання №06/08-2051 БО-41 від 16.10.2008р. у розмірі 54 234,90 грн. (з них: 47 607,39 грн. – основний борг, 2 743,14 грн. - індекс інфляції, 430,43 грн. – 3% річних, 3 453,94 грн. – пеня), мотивуючи це неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості одержаного газу та послуг з його транспортування, внаслідок чого і виникла заборгованість.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на безпідставність та недоведеність останніх, просив суд в позові відмовити повністю.
В ході розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог, посилаючись на погашення відповідачем суми основного боргу, та просив суд стягнути з відповідача 2 743,14 грн. інфляційних нарахувань, 2 336,84 грн. пені та 292,11 грн. 3% річних.
22.07.2009р. відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про визнання недійсним Договору поставки природного газу №06/08-2051 БО-41 від 16.10.2008р. як такого, що був укладений під впливом тяжких обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 зустрічний позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” було повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 743,14 грн. - збитків від інфляції, 292,11 грн. – 3% річних, 2 336,84 грн. – пені, 53,72 грн. – державного мита, 11,69 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаними Ухвалою та Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 скасувати, направивши в цій частині справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232, прийнявши нове, яким в позові відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 42, 43, 60, 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 218-220, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 551, 612, 625 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного вирішення спору у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.09.2009р.
31.08.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2009р. було змінено склад суду та передано справу №42/232 для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Лосєв А.М.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.09.2009р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 скасувати, направивши в цій частині справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232, прийнявши нове, яким в позові відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2009р. заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити, залишити оскаржувані Рішення та Ухвалу місцевого господарського суду без змін як такі, що прийняті з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням всіх обставин, які мають суттєве значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16 жовтня 2008 року між Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі – позивач, Постачальник) та Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” (далі – відповідач, Покупець) було укладено договір поставки природного газу заводу “Енергія” Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання №06/08-2051 БО-41 (далі – Договір).
У відповідності до умов Договору (п.1.1, п.6.1) Постачальник зобов’язався передати у власність Покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов’язався прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в ст. 2 цього Договору. Оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20-го та 30 (31)-го числа поточного місяця, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що у період з жовтня по грудень 2008 року позивач зобов’язався поставити відповідачу природний газ в обсязі до 202 тис. м3, а відповідач повинен був прийняти та оплатити вартість газу за цінами, погодженими у розділі 5 Договору та Додаткової угоди до нього №1 від 26.11.2008р.
За вказаний період позивач передав відповідачу природний газ та надав послуги з транспортування останнього в обсязі 27,215 тис. м3 загальною вартістю 47 607,39 грн., однак у погоджені в Договорі порядку та строки відповідач не перерахував позивачу грошові кошти, внаслідок чого виникла заборгованість.
В ході судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог, посилаючись на погашення відповідачем суми основного боргу.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність його вини у простроченні зобов’язання з оплати за спірним Договором. Натомість відповідач зазначав, що саме позивач допустив прострочення виконання договірних зобов’язань, у зв’язку з чим згідно зі ст. ст. 612, 613 Цивільного кодексу України та ст. ст. 220, 232 Господарського кодексу України відповідач, як боржник, має бути звільнений від будь-якої відповідальності, оскільки прострочення не настало з огляду на прострочення позивача, як кредитора.
Господарський суд міста Києва позов задовольнив частково, а саме в частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, пені та 3% річних. В іншій частині в позові було відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач прострочив оплату вартості поставленого природного газу та послуг з його транспортування за спірним Договором, у зв’язку з чим нарахування відповідно до ст. ст. 624, 625 Цивільного кодексу України збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3% річних з простроченої суми та пені, передбаченої п.7.2 Договору, є обґрунтованим. При цьому, місцевий суд зазначив, що посилання відповідача на відсутність його вини у простроченні зобов’язання по оплаті газу та послуг з його транспортування є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Достовірних та переконливих доказів того, що позивач ухилявся від прийняття належного виконання зобов’язання відповідачем надано не було, а перерахування з державного бюджету субвенції місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не залежить від волевиявлення одного позивача, у зв’язку з чим посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2009р. у справі № 6/38 є безпідставними.
Окрім того, під час судового розгляду відповідач звернувся до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про визнання недійсним Договору поставки природного газу №06/08-2051 БО-41 від 16.10.2008р. як такого, що був укладений під впливом тяжких обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 зустрічний позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” було повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Дана ухвала суду мотивована тим, що до зустрічної позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі. Судом, зокрема, було зазначено, що згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наданими в п.18 постанови №3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, розмір державного мита з позовних заяв про визнання угод недійсними визначається виходячи із вартості відшукуваного майна або оспорюваної суми, а не за правилами визначення розміру державного мита для вимог немайнового характеру.
Відповідно до вимог п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (із змінами та доповненнями) із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України, справляється державне мито у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500 грн.).
Беручи до уваги, що при поданні зустрічного позову відповідачем було сплачено державне мито у розмірі 85,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем п.3 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України та необхідності застосування наслідків, встановлених п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.
Відносно наявності підстав для повернення зустрічного позову, необхідно зазначити, що згідно з ч.2 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Об'єкти справляння державного мита визначені ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93 (із змінами та доповненнями).
Згідно з пп. „а” - „в” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України, справляється державне мито у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів сплачується державне мито у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ціна позову - вартість майна, що витребовується, грошових коштів, що стягуються, або вартість іншого права, що має вартісну оцінку. Ціна позову має значення, передусім, для визначення розміру державного мита за подання позову до суду. Ціна позову визначається у позовах позивачем самостійно і відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України має міститись у позовній заяві.
Згідно з ч.1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;
3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;
4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
В інших позовах, крім тих, що зазначені в ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, ціна позову не зазначається. Це - позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 Цивільного кодексу України, до позовів немайнового характеру слід віднести позови про:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) зміну правовідношення;
6) припинення правовідношення;
7) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Предметом зустрічного позову у справі №42/232 є вимога про визнання договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії №06/08-2051 БО-41 від 16.10.2008р. недійсним на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України, як такого, що був вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. При цьому, в позові відсутні вимоги про застосування правових наслідків визнання правочину недійсним або стягнення з відповідача грошових коштів, витребування майна, визнання права власності та ін., що не передбачає настання правових наслідків майнового характеру. Тобто, в даному випадку, зустрічний позов не може бути віднесений до числа тих, що підлягають грошовій оцінці згідно зі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, тому при поданні зустрічного позову відповідачем було дотримано вимоги ст. ст. 46, 57 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з чим правові підстави для повернення вказаного позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що Ухвала Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 прийнята з невірним застосуванням норм процесуального права та має бути скасована.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” підлягає частковому задоволенню, а саме в частині вимог про скасування Ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 про повернення зустрічної позовної заяви з направленням даної позовної заяви на розгляд до місцевого господарського суду. В частині вимог про скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає, однак апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивачем за первісним позовом було заявлено вимоги про стягнення заборгованості за Договором, дійсність якого оспорюється в зустрічному позові, тому апеляційний суд вважає, що Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 про часткове задоволення вимог первісного позову не може вважатись таким, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням всіх обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору. Зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд констатує, що Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232 підлягає скасуванню, а матеріали справи – направленню до місцевого господарського суду для спільного розгляду зустрічного позову з первісним позовом.
Апеляційна скарга відповідача була задоволена лише в частині вимог про скасування Ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232, а в частині вимог про скасування Рішення суду в зазначеній справі апеляційним судом відмовлено.
Згідно з пп.„г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” державним митом оплачуються апеляційні скарги лише на рішення та постанови господарського суду, тобто за оскарження ухвал господарського суду державне мито не сплачується.
За таких обставин, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, сплачене відповідачем за оскарження Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2009р. у справі №42/232, не відшкодовується і покладається на відповідача (апелянта).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 60, 63, 86, 99, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” задовольнити частково.
2. Ухвалу від 24.07.2009р. та Рішення від 24.07.2009р., прийняті Господарським судом міста Києва у справі №42/232, скасувати.
3. Справу №42/232 (первісний та зустрічний позов) направити на розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
28.09.09 (відправлено)